Постанова
Іменем України
05 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 295/16337/21
провадження № 61-4196св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Луспеника Д. Д.,
суддів: Воробйової І. А., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Осіяна О. М.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Житомирська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 14,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Житомирської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 14 на постанову Житомирського апеляційного суду від 13 квітня 2022 року, прийняту у складі колегії суддів: Миніч Т. І., Трояновської Г. С., Павицької Т. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Житомирської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 14 про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що вона з 15 липня 1988 року працювала в Житомирській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 14 на посаді вчителя початкових класів, а з 01 вересня 1995 року - на посаді вчителя історії.
22 листопада 2021 року директор Житомирської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 14 видав наказ № 286-к про її відсторонення від роботи на час відсутності щеплення проти СОVID-19 без збереження заробітної плати. Вважала, що, видаючи оспорюваний наказ про відсторонення її від роботи, директор школи перевищив свої повноваження, допустив порушення вимог Закону України "Про повну загальну середню освіту", Закону України "Про освіту", а також статуту, колективного договору, Правил внутрішнього трудового розпорядку як спеціальних актів з регулювання трудової діяльності.
Вказувала на те, що Міністерство освіти і науки України будь-яких рекомендацій з питань організації роботи закладів загальної середньої освіти в умовах карантинних обмежень, встановлених постановою Кабінету Міністрів України № 1096 від 20 жовтня 2021 року, не надавало.
Також вказувала, що на виконання вимог статей 159, 169 КЗпП України, статті 17 Закону України "Про охорону праці" вона пройшла щорічний обов`язковий медичний огляд. При цьому, наказ про зміни умов праці з відповідним обґрунтуванням, в тому числі щодо необхідності проведення інших медичних процедур та надання додаткових персональних даних, не видавався. Згода на зміну умов трудового договору чи оплати праці в профспілковій організації не запитувалась, та, відповідно, не отримувалась.
Крім того, звертала увагу на неприпустимість обмеження конституційних прав особи, що полягають у можливості кожного реалізувати право на працю, що включає право заробляти собі на життя тією працею, яку особа вільно обирає.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визнати незаконним та скасувати наказ директора Житомирської загальноосвітньої школи I-III ступенів №14 "Про відсторонення від роботи" № 286-к від 22 листопада 2021 року; поновити на роботі, допустити до виконання посадових обов`язків на посаді вчителя історії; стягнути середній заробіток за весь час вимушеного прогулу на день ухвалення рішення суду.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 25 січня 2022 року, ухваленим у складі судді Лєдньова Д. М., у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний наказ видано компетентною посадовою особою із дотриманням норм закону, а ОСОБА_1 не довела, що відстороненням від роботи порушено її права.
Короткий зміст постанови апеляційного суду
Постановою Житомирського апеляційного суду від 13 квітня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Богунського районного суду м. Житомира від 25 січня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Визнано незаконним та скасовано наказ № 286-к від 22 листопада 2021 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи без збереження заробітної плати з 22 листопада 2021 року.
Допущено ОСОБА_1 до виконання посадових обов`язків на посаді вчителя історії Житомирської загальноосвітньої школи I-III ступенів № 14.
Стягнуто з Житомирської загальноосвітньої школи I-III ступенів № 14 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 51 358,17 грн.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив із того, що наказ про відсторонення ОСОБА_1 від роботи на період відсутності щеплення проти COVID-19 є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки роботодавець прийняв рішення про відсторонення працівника за відсутності оформленого належним чином подання відповідної посадової особи державної санітарно-епідеміологічної служби.
Установивши, що роботодавець, у порушення вимог статті 46 КЗпП України, із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, апеляційний суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У травні 2022 року Житомирська загальноосвітня школа I-III ступенів № 14 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову у позові.
Касаційна скарга мотивована тим, що висновок апеляційного суду про те, що ініціатором відсторонення працівника, який відмовляється або ухиляється від щеплення від респіраторної хвороби СОVID-19, є не роботодавець, а посадова особа державної санітарно-епідеміологічної служби, є помилковим, оскільки стаття 46 КЗпП України, стаття 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 та наказ Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153, які є нормативно-правовою підставою для відсторонення працівників, які відмовляються або ухиляються від проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти СОVID-19, не передбачають обов`язку роботодавця здійснити відсторонення на виконання відповідного розпорядчого акту будь-якого компетентного державного органу, а встановлюють прямий обов`язок роботодавця самостійно вчинити до працівника прямо визначену законом дію - відсторонення.
Також апеляційний суд помилково застосував до спірних правовідносин положення статті 7 та частини другої статті 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення" та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, яка затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 квітня 1995 року № 66, які не підлягали застосуванню.
