Постанова
Іменем України
05 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 161/939/22
провадження № 61-6703св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Гулька Б. І., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державне підприємство "Луцький ремонтний завод "Мотор", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцький ремонтний завод "Мотор",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державного підприємства "Луцький ремонтний завод "Мотор", правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцький ремонтний завод "Мотор", на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 березня 2022 року, ухвалене у складі судді Гринь О. М., та постанову Волинського апеляційного суду від 14 червня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства "Луцький ремонтний завод "Мотор" (далі - ДП "ЛРЗ "Мотор") про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі та зобов`язання виплатити заробітну плату за час відсторонення від роботи
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що він з 08 листопада 2010 року працює токарем у ДП "ЛРЗ "Мотор".
22 листопада 2021 року начальник цеху роботодавця вручив йому повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19. Ознайомившись з вказаним повідомленням, він відмовився надавати інформацію про себе з підстав захисту персональних даних та відсутності у роботодавця повноважень збирати таку інформацію.
11 грудня 2021 року він письмово висловив відповідачу свої заперечення щодо надання інформації про проходження ним вакцинації проти COVID-19.
20 грудня 2021 року директор з управління персоналом вручив йому відповідь на заперечення, в якій, серед іншого, зазначено, що він не повідомив адміністрацію підприємства про проведення ним щеплення, а також не надав інших документів, передбачених законодавством, на підставі яких працівника дозволено не відсторонювати від роботи. З цієї відповіді він також дізнався, що його не відсторонено від роботи, адже в розпорядженні роботодавця є відомості про проходження ним першого етапу щеплення. Такі відомості адміністрація підприємства отримала від його дружини.
Таким чином, відповідачу було відомо, що він отримав першу дозу профілактичного щеплення проти COVID-19. На пропозицію адміністрації підприємства він у присутності двох свідків відмовився пред`явити сертифікат вакцинації. Після цього директор з управління персоналом ДП "ЛРЗ "Мотор" вручив йому наказ про відсторонення від роботи № 261-к/тр, відповідно до якого він відсторонений від роботи з 21 грудня 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.
Вважав, що ДП "ЛРЗ "Мотор" порушило його конституційні права, вимагаючи надати медичну інформацію щодо проходження вакцинації від респіраторної хвороби, а також обмежуючи його право заробляти собі на життя своєю працею.
Так, стаття 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", яка регламентує порядок проведення обов`язкового щеплення проти вичерпного переліку захворювань, не передбачає обов`язковість вакцинації проти COVID-19, а тому вказана норма не може бути підставою для обґрунтування законності відсторонення від роботи.
Крім того, постанова Кабінету Міністрів України про введення карантину є незаконною та не підлягає виконанню.
З огляду на порушення порядку введення карантину на території України, недіючою вважається й постанова Кабінету Міністрів України № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2". Дорожньою картою з впровадження вакцини від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, і проведення масової вакцинації у відповідь на пандемію COVID-19 в Україні у 2021-2022 роках, затвердженої наказом Міністерства охорони здоров`я України 24 грудня 2020 року № 3018, встановлено, що вакцинація від коронавірусної хвороби COVID-19 в Україні буде добровільною для всіх груп населення та професійних груп.
Таким чином, відповідач, зобов`язавши його отримати щеплення проти COVID-19 та відсторонивши його від роботи на час відсутності такого щеплення, фактично поклав на нього обов`язок вчинити дії, які не визнані державою як примусові.
З огляду на це, наказ № 261-к/тр від 20 грудня 2021 року є незаконним, суперечить нормам Закону України "Про захист від інфекційних хвороб" та Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), оскільки вакцинація від COVID-19 не включена до календаря щеплень.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив визнати незаконним та скасувати наказ ДП "ЛРЗ "Мотор" № 261-к/тр від 20 грудня 2021 року "З кадрових питань" про відсторонення його від роботи та поновити його на роботі, зобов`язати відповідача виплатити йому невиплачену заробітну плату за час його незаконного відсторонення від роботи.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 березня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано незаконним та скасовано наказ ДП "ЛРЗ "Мотор" № 261-к/тр від 20 грудня 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи.
Зобов`язано ДП "ЛРЗ "Мотор" нарахувати та виплатити ОСОБА_1 заробітну плату за весь час відсторонення від роботи.
У задоволенні позову в частині вимог про поновлення на роботі відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що підзаконним актом обмежено право позивача на працю, а постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 № 1236 всупереч Конституції України ще й встановлено обмеження на отримання заробітної плати та позбавлено гарантій щодо відсторонення за законом. Конституція України не визначає серед випадків обмеження права на працю, обмеження пов`язані зі щепленням проти COVID-19, встановлення ж такого обмеження підзаконним актом суперечить Конституції України як це було встановлено рішенням Конституційного Суду України № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року.
При цьому відповідач як роботодавець не надав доказів того, що при відстороненні позивача від роботи було дотримано вимоги частини шостої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" щодо отримання письмового лікарського підтвердження про відмову від обов`язкового профілактичного щеплення, а також вимоги частини другої статті 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" щодо недопуску позивача до роботи саме на підставі подання відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби та положення статті 46 КЗпП України, яка містить вичерпний перелік підстав для відсторонення від роботи, а така підстава як "в інших випадках, передбачених законодавством" не може бути застосована до спірних правовідносин.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Волинського апеляційного суду від 14 червня 2022 року апеляційну скаргу ДП "ЛРЗ "Мотор" задоволено частково.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 29 березня 2022 року у цій справі змінено в частині мотивів задоволення позову, викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
У решті рішення залишено без змін.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що на час винесення відповідачем ДП "ЛРЗ "Мотор" оспорюваного наказу № 261-к/тр від 20 грудня 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи, в останнього був наявний жовтий COVID-сертифікат від 27 листопада 2021 року, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою вакцини, що свідчіть про обізнаність відповідача про те, що позивач отримав першу дозу профілактичного щеплення проти COVID-19 27 листопада 2021 року, однак, незважаючи на зазначену обставину, наказом підприємства № 261-к/тр від 20 грудня 2021 року "З кадрових питань" ОСОБА_1 відсторонено від роботи.
Крім того, 27 грудня 2021 року позивач отримав другу дозу щеплення.
Установивши вказані обставини, апеляційний суд дійшов висновку про те, що наказ ДП "ЛРЗ "Мотор" № 261-к/тр від 20 грудня 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи підлягає визнанню незаконним та скасуванню саме з тих мотивів, що позивач на час відсторонення його від роботи вакцинувався однією дозою дводозної вакцини від COVID-19, а термін отримати другу дозу вакцини станом на 20 грудня 2021 року не настав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У липні 2022 року ДП "ЛРЗ "Мотор" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати судові рішення в частині задоволення позовних вимог та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріальною права, а саме статтю 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 06 квітня 2000 року № 1645-111, частину другу статті 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", статтю 46 КЗпП України, пункт 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 09 грудня 2020 року № 1236, наказу Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" обов`язковій вакцинації проти COVID-19", пункти З, 4, 6 Правил підтвердження чинності COVID-сертифіката, що підтверджує вакцинацію від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, негативний результат тестування або одужання особи від зазначеної хвороби, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2021 року № 954.
Також суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права щодо правил оцінки доказів, визначених статтею 89, 95 ЦПК України.
Суди не врахували, що обов`язковість профілактичного щеплення від COVID-19, введена наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", який набув чинності 08 листопада 2021 року.
Отже, з цієї дати у позивача виник обов`язок пройти профілактичне щеплення протягом розумного строку, однак на час прийняття ДП "ЛРЗ "Мотор" наказу № 261-к/тр від 20 грудня 2021 року позивач не надав відомостей про проведення обов`язково профілактичного щеплення проти COVID-19 або медичного висновку про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19.
Чинним законодавством України не визначено підстав для відмови у наданні COVID-сертифіката, а також не передбачено порядку дій роботодавця у вищевказаному випадку.
Апеляційний суд лише на підставі усних пояснень позивача встановив обставини про те, що 27 листопада 2021 року позивач був вакцинований від COVID-19 однією дозою вакцини, а 27 грудня 2021 року отримав другу дозу щеплення.
