Постанова
Іменем України
29 березня 2023 року
м. Київ
справа № 563/376/22-ц
провадження № 61-47св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Ступак О. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Воробйової І. А., Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Селянське Агро",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Селянське Агро" на рішення Корецького районного суду Рівненської області від 17 серпня 2022 року у складі судді Загородько Н. А. та постанову Рівненського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Майданіка В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У квітні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Селянське Агро" (далі - ТОВ "Селянське Агро") про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Свої вимоги обґрунтовував тим, що він є власником земельної ділянки площею 2,28 га, кадастровий номер 5623080400:04:001:0086, яка розташована на території с. Бриків Рівненського району Рівненської області.
05 травня 2015 року між ним та відповідачем укладений договір оренди земельної частки (паю) на 7 років з моменту державної реєстрації права оренди та сплатою орендної плати у розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік у грошовій формі та з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. У тому ж році укладено і додаткову угоду до договору оренди землі, відповідно до якої вони дійшли згоди про те, що орендна плата вноситься орендарем у розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік у грошовій формі або в цільовій формі - 10 центнерів зерна. Всі інші положення договору оренди залишаються без змін (пункт 3 додаткової угоди).
З інформації з Державного реєстру речових прав від 15 березня 2019 року йому стало відомо, що існує додаткова угода до договору оренди земельної ділянки від 01 грудня 2017 року б/н, відповідно до якої строк дії договору оренди земельної ділянки становить 17 років. Проте додаткових угод, де був би передбачений строк дії договорів оренди землі 17 років, позивач із ТОВ "Селянське Агро" не укладав. Наміру на продовження строку дії договору оренди землі позивач не мав.
Враховуючи викладене, позивач просив витребувати у відповідача належну йому земельну ділянку з кадастровим номером 5623080400:04:001:0086.
Рішенням Корецького районного суду Рівненської області від 17 серпня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Витребувано земельну ділянку площею 2,28 га, кадастровий номер 5623080400:04:001:0086, з чужого незаконного володіння ТОВ "Селянське Агро". Скасовано державну реєстрацію права оренди в реєстрі речових прав. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 додаткову угоду від 01 грудня 2017 року до договору оренди не укладав та не підписував, згоди та повноважень на її укладення й підписання іншій особі не надавав, а отже, така угода суперечить його волевиявленню, а спірна земельна ділянка підлягає витребуванню у відповідача.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що строк дії договору оренди землі від 05 травня 2015 року закінчився 13 червня 2022 року, а відповідач після закінчення строку дії договору оренди землі не виконав свого обов`язку з повернення земельної ділянки та не скористався своїм правом на поновлення оренди.
Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції проігнорував положення Закону України від 24 березня 2022 року № 2145-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", суд визнав необґрунтованими, оскільки телеологічне тлумачення приписів внесених змін до ЗК України дозволяє зробити висновок про те, що законодавець під час дії воєнного стану дозволив вважати поновленими на один рік без волевиявлення сторін договори оренди земельних ділянок саме для спрощення оформлення відповідних змін для тих сторін, які бажають продовжити ці правовідносини. Проте відсутня заборона припиняти такі правовідносини із наведених апелянтом правових підстав.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
У січні 2023 року ТОВ "Селянське Агро" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Корецького районного суду Рівненської області від 17 серпня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 01 грудня 2022 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме підпункту 1 пункту 27 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України.
У лютому 2023 року представниця ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала відзив на касаційну скаргу, у якому зазначила, що позивач обрав ефективний спосіб захисту порушених прав, а суди ухвалили законні та обґрунтовані рішення.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
За змістом статті 412 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до ухвалення незаконного рішення. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Обставини, встановлені судами
ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 2,28 га, кадастровий номер 5623080400:04:001:0086, яка знаходяться на території с. Бриків Рівненського району Рівненської області.
05 травня 2015 року між ОСОБА_1 та ТОВ "Селянське Агро" укладений договір оренди цієї земельної частки (паю) зі строком дії на 7 років з моменту державної реєстрації права оренди та сплатою орендної плати у розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік у грошовій формі та з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
У тому ж році укладено і додаткову угоду до договору оренди землі, відповідно до якої сторони дійшли згоди про те, що орендна плата вноситься орендарем у розмірі 4 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки на рік у грошовій формі або в цільовій формі - 10 центнерів зерна. Всі інші положення договору оренди залишаються без змін (пункт 3 додаткової угоди).
Строк дії договору оренди землі від 05 травня 2015 року встановлено з 13 червня 2015 року до 13 червня 2022 року.
За змістом додаткової угоди від 01 грудня 2017 року цей договір оренди земельної ділянки переукладений строком на 17 років.
Згідно з висновком експерта від 11 листопада 2020 року № 1.1-462/20 підпис напроти слів " ОСОБА_1" у графі "Орендодавець" у розділі "Реквізити сторін" у примірнику додаткової угоди від 01 грудня 2017 року б/н укладеним між орендодавцем ОСОБА_1 та ТОВ "Селянське Агро", до договору оренди земельної ділянки від 01 грудня 2017 року, виконаний ОСОБА_3 .
ТОВ "Селянське Агро" у судовому засіданні визнав, що додаткова угода від 01 грудня 2017 року б/н є неукладеною, оскільки орендодавець її не підписував.
Враховуючи те, що ОСОБА_1 додаткової угоди від 01 грудня 2017 року б/н не підписував, згоди та повноважень на її укладення й підписання іншій особі не надавав, земельна ділянка, передана відповідачу, підлягає поверненню після закінчення строку оренди.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оскільки строк дії договору оренди землі закінчився 13 червня 2022 року і відповідач після закінчення строку дії договору оренди землі не виконав свого обов`язку з повернення земельної ділянки та не скористався своїм правом на поновлення оренди, то відповідно до чинного законодавства спірна земельна ділянка підлягає поверненню власнику.
Верховний Суд не погоджується з такими висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.
Щодо вимог про повернення земельної ділянки
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно із частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).
Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).
У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.
Частиною третьою статті 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину
є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини першої статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені
з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.
Як у частині першій статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.
У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті,