ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 березня 2023 року
м. Київ
cправа № 910/13/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Малашенкової Т.М. (головуючий), Бенедисюка І.М., Селіваненка В.П.,
за участю секретаря судового засідання Барвіцької М.Т.,
представників учасників справи:
позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Підприємство "Тавріда Електрик Україна" (далі - ТОВ "Тавріда Електрик Україна", позивач, скаржник)- Грибенко А.Л. (самопредставництво), Гончарук М.П. (адвокат),
відповідача - Акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" (далі - АТ "КБ "Приватбанк", відповідач) - Тузова В.О. (адвокат),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ТОВ "Тавріда Електрик Україна"
на рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 (суддя - Джарти В.В.) та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2022 (колегія суддів: Сулім В.В. (головуючий), судді: Майданевич А.Г., Коротун О.М.)
у справі № 910/13/21
за позовом ТОВ "Тавріда Електрик Україна"
до АТ КБ "Приватбанк"
про розірвання договору та стягнення грошових коштів.
ВСТУП
Спір виник щодо наявності/відсутності підстав щодо розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування, укладеного між позивачем та філією банку від імені банку, та наявності/відсутності підстав для стягнення коштів, розміщених банком, згідно з умовами даного договору.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. ТОВ "Тавріда Електрик Україна" звернулося до суду з позовом до АТ КБ "ПриватБанк" про розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування, що був укладений між сторонами; стягнення грошових коштів у розмірі 13 925 892,10 грн; стягнення штрафних санкцій у розмірі 2 626 426,20 грн - інфляційних втрат та 1 315 766,32 грн - 3% річних.
1.1.1. Позивачем подано до суду заяву про збільшення позовних вимог, якою доповнено позовні вимоги вимогами про стягнення з відповідача 17 098 доларів США та 5 256,50 Євро.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не повернув позивачу грошові кошти, які розміщено на рахунках згідно з умовами договору, чим порушив свої зобов`язання щодо здійснення розрахунково-касового обслуговування, що тривалий час не дозволяє позивачу користуватися своїми власними коштами та використовувати їх в своїй поточній діяльності.
2. Короткий зміст рішень господарських судів, ухвалених за результатами розгляду цієї справи
2.1. Справа розглядалась неодноразово.
2.2. Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.04.2021, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021, позов задоволено.
2.3. Постановою Верховного Суду від 23.12.2021 касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 14.04.2021 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 31.08.2021 у справі №910/13/21 скасовано, а справу скеровано на новий розгляд до суду першої інстанції.
2.3.1. Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд у постанові від 23.12.2021 зазначив, що суди не вирішили питання суб`єктного складу сторін у спорі щодо розірвання договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 03.03.2003 № 426753, що був укладений між позивачем та відповідачем; та стягнення грошових коштів в розмірі 13 925 892,10 грн; стягнення штрафних санкцій у розмірі 2 626 426,20 грн - інфляційних втрат та 1 315 766,32 грн - 3% річних, стягнення з 17 098 доларів США та 5 256,50 Євро, ураховуючи заперечення відповідача, зокрема з посиланням на існування договору про переведення боргу від 17.11.2014 сторонами якого є ПАТ "КБ "Приватбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон", наявність судових рішень (у справі №904/1569/15) та процесу їх виконання. Верховний Суд відзначає, що вагомим питанням у цьому аспекті є як предмет договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 03.03.2003 № 426753 так і предмет договору про переведення боргу від 17.11.2014, зокрема у розрізі передання саме зобов`язання щодо виплати грошових коштів, які виникли на підставі депозитних договорів та договорів банківського обслуговування згідно з переліком (Додаток №1) тощо; суди повинні встановити, які матеріально-правові правовідносини існують на момент звернення до суду між учасниками справи, чи відбулася/не відбулася заміна сторони зі спірних правовідносин з огляду як на предмет договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 03.03.2003 №426753 так і предмет договору про переведення боргу від 17.11.2014, сторонами якого є ПАТ КБ "ПриватБанк" та ТОВ "Фінілон", і в якому обсязі та які саме обов`язки сторони за договором на здійснення розрахунково-касового обслуговування від 03.03.2003 №426753 перейшли до іншої особи, та хто і за якими позовними вимогами є належним відповідачем.
