ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 203/676/19
провадження № 61-17958св20
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Карпенко С. О. (судді-доповідача), Ігнатенка В. М.,
Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивачі: Державне космічне агентство України, Державне підприємство "Конструкторське бюро "Південне" імені М. К. Янгеля",
відповідач - ОСОБА_1,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, Дніпропетровська обласна державна адміністрація, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко Сергій Вячеславович, Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
провівши у порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Патика Андрій Володимирович, на рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2021 року, ухвалене у складі судді
судді Католікяна М. О., та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 11 серпня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Петешенкової М. Ю.,
Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2019 року Державне космічне агентство України, Державне підприємство "Конструкторське бюро "Південне" імені М. К. Янгеля" (далі -
ДП "КБ "Південне" імені М. К. Янгеля") звернулося з позовом до ОСОБА_1, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, Дніпропетровська обласна державна адміністрація, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Мазуренко С. В., Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і записів про право власності.
В обґрунтування позову вказували, що нежитлова будівля
АДРЕСА_1 та земельна ділянка за вказаною адресою належали державі в особі Фонду державного майна України. Державне космічне агентство України здійснювало управління цим майном, а ДП "КБ "Південне" ім. М. К. Янгеля" - виступало його балансоутримувачем.
Позивачам стало відомо про те, що у червні 2015 року на підставі рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська право власності на спірну будівлю протиправно перейшло до Приватного підприємства (далі - ПП) "ОПО". 11 лютого 2016 року вказане рішення скасоване, проте до його скасування
ПП "ОПО" продало спірне майно ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (по 1/2 частці).
28 жовтня 2016 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за договорами купівлі-продажу продали спірне нерухоме майно ОСОБА_3
10 травня 2017 року Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська ухвалено рішення про визнання за ОСОБА_2 права власності на спірну будівлю, а також земельну ділянку під нею. 9 жовтня 2017 року ОСОБА_1 купив у ОСОБА_2 спірне нерухоме майно. У подальшому рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2017 року було скасоване, а позов ОСОБА_2 про визнання за ним права власності на спірне майно залишено без розгляду.
Вказували, що відповідач залишається власником незаконно відчужених будівлі та земельної ділянки, тому просили витребувати спірне майно з незаконного володіння відповідача, скасувати відповідне рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і записи про право власності.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня
2021 року позов задоволено частково.
Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_1 на користь держави в особі Державного космічного агентства України, ДП "Конструкторське бюро "Південне" ім. М.К. Янгеля" нежитлову будівлю площею 119,2 кв.м та земельну ділянку площею 0,0255 га з кадастровим номером 1210100000:06:005:0100, розташовані на АДРЕСА_2 .
Відмовлено у задоволенні позову в іншій частині.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що вибуття спірного майна з володіння держави на підставі судового рішення, яке в подальшому скасоване, свідчить про те, що вказане майно вибуло з володіння держави поза її волею, тому може бути витребувано від добросовісного набувача в порядку статті 388 ЦК України.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині вирішення позовних вимог про скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень і записів про право власності, суд першої інстанції зазначив, що задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, інші похідні вимоги власника майна є неефективними.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2021 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про задоволення позову про витребування майна з чужого незаконного володіння, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Суд апеляційної інстанції відхилив посилання заявника щодо спливу позовної давності за вказаними вимогами, зазначивши, що у листопаді 2015 року заступник прокурора Дніпропетровської області оскаржував заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 3 червня 2015 року, за яким ПП "ОПО" набуло право власності на спірні нерухоме майно. Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2016 року скасовано заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська
від 3 червня 2015 року і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ПП "ОПО".
У подальшому, після поновлення порушеного права держави, спірне майно повторно вибуло з володіння держави за рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 10 травня 2017 року. Дізнавшись про таке рішення суду, позивачі звернулись із заявою про перегляд заочного рішення та ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська суду від 25 жовтня
2017 року вказане рішення скасовано.
Суд апеляційної інстанції зазначив, що перебіг позовної давності за вимогою про витребування майна з чужого незаконного володіння розпочався у жовтні
2017 року, тому звернення з цим позовом відбулось у межах позовної давності.
Також апеляційний суд відхилив доводи апеляційної скарги про те, що витребування на користь держави спірного нерухомого майна з володіння ОСОБА_1 буде непропорційним втручанням у його право на мирне володіння майном, зазначивши, що стаття 388 ЦК України гарантує право власника на захист його майнових прав шляхом витребування майна від добросовісного набувача за наявності передбачених цією нормою підстав.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У вересні 2021 року представник ОСОБА_1 - адвокат Патика А. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 22 січня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 11 серпня 2021 року в частині вирішення позовних вимог про витребування майна з чужого незаконного володіння і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій висновку щодо застосування статей 387 та 388 ЦК України, викладеного Верховним Судом України у постанові від 17 лютого 2016 року
у справі № 6-2407цс15.
