Постанова
Іменем України
05 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 523/17429/20
провадження № 61-2612св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В., Русинчука М. М.,
учасники справи:
за позовом про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: публічне акціонерне товариство "Дельта Банк", ОСОБА_2,
третя особа - державний реєстратор приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова Ія Володимирівна,
за зустрічним позовом про виселення, стягнення упущеної вигоди та компенсації моральної шкоди:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_3, на постанову Одеського апеляційного суду від 17 січня 2023 року в складі колегії суддів: Кострицького В. В., Назарової М. В., Лозко Ю. П., та додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 25 січня 2023 року в складі колегії суддів: Кострицького В. В., Назарової М. В., Лозко Ю. П.,
Історія справи
Короткий зміст позовів
У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ПАТ "Дельта Банк" та ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Антипова І. В., про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора, витребування майна із чужого незаконного володіння та визнання права власності.
Первісний позов мотивований тим, що 03 вересня 2008 року між нею та ВАТ "Сведбанк" був укладений кредитний договір № 1507/0908/45-003 від 03 вересня 2008 року, відповідно до умов якого банк передав їй грошові кошти у вигляді кредиту у розмірі 43 000 доларів США на строк по 03 вересня 2028 року, для здійснення нею розрахунків по договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
У відповідності до п.3.1.1. цього договору позичальник здійснює погашення кредиту та лату процентів за користування кредитом шляхом здійснення фіксованих (ануїтетних) латежів в сумі 488.54 доларів США до 10 числа кожного місяця та в день закінчення кредитного договору. 03 вересня 2008 року квартира АДРЕСА_1, загальною площею 40.9 кв. м придбана на підставі договору купівлі-продажу посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Димерлій О.М., реєстрованого у реєстрі за №2411.
Для забезпечення вимог виконання основного зобов`язання вона передала в іпотеку ВАТ "СВЕДБАНК" належну їй квартиру під АДРЕСА_1 . На протязі багатьох років вона справно та вчасно сплачувала ануїтетні платежі за кредитним договором спочатку ВАТ "Сведбанк", а після отримання в 2012 році повідомлення про заміну кредитора - АТ "Дельта Банк". Через зростання курсу долара США до гривні, втрату роботи та джерела доходів вона втратила можливість сплачувати кредит.
Нещодавно їй зателефонували невідомі особи, не представились та повідомили, що вона вже не є власником вищезазначеної квартири, та згодом вона дізналась, що 24 вересня 2019 року між ПАТ "Дельта Банк" та фізичною особою ОСОБА_2 укладений договір купівлі-продажу квартири, продаж відбулася на аукціоні. Право власності АТ "Дельта Банк" на нерухоме майно було зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 25 березня 2019 року, на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_4, КП "Агенція реєстраційних послуг" № 46196125 від 28 березня 2019 року.
Позивач отримала кредит в іноземній валюті, проживає постійно в квартирі АДРЕСА_1, загальна площа складає 40,9 кв. м, на час оформлення права власності за банком в її власності не було іншого житла, тому звернення стягнення на квартиру без її згоди є незаконним.
Окремий договір між нею та ВАТ "Сведбанк" або AT "Дельта Банк" про передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання не укладався. Позивач вважає, що при прийнятті рішення про державну реєстрацію права власності за банком на квартиру були порушені вимоги Законів України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", "Про нотаріат", "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майна та їх обтяжень" та "Про іпотеку", а також вимоги Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМ України від 25 грудня 2015 року № 1127.
У державного реєстратора Манюти С. В., КП "Агенція реєстраційних послуг", були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за банком. У зв`язку із тим, що звернення стягнення на предмет іпотеки і внесення 25 березня 2019 року запису про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_2 за банком є незаконними та здійсненими поза волею власника, то в подальшому відчужене майно підлягає витребуванню з незаконного володіння останнього набувача.