2.4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 у задоволенні позову ТОВ "Тавріда Електрик Україна" до АТ КБ "ПриватБанк" про розірвання договору та стягнення грошових коштів у розмірі 17 868 084,62 грн відмовлено повністю.
2.5. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2022 у справі №910/13/21 рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 у справі №910/13/21 змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції постанови апеляційної інстанції, в іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 у справі №910/13/21 залишено без змін.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. У касаційній скарзі до Верховного Суду ТОВ "Тавріда Електрик Україна" просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 04.07.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2022 у справі №910/13/21, а справу передати на новий розгляд до апеляційного суду.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1. На обґрунтування своєї правової позиції ТОВ "Тавріда Електрик Україна" із посиланням на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів ухвалені з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням процесуального права, при цьому апеляційним судом порушено статті 261, 264, 267 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 86, 269, 282 ГПК України.
4.1.1. Скаржник наголошує, що повністю погоджується з висновками суду апеляційної інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, водночас не згоден з висновками в частині спливу позовної давності для звернення з даним позовом до суду, з огляду на те, що спірний договір на час ухвалення оскаржуваного рішення був чинним та обов`язком до виконання його сторонами, у зв`язку з чим позивач протягом строку дії договору не може бути обмежений у праві звернутись до суду з позовом щодо усунення порушення його умов, зокрема і шляхом розірвання такого договору. Крім того, скаржник акцентує, що порушення умов спірного договору відповідачем почалося з 2014 року та тривало до ухвалення оскаржуваної постанови, тобто істотне порушення умов договору мало триваючий характер.
4.2. Разом з тим із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України зазначає, що:
- суд апеляційної інстанції при застосуванні норми права щодо спливу позовної давності не врахував висновок Верховного Суду у постанові від 30.11.2021 у справі №910/256/20: " 5.10. …суд повинен встановити початок перебігу позовної давності, його переривання чи зупинення, суд за результатами оцінки доказів, наданих на підтвердження обставин дотримання/недотримання позовної давності, має зробити висновок про їх об`єктивний характер, і, відповідно, про існування поважних причин пропуску позовної давності при звернення позивача за захистом порушеного права. При цьому саме об`єктивні причини повинні бути враховані судом, які вказують на об`єктивні перешкоди для особи своєчасно звернутися за захистом порушеного права";
- суд апеляційної інстанції не з`ясував та прямо не зазначив конкретно дату початку та спливу позовної давності, та не надав оцінки поведінки відповідача, як сторони договору, й ознак суперечливої поведінки у реалізації права на розірвання договору, та заперечення обставин його існування при вирішенні спору, а також вчинення ним дій, що можуть свідчити про визнання свого боргу або іншого обов`язку, а тому встановлення таких обставин має істотне значення, як для визначення обставин переривання перебігу позовної давності (стаття 264 ЦК України), так і для вирішення питання поважності причин пропущення позовної давності (частина п`ята статті 267 ЦК України), що свідчить про неврахування апеляційним судом правового висновку Верховного Суду від 29.11.2022 у справі №910/4905/20;
- суд апеляційної інстанції у цій справі не досліджував питання переривання перебігу позовної давності, не надав оцінки доказам, що стосуються перебігу строків позовної давності та її переривання при цьому застосувавши норму права (частина друга статті 264 ЦК України) щодо спливу позовної давності не врахував висновок Верховного Суду у постанові від 26.01.2022 у справі №924/1338/19;
- суд апеляційної інстанції при застосуванні норми права щодо спливу позовної давності (стаття 267 ЦК України) не врахував висновок Верховного Суду у постанові від 02.11.2022 у справі №922/3166/20, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання (дії) кредитор не може бути обмежений у праві звернути до суду з позовом протягом всього строку дії договору, предметом позову у якій, як і у цій справі, є розірвання договору у зв`язку з істотним порушенням його умов, що робить ці правовідносини подібними;
- суд апеляційної інстанції при застосуванні норми права щодо спливу позовної давності не врахував висновок Верховного Суду у постанові від 22.11.2022 у справі №755/16229/15-ц, предметом позову у якій були вимоги про розірвання договору купівлі-продажу у зв`язку з істотним порушенням його умов та стягнення грошових коштів, що позовна давність за зобов`язаннями із визначеним строком виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України) на відміну від загального правила перебігу позовної давності (частина перша статті 261 ЦК України) не передбачає оцінки такого обґрунтованого критерію, як встановлення моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, оскільки у такому випадку перебіг починається зі спливом строку виконання відповідного зобов`язання.
