ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
06 квітня 2023 року
м. Київ
cправа № 914/675/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - Фізичної особи-підприємця Хаврони Наталії Романівни (далі - ФОП Хаврона Н.Р., позивач, скаржник) -Левицька І.С. (адвокатка),
відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Сінево Україна" (далі - ТОВ "Сінево Україна", відповідач,) - Петрушина К.І. (адвокатка),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ФОП Хаврони Н.Р.
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 (головуючий - суддя Скрипчук О.С., судді: Марко Р.І., Матущак О.І.),
у справі №914/675/22
за позовом ФОП Хаврони Н.Р.
до ТОВ "Сінево Україна"
про визнання припиненим договору та зобов`язання звільнити орендоване приміщення.
ВСТУП
Причиною звернення до Верховного Суду є наявність/відсутність підстав для визнання договору оренди припиненим.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. ФОП Хаврона Н.Р. звернулась до суду із позовом до ТОВ "Сінево Україна" про визнання припиненим договору оренди приміщення та зобов`язання відповідача звільнити орендоване приміщення.
1.2. Позовні вимоги мотивовані тим, що, оскільки ТОВ "Сінево Україна" не здійснило орендну плату у строки, передбачені договором, та порушило встановлений договором тридцятиденний термін для виконання зобов`язання, це є безумовною підставою для припинення договірних зобов`язань.
2. Короткий зміст оскаржуваних судових рішень
2.1. Рішенням Господарського суду Львівської області від 04.08.2022 у справі №914/675/22 позов ФОП Хаврони Н.Р. задоволено частково. Визнано припиненим договір оренди приміщення, укладений між ФОП Хавроною Н.Р. та ТОВ "Сінево Україна". Щодо зобов`язання ТОВ "Сінево Україна" звільнити орендоване приміщення, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 358, провадження у справі закрито.
2.2. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 у справі №914/675/22 рішення Господарського суду Львівської області від 04.08.2022 у справі № 914/675/22 скасовано в частині задоволення позову щодо визнання договору припиненим. Прийнято в цій частині нове рішення, яким у позові відмовлено. В решті рішення суду залишено без змін.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. ФОП Хаврона Н.Р., посилаючись на ухвалення судом апеляційної інстанцій оскаржуваного судового рішення з грубим порушенням норм процесуального та матеріального права, просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 13.12.2022 у справі №914/675/22, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. На обґрунтування своєї правової позиції у поданій касаційній скарзі ФОП Хаврона Н.Р. із посиланням на пункт 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального права (далі - ГПК України) вказує на необхідність відступлення від висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 27.11.2018 у справі №905/2260/17, та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, щодо застосування статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 20 Господарського кодексу України (далі - ГК України).
5. Позиція інших учасників справи, викладена у відзиві на касаційну скаргу
5.1. ТОВ "Сінево Україна" 16.03.2023 (згідно з поштовими відмітками на конверті) подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило Суд касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
6. Стислий виклад обставин, встановлених судами першої та апеляційної інстанції
6.1. Між ФОП Хавроною Н.Р. та ТОВ "Сінево Україна" 31.01.2020 укладено договір оренди приміщення, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 358 (надалі - Договір оренди).
6.1.1. Розмір орендної плати за перший місяць оренди становить 44 001,00 грн, а за кожний наступний місяць становить 60 000,00 грн (пункти 2.2, 2.3 Договору оренди).
6.1.2. Орендар сплачує орендну плату за кожен наступний місяць до п`ятого числа поточного місяця (пункту 2.4. Договору оренди).
6.1.3. Несплата орендарем орендної плати протягом 30 календарних днів з моменту виникнення зобов`язання призводить до безспірного припинення дії даного договору (пункт 3.1.6 Договору оренди).
6.1.4. У момент передачі (повернення) приміщення орендар передає орендодавцеві ключі від приміщення (пункт 3.2 Договору оренди).
6.1.5. Сторони визначили, що до форс-мажорних обставин належать, зокрема, обставини непереборної сили або події надзвичайного характеру такі, як війна, будь-які військові дії (пункт 7.1 Договору оренди).
6.1.6. У разі виникнення зазначених у пункті 7.1 Договору обставин сторони протягом п`яти календарних днів письмово повідомляють одна одну про наявність цих обставин, підтверджуючи це відповідними офіційними документами. Якщо сторони без поважних причин не сповістили у зазначений строк про виникнення форс-мажорних обставин, то вони у подальшому не мають права вимагати зміни строків виконання умов цього договору (пункт 7.3 Договору оренди).
Якщо форс-мажорні обставини тривають понад 30 днів, договір вважається припиненим за взаємною згодою сторін (пункт 7.4 Договору оренди).
