ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 квітня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/11002/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О. А. - головуючий, Баранець О. М., Кібенко О. Р.
за участю секретаря судового засідання - Крапивної А. М.
та представників:
позивача - Сидоренко І. О., Цімейко Б. А.
відповідача - Калько Д. О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного підприємства "Науково-виробнича фірма "Скала"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2022 (головуючий - Скрипка І. М., судді - Михальська Ю. Б., Тищенко А. І.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2022 (суддя - Кирилюк Т. Ю.)
у справі № 910/11002/21
за позовом Приватного підприємства "Науково-виробнича фірма "Скала"
до Фізичної особи-підприємця Калька Дмитра Олексійовича
про стягнення 32 633,00 грн та визнання договору недійсним
ВСТАНОВИВ:
1. У зв`язку з відрядженням судді Вронської Г. О. склад судової колегії суду касаційної інстанції змінився, що підтверджується протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2023.
Короткий зміст позовних вимог
2. Приватне підприємство "Науково-виробнича фірма "Скала" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до адвоката Фізичної особи-підприємця Калько Дмитра Олексійовича (відповідач), з вимогами про:
- визнання недійсним договору № 30/08-1 від 30.08.2019, укладеного між адвокатом ФОП Калько Д. О. та ПП "НВФ "Скала";
- застосування наслідків недійсності договору № 30/08-1 від 30.08.2019 та стягнення з ФОП Калько Дмитра Олексійовича збитків у розмірі 28 000 грн, інфляційних втрат в розмірі 3 204,73 грн та 3% річних в сумі 1 428,27 грн.
3. Позовні вимоги (з урахуванням поданої 25.01.2022 заяви про зміну підстав позову, яка обґрунтована порушенням відповідачем вимог податкового законодавства) обґрунтовано тим, що відповідач на момент укладення договору № 30/08-1 від 30.08.2019 не був адвокатом, тому не мав права укладати цей договір, вести адвокатську діяльність та здійснювати представництво інтересів позивача в суді, внаслідок чого договір № 30/08-1 від 30.08.2019 суперечить нормам законодавства та моральним засадам суспільства.
4. Крім цього за доводами позивача, адвокат Калько Д. О. не є зареєстрованою особою, яка проводить незалежну професійну адвокатську діяльність, на обліку, як фізична особа-підприємець з ознаками провадження професійної адвокатської діяльності не стоїть, відповідну заяву за формою № 5-ОПП відповідним контролюючим органам не подавав, з огляду на що відповідач не мав жодних правових підстав укладати договір № 30/08-1 від 30.08.2019, як "адвокат фізична особа-підприємець Калько Д. О.".
5. З огляду на викладене, позивач стверджує про наявність підстав для визнання договору № 30/08-1 від 30.08.2019 недійсним.
6. Також за доводами позивача, відповідач незаконно заволодів коштами позивача, які позивач сплачував адвокату Калько Д. О., як самозайнятій особі, яка проводить незалежну професійну адвокатську діяльність, згідно виставлених рахунків, оскільки сплачені позивачем кошти були зараховані на поточний рахунок відповідача, а не на рахунок адвоката Калько Д. О., як самозайнятої особи, яка проводить незалежну адвокатську професійну діяльність.
7. З огляду на наведене позивач вважає про наявність підстав для застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення з відповідача 28 000,00 грн, перерахованих на виконання оскаржуваного договору, а також стягнення інфляційних втрат в розмірі 3 204,73 грн та 3% річних в сумі 1 428,27 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
8. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2022 у задоволенні позову відмовлено.
9. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору № 30/08-1 від 30.08.2019, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний господарський суд, виходив з того, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що свідоцтво відповідача про право на заняття адвокатською діяльністю у передбаченому законом порядку визнавалося недійсним та що право відповідача на заняття адвокатською діяльністю було припиненим на момент укладення договору № 30/08-1 від 30.08.2019. Позивачем не доведено суду факту відсутності у відповідача статусу адвоката на момент укладення оскаржуваного договору.