ОСОБА_1 просила:
визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Манюти С. В. КП "Агенція реєстраційних послуг" від 25 березня 2019 року, запис 30919598 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 40,9 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна:1797573151101 за ПАТ "Дельта Банк" на підставі договору іпотеки № 1507/0908/45-003-Z-1, посвідченого 03 вересня 2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Димерлій О. М. та зареєстрованого в реєстрі за номером 2414;
витребувати у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 40,9 кв. м;
визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 40,9 кв. м.
У січні 2021 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про виселення, стягнення упущеної вигоди та компенсації моральної шкоди.
Первісний позов мотивований тим, що він є власником АДРЕСА_1 .
У серпні 2020 року він зателефонував ОСОБА_5 і попросив її звільнити квартиру. Крім цього, поштою він надіслав їй вимогу про виселення. 01 вересня 2020 року між ним та ОСОБА_6 було укладено договір оренди вказаної квартири, згідно якого він передав йому в оренду дану квартиру строком на 3 роки з орендною платою 5 000 грн на місяць. ОСОБА_1 квартиру не звільнила чим перешкоджає використовувати квартиру та розпоряджатись нею, внаслідок цього він несе збитки, це також спричиняє мені душевні страждання. Кожного місяця позивач втрачає 5000 грн, які я міг би отримувати за договором оренди, внаслідок неправомірних дій відповідача. Моральна шкода полягає в тому, що тривалий час позивач знаходиться в стресовому стані, втратив душевний спокій.
ОСОБА_2 зазначав, що відповідач не є членом його сім`ї, не відноситься до кола осіб, які постійно проживають разом зі мною, відповідач не веде з ним спільне господарство. Відповідач без будь-якої правової підстави безоплатно користується його квартирою. Відповідач забезпечена житлом, їй на праві власності належить 1/3 частини квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Тому відповідач підлягає виселенню.
ОСОБА_2, з урахуванням уточнення позовних вимог, просив:
виселити ОСОБА_1 ;
стягнути упущену вигоду у розмірі 65 000 грн
стягнути компенсацію моральної шкоди у розмірі 20 000 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2022 року у складі судді Середи І. В., позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Манюти С. В. КП "Агенція реєстраційних послуг" від 25 березня 2019 року запис 30919598 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 40,9 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1797573151101 за ПАТ "Дельта Банк" на підставі договору іпотеки № 1507/0908/45-003-Z-1, посвідченого 03 вересня 2008 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Димерлій О. М. та зареєстрованого в реєстрі за номером 2414.
Витребувано у ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 40,9 кв. м.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 40,9 кв. м.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Відмовлено ОСОБА_2 у задоволенні зустрічного позову.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
представник відповідача АТ "Дельта Банк" в підтвердження отримання листа вимоги надав копію рекомендованого повідомлення адресовану ОСОБА_1 . Як видно з вказаного рекомендованого повідомлення він не містить підпису одержувача. У судовому засіданні представник позивача просила звернути увагу суду на те, що позивачка не отримувала такого листа і не ставила підпису повідомленні;
згідно з матеріалами реєстраційної справи під час реєстрації права власності на спірну квартиру за банком державний реєстратор робив перевірку відомостей лише по власнику ОСОБА_1, при цьому не здійснив пошук відомостей за ідентифікаційним номером об`єкту нерухомості або за його адресою, тоді як знав про можливість дублювання відомостей Державного реєстру прав і Державного реєстру власності при пошуку за ідентифікаційними даними власника майна, в порушення вимог Порядку. На дату звернення стягнення на нерухоме житлове майно у власності ОСОБА_1 не знаходилось інше нерухоме житлове майно, і на неї поширювалась дія підпункту 1 пункту 1 Закону України №1304-УІІ "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Тому у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ "Дельта Банк". Зазначена правова позиція щодо застосування положень Закону №1304-VII "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020р. по справі №644/3116/18 та від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а;
з урахуванням того, що звернення стягнення на предмет іпотеки і внесення 25 березня 2019 року запису про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 40,9 кв.м, за AT "Дельта Банк" на підставі незаконного рішення державного реєстратора, та здійсненими поза волею позивачки тому в подальшому відчужене майно підлягає витребуванню з незаконного володіння у ОСОБА_2, а за позивачкою необхідно визнати право власності на квартиру;
оскільки є незаконним звернення стягнення на предмет іпотеки, то відсутні підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2 .