6.1.7. Договір оренди діє з 01 лютого 2020 року по 31 травня 2022 року включно (пункту 8.1).
6.1.8. Орендна плата сплачується орендарем щомісячно до 5 числа відповідного (поточного) місяця (пункт 10.6 Договору оренди).
6.2. Додатком №1 від 02.02.2020 до Договору оренди є Акт здачі-приймання об`єкта оренди, належним чином підписаний сторонами.
6.3. Оплата за квітень і травень 2022 року відповідно до умов Договору повинна була бути здійснена до 05.03.2022.
6.4. ТОВ "Сінево Україна" 14.03.2022 звернулося до ФОП Хаврони Н.Р. із листом - пропозицією про зменшення розміру орендної плати, у зв`язку із введенням на території України воєнного стану, що, на думку відповідача, є форс-мажорною обставиною, яка є правовою підставою для звільнення сторін договору від виконання зобов`язань до моменту скасування цієї обставини, надавши при цьому проект додаткової угоди та копію листа Торгово-промислової палати, адресовану невизначеному колу осіб.
6.5. ФОП Хаврона Н.Р. відмовилась внести зміни в Договір в частині зменшення розміру орендної плати, натомість 02.04.2022 звернулась до відповідача з листом, в якому пояснила свою відмову у підписанні додаткової угоди та незгоду щодо мотивації, яку вказує ТОВ "Сінево Україна" як форс-мажорні обставини (а саме: важке фінансове становище і зменшення прибутку), та вказує про те, що оскільки орендарем було порушено умови Договору оренди, відповідно до яких останній мав повідомити орендодавця про виникнення форс-мажорних обставин протягом п`яти календарних днів, то орендар не має права вимагати зміни строків виконання даного договору.
6.6. ФОП Хаврона Н.Р. 06.04.2022 звернулася до ТОВ "Сінево Україна" з вимогою про повернення орендованого приміщення за актом прийому-передачі, у зв`язку з невиконанням відповідачем (орендарем) своїх обов`язків за договором.
6.7. Листом від 07.04.2022 ТОВ "Сінево Україна" повідомило позивача (орендодавця) про відмову в добровільному порядку передати орендоване приміщення.
6.8. Відповідач здійснив оплату орендної плати у розмірі 60 000,00 грн за квітень-липень 2022 року 12.07.2022, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.
6.9. У судовому засіданні 04.08.2022 сторони підтвердили факт повернення об`єкту оренди та погодили, що спір щодо цієї вимоги відсутній.
6.10. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з такого:
1) Щодо способу захисту:
· звертаючись до суду з вимогою щодо визнання договору припиненим та зобов`язання повернути майно, позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав орендаря на користування майном і його повернення;
· у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача (з урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду, зазначеної у постанові від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19);
· в даному випадку позов подано у відповідності до приписів статті 15 ЦК України, статті 20 ГК України.
2) Щодо листа Торгово-промислової палати:
· єдиним документом, що засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є сертифікат;
· форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Відтак сертифікат видається заінтересованому суб`єкту господарювання на підставі його звернення. Іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин не визначено;
· лист Торгово-промислової палати України (далі також - ТПП) від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1, адресований всім кого це стосується та носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв`язку у конкретному зобов`язанні. Лист ТПП України підтверджує воєнний стан на території держави, що і так є загальновідомим визнаним фактом та введений Указом Президента України від 24.02.2022 №64. Неможливість виконання договірних зобов`язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства;
· підтвердженням існування форс-мажорних обставин є відповідний сертифікат Торгово-промислової палати України чи уповноваженої нею регіональної торгово-промислової палати;
· суд відхиляє доводи відповідача про те, що лист Торгово-промислової палати є офіційним документом, що засвідчує форс-мажор у спрощеному порядку у правовідносинах оренди, що виникли між сторонами (стосовно конкретного договору та його сторін), оскільки такі є необґрунтованими та не містять нормативно-правового обґрунтування;
3) Щодо припинення договору оренди:
· всупереч вимогам Договору ТОВ "Сінево Україна" не виконало належним чином зобов`язання в частині сплати орендної плати. Даний факт відповідачем не заперечується та підтверджується матеріалами справи;
· оскільки сторони договору, врахувавши встановлену законом свободу договору, на власний розсуд погодили підстави та порядок припинення дії цього договору, що не суперечить вимогам статей 6, 525, 598, 627, 651 ЦК України та статей 188, 291 ГК України, суд доходить висновку про те, що погоджене сторонами умовами спірного пункту (пункт 3.1.6 Договору) право орендодавця припинити дію цього договору не суперечить вимогам чинного законодавства;
· факт військової агресії само по собі не свідчить про принципову неможливість використання відповідачем орендованого майна у розумінні частини шостої статті 762 ЦК України;
· відповідач не довів повного припинення ним господарської діяльності у м. Львові у період воєнного стану та не надав належних і допустимих доказів того, що протягом спірного періоду не користувався орендованим приміщенням;
· відповідач не скористався правом відмовитися від договору оренди у будь-який час, письмово попередивши про це орендодавця за 1 місяць (пункт 4.1.2 Договору), у зв`язку з настанням несприятливих умов для ведення бізнесу;
· доводи відповідача про неможливість повноцінного користування орендованим майном у м. Львові внаслідок незначного напливу громадян, а відтак неможливістю отримання прибутку в очікуваному розмірі у спірний період, на думку суду, є необґрунтованими, необ`єктивними та відхиляються, з врахуванням наведеного вище в контексті належного підтвердження форс-мажору та ризиків підприємницької діяльності;
· суд дійшов до висновку, що договір оренди приміщення від 31.01.2020 є припиненим з 06.04.2022, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
4) Щодо вимоги звільнити орендоване приміщення:
· на момент розгляду справи в суді сторонами подано докази повернення об`єкта оренди орендодавцю. Зокрема, в матеріалах справи міститься довідка позивача про те, що 31.07.2022 року вона отримала від представника відповідача комплект ключів і претензій немає. Ця обставина сторонами не заперечується та підтверджується належними доказами;
· відтак предмет спору на час розгляду справи стосовно повернення майна відсутній, оскільки приміщення звільнено, а тому вимога позивача в цій частині підлягає закриттю.
6.11. Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині, суд апеляційної інстанції виходив з такого:
- апелянт оскаржує рішення суду частково, лише в частині задоволення позовних вимог про визнання припиненим Договору оренди;
- звертаючись до суду позивач стверджував, що договір оренди приміщення від 31.01.2020 є припиненим з 06.04.2022, і просив суд при цьому визнати останній припиненим;
- у цьому спорі позивач через обраний ним спосіб захисту намагається підтвердити правомірність припинення дії Договору оренди приміщення від 31.01.2020.
- обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання припиненим в минулому Договору оренди не передбачений законом або договором та є неефективним для захисту прав позивача;
- передбачений законом спосіб захисту у вигляді припинення судом існуючого правовідношення на майбутнє (частина друга статті 20 ГК України, пункт 7 частини другої статті 16 ЦК України) за своєю правовою суттю відрізняється від способу захисту у вигляді визнання судом припиненим договору в минулому, який законом не передбачений;
- нормами статей 16 ЦК України та 20 ГК України не передбачено такого способу захисту права та інтересу, як визнання договору припиненим, а реалізація такого способу захисту, як зміна або припинення правовідношення, може відбуватися шляхом розірвання договору; звертаючись до суду з вимогою щодо визнання договору припиненим, позивач прагне досягти правової визначеності, тобто прагне підтвердження судом припинення прав орендаря на орендоване приміщення; водночас відповідно до абзацу другого частини другої статті 20 ГК України у цьому разі належним способом захисту є визнання відсутності права відповідача (див. пункти 58, 59 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 905/2260/17);
- позивачем обраний неналежний спосіб захисту своїх прав, що є самостійною підставою для відмови у позові, тому апеляційний суд не вбачає необхідності надавати оцінку іншим аргументам апеляційної скарги.
7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Розгляд клопотань
7.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2023 для розгляду касаційної скарги у справі №914/675/22 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. - головуючий, Бенедисюка І.М., Колос І.Б.
7.2. Ухвалою Верховного Суду від 06.03.2023 у справі №914/675/22, зокрема відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП Хаврони Н.Р. на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.
7.3. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.4. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду попередніх інстанцій
8.1. З огляду на наведене у розділі 4 цієї Постанови, Верховний Суд відзначає таке.
8.2. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, наведених скаржником і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.3. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.4. Відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
8.5. Касаційне провадження у даній справі відкрито на підставі пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України.
8.6. В силу приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.
8.7. Отже, відповідно до положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права у подібних правовідносинах з урахуванням висновку Верховного Суду, викладеного у постанові; (2) скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від такого висновку.
8.8. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
8.9. Що ж до визначення подібних правовідносин, то в силу приписів статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в якій визначено критерій подібності правовідносин.
8.9.1. Велика Палата конкретизувала свої висновки щодо тлумачення змісту поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
8.9.2. При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
8.9.3. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
8.9.4. У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.