Постанова
іменем України
04 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 569/16625/16-к
провадження № 51-2661 км 22
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_6,
захисника (в режимі відеоконференції ) ОСОБА_7,
перекладача ОСОБА_8,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12016180010005145 від 24 липня 2016 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина російської федерації, уродженця та мешканця хутора Озірці с. Поліське Березнівського району Рівненської області,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України,
за касаційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах засудженого ОСОБА_6 на ухвалу Рівненського апеляційного суду від 13 червня 2022 року.
Зміст оскаржуваних судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Рівненського міського суду Рівненської області від 21 березня 2022 року ОСОБА_6 засуджено за п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 КК України до остаточного покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років з конфіскацією всього майна.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (у редакції Закону № 838-VIII від 26 листопада 2015 року) зараховано ОСОБА_6 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 27 липня 2016 року по 21 березня 2022 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення з два дні позбавлення волі.
Цивільні позови потерпілих ОСОБА_9, ОСОБА_10 та ОСОБА_11 до обвинуваченого ОСОБА_6 задоволено.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_9 500 000 грн, ОСОБА_10 600 000 грн та ОСОБА_11 500 000 грн.
Згідно вироку ОСОБА_6 визнано винуватим у тому, що він 23 липня 2016 року приблизно о 21:30, маючи умисел на напад з метою заволодіння чужим майном та на умисне вбивство з корисливих мотивів, взявши із собою кухонну сокиру-молоток, шляхом вільного доступу, незаконно проник до робочого місця потерпілого ОСОБА_12, а саме кв. АДРЕСА_1, де умисно вчинив на нього напад, заподіявши не менше 13 ударів обухом сокири в ділянку голови та тіла, а також не менше 4 ударів браншою ножиць в ділянку шиї, чим спричинив потерпілому тілесні ушкодження різного ступеню тяжкості (легкі та тяжкі тілесні ушкодження). Після чого, продовжуючи свої злочинні дії, спрямовані на відкрите заволодіння чужим майном, ОСОБА_6, шляхом вільного доступу до шафи, яка знаходилась у ванній кімнаті, відкрито викрав з неї 49 365 грн.
Таким чином ОСОБА_6 з метою відкритого викрадення чужого майна та протиправного заподіяння смерті іншій людині з корисливих мотивів, незаконно проник до робочого кабінету ОСОБА_12, де, завдавши потерпілому тілесні ушкодження різного ступеня тяжкості, незаконно заволодів його грошовими коштами та пішов з місця вчинення злочину, а потерпілий ОСОБА_12 від отриманих тілесних ушкоджень помер.
Ухвалою Рівненського апеляційного суду від 13 червня 2022 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишено без задоволення, а вирок місцевого суду - без зміни.
На підставі ч. 5 ст. 72 КК України (у редакції Закону № 838-VIII від 26 листопада 2015 року) зараховано ОСОБА_6 у строк покарання строк попереднього ув`язнення з 27 липня 2016 року по 13 червня 2022 року з розрахунку один день попереднього ув`язнення з два дні позбавлення волі.
Вимоги, викладені у касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить вирок місцевого суду скасувати та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. При цьому зазначає, що неправильна кваліфікація дій обвинуваченого позбавила останнього можливості повністю визнати себе винним, оскільки ОСОБА_6 визнавав лише факт заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_12, однак заперечував наявність корисливого умислу, внаслідок чого суд дійшов помилкового висновку про часткове визнання вини.
Одночасно захисник вказує, що місцевим судом фактично не було вирішено клопотання сторони захисту щодо зміни правової кваліфікації дій обвинуваченого та визнання доказів недопустимими, у зв`язку з тим, що в матеріалах справи відсутня постанова керівника органу досудового розслідування про доручення здійснення такого розслідування після внесення відомостей до ЄРДР.
Також захисник наголошує, що апеляційний суд, залишаючи вирок місцевого суду без зміни, належним чином доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони захисту не перевірив, а постановлене рішення не обґрунтував, чим порушив вимоги КПК України.
Крім того, захисник зазначає, що судом апеляційної інстанції було залишено поза увагою неправильність кваліфікації дій ОСОБА_6 судом першої інстанції. При цьому, посилаючись на показання надані засудженим під час проведення слідчого експерименту за його участю, стверджує, що умисел на викрадення коштів у останнього виник після вбивства потерпілого, а відтак, згідно п. 10 Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров`я особи", корисливий мотив як кваліфікуюча ознака в матеріалах провадження відсутня, а тому дії ОСОБА_6 підлягають кваліфікації за ч. 1 ст. 115 КК України з призначенням відповідного покарання, передбаченого санкцією цієї статті.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 та засуджений ОСОБА_6 підтримали подану касаційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5, не погоджуючись з доводами сторони захисту, просив касаційну скаргу захисника залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.
Заслухавши суддю-доповідача, з`ясувавши позиції учасників судового провадження, перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи та дослідивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга захисника не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
За ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Відповідно дост. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, висновок суду першої інстанції, з чим погодився і суд апеляційної інстанції, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_6, у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених п. 6 ч. 2 ст. 115, ч. 4 ст. 187 КК України, зроблено з додержанням ст. 23 КПК України на підставі об`єктивного з`ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, до таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань обвинуваченого ОСОБА_6, який свою вину визнав частково та надавав суду пояснення щодо обставин вбивства ОСОБА_12, а також заперечував щодо наявності у нього умислу на заволодіння грошовими коштами потерпілого. При цьому суд врахував показання обвинуваченого в частині встановлення часу, місця та обставин нанесення ударів потерпілому, які сторона захисту не заперечувала, а показання про те, що він не брав кошти загиблого і не мав умислу на їх заволодіння, суд оцінив критично, обґрунтовуючи свою позицію тим, що така позиція обвинуваченого направлена виключно на уникнення притягнення до кримінальної відповідальності та спростовуються показами потерпілих, свідків та іншими дослідженими в судовому засіданні доказами.
Крім того, місцевим судом було враховано показання потерпілих ОСОБА_11 та ОСОБА_9 щодо лікарської діяльності загиблого, а також показання свідка ОСОБА_10, яка повідомила суду обставини, за яких ОСОБА_6 проходив лікування у її батька ОСОБА_12 .
Також судом першої інстанції в основу обвинувального вироку було покладено показання свідків ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21, ОСОБА_22, ОСОБА_23, ОСОБА_24, ОСОБА_25, ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, які зазначали, що лікувалися у лікаря ОСОБА_12, в день вбивства були у нього на прийомі, проходили лікування та після проведених процедур розраховувались грошима, кожен платив вказану лікарем суму, про що робили відповідний запис у журналі, при цьому розрахунок проводився у ванній кімнаті.
За результатом допиту вказаних осіб, місцевий суд зазначив, що їх показання повною мірою доводять позицію сторони обвинувачення про наявність в кабінеті ОСОБА_12, де проводився прийом хворих ( АДРЕСА_2 ) суми коштів в розмірі 49 365 гривень, які зникли після проникнення в кабінет ОСОБА_6 та вбивства ОСОБА_12 .