10. Також суди зазначили, що наявність підстав для визнання договору недійсним має встановлюватися на момент його укладення. Тобто, недійсність договору має існувати в момент його укладення, а не в результаті невиконання чи неналежного виконання зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору. Невиконання чи неналежне виконання зобов`язань, що виникли на підставі оспорюваного договору не є підставою для його визнання недійсним, відтак, посилання позивача на невиконання чи неналежне виконання відповідачем зобов`язань, що виникли на підставі укладеного договору № 30/08-1 від 30.08.2019 не може бути підставою для визнання такого договору недійсним.
11. Разом з цим суди дійшли висновку, що вид оподаткування діяльності не впливає на професійний статус особи, яка надала професійну правничу допомогу, а також, що перерахування коштів адвокату як фізичній особі-підприємцю не може нівелювати наявність у такої особи статусу адвоката. Наявність або відсутність у відповідача статусу адвоката не може заперечити фактичне узгодження та виконання сторонами договору № 30/08-1 від 30.08.2019.
12. Також суди попередніх інстанцій зауважили, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, а також позивачем не доведено, яку саме норму чинного законодавства України порушено відповідачем під час укладання оспорюваного правочину та яким чином зазначення у договорі № 30/08-1 від 30.08.2019 відповідача у статусі адвоката фізичної особи-підприємця зумовлює порушення цим договором вимог статті 203 Цивільного кодексу України.
13. Оспорюваний договір про надання правничої допомоги від 30.08.2019 № 30/08-1 укладено у письмовій формі, сторони в належній формі досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, договір підписаний уповноваженими представниками обох сторін, що підтверджує відповідність договору внутрішній волі сторін та вимогам законодавства, що звичайно ставляться до них.
14. Враховуючи, що позивачем не доведено наявності передбачених законодавством обставин для визнання недійсним договору №30/08-1 від 30.08.2019, суди першої і апеляційної інстанцій зазначили про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину шляхом стягнення з відповідача 28 000,00 грн, перерахованих на виконання оскаржуваного договору.
15. Разом з цим суди дійшли висновку про те, що відмова у задоволенні основних вимог про визнання договору № 30/08-1 від 30.08.2019 недійсним та про стягнення з відповідача 28 000,00 грн, зумовлює відмову у задоволенні вимог про стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів
16. Позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.09.2022 і рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2022, а справу № 910/11002/21 направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
17. У касаційній скарзі скаржник не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, при цьому, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 918/204/18 та постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 904/5935/20. Також в обґрунтування своїх доводів скаржник посилається на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 та постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 750/5104/17, від 17.08.2021 у справі № 904/4885/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18.
18. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, необґрунтовано відмовили у задоволенні клопотання про призначення судової експертизи у справі та клопотання про зупинення провадження у справі, а також встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункти 1, 3, 4 частини третьої статті 310 ГПК України).
Позиція інших учасників справи
19. Відповідач надав додаткові пояснення, у яких не погоджується з доводами касаційної скарги, вважає їх безпідставними і необґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
20. 30.08.2019 між сторонами у справі укладено договір № 30/08-01, за яким відповідач зобов`язався надавати позивачу комплекс юридичних послуг, а позивач - приймати та оплачувати їх вартість.
21. В абзаці другому сторінки другої позовної заяви зазначено, що відповідачем було підготовлено та направлено до Окружного адміністративного суду міста Києва 5 позовних заяв, за якими були відкриті провадження у справах № 640/5575/20, № 640/21639/19, № 640/23016/19, № 640/17028/19.
22. Позивач за надання вказаних вище послуг протягом періоду часу з 03.09.2019 по 25.02.2020 перерахував відповідачу грошові кошти у розмірі 28 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 197 від 03.09.2019, № 216 від 17.10.2019, № 224 від 10.11.2019, № 225 від 11.11.2019, № 18 від 25.02.2020.