4.3. Також із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України вказує, що на даний час відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме застосування статей 261, 267 ЦК України у випадку розірвання чинного договору банківського рахунка у зв`язку з істотним порушенням його умов.
4.4. Крім того, із посилання на пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 3 частини третьої статті 310 ГПК України скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції:
§ не дослідив договір на предмет строку його дії;
§ не надав належної правової оцінки фактам (в тому числі з урахуванням фактів, що встановлені у справі №904/1569/15), що свідчать про тривалість порушень відповідачем договору;
§ не здійснив належної оцінки доказів (зокрема, у справі №904/1569/15) та факту щодо того, що грошові кошти позивача були перераховані відповідачем на балансовий рахунок 2903 "Кошти клієнта за недіючими рахунками";
§ не дослідив докази у своїй сукупності;
§ у мотивувальній частині постанови не навів мотивів прийняття або відхилення аргументів позивача щодо суперечливої поведінки відповідача, який не заперечував факт існування договору на здійснення розрахунково-касового обслуговування, а також факт того, що грошові кошти позивача відповідач не повернув у встановлені договором строки, в той час як у справі №904/1569/15 відповідач взагалі заперечував укладення згаданого договору з позивачем;
§ в порушення статті 269 ГПК України не навів мотивів прийняття до матеріалів справи доказів на стадії апеляційного перегляду, поданих відповідачем, та не оцінив, яким чином ці докази стосуються предмета спору;
§ не вирішив питання про долучення доказів, що були надані позивачем на стадії апеляційного перегляду справи разом із запереченнями щодо клопотання АТ КБ "Приватбанк" про долучення матеріалів;
§ не зазначено мотивів застосування наслідків спливу строків позовної давності до вимог позивача про стягнення грошових коштів з відповідача.
5. Позиція інших учасників справи, викладена у відзивах на касаційну скаргу
5.1. АТ КБ "ПриватБанк" 06.02.2022 подало до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.12.2022 - без змін.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. ТОВ "Тавріда Електрик Україна" та АТ КБ "ПриватБанк" в особі Севастопольської філії ПАТ КБ "ПриватБанк" 03.03.2003 укладено договір на здійснення розрахунково-касового обслуговування №426735 (далі - Договір).
6.2. Відповідно до пункту 1.1 Договору банк відкриває клієнту поточні рахунки у національній та іноземній валюті (у тому числі картковий) та/або здійснює їх розрахунково-касове обслуговування відповідно до діючих нормативних актів НБУ.
6.3. Банк взяв на себе, у тому числі, зобов`язання виконувати доручення позивача, що міститься у розрахунковому документі в обумовлені строки (пункт 2.1.3 Договору); забезпечити схоронність коштів позивача (пункт 2.1.12 Договору).
6.4. У пункті 2.1.1 Договору сторони дійшли згоди, що у подальшому поточні рахунки позивачу відкриваються на підставі його письмової заяви та інших документів, передбачених нормативними актами НБУ і обслуговуються відповідно до умов Договору.
6.5. Відповідно до пункту 2.1.3 Договору банк зобов`язався виконувати доручення клієнта, що міститься в розрахунковому документі у строки: - у день його надходження, якщо документ надійшов протягом операційного часу; - не пізніше наступного робочого дня, якщо документ надійшов після операційного часу.
6.6. Клієнт має право самостійно розпоряджатися коштами на своєму рахунку, за винятком випадків, передбачених чинним законодавством; вимагати своєчасного і повного здійснення розрахунків та інших обумовлених Договором послуг. Для здійснення розрахунків Клієнтом обираються наступні платіжні інструменти: платіжне доручення, платіжна вимога-доручення, платіжна вимога, розрахунковий чек, акредитив, вексель, банківська платіжна картка (пункт 3.1.1 Договору).
6.7. Пунктом 7.2 Договору передбачено, що Договір може бути розірваний за згодою сторін у випадку закриття відкритих за ним рахунків, або у випадках, передбачених законодавством або Договором. При закритті карткового рахунку (за ініціативою клієнта або банку) клієнт не пізніше 21-го дня від дня письмового повідомлення про намір закрити картковий рахунок повинен погасити всі види заборгованості перед банком, а також повернути в банк всі КПК. Банк закриває картковий рахунок не пізніше 45-ти днів від дня повернення в банк КПК.
6.8. Невиконання умов Договору зі сторони Банку, а саме невиконання розпоряджень позивача (клієнта) на перерахування грошових коштів на рахунки ТОВ "Тавріда Електрик Україна", залишення без розгляду звернення останнього до Банку, були предметом судового розгляду у господарській справі №904/1569/15.
6.8.1. Так, постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 13.09.2017 у справі № 904/1569/15, залишеною без змін постановою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.05.2018 у справі №904/1569/15, частково задоволено позов ТОВ "ТАВРІДА ЕЛЕКТРИК Україна" до ПАТ КБ "Приватбанк" та зобов`язано ПАТ КБ "Приватбанк", зокрема виконати платіжні доручення ТОВ "Тавріда Електрик Україна" згідно з переліком від 17.02.2017 №№1-12, присуджено до стягнення з ПАТ КБ "Приватбанк" на користь ТОВ "Тавріда Електрик Україна" проценти за депозитними вкладами в розмірі 42 317,13 доларів США та 3 130,51 грн витрат зі сплати судового збору.
6.8.2. У вказаній Постанові Судом встановлено, зокрема, таке:
1. На підставі Договору позивачу 03.03.2003 відкриті в Севастопольській філії ПАТ КБ "Приватбанк" такі банківські рахунки:
- поточний № НОМЕР_1 у гривні,
- валютний № НОМЕР_2 у доларах США,
- валютний № НОМЕР_5 в євро,
- картковий № НОМЕР_3 у гривні.
2. Позивач 22.07.2015 надіслав на адресу відповідача лист від 17.07.2015 №0042 та платіжні доручення до виконання, однак матеріалами справи підтверджується факт невиконання банком (відповідачем) розпоряджень позивача (клієнта) щодо перерахування грошових коштів на рахунки ТОВ "Тавріда Електрик Україна", залишення без розгляду звернення останнього до банку від 17.02.2017 № 9. Невиконання Банком доручень позивача зумовило звернення товариства з позовом про зобов`язання відповідача перерахувати грошові кошти на рахунки ТОВ "Таврида Електрик Україна", та стягнення з ПАТ КБ "ПриватБанк" пені, 3% річних, інфляційних втрат та процентів за доларовими депозитами.
3. Наявність спірної суми на рахунках позивача підтверджується копіями платіжних доручень від 28.05.2014 №№Е0528LOKN9, Е0528L0K55, Е0528L0KG0, Е0528L0KЕ3, Е0528L0KЕ0, Е0528L0KDZ, Е0528L0KFY, Е0528LOKFХ, Е0528L055A, Е0528L0EH6, Е0528L054Y, Е0528L0551 та випискою, яку отримано позивачем із використанням системи інтернет-банкінгу за період з 28.05.2014 по 28.05.2014 по рахунках позивача, з огляду на те, що умовами договору від 03.03.2003 №426753 сторони передбачили можливість отримання клієнтом банківської виписки щодо стану свого рахунка (рахунків) через систему "Приват-24" за допомогою засобів Internet з використанням Web-браузера банку.
