У Х В А Л А
15 березня 2023 року
м. Київ
Справа № 909/1154/21
Провадження № 12-11гс23
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Катеринчук Л. Й.
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Григор`євої І. В., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткача І. В., Ткачука О. С., Уркевича Ю. Ю., Чумаченко Т. А., Штелик С. П.,
перевірила дотримання порядку передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду
справи за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю "Коломийський ДОЗ", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - ОСОБА_2, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Акціонерного товариства "Перший Український Міжнародний Банк", про визнання недійсними рішень загальних зборів
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду Івано-Франківської області (суддя Стефанів Т. В.) від 26 квітня 2022 року та постанову Західного апеляційного господарського суду (головуючий Бойко С. М., судді - Бонк Т. Б., Якімець Г. Г.) від 31 серпня 2022 року та
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсними рішення загальних зборів учасників Товариства з додатковою відповідальністю (далі - ТзДВ) "Коломийський ДОЗ" від 04 січня і 30 грудня 2013 року, 22 грудня 2014 року, 08 липня 2015 року щодо передання в іпотеку нежитлових будівель на виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Компанія Рона" за кредитним договором від 20 січня 2012 року № 1.12-02 та підтвердження повноважень директора на вчинення цих дій, надання згоди на укладення договорів про внесення змін та доповнень до іпотечного договору від 28 лютого 2013 року № 1.12-02/І-2.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачку не було повідомлено про дату, час та місце проведення загальних зборів, а також про питання, які були внесені на розгляд загальних зборів, чим порушено пункти 6.1.1, 12.1.1, 12.1.11 статуту ТзДВ "Коломийський ДОЗ", що свідчить про порушення корпоративних прав позивачки на участь в управлінні справами цього товариства.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
26 квітня 2022 року рішенням Господарського суду Івано-Франківської області, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 31 серпня 2022 року, у задоволенні позову відмовлено.
Рішення мотивовані тим, що позивачка не довела наявність безумовних підстав для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТзДВ "Коломийський ДОЗ" та порушення її прав прийнятими загальними зборами товариства рішеннями. Задоволення позову не приведе до відновлення корпоративних прав ОСОБА_1 .
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2022 року ОСОБА_1 подала касаційну скаргу, в якій просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати й ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційну скаргу ОСОБА_1 мотивувала тим, що суди порушили статтю 116 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтю 10 Закону України від 19 вересня 1991 року № 1576-XII "Про господарські товариства" (далі - Закон № 1576-XII), не врахували вимоги статті 61 зазначеного Закону та висновки щодо застосування норм права у корпоративних правовідносинах, викладені у постановах Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 02 травня 2018 року у справі № 910/807/17, від 27 листопада 2018 року у справі № 916/58/18, від 31 жовтня 2019 року у справі № 910/14724/18, від 13 квітня 2021 року у справі № 914/1078/20, від 05 листопада 2020 року у справі № 910/12792/19, від 25 квітня 2018 року у справі № 904/6965/17, від 30 листопада 2021 року у справі № 909/869/20, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16.
Рух касаційних скарг в суді касаційної інстанції
30 листопада 2022 року ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду справу передано на розгляд палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду з підстав, визначених частиною першою статті 302 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), з огляду на необхідність вирішення питання щодо відступу від висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 30 листопада 2021 року у справі № 909/869/20, щодо застосування норм Закону № 1576-XII при вирішенні спору про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників товариства з підстав порушення порядку скликання загальних зборів.
13 лютого 2023 року Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду своєю ухвалою передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду з підстав, визначених частиною четвертою статті 302 ГПК України, вбачаючи за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду керувався такими міркуваннями.
Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання наявності чи відсутності підстав для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТзДВ "Коломийський ДОЗ" щодо надання згоди на передання в іпотеку Акціонерному товариству "Перший Український Міжнародний Банк" об`єктів нерухомості у забезпечення виконання кредитних зобов`язань ТОВ "Компанія Рона".
30 листопада 2021 року постановою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у справі № 909/869/20 залишено без змін рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 24 травня 2021 року та постанову Західного апеляційного господарського суду від 27 вересня 2021 року, якими визнано недійсними рішення загальних зборів учасників ТзДВ "Коломийський ДОЗ", оформлені протоколом від 22 грудня 2014 року № 9.
При вирішенні спору у справі № 909/869/20 Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду застосував висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22 жовтня 2019 у справі № 923/876/16, відповідно до якого відсутність доказів належного повідомлення учасника товариства про скликання й проведення загальних зборів свідчить про порушення прав позивача - учасника товариства, передбачених статтею 10 Закону № 1576-XII, та є достатньою підставою для визнання цих рішень недійсними.
Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду навів висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 у пункті 45: Велика Палата Верховного Суду вважає, що своєчасне і належне повідомлення учасника товариства про скликання загальних зборів є важливим для формування волі при прийнятті рішень загальними зборами, аби кожен з учасників міг належним чином підготуватися і сформувати своє бачення щодо питань, які розглядаються на зборах, та повноцінно взяти участь у їх обговоренні. Для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника товариства та з`ясувати дотримання порядку скликання загальних зборів, зокрема щодо належного повідомлення позивача про такі збори, а також щодо відповідності питань порядку денного зборів питанням порядку денного, які перелічені в отриманому учасником запрошенні на загальні збори учасників товариства. Якщо учасник (або його представник) узяв участь у загальних зборах і голосував на них, то ця обставина сама собою не обов`язково свідчить про те, що учасник був належним чином повідомлений про збори і мав змогу підготуватися до розгляду питань порядку денного, зокрема вирішити, чи може він довірити участь у таких зборах своєму представнику з огляду на конкретні питання, які виносяться на розгляд зборів, чи визнати доцільним узяти участь у зборах особисто.
