Постанова
Іменем України
31 березня 2023 року
м. Київ
справа № 369/6433/20
провадження № 61-20515св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 червня 2021 року в складі судді Усатова Д. Д. та постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року в складі колегії суддів Суханової Є. М., Гаращенка Д. Р., Мостової Г. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст вимог
У травні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договорами позики.
Позовна заява мотивована тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики від 11 січня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Переверзевою Г.О. за реєстровим № 36. За цим договором ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 566 576,26 грн, що на момент укладення договору позики за курсом гривні до долара США (узгодженого сторонами) становило 20 000,00 доларів США. Крім того, ОСОБА_2 написав розписку про отримання коштів. Позичальник зобов`язався повернути кошти до 12 січня 2019 року.
Між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики від 16 квітня 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Переверзевою Г. О. за реєстровим № 750. За цим договором ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 522 498,00 грн, що на момент укладення договору позики за курсом гривні до долара США (узгодженого сторонами) становило 20 000,00 доларів США. Також ОСОБА_2 написав розписку про отримання коштів. Позичальник зобов`язався повернути кошти до 12 січня 2020 року.
ОСОБА_2 не виконав своїх обов`язків, передбачених договорами позики, не повернувши грошові кошти у визначений строк. Розмір заборгованості ОСОБА_2 : за договором позики від 11 січня 2018 року становить 566 576,26 грн (оскільки договором передбачена сплата позичених коштів у гривні та курсом долара США до гривні - не менше 28,328813 грн); за договором позики від 16 квітня 2018 року - 540 004,00 грн. (оскільки договором передбачено сплата позичених коштів у гривні за курсом НБУ на момент повернення, але не менше, ніж за визначеним сторонами курсом 26,1249 грн за 1 долар США, а курс долара США до гривні станом на 28 травня 2020 року (дату подачі позову) складав - за 1 долар США - 27,0002 грн). Нарахована сума 3% річних за прострочення із повернення коштів за договором позики від 11 січня 2018 року - 23 423,66 грн; нарахована сума 3% річних за прострочення із повернення коштів за договором позики від 16 квітня 2018 року - 612,50 грн.
З договорів позики видно, що при їх укладенні ОСОБА_2 діяв за згодою дружини - ОСОБА_3 що підтверджується нотаріально посвідченою її заявою про згоду на укладення та підписання договорів позики. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на час отримання грошових коштів в борг перебували в зареєстрованому шлюбі.
За таких обставин позивач просив стягнути солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 заборгованість у сумі 1 130 616,42 грн, що включає: 566 576,26 грн - борг за договором позики від 11 січня 2018 року та 23 423,66 грн - сума 3% річних; 540 004,00 грн - борг за договором позики від 16 квітня 2018 року та 616,42 грн - сума 3% річних. Також позивач просив стягнути з відповідачів судовий збір у рівних частинах - по 5 255,00 грн з кожного.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 червня 2021 року, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 1 130 616,42 грн та судовий збір у сумі 5 255,00 грн з кожного.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з доведеності та обґрунтованості позовних вимог, а саме, що ОСОБА_2 не виконав своїх обов`язків, передбачених договорами позики. Він порушив умови договору, а тому наявні правові підстави для стягнення заборгованості - неповернутих сум позики та сум 3% річних за прострочення. Грошові кошти ОСОБА_2 позичив під час перебування у шлюбі з ОСОБА_3 та за її згодою. Тобто, договори позики були укладені в інтересах сім`ї. Докази використання коштів в особистих інтересах ОСОБА_2 відповідачі не надали. Тому за такими борговими зобов`язаннями відповідачі відповідають солідарно.
Постановою Київського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 залишені без задоволення, а рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 червня 2021 року - без змін.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції, зазначивши, що воно відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційних скаргах немає. Доводи апеляційних скарг відповідачів про те, що договори позики були укладені ОСОБА_2 у власних, не пов`язаних із сім`єю інтересах та одержані кошти за договорами позики були використані ним у власних, не пов`язаних із сім`єю інтересах, суд визнав безпідставними і необґрунтованими.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2021 року ОСОБА_3 (далі також - заявник) надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року.
У касаційній скарзі заявник просить скасувати рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_3 і ухвалити нове рішення в цій частині, яким у задоволені позовних вимоги до ОСОБА_3 відмовити.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 24 лютого 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 червня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року, та витребував справу з суду першої інстанції.