Суди не врахували, що передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності в судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно. Такий висновок викладений Великою Палатою Верховного
Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 916/1608/18
(провадження № 12-135гс19) та Верховним Судом у постановах
від 2 травня 2018 року у справі № 914/904/17, від 27 червня 2018 року
у справі № 904/8186/17, від 11 квітня 2019 року у справі № 910/8880/18 та
від 12 січня 2021 року у справі № 924/1103/19.
Заявник вказує, що на підтвердження факту належності спірного майна на праві власності позивачі надали балансову довідку. Однак факт знаходження майна на балансі не є доказом права власності чи законного володіння.
Такий висновок узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним
у постановах від 1 лютого 2018 року у справі № 521/14976/15
(провадження № 61-1461св18) та від 16 грудня 2020 року у справі № 511/2864/16 (провадження № 61-15435св18).
Суди попередніх інстанції, як вважає заявник, не надали оцінку обставинам добросовісності набуття ОСОБА_1 права власності на спірне нерухоме майно та пропорційності втручання у його право на мирне володіння майном. Суди не врахували висновки Верховного Суду України, викладені у постанові
від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16, та висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені нею у постанові 5 грудня 2018 року
у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18), про те, що вибуття майна з володіння власника на підставі судового рішення, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. В постанові Великої Палати Верховного Суду
від 11 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19) зазначено, що у спорах про витребування майна суд має встановити обставини незаконного вибуття майна власника на підставі наданих сторонами належних, допустимих і достатніх доказів.
Заявник зазначає, що відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), однією з обов`язкових умов для задоволення віндикаційного позову є встановлення під час розгляду спорів про витребування майна, зокрема, й тієї обставини, чи перебувало спірне майно у володінні позивача, який указує на порушення своїх прав як власника, на підставах, визначених законодавством, та який на момент подання позову не є власником цього майна, однак вважає себе таким.
Поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось те, що стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання "справедливого балансу" в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується. Такий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 12 січня 2017 року у справі № 6-2776цс16 та постанові Верховного Суду від 16 листопада 2019 року у справі № 522/23155/16-ц (провадження № 61-48368св18).
Крім того, заявник вказує про неправильне застосування судами попередніх інстанції статей 256 та 267 ЦК України без урахування наступних висновків, викладених у:
- постанові Верховного Суду України від 3 лютого 2016 року
у справі № 6-75цс15 та постанові Великої Палати Верховного Суду
від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц
(провадження № 14-339цс18) про те, що можливість знати про порушення своїх прав випливає із загальних засад захисту цивільних прав та інтересів (статті 15, 16, 20 ЦК України), за якими особа, маючи право на захист, здійснює його на власний розсуд у передбачений законом спосіб, що створює в неї цю можливість знати про посягання на права;
- постановах Верховного Суду України від 16 листопада 2016 року
у справі № 6-2469цс16, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-832цс15,
від 14 вересня 2016 року у справі № 6-2165цс15, від 29 жовтня 2014 року
у справі № 6-152цс14, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1503цс16, від 8 червня
2016 року у справі № 6-3029цс15, про те, що для визначення початку перебігу виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) фактори. При цьому, правило частини першої статті 231 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак, обов`язок доведення строку, з якого особі стало (могло стати) відомо про
порушення права, покладається на позивача. Щодо правильності визначення початку перебігу позовної давності у постановах Великої Палати
Верховного Суду від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 20 червня 2018 року у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18), від 17 жовтня 2018 року у справі № 362/44/17 (провадження № 61-183цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19) та постановах Верховного Суду України від 1 липня 2015 року у справі № 6-178цс15, від 22 лютого 2017 року у справі № 6-17цс17,
від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-2070цс16, від 12 квітня 2017 року
у справі № 6-1852цс16, від 19 квітня 2017 року у справі № 6-2376цс16,
від 22 червня 2017 року у справі № 6-1047цс17, від 12 липня 2017 року
у справі № 6-2458цс16.
- постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року
у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 31 жовтня 2018 року
у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 7 листопада
2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18),
від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18 пункт постанови 73), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц
(провадження № 14-452цс18 пункт постанови 80), від 5 грудня 2018 року
у справах № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18 пункт постанови 61),
№ 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18 пункт постанови 62) та № 522/2110/15-ц (провадження № 14-247цс18 пункт постанови 61), від 7 серпня 2019 року у справі № 2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19 пункт
постанови 71), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18
(провадження № 14-270цс19 пункт постанови 134), від 16 червня 2020 року
у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19 пункт постанови 51) про те, що суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовної вимоги. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє у задоволенні позову через його необґрунтованість. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зробила заяву інша сторона спору, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем;
- постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року
у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19) про те, що порушення права та підтвердження такого порушення судовим рішенням не є тотожними поняттями. Закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.
