ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 березня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/16496/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Сухового В. Г.,
секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,
за участю представників:
Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" - не з`явився,
Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредит Фінанс" - не з`явися,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 (у складі колегії суддів: Руденко М. А. (головуючий), Барсук М. А., Пономаренка Є. Ю.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2022 (суддя Головіна К. І.)
у справі № 910/16496/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредит Фінанс"
про усунення перешкод у користуванні майном, зобов`язання вчинити певні дії,
ВСТАНОВИВ:
У жовтні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Автокредит Плюс" (далі - ТОВ "Автокредит Плюс") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Фінанс" (зміна назви на Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредит Фінанс", далі - ТОВ "Кредит Фінанс"), у якому просило:
- усунути перешкоди у користуванні правом власності на автомобіль "Мазда 3", VIN-код НОМЕР_1, шляхом припинення (зняття) обтяження у вигляді застави рухомого майна і виключення запису з Державного реєстру обтяжень рухомого майна: об`єкт обтяження - автомобіль легковий "Мазда 3", номер об`єкта: НОМЕР_1, номер державної реєстрації НОМЕР_2, зареєстрованого 06.11.2020 реєстратором Регіональної філії міста Києва та Київської області ДП "Національні інформаційні системи" Новейко-Вадіс О. Г., боржник - ОСОБА_2.; обтяжувач - ТОВ "Вердикт Фінанс";
- зобов`язати ТОВ "Кредит Фінанс" подати реєстратору Державного реєстру обтяжень рухомого майна заяву про припинення і виключення з Державного реєстру обтяжень рухомого майна реєстраційного запису № 28263575 щодо автомобіля "Мазда 3", номер об`єкта: НОМЕР_1, номер державної реєстрації НОМЕР_2 .
Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що є власником автомобіля "Мазда 3", VIN-код НОМЕР_1, номер державної реєстрації НОМЕР_2, на підставі договору купівлі-продажу від 30.05.2014. Однак, у вересні 2021 року йому стало відомо, що зазначений автомобіль з 06.11.2020 перебуває під приватним обтяженням ТОВ "Вердикт Фінанс" на підставі договору факторингу від 02.02.2012 № 11 (номер запису № 28263575). Позивач наголошує, що на час набуття права власності на зазначений автомобіль в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна були відсутні відомості про його обтяження, тому він є добросовісним набувачем цього майна, а внесення оспорюваного запису відбулось без достатньої правої підстави.
Рішенням господарського суду міста Києва від 18.08.2022, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022, у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у грудні 2022 року ТОВ "Автокредит Плюс" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2022 скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.02.2023 відкрито касаційне провадження у справі № 910/16496/21 за касаційною скаргою ТОВ "Автокредит Плюс" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.11.2022 та рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2022 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 22.03.2023.
ТОВ "Кредит Фінанс" у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, тому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
14.03.2023 до Верховного Суду надійшла заява ТОВ "Автокредит Плюс" про розгляд касаційної скарги без участі його представника.
Сторони в судове засідання своїх представників не направили.
Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.
Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.
Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.
Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність відомостей про направлення сторонам ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, заяву ТОВ "Автокредит Плюс" про розгляд справи без участі його представника та те, що інша сторона не зверталась до суду з будь-якими заявами щодо розгляду справи, явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників сторін.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.05.2014 між ОСОБА_1 (продавець) та ТОВ "Автокредит Плюс" укладено договір купівлі-продажу автомобіля "Мазда 3" (VIN-код НОМЕР_1 ).
Позивачем також надано свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 від 06.06.2014.
Згідно з витягом з Державного реєстру обтяжень рухомого майна від 22.09.2021 № 75130521 щодо автомобіля "Мазда 3" (VIN-код НОМЕР_1 ):
08.11.2017 припинено обтяження (застава) Публічного акціонерного товариства "Акцент-Банк" (боржник: ТОВ "Автокредит Плюс");
06.11.2020 за № 28263575, на підставі договору факторингу, укладеному між ТОВ "Вердикт Фінанс" та Публічним акціонерним товариством "Сведбанк", зареєстровано обтяження ТОВ "Вердикт Фінанс" (боржник: ОСОБА_2 ).
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, оцінивши надані позивачем докази, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки позивачем не доведено відсутність обтяжень на автомобіль "Мазда 3" (VIN-код НОМЕР_1 ) на час набуття права власності на нього.
У поданій касаційній скарзі ТОВ "Автокредит Плюс", обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження судових рішень судів попередніх інстанцій, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказало, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій зроблено без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 333/6700/15-ц, від 01.11.2018 у справі № 348/1897/16-ц, від 11.09.2019 у справі № 573/1105/17, від 05.02.2020 у справі № 761/11267/18.
Крім того, обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження судових рішень, передбачену пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, заявник посилається на наявність підстави, передбаченої пунктом 1 частини 3 статті 310 ГПК України, а саме - суд не дослідив зібрані у справі докази.
Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК України, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.
Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 19 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосовується судами як джерело права.
Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Умови прийнятності касаційної скарги, за змістом норм законодавства, можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
У рішенні ЄСПЛ у справі "Гарсія Манібардо проти Іспанії" від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі "Monnel and Morris v. the United Kingdom", серія A, N 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі "Helmers v. Sweden", серія A, N 212-A, с.15, п.31).