4. Згідно з випискою, яку отримано позивачем із використанням системи інтернет-банкінгу за період з 28.05.2014 по 28.05.2014 на рахунках позивача обліковуються наступні кошти: 13 860 233,74 грн; 17 098,00 USD; 5 256,50 EUR; на картковому рахунку: 65 778,40 грн;
5. У квітні-травні 2014 року відповідачем в односторонньому порядку було переведено з рахунків позивача, відкритих в Севастопольській філії ПАТ "ПриватБанк", грошові кошти. Переведення банком грошових коштів позивача, які станом на 28.05.2014 фактично обліковувались на його поточних та депозитних рахунках, на "недіючі рахунки 2903" обмежило доступ позивача до його грошових коштів та порушило право позивача розпоряджатись ними.
6.8.3. Виходячи із наведених обставин, апеляційний господарський суд у справі №904/1569/15 дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог про зобов`язання ПАТ КБ "Приватбанк" виконати платіжні доручення щодо перерахування коштів позивача, зокрема, але не виключно, як зазначено у резолютивній частині постанови від 13.09.2017 у справі №904/1569/15, платіжне доручення №3 від 17.02.2017 на суму 5 256,50 євро щодо перерахування з рахунку НОМЕР_4 на рахунок № НОМЕР_5, який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві; платіжне доручення №4 від 17.02.2017 на суму 65 778,40 грн щодо перерахування з рахунку НОМЕР_6 на рахунок № НОМЕР_7, який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві, платіжне доручення №1 від 17.02.2017 на суму 13 860 113,74 грн щодо перерахування з рахунку НОМЕР_8 на рахунок № НОМЕР_7, який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві; платіжне доручення №2 від 17.02.2017 на суму 17 098 доларів США щодо перерахування з рахунку № НОМЕР_9 на рахунок № НОМЕР_10, який відкрито у філії "КиївСіті" ПАТ КБ "ПриватБанк" у м. Києві.
6.9. Господарським судом Дніпропетровської області 22.09.2017 на виконання вищевказаної постанови у справі № 904/1569/15 видано наказ.
6.9.1. Державним виконавцем Печерського районного відділу державної виконавчої служби міста Київ Головного управління юстиції у м. Києві 15.04.2019 прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №55374350.
6.9.2. Виконавцем 10.09.2019 прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження.
6.9.3. Господарські суди вказали у судових рішеннях, що у постанові про закінчення виконавчого провадження №55374350 від 10.09.2019 вказано, що станом на 21.05.2019 рішення суду залишається невиконаним повторно, після винесення постанови про накладення штрафу від 03.05.2019.
6.10. Відповідачем не було повернуто позивачу грошові кошти, які розміщені на банківських рахунках згідно з умовами договору.
6.11. Звертаючись до суду із позовом у справі № 910/13/21 позивач зазначає, що відповідач не повернув позивачу грошові кошти, які було розміщено на банківських рахунках згідно з умовами Договору, зокрема, грошові кошти у сумах 13 925 892,10 грн, 17 098,00 доларів США, 5 256,50 євро, що на тривалий час позбавило позивача можливості користуватися своїми власними коштами та є істотним порушенням умов Договору. З огляду на це, позивач вважає, що Договір між позивачем та Банком підлягає розірванню, а неповернуті позивачу грошові кошти стягненню з відповідача на користь позивача із урахуванням нарахованих на них 3% річних та інфляційних втрат.
6.12. ПАТ КБ "Приватбанк" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінілон" (далі - ТОВ "Фінілон") 17.11.2014 уклали договір про переведення боргу.
