УХВАЛА
22 березня 2023 року
м. Київ
Справа № 910/8413/21
Провадження № 12-9гс23
Велика Палата Верховного Суду у складі
судді-доповідачаТкача І. В.,
суддів Британчука В. В., Власова Ю. Л., Гриціва М. І., Гудими Д. А., Єленіної Ж. М., Желєзного І. В., Катеринчук Л. Й., Крет Г. Р., Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Прокопенка О. Б., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Чумаченко Т. А., Штелик С. П.,
перевіривши наявність підстав для передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду справи№ 910/8413/21
за касаційною скаргою першого заступника керівника Київської міської прокуратури
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022
(головуючий суддя Куксов В. В., судді Шаптала Є. Ю., Яковлєв М. Л.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 (суддя Гумега О. В.)
за позовом першого заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі: Київської міської ради, Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)
до Приватного акціонерного товариства "Центрелеватормлинбуд", Комунального підприємства "Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Благодійна організація "Фундація спадщини Терещенків",
про розірвання договору та повернення майна,
УСТАНОВИЛА:
У травні 2021 року перший заступник керівника Київської міської прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради, Департаменту комунальної власності м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ПрАТ "Центрелеватормлинбуд", КП "Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт" про розірвання інвестиційного договору від 22.03.2007 № 28 про реконструкцію та реставрацію нежилих будинків, розташованих за адресами: бульвар Т. Шевченка, 34/15 літ. "А" та бульвар Т. Шевченка, 34/13 літ. "Б", "В" у місті Києві (далі - інвестиційний договір); зобов`язання ПрАТ "Центрелеватормлинбуд" повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради нежилий будинок (літ. "А") загальною площею 1104,7 м2 на бульварі Т. Шевченка, 34/15 у м. Києві, нежилі приміщення загальною площею 29,40 м2, у тому числі: приміщення № 1, 2, 3, 4 (групи приміщень № 5) площею 26,30 м2, місця спільного користування площею 3,10 м2 (літ. "Б", "В") на бульварі Т. Шевченка, 34/13 у м. Києві (далі - об`єкти культурної спадщини).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ПрАТ "Центрелеватормлинбуд" та КП "Дирекція реставраційно-відновлювальних робіт" упродовж тривалого строку не виконали обов`язків, покладених на них інвестиційним договором, внаслідок чого територіальна громада міста Києва значною мірою позбавилась того, на що вона розраховувала під час укладення цього договору, що є підставою для його розірвання відповідно до частини другої статті 651 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Прокурор стверджує, що інвестиційний договір є чинним, а договір про припинення інвестиційного договору не набрав чинності, є неукладеним та нікчемним. Зазначає, що у зв`язку з розірванням інвестиційного договору, об`єкти культурної спадщини підлягають поверненню територіальній громаді міста Києва. Крім того, об`єкти культурної спадщини не вибули у встановленому законом порядку з комунальної власності, оскільки на момент виникнення спірних правовідносин існувала законодавчо встановлена заборона на їх відчуження, у зв`язку із чим, на думку прокурора, наявні підстави для його повернення територіальній громаді міста Києва згідно з положеннями статей 391, 1212 ЦК України.
Господарський суд міста Києва рішенням від 06.12.2021 відмовив у задоволенні позову повністю. Мотивував рішення так.
Суд відхилив доводи прокурора про те, що ПрАТ "Центрелеватормлинбуд" не могло набути право власності на об`єкти культурної спадщини з огляду на дію Закону України від 01.02.2005 № 2391-ІV "Про тимчасову заборону приватизації пам`яток культурної спадщини" (далі - Закон № 2391-ІV), та зазначив, що станом на час оформлення права власності ПрАТ "Центрелеватормлинбуд" на об`єкти культурної спадщини (09.02.2009) вказаний Закон втратив чинність (17.10.2008).
Можливість дострокового припинення інвестиційного договору шляхом підписання сторонами відповідної угоди за умови врегулювання всіх розбіжностей і проведення взаємних розрахунків була передбачена пунктом 8.5 цього договору. Договір про припинення інвестиційного договору є укладеним та виконаним, відсутність у ньому дати не спростовує факту його укладення.
Суд першої інстанції також виснував, що відсутні підстави вважати, що договір про припинення інвестиційного договору є нікчемним.
Суд дійшов висновку про те, що вимога прокурора про розірвання інвестиційного договору не підлягає задоволенню, оскільки станом на час звернення прокурора із цим позовом до суду інвестиційний договір було припинено шляхом підписання його сторонами відповідного договору про припинення інвестиційного договору. Доказів визнання недійсним договору про припинення інвестиційного договору матеріали справи не містять.
Вимоги про зобов`язання ПрАТ "Центрелеватормлинбуд" повернути територіальній громаді міста Києва в особі Київської міської ради об`єкти культурної спадщини є похідними від вимоги про розірвання інвестиційного договору, отже, вони не підлягають задоволенню.
Крім того, суд вважав, що ПрАТ "Центрелеватормлинбуд" вчиняло та вчиняє дії, направлені на виконання як зобов`язань за інвестиційним договором (до його припинення), так і за охоронними договорами (за якими ПрАТ "Центрелеватормлинбуд" взяло на себе зобов`язання щодо охорони об`єктів культурної спадщини) з метою реставрації об`єктів культурної спадщини.
Суд першої інстанції зазначив, що порушене право власності на об`єкти культурної спадщини може бути захищено лише шляхом подання віндикаційного позову до добросовісного набувача на підставі статті 388 ЦК України, а не шляхом подачі негаторного позову, оскільки позивачем за негаторним позовом може бути лише фактичний володілець.
Суд відхилив доводи прокурора про те, що з вимогою про розірвання інвестиційного договору та повернення об`єктів культурної спадщини територіальній громаді міста Києва позивачі можуть звернутись до суду протягом всього строку дії цього договору та тривання порушення прав позивачів з боку відповідачів. Разом з тим, оскільки суд відмовив у позові у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог, питання порушення строку позовної давності не впливає на суть судового рішення.
Північний апеляційний господарський суд постановою від 20.07.2022 залишив у силі зазначене рішення Господарського суду міста Києва. Суд апеляційної інстанції погодився із вказаними вище висновками суду першої інстанції.
Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 06.12.2021 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 20.07.2022 у справі № 910/8413/21, прокурор звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 10.10.2022 відкрив касаційне провадження у справі № 910/8413/21 за касаційною скаргою прокурора.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду ухвалою від 09.02.2023 передав справу № 910/8413/21 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Мотивуючи вказану вище ухвалу, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду зазначає, що Законом № 2391-ІV заборонено приватизацію пам`яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам`яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації. Цей Закон діяв до 17.10.2008.
Разом із цим Верховний Суд України в постанові від 09.09.2014 у справі
№ 5011-48/950-2012 зі спору, що виник за подібних приватизаційних правовідносин, сформулював такий висновок.
Статтею 1 Закону № 2391-ІV заборонено приватизацію пам`яток культурної спадщини до затвердження Верховною Радою України переліку пам`яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації, водночас згідно з пунктом 2 Прикінцевих положень із дня набрання чинності цим Законом протягом шести місяців Кабінет Міністрів України був зобов`язаний подати до Верховної Ради України проект Закону України про затвердження переліку пам`яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації.