Постанова
Іменем України
05 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 164/299/21
провадження № 61-1688св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Хопти С. Ф., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на постановуВолинського апеляційного суду у складі колегії суддів: Матвійчук Л. В.,
Федонюк С. Ю., Осіпука В. В., від 29 грудня 2022 року.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
1. У березні 2021 року до суду надійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що з 23 лютого 1996 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ОСОБА_2, який рішенням Маневицького районного суду Волинської області
від 25 лютого 2016 року було розірвано.
3. У шлюбі у них народився син - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, який є особою з інвалідністю з дитинства 1 групи підгрупи А. Після розірвання шлюбу син - інвалід, який потребує постійного стороннього догляду та опіки, проживає разом з нею, перебуває на її утриманні, вихованні та піклуванні.
4. Посилалася на те, що рішенням Маневицького районного суду Волинської області від 14 квітня 2015 року з відповідача на її користь на утримання неповнолітніх дітей було стягнуто аліменти до досягнення ними повноліття. Однак, після досягнення сином повноліття відповідач перестав сплачувати аліменти та надавати матеріальну допомогу у добровільному порядку не бажає.
5. Зосереджувала увагу на тому, що ОСОБА_3 є інвалідом з дитинства, непрацездатним та потребує проходження постійних курсів лікування та програми реабілітації. Ураховуючи, що ОСОБА_3 потребує постійного догляду, вона позбавлена можливості працювати, забезпечувати себе та дитину належним чином. Крім того, на її утриманні перебуває донька, яка навчається у Республіці Польща та також потребує матеріальної допомоги. Ураховуючи необхідність понесення витрат на догляд та лікування повнолітньої дитини-інваліда, на харчування, одяг, сплату комунальних послуг, купівлю предметів для навчання, а також проходження реабілітаційних курсів для інвалідів, а також те, що єдиним їх доходом є соціальна допомога особам з інвалідністю та допомога по догляду за інвалідом 1 групи, наголошувала на тому, що вона перебуває у скрутному матеріальному стані та потребує фінансової допомоги.
6. Позивачка вважала, що відповідач, який офіційно працевлаштований на
ВП "Рівненська АЕС" ДП "НАЕК "Енергоатом", отримує стабільний середньомісячний дохід у розмірі 25 000,00 грн, а тому спроможний надавати матеріальну допомогу на утримання сина.
7. З огляду на наведене, а також з урахуванням уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд: стягнути з ОСОБА_2 на її користь аліменти на утримання повнолітнього непрацездатного сина - інваліда першої групи
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, довічно у розмірі 1/4 частки його заробітку (доходу), але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму, встановленого законодавством України для осіб, які втратили працездатність, щомісячно, починаючи з моменту подачі позову, а також аліменти на її утримання у розмірі 1/6 частки його заробітку (доходу) протягом всього часу опікування повнолітньою непрацездатною дитиною - інвалідом ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, щомісячно, починаючи з моменту подачі позову.
Стислий виклад позиції відповідача
8. ОСОБА_2 проти позову заперечував, посилаючись на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог. Зазначав, що ОСОБА_1 жодного разу не зверталася до нього за матеріальною допомогою на утримання сина - інваліда, крім того, вона отримує державну соціальну допомогу на ОСОБА_3, як особу з інвалідністю, в розмірі 4 830,80 грн. Вважає, що зазначена допомога є фактично доходом сина та у два з половиною рази перевищує розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Посилався на те, що син ОСОБА_3 хоча і визнаний недієздатним, проте фактично може самостійно себе обслуговувати, фізично працює та допомагає по господарству, при цьому ОСОБА_1 часто його залишає під наглядом інших родичів, поки сама перебуває на заробітках.
9. Крім того, зазначав, що він сплачує аліменти на утримання дочки ОСОБА_6 в розмірі 1/4 частки від свого доходу щомісячно до ІНФОРМАЦІЯ_2, а тому безпідставним є доводи позивачки про те, що дочку вона утримує самостійно.