Указана справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставами касаційного оскарження рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10 червня 2021 року та постанови Київського апеляційного суду від 03 листопада 2021 року заявник вказує застосування в оскаржуваних рішеннях норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 243/10982/15-ц, від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 569/96/17, від 23 січня 2019 року у справі № 712/21651/12, від 30 січня 2019 року у справі № 372/1558/16-ц, від 07 жовтня 2020 року у справі № 752/7501/18. Крім того, зазначає, що суди попередніх інстанцій не дослідили зібрані у справі докази.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Позиції інших учасників
Відзив на касаційну скаргу від інших учасників справи до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини, встановлені судами
11 січня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Переверзевою Г. О. за реєстровим № 36.
За пунктом 1 даного договору ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 566 576, 26 грн, що на момент укладення договору за курсом гривні до долара США (узгодженого сторонами 1 долар США - 28,328813 грн) становило 20 000,00 доларів США, а останній зобов`язався повернути позику в розмірах, строки та в порядку, встановленому цим договором.
Сторони дійшли згоди, що зазначена в пункті 1 договору сума, що єеквівалентна 20 000,00 доларів США повинна бути повернута у гривні, згідно з розрахунком курсу НБУ на момент повернення, але не менш ніж за курсом 28,328813 грн за 1 долар США. Позика надана на безвідсотковій основі і без мети збереження реальної вартості грошей.
Повернення суми позики мало бути здійснене позичальником до 12 січня 2019 року (пункт 2 договору позики).
У пункті 5 договору позики зазначено що ОСОБА_2 діє за згодою дружини ОСОБА_3, що підтверджується її заявою про згоду на укладення та підписання вищевказаного договору, справжність підпису на якій засвідчено 11 січня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Переверзевою Г. О. за реєстровим № 35.
На підтвердження отримання у власність грошових коштів за договором позики від 11 січня 2018 року ОСОБА_2 була написана письмова розписка від 11 січня 2018 року, згідно якої він підтвердив отримання коштів від ОСОБА_1 у розмірі 20 000,00 доларів США зі строком повернення - до 12 січня 2019 року.
16 квітня 2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Переверзевою Г. О. за реєстровим № 750.
За пунктом 1 цього договору ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 грошові кошти у сумі 522 498,00 грн, що на момент укладення договору за погодженим сторонами курсом гривні до долара США (26,1249 грн за 1 долар США) становило 20 000,00 доларів США, а останній зобов`язався повернути позику в розмірах, строки та в порядку, встановленому цим договором.
Сторони дійшли згоди, що зазначена в пункті 1 договору позики сума, що еквівалентна 20 000,00 доларів США, повинна бути повернена у гривні, згідно з курсом НБУ на момент повернення, але не менше ніж за узгодженим сторонами курсом - 26,1249 грн за 1 долар США.
Повернення суми позики мало бути здійснене позичальником до 12 січня 2020 року (пункт 2 договору позики).
У пункті 5 договору позики зазначено, що ОСОБА_2 діє за згодою дружини ОСОБА_3, що підтверджується її заявою про згоду на укладення та підписання вищевказаного договору, справжність підпису на якій засвідчено 16 квітня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Переверзевою Г. О. за реєстровим № 749.
На підтвердження отримання грошових коштів за договором позики від 16 квітня 2018 року ОСОБА_2 була написана письмова розписка від 16 квітня 2018 року, згідно якої він підтвердив отримання 20 000,00 доларів США від ОСОБА_1 зі строком повернення - до 12 січня 2020 року.
08 вересня 2001 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб у виконавчому комітеті Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, актовий запис № 10.
Заочним рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 30 серпня 2019 року в справі № 369/4936/19 розірвано шлюб, зареєстрований 08 вересня 2001 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у виконавчому комітеті Хотівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, актовий запис № 10.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, рішення судів першої та апеляційної інстанцій, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України зазначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд відповідно до касаційної скарги здійснює перегляд оскаржуваних рішень в частині вирішення позовних вимог позивача ОСОБА_1 до відповідача ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договорами позики.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори (пункт 1 частини другої статті 11 ЦК України). Цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно з частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Частиною першою статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.