Короткий зміст постанов суду апеляційної інстанції
Постановою Одеського апеляційного суду від 17 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2022 року скасовано та ухвалено нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
У задоволені позову ОСОБА_2 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
представник відповідача АТ "Дельта Банк" в підтвердження отримання листа вимоги надав копію рекомендованого повідомлення адресовану ОСОБА_1 (а. с. 61 зворот), підписану представником Укрпошти про вручення рекомендованого повідомлення особисто Сербіній. У постанові Верховного Суду від 12 травня 2022 року у справі №756/15123/18 зазначено, договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. Виходячи з викладеного належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі (а. с. 26, 61 зворот) або додатково повідомлена відповідно до умов договору. У разі дотримання іпотекодержателем порядку належного надсилання вимоги про усунення порушення основного зобов`язання діє презумпція належного повідомлення, яка може бути спростована іпотекодавцем у загальному порядку. Так, зі змісту іпотечного договору встановлено, що сторони у своєму регуляторі приватних відносин визначили порядок надсилання повідомлень, зокрема вимоги, передбаченої частини першої статті 35 Закону України "Про іпотеку". Вони встановили, що таку вимогу слід вважати зробленою належним чином у випадку, якщо вона здійснена у письмовій формі та надіслана рекомендованим листом, кур`єром, телеграфом, або зроблена особисто за зазначеними адресами сторін. Датою отримання такої письмової вимоги буде вважатися дата її особистого вручення, або дата поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача. Банк направив особі за належною адресою претензію-вимогу про усунення порушень. Отже, така вимога вважається отриманою з дати поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача. Презумпція належного повідомлення іпотекодавця про необхідність усунення порушень основного зобов`язання позивачем в загальному порядку належними та допустимими доказами не спростована. Тому іпотекодержатель правомірно звернув стягнення на предмет іпотеки. За таких обставин, суд першої інстанції зробив неправильний висновок про те, що позивачка не отримувала лист повідомлення від АТ "Дельта Банк";
стаття 36 Закону України "Про іпотеку" (у редакції, яка діяла на час укладення договору іпотеки) передбачала, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений у будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Суд першої інстанції звертав увагу на те, що законодавець не пов`язував і не пов`язує виникнення чи припинення прав власності на нерухоме майно із проставленням відмітки про погашення в архівній частині Державного реєстру прав. Згідно з матеріалами реєстраційної справи під час реєстрації права власності на спірну квартиру за банком державний реєстратор робив перевірку відомостей лише по власнику ОСОБА_1, при цьому не здійснив пошук відомостей за ідентифікаційним номером об`єкту нерухомості або за його адресою, тоді як знав про можливість дублювання відомостей державного реєстру прав і державного реєстру власності при пошуку за ідентифікаційними даними власника майна, в порушення вимог порядку. Тому суд першої інстанції вважав, що на дату звернення стягнення на нерухоме житлове майно у власності ОСОБА_1 не знаходилось інше нерухоме житлове майно, і на неї поширювалась дія підпункту 1 пункту 1 Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Проте суд першої інстанції зробив помилковий висновок, що у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за АТ "Дельта Банк";
на момент отримання вимоги банку ОСОБА_1 не використовувала як місце постійного проживання спірну квартиру (предмет іпотеки), ОСОБА_1 постійно проживала та була зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_3 та у її власності було інше нерухоме житлове майно, а саме 1/3 частина квартири розташована за адресою: АДРЕСА_3 . Після отримання вимоги банку ОСОБА_1 через 40 днів змінила місце реєстрації, 02 лютого 2018 року зареєструвалась у спірній квартирі (відмітка у паспорті ОСОБА_1 ) та відчужила на користь дочки - ОСОБА_7 належну їй частку квартири. Суд першої інстанції не дав оцінку діям ОСОБА_1 щодо зміни місця реєстрації та відчуження належного її житла. Враховуючи черговість та час в продовж якого ОСОБА_1, вчинила дії з відчуження майна та виписки та реєстрації за новою адресою (один день) є очевидним, що ОСОБА_1 діяла недобросовісно, зловживала своїми цивільними правами, намагалась уникнути звернення стягнення на квартиру;