10. Вважав, що вимоги ОСОБА_1 про стягнення коштів на її утримання є безпідставними. Позивачка отримує допомогу по догляду за
дитиною-інвалідом в розмірі 2 189,00 грн, а також отримала після розірвання шлюбу все нерухоме майно, яким користується разом із дітьми по цей час.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
11. Рішенням Маневицького районного суду Волинської області
від 20 жовтня 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
12. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог, посилаючись на те, що ОСОБА_1 не доведено належними доказами того, що син ОСОБА_3, отримуючи державну соціальну допомогу інвалідам 1 групи, потребує також матеріальної допомоги зі сторони батька, а також, що останній відмовляється надавати таку допомогу в добровільному порядку. Також суд зазначив, що позивачкою не доведено наявності обставин, передбачених статтею 88 Сімейного кодексу України, для стягнення грошових коштів на її утримання.
Основний зміст та мотиви рішення суду апеляційної інстанції
13. Постановою Волинського апеляційного суду від29 грудня 2022 року апеляційну скаргуОСОБА_1 задоволено частково.
14. Рішення Маневицького районного суду Волинської області від 20 жовтня
2022 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
15. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання повнолітньої непрацездатної дитини-інваліда першої групи ОСОБА_3 довічно у розмірі 1/6 частки його заробітку (доходу), але не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму, встановленого законодавством України для осіб, які втратили працездатність, щомісячно, починаючи з 02 березня 2021 року.
16. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на її утримання у розмірі 1/12 частки його заробітку (доходу) протягом всього часу опікування повнолітньою непрацездатною дитиною-інвалідом сином ОСОБА_3 щомісячно, починаючи з 02 березня 2021 року.
17. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення суду в частині стягнення аліментів за один місяць допущено до негайного виконання.
18. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не визначився із характером спірних правовідносин, не урахував положення статей 198, 200 СК України та тієї обставини, що відповідач
ОСОБА_2, як батько повнолітньої дитини-інваліда, відповідно до статті 198 СК України зобов`язаний утримувати свого повнолітнього непрацездатного сина, який потребує матеріальної допомоги. Крім того, ОСОБА_1, з якою проживає повнолітній син з інвалідністю, має право на його утримання та на своє утримання від відповідача, який є батьком дитини, працездатною, фізично здоровою особою та має фінансову можливість надавати таку допомогу.
Узагальнені доводи касаційної скарги
19. 30 січня 2023 року ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Волинського апеляційного суду від29 грудня 2022 року і залишити в силі рішенняМаневицького районного суду Волинської області від 20 жовтня 2022 року.
20. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду ОСОБА_2 зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах, зокрема статей 88, 198, 199, 200 СК України (пункт 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також неналежне дослідження зібраних у справі докази та не надання їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
21. Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував до спірних правовідносин положення статті 88 СК України, не врахував, що ОСОБА_3 є повнолітньою особою, а тому не відноситься до категорії дитина з інвалідністю. Крім того, сторони справи не є подружжям, а тому відсутні підстави для стягнення з нього на підставі
статті 88 СК України утримання на колишню дружину.
22. Крім того, стягуючи аліменти на сина-інваліда у розмірі не менше ніж 50 % прожиткового мінімуму, встановленого законодавством для осіб, які втратили працездатність, суд апеляційної інстанції не врахував, що мінімальний гарантований розмір аліментів, передбачений статтею 182 СК України, застосовується лише до дітей.
23. Зосереджує увагу також на тому, що його син ОСОБА_3 отримує державну соціальну допомогу у розмірі понад 5 000,00 грн на місяць, про що зазначала позивачка у судовому засіданні, що більше як у два рази перевищує розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. При цьому хоч і визнаний недієздатним, але має змогу себе обслуговувати (фізично працює, допомагає по господарству, самостійно харчується та пересувається, та виглядає фізично здоровим). Позивачка неодноразово виїжджала за кордон, а сина залишала під наглядом родичів, направляючи при цьому на його утримання 2 000,00 грн на місяць.
24. Додатково посилається на порушення апеляційним судом принципу змагальності сторін, зокрема розгляд справи до встановленого судом строку для подання відзиву на апеляційну скаргу та без урахування направленого ним відзиву.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
25. Ухвалою Верховного Суду від 13 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 164/299/21, з огляду на те, що порушені заявником питання мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції. Відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні клопотання про зупинення виконання постанови Волинського апеляційного суду від29 грудня 2022 року до закінчення касаційного провадження.
26. 21 лютого 2023 року до Верховного Суду надійшла зазначена цивільна справа.
27. Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Продовжено до 09 березня 2023 року ОСОБА_1 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Волинського апеляційного суду від 29 грудня 2022 року
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
28. У відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_1 - ОСОБА_7 просить залишити без задоволення касаційну скаргу ОСОБА_2, а оскаржене судове рішення апеляційного суду залишити без змін.
29. Зазначає про безпідставність та необґрунтованість доводів касаційної скарги, правильно встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи та обґрунтовану правову оцінку поданим сторонами доказам. Акцентує увагу на встановлених судовими рішеннями обставинах наявності у ОСОБА_3 інвалідності довічно, його потребу у постійному сторонньому догляді та лікуванні, а також визначення його місця проживання разом із матір`ю. Соціальна допомога від держави є недостатньою для задоволення потреб ОСОБА_3, при цьому відповідач має фінансову можливість надавати матеріальну допомогу у частині від його заробітку.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
30. З 23 лютого 1996 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який на підставі рішення Маневицького районного суду Волинської області від 25 лютого 2016 року розірвано.
31. Згідно зі свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 батьками
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 .
32. З виписки з постанови лікарсько-консультативної комісії №555, виписки амбулаторної карти № 301-1820, консультативного заключення психіатра
від 02 лютого 2000 року та довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії № 137369 від 12 січня 2015 року вбачається, що ОСОБА_3,
ІНФОРМАЦІЯ_1, є інвалідом з дитинства першої групи довічно. Діагноз: хвороба Дауна, помірна розумова відсталість (імбецильність). Далекозорість слабого ступеня обох очей з астигматизмом. Дискинезія жовчовивідних шляхів, СКД. Не здатний до самообслуговування. Потребує постійного стороннього догляду.
33. Рішенням Маневицького районного суду Волинської області від 23 серпня 2016 року у справі № 164/826/16-ц ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, визнано недієздатним. Встановлено опіку над недієздатним ОСОБА_3 та призначено його опікуном позивачку ОСОБА_1 .
34. Відповідно до акту № 25 обстеження матеріально-побутових умов сім`ї
від 15 лютого 2021 року, ОСОБА_3 проживає разом з позивачкою ОСОБА_1 .
35. ОСОБА_1 отримувала допомогу по догляду за інвалідом І групи у розмірі 2 189,00 грн та державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства І групи у розмірі 4 830,80 грн, не працює.
36. Свідок ОСОБА_8, який є спільним сином сторін, пояснив суду, що брат ОСОБА_3 в основному потребує сторонньої допомоги, однак базові потреби щодо самообслуговування, так як, наприклад, розігрівання їжі, може задовольнити сам. Також ОСОБА_3 виконує певні роботи по господарству. Поки матір
ОСОБА_1 перебувала в Польщі на заробітках (орієнтовно півтора місяці), він дбав про брата, забравши на проживання до себе у м. Львів. Знає, що літом в Луцьку ОСОБА_3 лікували зуби та допомагав матері у оплаті стоматологічних послуг.
37. Свідок ОСОБА_10 пояснив суду, що в травні 2021 року він на запрошення ОСОБА_1 приходив у гості, де також був і ОСОБА_3, який допомагав матері в певних побутових потребах. Крім того, неодноразово бачив, як ОСОБА_3 їхав на велосипеді, також бачив, що він керує гужовою підводою, запряженою конем. Доповнив, що неодноразово ОСОБА_3 залишався на догляді в тітки, коли позивачка їздила на заробітки за кордон.
Позиція Верховного Суду
38. Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
39. Відповідно до пунктів 3, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.