Крім того, апеляційний суд не врахував, що у цій справі індивідуальне право (інтерес) відмовитися від щеплення при збереженні обсягу права на працю, в тому числі на заробітну плату, відпочинок та соціальний захист, протиставляється загальному праву (інтересу) суспільства, в тому числі дітей, які здобувають освіту в цьому закладі і мають право на безпечний освітній процес і відповідно до чинного законодавства не підлягають вакцинації; інших працівників цього ж закладу освіти, які здійснили у встановленому державою порядку щеплення до 08 листопада 2021 року. Внаслідок встановлення такого балансу досягається мета: загальне благо у формі права на безпеку та охорону здоров`я, що гарантовано статтями 3, 27 та 49 Конституції України.
Підставами касаційного оскарження постанови Житомирського апеляційного суду від 13 квітня 2022 року заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме: відсутня практика щодо відсторонення роботодавцем від роботи працівника через їх відмову або ухилення від проведення профілактичного щеплення проти COVID-19; відсутня практика щодо застосування під час відсторонення від роботи працівників через їх відмову або ухилення від проведення профілактичного щеплення проти COVID-19 приписів статті 7 та частини другої статті 27 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення" та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, яка затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 квітня 1995 року № 66 (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У червні 2022 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу, в якому просила відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судове рішення апеляційного суду без змін, як таке, що ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 травня 2022 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2022 року касаційне провадження у цій справі зупинено до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).
Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2023 року поновлено касаційне провадження у цій справі.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 працює в Житомирській загальноосвітній школі І-ІІІ ступенів № 14 з 1988 року на посаді вчителя початкових класів та з 1995 року переведена на посаду вчителя історії.
Повідомленням про обов`язкове профілактичне щеплення від 27 жовтня 2021 року ОСОБА_1 проінформовано, що з 08 листопада 2021 року на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, щеплення від СОVID-19 обов`язкове для працівників закладів освіти. Вказаними повідомленнями ОСОБА_1 запропоновано до 08 листопада 2021 року надати документ, який підтверджуватиме наявність профілактичного щеплення від СОVID-19, або довідку про абсолютні протипоказання.
Наказом Житомирської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів № 14 від 22 листопада 2021 року № 286-к ОСОБА_1, вчителя історії, відсторонено від роботи з 22 листопада 2021 року на час відсутності щеплення від СОVID-19 без збереження заробітної плати.
Згідно з довідкою про доходи від 18 листопада 2021 року № 01-25-495, ОСОБА_1 отримує заробітну плату та з 01 вересня 2021 року по 31 жовтня 2021 року їй нараховано 32 195,04 грн.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам судове рішення апеляційного суду не відповідає.
Щодо проведення обов`язкового профілактичного щеплення проти COVID-19 відповідно до закону
Відповідно до статті 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров`я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров`я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.
У пунктах а, б статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я" встановлено обов`язки громадян у сфері охорони здоров`я, зокрема, піклуватись про своє здоров`я та здоров`я дітей, не шкодити здоров`ю інших громадян; у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення.
Частиною шостою статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" також передбачено, що повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об`єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення; якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов`язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.
Згідно із частиною сьомою цієї статті відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов`язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я.
Відповідності до пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 09 грудня 2020 року № 1236 в редакції з урахуванням змін, що набрали чинності 26 жовтня 2021 року, керівникам державних органів (державної служби), керівникам підприємств, установ та організацій слід забезпечити:
1) контроль за проведенням обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 працівниками та державними службовцями, обов`язковість профілактичних щеплень яких передбачена переліком професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням, затвердженим наказом Міністерства охорони здоров`я від 04 жовтня 2021 року № 2153;
2) відсторонення від роботи (виконання робіт) працівників та державних службовців, обов`язковість профілактичних щеплень проти COVID-19 яких визначена переліком та які відмовляються або ухиляються від проведення таких обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 відповідно до статті 46 Кодексу законів про працю України, частини другої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" та частини третьої статті 5 Закону України "Про державну службу", крім тих, які мають абсолютні протипоказання до проведення таких профілактичних щеплень проти COVID-19 та надали медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я.
Зі змісту підпункту 1 пункту 41-6 Постанови Кабінету Міністрів України "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 09 грудня 2020 року № 1236 вбачається, що керівник державного органу (державної служби), керівник підприємства, установи та організації також має прийняти рішення про повідомлення працівників про проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19. Таке повідомлення має містити усю необхідну інформацію, необхідну для проведення обов`язкових щеплень (наприклад, посилання на нормативно-правові акти, на підставі яких проводиться обов`язкове щеплення працівників; прохання надати у визначений строк документи, які підтверджуватимуть проходження повного курсу вакцинації проти COVID-19 або першого етапу вакцинації (одна доза), або надати медичний висновок про наявність протипоказань до вакцинації проти COVID-19, виданий закладом охорони здоров`я; дата, час та місце проведення обов`язкового профілактичного щеплення, якщо роботодавець вирішив організувати проведення такого щеплення; наслідки відмови або ухилення від обов`язкового профілактичного щеплення тощо).