Судом апеляційної інстанції роз`яснив позивачу право надати суду COVID-19-сертифікат про проходження ним обов`язкового профілактичного щеплення, однак останній відмовився, посилаючись на те, що чинним законодавством не передбачено обов`язку працівника надати роботодавцю підтверджуючі документи про проходження обов`язкового профілактичного щеплення, а відповідна вимога роботодавця є порушенням його конституційних прав щодо таємниці про стан здоров`я.
Таким чином, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які підтверджують здійснення позивачем обов`язково профілактичного щеплення проти COVID-19.
Долучена у суді першої інстанції роздруківка з програми "Дія" копії жовтого сертифікату, де зазначено, що позивач отримав одну дозу вакцини 27 листопада 2022 року, термін дії цього сертифікату до 27 березня 2022 року, не може бути належним та допустимим доказом, оскільки його чинність не може бути перевірена за допомогою застосунку за умови отримання позивачем другої дози профілактичного щеплення проти COVID-19 та наявності у нього зеленого сертифікату. Наявна в матеріалах справи копія жовтого сертифікату належним чином не засвідчена в порядку, встановленому чинним законодавством, тобто відсутній підпис позивача із зазначенням дати такого засвідчення.
На час звернення позивача до суду з позовною заявою цей сертифікат вже був нечинним, оскільки Постановою Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 та від 29 червня 2021 року № 677" від 24 листопада 2021 року № 1240 внесено зміни щодо посилення карантинних правил, а саме визначено строк чинності COVID-сертифікатів, що підтверджують вакцинацію від COVID-19 однією дозою вакцини (жовті сертифікати) становить 30 днів від дати введення дози, а строк дії зеленого COVID-сертифікату становить 365 днів. Таким чином, строк дії жовтого COVID-сертифікату позивача від 27 листопада 2021 року закінчився 27 грудня 2021 року.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", частини другої статті 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення", постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-Cov2".
Судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України, в касаційному порядку не переглядаються.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 20 липня 2022 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У серпні 2022 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 серпня 2022 року заяву ДП "ЛРЗ "Мотор" про заміну сторони у справі задоволено. Залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Луцький ремонтний завод "Мотор" (далі - ТОВ "ЛРЗ "Мотор") як правонаступника ДП "ЛРЗ "Мотор" у цій справі.
Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 з 08 листопада 2010 року працює в ДП "ЛРЗ "Мотор" на посаді токаря.
ДП "ЛРЗ "Мотор" є суб`єктом літакобудування, відноситься до літакобудівної промисловості, створене з метою ремонту військової авіаційної техніки за державним замовленням для потреб Міністерства оборони України, зарубіжних замовників, засноване на державній формі власності, включене до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 83 від 04 березня 2015 року, відноситься до підприємств оборонно-промислового комплексу згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України № 70-р від 12 лютого 2014 року, а також постановою Кабінету Міністрів України № 1221 від 29 грудня 2010 року включене до складу Державного концерну "Укроборонпром".
17 листопада 2021 року ДП "ЛРЗ "Мотор" видано наказ № 278-АГ "Про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19", згідно з яким підприємство на виконання наказу Міністерства охорони здоров`я України "Про затвердження Змін до Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" від 01 листопада 2021 року № 2393 наказує керівникам структурних підрозділів забезпечити умови для проведення профілактичних щеплень проти COVID-19 усім працівникам усіх підрозділів до 08 грудня 2021 року.
На виконання вказаного наказу ДП "ЛРЗ "Мотор" письмово повідомило ОСОБА_1 про те, що з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, працівникам необхідно до 08 грудня 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, наприклад: 1) документ, який підтверджує отримання повного курсу вакцинації або однієї дози вакцини від COVID-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання в звичайних ситуаціях; 2) міжнародний внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою однодозної вакцини або двома дозами дводозної вакцини (зелені сертифікати), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; 3) висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 за формою № 028-1/о, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897. У цьому ж письмовому повідомленні ОСОБА_1 попереджено про те, що у разі якщо до 08 грудня 2021 року він не надасть одного із вищезазначених документів, то 09 грудня 2021 року він буде відсторонений від роботи без збереження заробітної плати.
З вказаним повідомленням ОСОБА_1 ознайомлений 22 листопада 2021 року та не погодився з ним, вказавши, що вказана вимога є незаконною.
10 грудня 2021 року ОСОБА_1 подав відповідачу заперечення на повідомлення про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19.
20 грудня 2021 року директор з управління персоналом та соціальних питань ДП "ЛРЗ "Мотор" В. Царук разом з начальником управління та договірної роботи Т. Запорожець та начальником відділу організації праці та заробітної плати Б. Ковтун склали акт про те, що ОСОБА_1 запропоновано надати документ про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 або медичний висновок про абсолютні протипоказання до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, однак останній від вказаної пропозиції відмовився.
Згідно з наказом ДП "ЛРЗ "Мотор" № 261-к/тр від 20 грудня 2021 року ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 21 грудня 2021 року на час відсутності щеплення проти COVID-19 без збереження заробітної плати.
На виконання наказу Міністерства охорони здоров`я України від 25 лютого 2022 року № 380 "Про зупинення дії наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153" ДП "ЛРЗ "Мотор" видано наказ № 55-к/тр від 10 березня 2022 року, відповідно до пункту 2.5 якого ОСОБА_1 допущено до роботи з 11 березня 2022 року до завершення воєнного стану в Україні.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судові рішення відповідають не у повній мірі.
Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону
Відповідно до статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
Медична допомога - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику та лікування у зв`язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв`язку з вагітністю та пологами (абзац п`ятий частини першої статті 3 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За змістом пункту "б" частини першої статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" громадяни зобов`язані у передбачених законодавством випадках робити щеплення. Щодо окремих особливо небезпечних інфекційних захворювань можуть здійснюватися обов`язкові медичні огляди, профілактичні щеплення, лікувальні та карантинні заходи в порядку, встановленому законами України (друге речення частини другої статті 30 цього Закону).
Медичне втручання (застосування методів діагностики, профілактики або лікування, пов`язаних із впливом на організм людини) допускається лише в тому разі, коли воно не може завдати шкоди здоров`ю пацієнта. Медичне втручання, пов`язане з ризиком для здоров`я пацієнта, допускається як виняток в умовах гострої потреби, коли можлива шкода від застосування методів діагностики, профілактики або лікування є меншою, ніж та, що очікується в разі відмови від втручання, а усунення небезпеки для здоров`я пацієнта іншими методами неможливе (частини перша та друга статті 42 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я").
Статтею 284 ЦК України передбачено, що надання медичної допомоги фізичній особі, яка досягла чотирнадцяти років, провадиться за її згодою. Повнолітня дієздатна фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій і може керувати ними, має право відмовитися від лікування.
Статтею 43 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" визначено, що для застосування методів діагностики, профілактики та лікування необхідна згода інформованого відповідно до статті 39 цих Основ пацієнта.
Частиною шостою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" також передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).
У справі, яка переглядається, установлено, що відповідач письмово повідомив ОСОБА_1 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19 до 08 грудня 2021 року. Роз`яснено, що необхідно до 08 грудня 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення проти COVID-19, наприклад: 1) документ, який підтверджує отримання повного курсу вакцинації або однієї дози вакцини від COVID-19, включеної ВООЗ до переліку дозволених для використання в звичайних ситуаціях; 2) міжнародний внутрішній сертифікат або іноземний сертифікат, що підтверджує вакцинацію від COVID-19 однією дозою однодозної вакцини або двома дозами дводозної вакцини (зелені сертифікати), які включені ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях; 3) висновок лікаря щодо наявності протипоказань до вакцинації проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 за формою № 028-1/о, відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затверджених наказом Міністерства охорони здоров`я України від 16 вересня 2011 року № 595, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 10 жовтня 2011 року за № 1159/19897. У цьому ж письмовому повідомленні ОСОБА_1 попереджено про те, що у разі якщо до 08 грудня 2021 року він не надасть одного із вищезазначених документів, то 09 грудня 2021 року він буде відсторонений від роботи без збереження заробітної плати.
З вказаним повідомленням ОСОБА_1 ознайомлений 22 листопада 2021 року та не погодився з ним, вказавши, що вказана вимога є незаконною.
Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння,
- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
За статтею 1 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою cтатті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб").