ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 березня 2023 року
м. Київ
справа № 191/4689/19
провадження № 51-5412км21
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд) у складі:
головуючогоОСОБА_1,суддівОСОБА_2, ОСОБА_3, за участю: секретаря судового засідання прокурора захисників: засудженого потерпілого представника потерпілого ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, (в режимі відеоконференції), ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_10 (в режимі відеоконференції), ОСОБА_11 (в режимі відеоконференції),розглянув у судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_12, його захисника ОСОБА_13 та захисника ОСОБА_7 в інтересах ОСОБА_14 на вирок Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 січня 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 04 жовтня 2021 року щодо
ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Дніпра, жителя АДРЕСА_1,
ОСОБА_14, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця та жителя АДРЕСА_1 .
Оскаржені судові рішення
1. Оскарженим вироком, залишеним без змін апеляційним судом, засуджено до покарання у виді позбавлення волі:
- ОСОБА_12 за частиною 3 статті 187 Кримінального кодексу України (далі - КК) - на строк 9 років 6 місяців з конфіскацією майна;
- ОСОБА_14 за частиною 3 статті 187 КК - на строк 9 років 6 місяців з конфіскацією майна, за частиною 1 статті 263 КК - на строк 4 роки, а за сукупністю злочинів на підставі частини 1 статті 70 КК остаточно - на строк 9 років 6 місяців з конфіскацією майна.
2. Цим же вироком засуджено ОСОБА_9, судові рішення щодо якого в касаційному порядку не оскаржені.
3. Щодо засудження за частиною 3 статті 187 КК суд визнав доведеним, що 10 грудня 2017 року приблизно о 17:00 засуджені, діючи за попередньою змовою, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння, озброївшись дерев`яними палицями та закривши обличчя хустинами, проникли до домоволодіння на АДРЕСА_1, де ОСОБА_14 і ОСОБА_12 завдали ОСОБА_10 ударів палицями по голові, втягли до будинку, де продовжили побиття. Зокрема, поваливши потерпілого на підлогу, ОСОБА_12 приставив йому до шиї ніж і пригрозив вбити. В цей час ОСОБА_9 в кімнаті шукав гроші. Після цього всі троє зв`язали потерпілому руки та ноги, вимагали передати їм гроші та завдали численних ударів. Внаслідок розбійного нападу потерпілому було заподіяно середнього ступеню тяжкості та легких тілесних ушкоджень із короткочасним розладом здоров`я.
Вимоги і доводи касаційних скарг
4. У касаційних скаргах сторона захисту, посилаючись на пункти 1 та 2 частини 1 статті 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), просить оскаржені рішення в частині засудження ОСОБА_14 та ОСОБА_12 за частиною 3 статті 187 КК скасувати і закрити кримінальне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 284 КПК.
5. Сторона захисту вважає, що:
- показань ОСОБА_9 недостатньо для висновку поза розумним сумнівом про винуватість засуджених;
- показання потерпілого та протоколи впізнання є недостовірними, оскільки потерпілий, зустрічаючи їх періодично протягом двох років після події, не впізнав в них нападників, хоча був з ними знайомий з дитинства;
- інші докази у справі не доводять причетності засуджених до злочину.
6. Також захист засудженого ОСОБА_12 зазначає, що суд першої інстанції не спростував його алібі, підтверджене показаннями свідка ОСОБА_15 .
7. Сторона захисту вважає, що апеляційний суд не усунув порушень допущених судом першої інстанції і постановив рішення, яке не відповідає вимогам КПК.
Позиції учасників касаційного розгляду
8. Захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_6 підтримали касаційні скарги сторони захисту.
9. Прокурор та захисник ОСОБА_8, яка діє в інтересах засудженого ОСОБА_9, заперечили проти задоволення касаційних скарг та просили залишити судові рішення без зміни.
Оцінка Суду
10. Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши наведені у скаргах доводи, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що скарги належить задовольнити частково на таких підставах.
11. Відповідно до статті 433 КПК Суд не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржених судових рішеннях, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
12. Проте касаційний суд зобов`язаний перевірити в межах доводів, висловлених в касаційній скарзі, чи були додержані судами попередніх інстанцій процесуальні норми, що регулюють розгляд судами обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності, а сукупності доказів - їх достатності для висновків суду.[1]
13. Апеляційний суд, у разі залишення апеляційної скарги без задоволення, в ухвалі повинен зазначити підстави, через які він визнав апеляційну скаргу необґрунтованою, і навести докладні мотиви своїх висновків (частина 2 статті 419 КПК). Недотримання цих вимог є істотним порушенням кримінального процесуального закону, що тягне за собою скасування ухвали апеляційного суду.
14. Суд багато разів зазначав, що оцінка доказів з погляду їх достовірності та достатності для висновків є перш за все завданням судів попередніх інстанцій. Однак Суд має перевірити, чи керувалися суди під час оцінки доказів принципами, закладеними Конституцією та кримінальним процесуальним законом, а також чи достатньо мотивовані рішення суду про прийняття або відхилення тих чи інших доказів, чи є ці мотиви логічними і чи приймалися судами всі важливі фактори, необхідні для оцінки окремого доказу чи їх сукупності.
15. Також Суд неодноразово звертав увагу на те що, вирішуючи питання достатності встановлених під час змагального судового розгляду доказів для визнання особи винуватою, суд має керуватися стандартом доведення (стандартом переконання) "поза розумним сумнівом" (частини 2 та 4 статті 17 КПК)[2].
16. Питання про винуватість чи невинуватість особи має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту доказів, які свідчать за чи проти тієї або іншої версії подій. Суд не може залишити без уваги частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність неспростованих доказів, які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності винуватості особи.[3]
17. Головне питання у цій справі полягало у доведенні факту причетності до злочину у співучасті з засудженими ОСОБА_12 і ОСОБА_14, які послідовно таку співучасть заперечували.
18. Вирішальними доказами, на яких суди ґрунтували свій висновок про співучасть у злочині засуджених ОСОБА_12 і ОСОБА_14, стали показання співобвинуваченого ОСОБА_9 і потерпілого.
19. Суд зазначає, що показання співобвинувачених вимагають особливої уваги до перевірки їх достовірності, враховуючи, зокрема і те, що вони не несуть жодної відповідальності за завідомо неправдиві показання. Також суд має враховувати можливу зацікавленість співобвинуваченого у перекладанні вини на інших осіб чи у применшенні своєї ролі у вчиненні інкримінованого злочину. Тому до показань співобвинувачених, які в результаті отримують преференції за ці показання, слід ставитися з особливою обережністю.
20. Наприклад, Європейський суд з прав людини в контексті застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначав, що використання проти обвинуваченого показань, наданих свідком в обмін на імунітет від переслідування або інші переваги, ставить питання про справедливість розгляду, оскільки за самим характером такі показання вразливі до маніпуляцій і можуть надаватися виключно з метою отримати ці переваги чи з мотивів особистої помсти. Сумнівний характер таких показань і ризик, що особа може бути засуджена на підставі неперевірених та не завжди безкорисливих тверджень, не може бути недооціненим. Хоча самого по собі факту використання таких показань недостатньо, щоб перетворити судовий розгляд в несправедливий, однак їх вплив на справедливість судового розгляду залежить від обставин кожної справи.[4]