Постанова
Іменем України
05 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 200/21797/14-ц
провадження № 61-4801св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Грищенко Володимир Іванович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Грищенко В. І., про визнання договору дарування удаваним та визнання права власності на квартиру.
Позов обгрунтований тим, що 06 листопада 1999 рокуміж ним та ОСОБА_2 укладено договір дарування, який було посвідчено приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу (далі - приватний нотаріус) Грищенком В. І., зареєстрований у БТІ м. Дніпропетровська 25 жовтня 1999 року в реєстровій книзі № 477п, реєстровий № 1010-197, згідно з яким ОСОБА_2 подарував, а він прийняв у дар квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 34,7 кв. м (далі - спірна квартира), яка належала ОСОБА_2 на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 1999 року.
Цей договір був удаваною угодою, оскільки квартира була відчужена у рахунок боргу ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 .
Просив суд визнати договір дарування спірної квартири, укладений між ним та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Грищенком В. І. 06 листопада 1999 року, удаваним правочином, зазначивши, що був укладений договір купівлі-продажу вказаної квартири, а також визнати за ОСОБА_1 право власності на цю квартиру.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2018 року позов задоволено.
Визнано договір дарування спірної квартири, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, посвідчений приватним нотаріусом Грищенком В. І. 06 листопада 1999 року, удаваним правочином, який був укладений як договір купівлі-продажу спірної квартири. Визнано за ОСОБА_1 право власності на спірну квартиру. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції виходив з того, що спірна квартира передана відповідачем позивачеві в рахунок боргу за розпискою, тобто оплатно, шляхом укладенння договору дарування квартири. Оскільки договір дарування повинен бутибезоплатним правочином, тому укладений сторонома договір дарування спірної квартири є удаваним з метою приховання безпосередньо договору купівлі-продажу.
Суд першої інстанції вказав, що оскільки позивач отримав передану йому в дар квартиру відповідно до статті 128 Цивільного кодексу Української РСРта вчинив необхідні для прийняття права власності дії, зокрема провів технічну інвентаризацію квартири, отримав технічний паспорт, зареєстрував право власності, сплачував комунальні послуги, відкривши на своє імя особистий рахунок № НОМЕР_1, це відповідає істотним умовам укладання саме договору купівлі-продажу, а не договору дарування.
Короткий зміст судових рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій
Справа розглядалась в судах неодноразово.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2019 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 задоволено частково. Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2018 року скасовано, провадження у справі закрито.
Постановою Верховного Суду від 18 листопада 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 березня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 31 жовтня 2018 рокускасовано, в позові відмовлено.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 15 липня 2009 року визнано за ОСОБА_2 право власності на спірну квартиру, рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2009 року визнано недійсним договір дарування спірної квартири, укладений 06 листопада 1999 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_1, зареєстрований приватним нотаріусом Грищенком В. І .
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 січня 2015 року, право власності на спірну квартиру зареєстроване за ОСОБА_2 . Позивач, як на підставу своїх вимог, посилався на копію розписки від 08 грудня 1998 року, згідно з якою ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 в борг кошти у розмірі 18 000,00 грн строком на один рік. У разі неможливості повернути кошти у вказаний строк, відповідач зобов`язався повернути борг належним йому майном. У цій розписці немає посилання на спірну квартиру.
Будь-яких інших угод у встановленому законом порядку щодо спірної квартири між сторонами у справі не укладалося. Доказів на підтвердження сплати позивачем відповідачу коштів у рахунок купівлі квартири суду не надано. Доказів на підтвердження вчинення договору дарування квартири для приховання іншого правочину суду також не надано.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що відсутні підстави для задоволення позову про визнання договору дарування квартири удаваним правочином.
Стосовно позову ОСОБА_1 в частині визнання за ним права власності на спірну квартиру, відповідно до статті 128 Цивільного кодексу Української РСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, право власності (право оперативного управління) за договором у набувача майна виникає з моменту передання речі, якщо інше не передбачено законом або договором.
Переданням визнається вручення речей набувачеві, або здача транспортній організації для відправки набувачеві, або здача на пошту для пересилки набувачеві речей, відчужених без зобов`язання доставки. До передання речей прирівнюється передання коносаменту або іншого розпорядчого документа на речі.
Встановлено, що оскаржуваний договір дарування спірної квартири від 06 листопада 1999 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1, визнаний у судовому порядку недійсним, за ОСОБА_2 визнано право власності на спірну квартиру.
Інших доказів на підтвердження позову про визнання права власності на спірну квартиру до суду не надано.
Позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження його позову про визнання договору дарування квартири удаваним правочином та визнання за ним права власності на спірну квартиру.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 лютого 2021 року, просив її скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що оспорюваний договір є удаваною угодою, вчиненою з метою приховати договір купівлі-продажу. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
У росписці зазначено, що за неповернення боргу відповідач відповідає усім майном, а єдиним його майном є квартира.
Якщо сторони вчинили правочин для приховання іншого правочину, який вони дійсно вчинили, він є не фіктивним, а удаваним. За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.
Оскільки згідно із частиною першою статті 202, частиною третьою статті 203 ЦК України головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, який суд повинен установити чи була дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.
Квартира передана йому відповідачем в рахунок погашення боргових зобов`язань, фактично між ними укладено договір купівлі-продажу квартири, який приховано під договір дарування для ухилення від податкових платежів.
Суди попередніх інстанцій не застосували правових висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду України від 16 березня 2016 року, провадження № 6-93цс16, від 24 вересня 2014 року, провадження № 6-116цс14, від 07 вересня 2016 року, провадження № 6-1026цс16.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що викладені у касаційній скарзі доводи не відповідають фактичним обставинам та спростовуються матеріалами справи. У тексті розписки не зазначено, що борг буде погашений за рахунок нерухомого майна чи шляхом укладення договору дарування. Договір дарування спірної квартири уже визнаний недійсним в іншій справі.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 14 червня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У листопаді 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суд першої інстанції встановив, що відповідно до розписки від 08 грудня 1998 року ОСОБА_2 взяв у ОСОБА_1 в борг кошти у розмірі 18 000,00 грн зі строком повернення - один рік. У разі неможливості повернути борг у зазначений строк, відповідач зобов`язався повернути борг належним йому майном.
Суд апеляційної інстанції встановив, що 06 листопада 1999 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір дарування, який було посвідчено приватним нотаріусом Грищенком В. І., зареєстрований у Бюро технічної інвентаризації м. Дніпропетровська 25 жовтня 1999 року в реєстровій книзі № 477п, реєстровий № 1010-197, згідно з яким ОСОБА_2 подарував, а він прийняв у дар спірну квартиру, яка належала ОСОБА_2 на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 1999 року (т. 1, а. с. 5).