Заявник вказує, що спірне нерухоме майно вибуло з власності держави на підставі заочного рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 3 червня 2015 року у справі № 200/7824/15-ц. Заступник прокурора Дніпропетровської області, діючи в інтересах держави, оскаржив вказане заочне рішення і ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 грудня 2015 року відкрито апеляційне провадження за його апеляційною скаргою. Отже, про вибуття спірного нерухомого майна з власності держави прокурору як особі, уповноваженій на представництво держави, було відомо в листопаді 2015 року.
Позиція інших учасників справи
У лютому 2022 року представник ДП "КБ "Південне" імені М. К. Янгеля - адвокат Дубовенко А. В. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив про безпідставність її доводів та правильність висновків судів попередніх інстанцій про задоволення позову.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 листопада 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Підставою відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи
заявника про:
- неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року
у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 20 листопада 2018 року у справі № 372/2592/15-ц (провадження № 14-339цс18), від 15 травня 2019 року
у справі № 522/7636/14-ц (провадження № 14-636цс18), від 11 лютого 2020 року
у справі № 922/614/19 (провадження № 12-157гс19), від 5 грудня 2018 року
у справі № 522/2202/15-ц (провадження № 14-132цс18), від 19 травня 2020 року
у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19), від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19), від 21 серпня 2019 року
у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 17 жовтня 2018 року
у справі № 362/44/17 (провадження № 61-183цс18), від 22 травня 2018 року
у справі № 469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18), від 22 травня 2018 року
у справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18), від 20 червня 2018 року
у справі № 697/2751/14-ц (провадження № 14-85цс18), від 11 вересня 2019 року
у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 18 грудня 2019 року у справі № 522/1029/18 (провадження № 14-270цс19), від 7 серпня 2019 року
у справі № 2004/1979/12 (провадження № 14-194цс19), від 5 грудня 2018 року
у справі № 522/2110/15-ц, від 5 грудня 2018 року у справі № 522/2201/15-ц (провадження № 14-179цс18), від 28 листопада 2018 року
у справі № 504/2864/13-ц (провадження № 14-452цс18), від 7 листопада
2018 року у справі № 575/476/16-ц (провадження № 14-306цс18), від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18), від 16 червня 2020 року у справі № 372/266/15-ц (провадження № 14-396цс19), у постановах Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 522/23155/16-ц (провадження № 61-48368св18), від 16 грудня 2020 року у справі № 511/2864/16 (провадження № 61-15435св18), від 1 лютого 2018 року у справі № 521/14976/15 (провадження № 61-1461св18), від 11 квітня 2019 року у справі № 910/8880/18, від 27 червня 2018 року у справі № 904/8186/17, від 2 травня 2018 року
у справі № 914/904/17, від 12 січня 2021 року у справі № 924/1103/19,
у постановах Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року
у справі № 6-2407цс15, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-2233цс16,
від 3 лютого 2016 року у справі № 6-75цс15, від 16 листопада 2016 року
у справі № 6-2469цс16, від 28 вересня 2016 року у справі № 6-832цс15,
від 14 вересня 2016 року у справі № 6-2165цс15, від 29 жовтня 2014 року
у справі № 6-152цс14, від 21 грудня 2016 року у справі № 6-1503цс16, від 8 червня 2016 року у справі № 6-3029цс15, від 12 квітня 2017 року у справі № 6-1852цс16, від 1 липня 2015 року у справі № 6-178цс15, від 22 лютого 2017 року
у справі № 6-17цс17, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-2070цс16, від 19 квітня 2017 року у справі № 6-2376цс16, від 22 червня 2017 року у справі № 6-1047цс17,
від 12 липня 2017 року у справі № 6-2458цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України);
- недослідження зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Судами попередніх інстанцій встановлено, що державі Україна в особі Державного космічного агентства України (суб`єкт управління) та
ДП "КБ "Південне" ім. М.К. Янгеля" (балансоутримувач) належала нежитлова будівля площею 119,2 кв.м, розташована на
АДРЕСА_2 .
3 червня 2015 року Бабушкінським районним судом м. Дніпропетровська у цивільній справі № 200/7824/15-ц за позовом ПП "ОПО" до ОСОБА_6 про розірвання договору та визнання права власності ухвалено заочне рішення про визнання за ПП "ОПО" права власності на спірне нежитлове приміщення. Право власності ПП "ОПО" на нерухоме майно на підставі вказаного рішення суду зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно
7 липня 2015 року.
21 січня 2016 року ПП "ОПО" та ОСОБА_5 уклали договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О. і зареєстрований за № 15, за яким ОСОБА_5 набув у власність 1/2 частку нежитлової будівлі площею 119,2 кв.м, розташованої на АДРЕСА_2 .
В цей же день ПП "ОПО" та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу 1/2 частки спірної нежитлової будівлі, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Павловською Г. О. і зареєстрований за № 19,
за яким ОСОБА_4 набула у власність відповідну частку нежитлової будівлі.
Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2016 року у справі № 200/7824/15-ц задоволено апеляційну скаргу заступника прокурора Дніпропетровської області; скасовано заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 3 червня 2015 року і ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ПП "ОПО" про визнання права власності на спірне нерухоме майно.