23. У договорі № 30/08-1 від 30.08.2019 відповідач зазначений як адвокат Фізична особа-підприємець Калько Дмитро Олексійович.
24. До матеріалів справи долучено копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 6075 від 26.04.2018, видане на підставі рішення Ради адвокатів міста Києва № 10 від 12.04.2018, та посвідчення адвоката України від 26.04.2018.
Позиція Верховного Суду
25. Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга Приватного підприємства "Науково-виробнича фірма "Скала" не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
26. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
27. Так, посилаючись на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України скаржник, зазначає про застосування судами попередніх інстанцій норм права без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 918/204/18 та постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі № 904/5935/20. Також в обґрунтування своїх доводів скаржник посилається на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17 та постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 750/5104/17, від 17.08.2021 у справі № 904/4885/20, від 18.03.2021 у справі № 916/325/20, від 16.03.2021 у справі № 910/3356/20, від 19.02.2021 у справі № 904/2979/20, від 20.01.2021 у справі № 910/8992/19 (910/20867/17), від 17.06.2020 у справі № 910/12712/19, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18.
28. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
29. Відповідно до положень вказаної норми, касаційний перегляд з указаних підстав може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
30. Колегія суддів враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судових рішеннях Великої Палати Верховного Суду та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду.
31. Так, об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).
32. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.
Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України; пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України) та пункту 5 частини першої статті 396 ЦПК України (пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України; пункту 5 частини першої статті 339 КАС України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями, з-поміж яких змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
33. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
34. Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 конкретизувала:
- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин);
- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.
35. Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
36. При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
37. Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
38. Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду у справах, на які посилався скаржник, колегія суддів звертає увагу, що правовідносини у всіх наведених скаржником справах очевидно не є подібними зі справою, що переглядається, з огляду на підстави заявлених позовних вимог, характер спірних правовідносин, фактичні встановлені судами обставини та нормативно правове регулювання спірних правовідносин. Так, у цій справі та у справах, на які посилається скаржник, суди дійшли відповідних висновків не у зв`язку з неоднаковим застосуванням норми права, а у зв`язку з наявністю різних обставин у вказаних справах, що формують зміст правовідносин, та їх різної оцінки судами у кожному конкретному випадку.
39. Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий та апеляційний господарські суди послались на те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, а позивачем не доведено, яку саме норму чинного законодавства України порушено відповідачем під час укладання оспорюваного правочину, що зумовлює порушення цим договором вимог статті 203 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Оспорюваний договір про надання правничої допомоги від 30.08.2019 № 30/08-1 укладено у письмовій формі, сторони в належній формі досягли згоди щодо усіх істотних умов договору, договір підписаний уповноваженими представниками обох сторін, що підтверджує відповідність договору внутрішній волі сторін та вимогам законодавства, що звичайно ставляться до них.
40. Разом з цим, постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 918/204/18 ухвалена у спорі про визнання недійсним договору дарування частки в статутному капіталі товариства. Позовні вимоги у наведеній справі мотивовані тим, що позивачка власноручно не підписувала оскаржуваного правочину, що свідчить про відсутність у неї волевиявлення на його укладення та відступлення належних їй корпоративних прав у товаристві, а відтак спірний договір підлягав визнанню недійсним.
41. Рішенням Господарського суду Рівненської області від 28.08.2018, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 11.02.2019, позов задоволено; визнано недійсним договір дарування частки в статутному капіталі ТОВ ЛДТ "АЕК" від 17.06.2016, укладений сторонами.
42. Суди встановили, що договір дарування частки в статутному капіталі від 17.06.2016 вчинений без відповідного волевиявлення позивача, особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення цього правочину, що підтверджується висновком почеркознавчої експертизи підпису позивача, проведеної в межах кримінального провадження, а відтак дійшли висновку про задоволення позовних вимог.
