Постанова
іменем України
06 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 515/1791/19
провадження № 51-461 км 23
Верховний Суд колегією суддів першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого в режимі відеоконференції ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора ОСОБА_7 на вирок Арцизького районного суду Одеської області від 14 вересня 2020 року та ухвалу Одеського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року у кримінальному провадженні № 12019160440000241 від 05 серпня 2019 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Ізмаїл Одеської області, мешканця АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК України.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Арцизького районного суду Одеської області від 14 вересня 2020 року ОСОБА_6 засуджено за ч. 3 ст. 185, ч. 1 ст. 357 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 4 роки.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України зараховано ОСОБА_6 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 06 серпня 2019 року по день набрання вироком законної сили, з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.
Згідно з вироком ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 04 серпня 2019 року в період часу з 17:30 до 19:00, керуючись корисливим мотивом, прибув до дачного будинку, розташованого на АДРЕСА_2, де через незачинену хвіртку потрапив до двору, після чого шляхом зняття москітної сітки та відкриття вікна проник до приміщення дачного будинку, звідки умисно, повторно, таємно викрав майно ОСОБА_8, а саме: грошові кошти у сумі 12 500 грн, 600 доларів США (14 610 грн по курсу валюти НБУ станом на 04 серпня 2019 року), а також пристрій травматичної дії "ПМ-РФ", калібру 9 мм, № НОМЕР_1 вартістю 14 000 грн, якими розпорядився на власний розсуд, чим спричинив потерпілому майнової шкоди на загальну суму 41 100 грн.
Крім того, ОСОБА_6 04 серпня 2019 року в період часу з 22:00 до 23:00, керуючись корисливим мотивом, з метою викрадення чужого майна, прибув до бази відпочинку "Чорне море", розташованої по АДРЕСА_2, де шляхом вільного доступу через незачинені двері проник до кімнати № НОМЕР_2, яку винаймала ОСОБА_9, звідки умисно, повторно, таємно викрав майно останньої, а саме: гаманець вартістю 95 грн, грошові кошти у сумі 1 500 грн, 2 долари США (48,70 грн по курсу валюти НБУ станом на 04 серпня 2019 року) та офіційний документ - банківську картку Акціонерного банку "Південний", якими розпорядився на власний розсуд, чим спричинив потерпілій майнової шкоди на загальну суму 1 643,70 грн.
Таким чином своїми протиправними діями ОСОБА_6 вчинив кримінальні правопорушення, передбачені ч. 3 ст. 185 КК України, а саме таємне викрадення чужого майна, вчинене повторно, поєднане з проникненням у житло, та ч. 1 ст. 357 КК України, а саме викрадення офіційних документів.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі прокурор ОСОБА_7, посилаючись на неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить рішення судів попередніх інстанцій змінити та на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України звільнити ОСОБА_6 від призначеного судом покарання за ч. 1 ст. 357 КК України у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, а також виключити з вироку місцевого суду та ухвали апеляційного суду посилання на призначення ОСОБА_6 покарання із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України.
На обґрунтування своїх доводів прокурор вказує, що станом на 20 грудня 2022 року, тобто на момент розгляду апеляційним судом даного кримінального провадження, з дня вчинення ОСОБА_6 інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України (04 серпня 2019 року), минуло понад 3 роки, при цьому перебіг давності відповідно до ч. 2 ст. 49 КК України не зупинявся, а тому строк давності притягнення обвинуваченого до кримінальної відповідальності в силу п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України закінчився, на що суд апеляційної інстанції не звернув увагу.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримала подану касаційну скаргу та просила її задовольнити у повному обсязі.
Засуджений ОСОБА_6 погодився із звільненням його від кримінальної відповідальності на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви Суду
Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також наявність правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК України підставою для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. При вирішенні питання про наявність зазначеної у п. 2 ч. 1 цієї статті підстави суд касаційної інстанції має керуватися ст. 413 КПК України.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 413 КПК України неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є незастосування судом закону, який підлягає застосуванню.