у постанові Верховного Суду від 08 липня 2020 року у справі № 214/5314/17 зазначено, що позивач фактично дав свою згоду на відчуження спірної квартири в рахунок виконання ним кредитних зобов`язань, враховуючи його дії та згоду на опис і арешт майна, та зазначили, що до 28 квітня 2016 року позивач не використовував квартиру для проживання та не був там зареєстрований. Крім того, суди першої та апеляційної інстанцій оцінили факт зміни місця реєстрації та подальше відчуження всіх наявних у нього об`єктів нерухомості на користь його дружини, у тому числі безпосередньо після відкриття виконавчого провадження, як намір умисного створення обставин, які б виключили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в силу дії мораторію, визначеного Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_1 умисно створювала обставини, які б виключили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в силу дії мораторію, визначеного Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті". Позивач не виконала зобов`язання за кредитним договором, тому банк скористався своїм правом набуття права власності на предмет іпотеки (квартиру), задовольнивши таким чином свої вимоги на підставі рішення державного реєстратора КП "Агенція реєстраційних послуг" Манюти С.В. від 28 березня 2019 року. 05 вересня 2019 року на електронному аукціоні в системі "Прозоро" відбувся продаж вказаної квартири, на якому ОСОБА_2 став переможцем, та був не єдиним учасником в аукціоні, придбав квартиру за ціною 278 718,00 грн. 24 вересня 2019 між ОСОБА_2 та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір-купівлі продажу зазначеної квартири. У листопаді 2020 року ОСОБА_1 звернулась із цим позовом та посилалась на те, що на неї поширюється дія Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті";
у постанові Верховного Суду від 24 березня 2020 року у справі №704/1410/18 вказано, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитись під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину. Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами повинна утримуватись від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Договір дарування від 02 лютого 2018 року має всі ознаки фраудаторного правочину, оскільки договір вчинено після отримання ОСОБА_1 вимоги банку про виконання зобов`язань, дарування здійснено на користь дочки ОСОБА_1 - ОСОБА_7 ОСОБА_1 не доведено, що спірна квартира є її місцем постійного проживання, акт про проживання, складений сусідами по будинку не є належним та допустимим доказом, такі довідки уповноважені видавати органи місцевого самоврядування. Встановлено, що ОСОБА_1 працює в інституті сільського господарства Причорномор`я Національної академії аграрних наук України заступником директора по науковій роботі, є суб`єктом на який поширюється Закон України "Про запобігання корупції";
майно може бути витребувано від добросовісного набувача шляхом подання віндикаційного позову з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Таке витребування застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником (законним володільцем) і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпну сукупність підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача. Підписавши договір іпотеки ОСОБА_1 надала згоду банку на звернення стягнення на квартиру в позасудовий спосіб у разі невиконання нею умов кредитного договору, таким чином виразила свою волю на вибуття квартири з її володіння;
суд першої інстанції не звернув увагу, що приватно-правовий інструментарій (зокрема, вчинення договору дарування) не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Встановлені судом першої інстанції обставини, дозволяють зробити висновок, що договір дарування є фраудаторним, тобто вчиненим на шкоду кредитору. Суд першої інстанції не врахував, що дарувальник, який відчужує майно на підставі безвідплатного договору на користь своїх родичів після того як банк повідомив, про те що спірне майно виставлено на торги, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки оспорюваний договір направлено на недопущення звернення стягнення на майно боржника. За таких обставин, суд першої інстанції зробив помилковий висновок про задоволення первісного позову;
вирішення зустрічного позову є передчасним, оскільки суд першої інстанції належним чином не досліджував обставин справи не зробив висновків з приводу зустрічних позовних вимог. Суд апеляційної інстанції переглядає раніше розглянуті позовні вимоги і не може замінювати собою суд першої інстанції, тобто, позбавлений прав первісного розгляду позовних вимог, що не забороняє ОСОБА_2 звернутися до суду з відповідними вимогами. Тому у задоволені позову ОСОБА_2 слід відмовити;
згідно пункту 5 частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо судове рішення не підписано будь-ким із суддів або підписане не тими суддями, які зазначені у рішенні. При дослідженні матеріалів справи колегією суддів встановлено, що рішення Суворовського районного суду м. Одеси 06 вересня 2022 року не підписане суддею, що є порушенням норм процесуального права та є безумовною підставою для його скасування.
Додатковою постановою Одеського апеляційного суду від 25 січня 2023 року клопотання ОСОБА_2 про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на корить ОСОБА_2 частину суми сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1 340,63 грн.
Аргументи учасників справи
22 лютого 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_3, на постанову Одеського апеляційного суду від 17 січня 2023 року та додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 25 січня 2023 року, в якій просить: скасувати оскаржені рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
спірна квартира використовується ОСОБА_1 як місце постійного проживання, що підтверджується реєстрацією її місця проживання за зазначеною адресою, а також копіями довідки ОСББ "Купідон 2" № 001 від 04 лютого 2021 року та актом про проживання від 03 лютого 2021 року, наявними в матеріалах справи. Суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 не доведено, що спірна квартира є її місцем постійного проживання, акт про проживання, складений сусідами по будинку не є належним та допустимим доказом, такі довідки уповноважені видавати органи місцевого самоврядування. Висновок суду про те, що ОСББ не має необхідних повноважень на видачу довідки про проживання мешкання такого багатоквартирного будинку, не ґрунтується на законодавчих нормах. Квартира, яка використовується позивачем як місце постійною проживання, не могла бути примусово стягнута на підставі дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", у тому числі і шляхом реєстрації права власності за АТ "Дельта Банк";
суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 працює в інституті сільського господарства Причорномор`я Національної академії аграрних наук України заступником директора по науковій роботі, є суб`єктом на який поширюється Закон України "Про запобігання корупції". Вказаний висновок суду є підставою для незастосування положень Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" щодо позивача. Проте суд апеляційної інстанції зробив помилковий висновок, не перевірив викладені обставини в судових засіданнях, оскільки відповідно до наказу Одеської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН України від 10 жовтня 2017 року 142-ОС ОСОБА_1 була звільнена із займаної посади, тобто, на час прийняття держави реєстратором оскаржуваного у цій справі рішення не була суб`єктом, на якого поширюється Закон України "Про запобігання корупції";
апеляційний суд зазначив, що банк направив особі за належною адресою претензію-вимогу про усунення порушень, тому така вимога вважається отриманою з дати поштового штемпеля відділення зв`язку одержувача. Натомість згідно матеріалів повідомлення про вручення, штрих номер 6766700224974, видане 21 грудня 2017 року ПАТ "Укрпошта", не містить підпису позивача про одержання нею вказаного листа. При цьому, зі змісту повідомлення про вручення неможливо встановити лист якого змісту було направлено АТ "Дельта Банк" ОСОБА_1 вказаним поштовим відправленням. Суд апеляційної інстанції проігнорував той факт, що ОСОБА_1 не отримувала зазначеного повідомлення, як і безпідставно, без наявності належних доказів зробив висновок про отримання останньою повідомлення;
державний реєстратор зробив помилковий висновок про наявність у ОСОБА_1, на праві власності іншого житлового нерухомого майна, яке вибуло з її власності 02 лютого 2018 року, з огляду на відсутність відмітки про погашення відомостей в архівній частині державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Внесення відмітки про погашення відомостей в реєстрі прав власності при проведенні реєстраційних дій щодо майна, придбаного до 01 січня 2013 року, не вимагалось. Державний реєстратор не здійснив пошук відомостей за ідентифікаційним номером об`єкту нерухомості або за його адресою. Тому у державного реєстратора були наявні підстави для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на вказану квартиру за банком з огляду на відсутність у позивача права власності на інше житлове нерухоме майно;
суд апеляційної інстанції надає оцінку правочину, який не є предметом розгляду, та не надає оцінку факту використання квартири, яка була набута АТ "Дельта Банк" у власність, як місця постійного проживання позивача та відсутності у неї у власності іншого нерухомого житлового майна. Чоловік та син позивачки є військовослужбовцями, які з часу повномасштабного вторгнення рф на територію України здійснюють захист територіальної цілісності України та українського народу. Члени сім`ї військовослужбовців ЗС України позбавлені місця проживання внаслідок незаконної реєстрації за АТ "Дельта Банк" права власності на належне позивачу житлове нерухоме майно всупереч вимогам Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті", та подальшого відчуження квартири на користь ОСОБА_2 ;
дія мораторію на примусове стягнення майна поширювалась на ОСОБА_1 та належна їй на праві власності спірна квартира не могла бути примусово відчужена без її згоди (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18 та від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а);
суд апеляційної інстанції самоусунувся від дослідження доказів та надання їм оцінки;
рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 06 вересня 2022 року є підписаним в електронному вигляді суддею ОСОБА_8 ..
Аналіз касаційної скарги свідчить, що постанова апеляційного суду оскаржується у частині відмови у задоволенні вимог за первісним позовом. У частині відмови у задоволенні вимог за зустрічним позовом постанова апеляційного суду не оскаржується, тому у касаційному порядку не переглядається.
У березні 2023 року ОСОБА_2 надав відзив на касаційну скаргу, в якому просить оскаржену постанову залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
Відзив мотивовано тим, що ОСОБА_1 належним чином була повідомлена про необхідність усунення порушень зобов`язань за кредитним договором, порушення ОСОБА_1 не усунула. На момент отримання вимоги банку ОСОБА_1 не використовувала як місце постійного проживання спірну квартиру (предмет іпотеки), ОСОБА_1 постійно проживала та була зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_3 та у її власності було інше нерухоме житлове майно, а саме - 1/3 частина квартири, розташована за адресою: АДРЕСА_3 . Після отримання вимоги банку ОСОБА_1 змінила місце реєстрації, 02 лютого 2018 року зареєструвалась у спірній квартирі та відчужила на користь дочки - ОСОБА_9 належну їй частку квартири. Факт відчуження належної їй частки квартири та зміну реєстрації місця проживання після отримання вимоги банку ОСОБА_1 приховала, у позовній заяві вона про це не загадувала. ОСОБА_1 діяла недобросовісно, зловживала своїми цивільними правами, такими діями намагалась уникнути звернення стягнення на квартиру. ОСОБА_1 умисно створювала обставини, які б виключили можливість звернення стягнення на предмет іпотеки в силу дії мораторію, визначеного Законом України "Про мораторій на стягнення майна громадян, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті".
Договір дарування від 02 лютого 2018 року має всі ознаки фраудаторного правочину, оскільки договір вчинено після отримання ОСОБА_1 вимоги банку про виконання зобов`язань, дарування ОСОБА_1 здійснено на користь її дочки - ОСОБА_9 . Такі дії ОСОБА_1 не відповідають одній з основоположних засад цивільного законодавства як добросовісність, свідчить про зловживання своїми цивільними правами, метою яких є уникнення цивільної відповідальності. Укладаючи договір дарування від 02 лютого 2018 року та реєструючись в спірній квартирі цього ж дня, ОСОБА_1 переслідувала мету не допустити можливість банку задовольнити свої вимоги (захистити порушене право). Неправомірна мета та недобросовісна поведінка виключають можливість надання судового захисту (постанова Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 521/17654/15-ц.). Витребування квартири у добросовісного набувача призведе до порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції з прав людини та основоположних свобод.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 02 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі.