43. Велика Палата Верховного Суду постановою від 19.11.2019 залишила в силі рішення судів першої і апеляційної інстанції у справі № 918/204/18 зазначивши, що встановивши обставини не підписання спірного договору позивачкою (дарувальником), що свідчить про відсутність волевиявлення позивача на передачу частки в статутному капіталі товариства відповідачу, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про визнання цього договору недійсним на підставі частини першої статті 215 ЦК України.
44. Так, колегія суддів зазначає про неподібність правовідносин у наведеній справі в порівнянні зі справою, яка розглядається, оскільки вирішуючи зазначену справу та справу № 910/11002/21, суди виходили з різних підстав, встановлених судами фактичних обставин справи та зібраних доказів (у цій справі позивач не обґрунтовував свої позовні вимоги, а суди попередніх інстанцій не встановили обставин підписання оскаржуваного договору № 30/08-1 від 30.08.2019 не позивачем, а іншою особою).
45. У справі № 904/5935/20 розглядався спір за позовом Комунального підприємства "Виробниче житлово-ремонтно-експлуатаційне об`єднання" Жовтоводської міської ради" до Адвокатського бюро "Рязанцева та партнери" про визнання недійсним договору про надання правової допомоги. Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є комунальним підприємством, засновником якого є орган місцевого самоврядування - Жовтоводська міська рада і на нього поширюється дія Закону України "Про публічні закупівлі", однак, в порушення вимог названого Закону, укладенню спірного договору не передувала процедура закупівлі, яка є обов`язковою, адже сума договору перевищує 200 000,00 грн.
46. Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.01.2021 позов задоволено частково. Визнано недійсними договір про надання правової допомоги від 04.03.2019 та додаткові угоди до нього № 1 від 07.03.2019, № 1/1 від 25.03.2019, № 2 від 04.03.2019, № 2.1 від 10.06.2019, № 2.2 від 16.12.2019, № 3 від 04.03.2019, № 3.1 від 10.06.2019, № 3.1.1 від 25.10.2019, № 5 від 10.06.2019, № 5.01 від 10.10.2019, № 6 від 30.07.2019, а також всі інші додаткові угоди до договору, укладені між КП "Виробниче житлово-ремонтно-експлуатаційне об`єднання "Жовтоводської міської ради" та Адвокатським бюро "Рязанцева та партнери". Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 19.05.2021 скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення, яким визнано недійсними додаткові угоди до договору про надання правової допомоги від 04.03.2019, а саме: додаткові угоди № 1 від 07.03.2019, № 1/1 від 25.03.2019, № 2 від 04.03.2019, № 2.1 від 10.06.2019, № 2.2 від 16.12.2019, № 3 від 04.03.2019, № 3.1 від 10.06.2019, № 3.1.1 від 25.10.2019, № 5 від 10.06.2019, № 5.01 від 10.10.2019, укладені між КП "Виробниче житлово-ремонтно-експлуатаційне об`єднання "Жовтоводської міської ради" та Адвокатським бюро "Рязанцева та партнери". В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
47. Апеляційний господарський суд дійшов висновку, що договір від 04.03.2019, який за своїм змістом є рамковою угодою, не суперечить чинному на момент його укладення законодавству - Закону України "Про публічні закупівлі", оскільки ціна договору та порядок її розрахунку вказані не в самому договорі (за його умовами), а в додаткових угодах до нього. Також виходив з того, що відсутні підстави для визнання недійсною додаткової угоди № 6 від 30.07.2019, адже вона не суперечить Закону України "Про публічні закупівлі". При цьому, суд апеляційної інстанції, встановивши, що у інших додаткових угодах до договору, які позивач просить визнати недійсними, максимальний розмір додаткової винагороди (премії) перевищує 200 000,00 грн, дійшов висновку, що вони мали бути укладені із застосуванням процедури, передбаченої Законом України "Про публічні закупівлі". Так, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що при укладенні спірних додаткових угод (за винятком додаткової угоди № 6 від 30.07.2019) не було дотримано передбаченої Законом України "Про публічні закупівлі" процедури, з огляду на що додаткові угоди визнані недійсними на підставі частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України.