У Х В А Л А
29 березня 2023 року
м. Київ
Справа № 748/1335/20
Провадження № 14-23цс23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Ситнік О. М.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Золотнікова О. С., Катеринчук Л. Й., Князєва В. С., Крет Г. Р., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича Ю. Ю., Штелик С. П.
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду цивільної справи за позовом Чернігівської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації до Головного управління Держгеокадастру в Чернігівській області, ОСОБА_1 про визнання недійсним наказу та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку
за касаційною скаргою Чернігівської обласної прокуратури на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 25 листопада 2020 року у складі судді Хоменко Л. В. та постанову Чернігівського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року у складі колегії суддів Онищенко О. І., Висоцької Н. В., Скрипки А. А. та
ВСТАНОВИЛА:
У червні 2020 року Чернігівська місцева прокуратура в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації звернулася до суду з позовом, у якому зазначала, що наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (далі - ГУ Держгеокадастру) від 13 вересня 2016 року № 25-14403/14-16-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га (кадастровий номер 7425585700:04:000:8464), розташованої на території Вознесенської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області за межами населеного пункту та передано її у власність для ведення садівництва.
На підставі вказаного наказу ОСОБА_1 14 вересня 2016 року зареєстрував за № 16455496 право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 7425585700:04:000:8464 для ведення садівництва.
Вважала, що передача у власність ОСОБА_1 зазначеної земельної ділянки відбулася за рахунок земель державної власності історико-культурного призначення без погодження зі спеціально уповноваженим органом у сфері охорони культурної спадщини, що суперечить вимогам чинного законодавства та порушує інтереси держави, оскільки спірна земельна ділянка розміщена в межах пам`ятки культурної спадщини місцевого значення "Улянівка-1" ( Микитин Рів ) і ґрунтовий могильник ХV-ХІ, VІІ-ІІІ ст. до н. е., ІV-V ст. до н. е.
Просила:
- визнати недійсним наказ ГУ Держгеокадастру від 13 вересня 2016 року № 25-14403/14-16-сг "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність" щодо передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,12 га (кадастровий номер 7425585700:04:000:8464) для індивідуального садівництва з державної власності Вознесенської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області;
- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на зазначену земельну ділянку, здійснену 14 вересня 2016 року державним реєстратором Чернігівської районної державної реєстрації Пінчуком І. Ю. та запис про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно № 16455496.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
25 листопада 2020 року рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що Чернігівська місцева прокуратура не надала належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, зокрема: 1) прокурором не доведено, що земельна ділянка площею 0,12 га, надана у власність ОСОБА_1, накладається на межі поселення "Улянівка-1" ( Микитин Рів ) і ґрунтового могильника ХV-ХІ, VІІ-ІІІ ст. до н. е., ІV-V ст. до н. е.; 2) Чернігівською обласною державною адміністрацією не приймалося рішення про зміну категорії земель у Чернігівському районі із земель сільськогосподарського призначення на землі історико-культурного призначення та не надано будь-якої землевпорядної документації на земельну ділянку під поселенням "Улянівка-1" ( Микитин Рів ) і ґрунтовий могильник; 3) наказ Міністерства культури України від 03 березня 2017 року № 154 про занесення поселення "Улянівка-1" ( Микитин Рів ) і ґрунтового могильника до реєстру пам`яток археології місцевого значення виданий після того, як земельна ділянка з кадастровим номером 7425585700:04:000:8464 була передана у власність ОСОБА_1
25 жовтня 2022 року постановою Чернігівського апеляційного суду апеляційну скаргу Чернігівської місцевої прокуратури задоволено частково. Рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 25 листопада 2020 року змінено в частині мотивів відмови в задоволенні позову.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновком судової земельно-технічної експертизи від 08 серпня 2022 року № 10-21, призначеної за клопотанням позивача, встановлено, що: 1) граничні межі території поселення не визначені, дослідити, чи має місце факт накладання або перетину земельної ділянки (кадастровий номер 7425585700:04:000:8464, площа 0,12 га), яка передана у власність ОСОБА_1, із земельною ділянкою, на якій розташована пам`ятка археології місцевого значення поселення "Улянівка-1" ( Микитин Рів ) та ґрунтовий могильник поблизу с. Вознесенське Вознесенської сільської ради Чернігівського району Чернігівської області, технічно неможливо; 2) земельна ділянка з кадастровим номером 7425585700:04:000:8464 не розташована на землях, які позначені жовтим кольором і заштриховані чорною штриховою лінією з нахилом зліва направо, що згідно з умовними знаками зазначені як землі історико-культурного призначення; 3) спірна земельна ділянка не перетинається із земельною ділянкою (кадастровий номер 7425585700:04:000:8603, площа 12,8677 га), яка згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 01 жовтня 2020 року № НВ-7418741752020 має обмеження як охоронна зона навколо об`єкта культурної спадщини.
Крім того, суд зазначив, що власник з дотриманням вимог статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсними рішення органів державної влади чи місцевого самоврядування, які вже були реалізовані і вичерпали свою дію, оскаржувати весь ланцюг договорів та інших правочинів щодо спірного майна.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2022 року Чернігівська обласна прокуратура звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 25 листопада 2020 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 25 жовтня 2022 року, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, зокрема у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21), а також Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 22 червня 2022 року у справі № 676/1795/20 (провадження № 61-21233св21), що під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова в позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia - "суд знає закони" (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19, пункт 50), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19, пункт 84), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19, пункт 101) та інші). Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її в мотивувальній частині судового рішення.
Чернігівський апеляційний суд вказав на неналежно обраний прокурором спосіб захисту, водночас не вказав чому такий спосіб є неефективним та унеможливлює реальне поновлення порушених прав.
Віднесення спірної земельної ділянки до земель історико-культурного призначення підтверджено тим, що пам`ятка археології місцевого значення поселення "Улянівка-1" ( Микитин Рів ) і ґрунтовий могильник ХV-ХІ, VІІ-ІІІ ст. до н. е., ІV-V ст. до н. е. розташовані за 0,2 - 1,3 км на північний захід від с. Вознесенське в урочищі Микитин Рів Чернігівського району Чернігівської області (паспортизовано ІНФОРМАЦІЯ_1 ).
Згідно із актом від 26 грудня 2019 року, складеним заступником начальника управління туризму та охорони культурної спадщини Департаменту культури і туризму, національностей і релігій Чернігівської облдержадміністрації Замай Л .М., заступником директора Комунального закладу "Організаційно-методичний центр контролю та технічного нагляду закладів культури і туризму" Чернігівської обласної ради Коваленко І. О., старшим науковим співробітником відділу охорони пам`яток історії, археології та монументального мистецтва ОСОБА_3, за повідомленням Інституту археології НАН України від 17 квітня 2018 року № 125/01-9-317, дев`ять земельних ділянок, у тому числі спірна земельна ділянка, розташовані у межах цієї пам`ятки.
Прийняття наказу Міністерства культури України від 03 березня 2017 року № 154 після надання ГУ Держгеокадастром спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 не спростовує факту її розташування на території земель історико-культурного призначення. Не спростовує цей факт і висновок судової земельно-технічної експертизи.
Позиція інших учасників справи
У грудні 2022 року ГУ Держгеокадастру звернулося до Верховного Суду з відзивом на касаційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні зазначеної касаційної скарги з підстав ненадання прокурором достатніх та допустимих доказів розташування спірної земельної ділянки в межах земель історико-культурного призначення, обрання прокурором неефективного способу захисту.
У грудні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін. Зазначає, що на час передачі йому спірної земельної ділянки пам`ятка археології місцевого значення поселення "Улянівка-1" ( Микитин Рів ) і ґрунтовий могильник не була занесена до Державного реєстру нерухомих пам`яток України. Передана йому у власність земельна ділянка як у 2016 році, так і на сьогоднішній день відноситься до земель сільськогосподарського призначення з цільовим призначенням - землі запасу.
Рух справи в суді касаційної інстанції
01 грудня 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду відкрито касаційне провадження у вказаній справі.
31 січня 2023 року ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу призначено до судового розгляду.
23 лютого 2023 року ухвалоюВерховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду з посиланням на частину п`яту статті 403 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), якою передбачено, щосуд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що відповідно до вимог статті 84 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та частин першої, другої, шостої статті 17 Закону України від 08 червня 2000 року № 1805-III "Про охорону культурної спадщини" заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам`ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця. Відтак зайняття земельної ділянки, на якій розташована пам`ятка археології, слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку слід розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідної земельної ділянки.
Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює в користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.
Власник земельної ділянки, на якій розташовані пам`ятки археології, може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, зокрема, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування та вимагаючи повернути таку ділянку.
При цьому колегія суддів наголошує на тому, що отримання громадянами та юридичними особами у власність земельної ділянки історико-культурного значення, на якій розташована пам`ятка археології, суперечить вимогам законодавства. Заволодіння громадянами та юридичними особами землями, на яких розташовані пам`ятки археології (перехід до них права володіння цими землями), є неможливим. Розташування таких земель вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця.
З урахуванням зазначеного Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що вимогу про повернення земельної ділянки історико-культурного значення на користь держави слід розглядати як негаторний, який можна заявити впродовж всього часу тривання порушення прав законного володільця цієї ділянки, а не віндикаційний позов, на який поширюється загальний строк позовної давності.
Аналогічний висновок, який стосується незаконної передачі у приватну власність земель історико-культурного значення, на яких розміщено пам`ятку археології, викладено в постанові Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 557/303/21 (провадження № 61-3305св22).
У той же час у судовій практиці спостерігається неоднаковий підхід до вирішення питання щодо відновлення права власності держави, а саме що ефективним способом захисту права власності є вимога про витребування земельної ділянки, на якій розташовані пам`ятки археології, у порядку статті 387 ЦК України. Такий підхід застосований у постановах Верховного Суду у складі Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року у справі № 737/240/20 (провадження № 61-9919св21) та від 25 січня 2023 року у справі № 748/1536/20 (провадження № 61-989св22).
Віндикація - це передбачений законом основний речово-правовий спосіб захисту цивільних прав та інтересів власника майна чи особи, що має речове право на майно (титульного володільця), який полягає у відновленні становища, що існувало до порушення, шляхом повернення об`єкта права власності у володіння власника (титульного володільця) з метою відновлення права використання власника усього комплексу його правомочностей. Майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.