24 березня 2023 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2023 року призначено справу до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 02 березня 2023 року вказано, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження: суд апеляційної інстанції в оскарженій постанові застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду: від 19 травня 2020 року у справі № 644/3116/18; від 20 листопада 2019 року у справі № 802/1340/18-а.
Фактичні обставини
Суди встановили, що 03 вересня 2008 року між ОСОБА_1 та ВАТ "Сведбанк" було укладено кредитний договір № 1507/0908/-003, відповідно до умов якого ВАТ "Сведбанк" надав ОСОБА_1 грошові кошти для купівлі нерухомості (однокімнатної квартири АДРЕСА_1 ) в розмірі 43 000 доларів США, на строк до 03 вересня 2028 року включно під 12,5 % річних за користування кредитом, а позичальник - позивач, зобов`язалася повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитними коштами та виконати свої зобов`язання у повному обсязі у порядку та терміни, передбачені кредитним договором.
03 вересня 2008 року між ВАТ "Сведбанк" та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір № 1507/0908/45-003-2-1, і посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Димерлій О.М. за реєстр. № 2414 з накладанням заборони на відчуження за реєстр. № 2415, на підставі якого ОСОБА_1 передала в іпотеку ВАТ "Сведбанк" належне їй на праві спільної сумісної власності нерухоме майно - однокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 40,9 кв. м, житловою 17,8 кв. м, набуте на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Димерлій О.М. за реєстр. № 2411.
У пункті 12.3. сторони іпотечного договору передбачали умову про те, що згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, викладене в пунктах 12.3.1. та 12.3.2. цього договору.
Задоволення вимог здійснюється шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". Відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку", у випадку задоволення іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої в цьому підпункті Договору, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на іпотеки (пункт 12.3.1. іпотечного договору).
25 травня 2012 року між ВАТ "Сведбанк" та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко Д.Г. за реєстровим № 1306, 1307.
Згідно з листом від 12 грудня 2017 року № 02.4.1/2152/17 АТ "Дельта банк" звернувся до ОСОБА_1 з вимогою про дострокове (у шестидесятиденний термін) виконання зобов`язань за кредитним договором у повному обсязі, в тому числі сплати заборгованості, яка станом на 01 липня 2017 року становить 1 124 814,70 грн, звернув увагу на те, що у разі невиконання вимог банку, останній буде вимушений захищати свої права шляхом звернення стягнення на іпотечне майно, в тому числі, шляхом позасудового врегулювання спору і шляхом звернення до суду з вимогою про примусове стягнення боргу.
Згідно з договором дарування від 02 лютого 2018 року ОСОБА_1 подарувала частку в праві спільної власності на квартиру квартири АДРЕСА_4, ОСОБА_10 . Цей договір посвідчений державним нотаріусом Біляївської районної державної нотаріальної контори Одеської області Грабовенко - Ворсуляк Д. М., та зареєстрований в реєстрі за №2-158.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (дата формування 02 лютого 2018 року) право власності за ОСОБА_10 на 1/3 частку в праві спільної власності на квартиру за договором дарування зареєстровано 02 лютого 2018 року 10:35:33.
Право на 1/3 частку в праві спільної власності на квартиру за адресою АДРЕСА_3, виникло у ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності 4976 від 28 липня 2008 року, тобто до 01 січня 2013 року.
Згідно копії паспорта громадянина України, а також з листа Департаменту надання адмінпослуг від 19 серпня 2019 року на запит банку, адреса проживання позивачки зареєстрована з 02 лютого 2018 року у квартирі АДРЕСА_1 .
Відповідно до акту від 03 лютого 2021 року, складеним ОСОБА_11 (квартира 21), ОСОБА_12 (квартира АДРЕСА_5 ), ОСОБА_13 (квартира АДРЕСА_6 ), ОСОБА_1 проживає в квартирі АДРЕСА_1 .