Верховний Суд у складі палати для розгляду справ щодо корпоративних спорів, корпоративних прав та цінних паперів Касаційного господарського суду вважає, що цей висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 у пункті 45 має загальний характер та потребує уточнення.
А саме, позовна вимога про визнання недійсним рішення загальних зборів може бути спрямована на настання різних правових наслідків, залежно від підстав, з яких таке рішення оспорюється; учасник може звернутися з позовною заявою, посилаючись на порушення порядку скликання загальних зборів, чи порядку ухвалення рішення загальних зборів, проте дійсні мотиви звернення до суду можуть бути спрямовані не на захист його корпоративного права на управління справами товариства; задоволення позову призведе до позбавлення спірного рішення загальних зборів юридичної сили (його анулювання зі зворотною силою в часі); для правильного вирішення спору необхідно дослідити підстави та мотиви звернення до суду учасника товариства, наслідки ухвалення оскаржуваного рішення загальних зборів товариства, його реалізацію, кількість голосів учасника товариства, який оскаржує рішення загальних зборів товариства та чи захистить права учасника товариства судове рішення про визнання оспорюваних рішень загальних зборів недійсними. Під час вирішення питання про недійсність рішень загальних зборів учасників товариства господарський суд повинен оцінити, як ці порушення вплинули на прийняття загальними зборами відповідного рішення та оцінити ефективність позовної вимоги про визнання рішень зборів недійсними, виходячи з обставин справи, яка залежить від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача.
Зазначали, що задоволення позовної вимоги про визнання недійсними рішень загальних зборів учасників ТзДВ "Коломийський ДОЗ" 2013-2015 років, де позивачку не повідомлено про проведення зборів, не призведе до повернення майна до власності товариства, а тому не відновить жодних майнових прав позивачки у спірних правовідносинах.
Такий висновок не завжди є ефективним у правозастосуванні норм ЦК України, Господарського кодексу України, Закону України від 06 лютого 2018 року № 2275-VIII "Про товариства з обмеженою і додатковою відповідальністю" до господарського товариства про оскарження рішень загальних зборів, має загальний характер та потребує конкретизації.
З огляду на це суд зазначив, що порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів не є безумовною підставою для визнання оспорюваних рішень загальних зборів недійсними, для правильного вирішення спору необхідно дослідити дійсні підстави та мотиви звернення до суду учасника товариства.
Велика Палата Верховного Суду вважає такі висновки про наявність підстав для передачі справи на її розгляд помилковими.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
У пункті 4 частини четвертої статті 17 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - Закон № 1402-VIII) передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.
Відповідно до частин першої, четвертої статті 236 ГПК України судове рішення повинне ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 листопада 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі "Парафія греко-католицької церкви міста Люпені проти Румунії" (Lupeni greek catholic parish and others v. Romania), заява № 76943/11).
Надана судам роль в ухваленні судових рішень якраз і полягає в розвіюванні тих сумнівів щодо тлумачення, які існують, оскільки завжди існуватиме потреба в з`ясуванні неоднозначних моментів і адаптації до обставин, які змінюються (рішення ЄСПЛ від 11 квітня 2013 року у справі "Веренцов проти України", заява № 20372/11; рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2013 року у справі "Дель Ріо Прада проти Іспанії" (Del Rio Prada v. Spain), заява № 42750/09).
У рішенні від 18 січня 2001 року у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. Тhe United Kingdom), заява № 27238/95, ЄСПЛ наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що, визнаючи повноваження судді тлумачити закон, слід пам`ятати також і про обов`язок судді сприяти юридичній визначеності, яка гарантує передбачуваність змісту та застосування юридичних норм, сприяючи тим самим забезпеченню високоякісної судової системи (пункт 47).
Судді повинні послідовно застосовувати закон. Однак, коли суд вирішує відійти від попередньої практики, на це слід чітко вказувати в рішенні (пункт 49 цього Висновку).
Єдність судової практики відіграє надважливу роль у забезпеченні однакового правозастосування в судочинстві, що сприяє правовій визначеності та передбачуваності стосовно вирішення спірних ситуацій для учасників справи.
При цьому принцип єдності судової практики не є абсолютним, оскільки в протилежному випадку це означало б неможливість виправити судом свою позицію або виключало б можливість динамічного розвитку права та суспільних правовідносин.
В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до Закону № 1402-VIII та ГПК України, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.
Згідно з положеннями частини першої, пункту 1 частини другої статті 45 Закону № 1402-VIII Велика Палата Верховного Суду як постійно діючий колегіальний орган Верховного Суду забезпечує, зокрема, у визначених законом випадках здійснення перегляду судових рішень у касаційному порядку з метою забезпечення однакового застосування судами норм права.
Великою Палатою Верховного Суду визначено критерії для передачі справ на розгляд Великої Палати для відступу від правової позиції, а саме: подібність правовідносин у справі, що передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду та справи, в якій зроблено висновок про застосування норм права, від яких пропонується здійснити відступ; наявність актуальної позиції, від якої відповідний касаційний суд просить здійснити відступ; дотримання процесуального порядку передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду та вмотивованість ухвали про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.