Повідомлення про обов`язкове щеплення проти COVID-19 може бути доведено до відома усіх працівників, наприклад, у письмовому вигляді з проставленням підпису працівника про ознайомлення з таким повідомленням тощо.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку, що для отримання профілактичного щеплення, в тому числі проти COVID-19, необхідна згода працівника, який отримав повну й об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього тощо. Роботодавець має довести до відома працівника наслідки для виконання трудових обов`язків відмови чи ухилення працівника від обов`язкового профілактичного щеплення, а лікар - надати об`єктивну інформацію про щеплення, наслідки відмови від нього для здоров`я та можливі поствакцинальні ускладнення. Відмова поінформованого працівника від проведення обов`язкового профілактичного щеплення чи факт ухилення від останнього мають бути належно підтвердженими.
У справі, яка переглядається, установлено, що відповідач письмово повідомив ОСОБА_1 про обов`язкове профілактичне щеплення проти COVID-19, а саме про те, що на підставі Постанови Кабінету Міністрів України від 20 жовтня 2021 року № 1096 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236", Наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники який підлягають обов`язковим профілактичним щепленням" позивач має надати документ на підтвердження наявності профілактичного щеплення від COVID-19 або довідку про абсолютні протипоказання відповідно до Переліку медичних протипоказань та застережень до проведення профілактичних щеплень, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 06 квітня 2000 року № 1645-ІІІ.
Також ОСОБА_1 роз`яснено, що якщо вона не надасть один із зазначених документів, 08 листопада 2021 року її відсторонять від роботи без збереження заробітної плати на підставі статті 46 КЗпП України та статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб".
З вказаним повідомленням ОСОБА_1 ознайомлена 29 жовтня 2021 року та не погодилась з ним, вказавши про порушення її трудових прав.
Щодо відсторонення від роботи працівника, який не пройшов обов`язкового профілактичного щеплення від COVID-19, на підставі закону
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Відповідно до частини першої статті 46 КЗпП України відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається в разі:
- появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння,
- відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони;
- в інших випадках, передбачених законодавством.
Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), Міністерство охорони здоров`я України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
Накази Міністерство охорони здоров`я України, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).
Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням.
Відповідно до цього Переліку обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України цієї хвороби, підлягають працівники:
1) центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів;
2) місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів;
3) закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності;
4) підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади;
5) установ і закладів, що надають соціальні послуги, закладів соціального захисту для дітей, реабілітаційних закладів;
6) підприємств, установ та організацій, включених до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 року № 83.
Наказом Міністерства охорони здоров`я України від 25 лютого 2022 року № 380, який набрав чинності 01 березня 2022 року, зупинено дію наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 до завершення воєнного стану в Україні, який триває в Україні з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" з подальшими змінами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 26 березня 2022 року № 372 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 1236, зокрема на період воєнного стану:
- фізичним особам і суб`єктам господарювання рекомендовано дотримуватися протиепідемічних заходів, спрямованих на запобігання поширенню COVID-19;
- фізичним особам рекомендовано забезпечити отримання повного курсу вакцинації від COVID-19 вакцинами, включеними ВООЗ до переліку дозволених для використання в надзвичайних ситуаціях;
- закладам охорони здоров`я забезпечити готовність до реагування на спалахи COVID-19 в умовах воєнного стану;
- пункт 41-6 постанови № 1236 було доповнено абзацом такого змісту: "Положення цього пункту не застосовуються на період воєнного стану".
Указане вище свідчить про те, що після набрання чинності цими нормативно-правовими актами і до завершення воєнного стану в Україні до працівників, які належать до Переліку № 2153, не може бути застосовано відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю щеплення від COVID-19.
Питання відсторонення від роботи додатково регламентовано в Законі України від 24 лютого 1994 року № 4004-XII "Про забезпечення санітарного і епідемічного благополуччя населення" (далі - Закон № 4004-XII) та Інструкції про порядок внесення подання про відсторонення осіб від роботи або іншої діяльності, затверджена наказом Міністерства охорони здоров`я України від 14 квітня 1995 року № 66 (далі - Інструкція № 66).
Підприємства, установи і організації зобов`язані усувати за поданням відповідних посадових осіб державної санітарно-епідеміологічної служби від роботи, навчання, відвідування дошкільних закладів осіб, які є носіями збудників інфекційних захворювань, хворих на небезпечні для оточуючих інфекційні хвороби, або осіб, які були в контакті з такими хворими, з виплатою у встановленому порядку допомоги з соціального страхування, а також осіб, які ухиляються від обов`язкового медичного огляду або щеплення проти інфекцій, перелік яких встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (абзац шостий частини першої статті 7 Закону № 4004-XII).