6.13. Відповідач у відзиві посилається на положення пункту 1.1.7.58 та пункту 1.1.7.59 "Умов та Правил надання банківських послуг" у редакції від 01.06.2014. Згідно з вказаними пунктами, у зв`язку з анексією АР Крим та припинення діяльності Банку на цій території, Клієнт зобов`язується з`явитися в структурний підрозділ Банку, розташований на материковій частині України для здійснення Банком дій щодо уточнення інформації щодо ідентифікації та вивчення Клієнта та надати в Банк від Агентства по страхуванню вкладів, розташованому за адресою: 109240, рф, москва, верхній таганський глухий кут, д. 4, довідку про відсутність виплат грошових коштів Клієнту - фізична особі. При цьому, Клієнт зобов`язаний вчинити дії, передбачені в цьому пункті, у термін до 31.12.2014. У разі невиконання Клієнтом обов`язків, передбачених пунктом 1.1.7.58 цих Умов, подальша взаємодія за договором Клієнта з Банком може бути змінена шляхом повідомлення, у тому числі на сайті Банка у відповідному розділі Умов та Правил. При необхідності отримання Банком згоди від Клієнта на здійснення таких дій, сторони керуються статтею 205 ЦК України (мовчазна згода).
6.13.1. Крім того, відповідачем на офіційному сайті банку 30.01.2015 було розміщено оголошення: "У зв`язку з анексією АР Крим і зупиненням діяльності Банка на цій території в розділ "1.1.7. Додаткові положення" Умов та правил надання банківських послуг внесені зміни про порядок взаємодії за договорами Клієнта з Банком. У разі невиконання Клієнтом обов`язків, передбачених пунктом 1.1.7.59 цих Умов та Правил, подальша взаємодія по договору Клієнта з Банком буде здійснюватися з ТОВ "ФІНІЛОН", що розташоване за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Набережна Перемоги, 32. У разі незгоди Клієнта з переводом боргу, свої письмові заперечення Клієнт направляє Банку в строк до 15.02.2015. Ненадання Клієнтом заперечень у вказаний в цьому пункті строк, підтверджує здійснення Банком переводу боргу по договорам Клієнта на ТОВ "ФІНІЛОН" зі згоди Клієнта".
6.14. Під час нового розгляду справи представником АТ КБ "ПриватБанк" у судовому засіданні 04.07.2022 усно заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.
6.15. Судом апеляційної інстанції на підставі частини третьої статті 269 ГПК України долучені до матеріалів справи, надані відповідачем докази по справі: публікації інтернет видання НВ та інші джерела інформації, а також копія листа Служби безпеки України від 24.11.2022 № 5/7/1/3-19299.
6.16. Ухвалюючи оскаржуване судове рішення за результатом нового розгляду справи, суд першої інстанції виходив з такого:
- обставини, що встановлені у справі № 904/1569/15, є такими, що відповідно до приписів статті 75 ГПК України не підлягають повторному доказуванню та мають обов`язкову силу для вирішення даної справи;
- сторонами не спростовано факту того, що Банком не повернуто позивачу грошові кошти, які були розміщені на банківських рахунках згідно з умовами Договору;
- позивачем не надано доказів звернення до Банка із заявою про закриття спірних рахунків та розірвання Договору;
- порушення умов Договору щодо неповернення грошових коштів беззаперечно є істотними, проте ігнорування порядку розірвання Договору, передбаченого статтею 188 Господарського кодексу України (далі - ГК України) та умовами самого Договору, свідчить про відсутність підстав розірвання Договору в судовому порядку;
- виконання судового рішення у справі № 904/1569/15 фактично має наслідком отримання позивачем грошових коштів за платіжними дорученнями, про стягнення яких заявлено в межах цього позову;
- сама по собі наявність у Товариства охоронюваного законом інтересу щодо отримання грошових коштів з рахунків, відкритих в установі Банка, з у рахуванням наявності судового рішення, яке набрало законної сили в справі №904/1569/15 та не виконане, не може бути покладено в основу позовних вимог про стягнення грошових коштів, про повернення яких вже зобов`язано Банк;
- відтак вимога Товариства про стягнення неповернутих грошових коштів задоволенню не підлягає, а право позивача на отримання спірних грошових коштів має бути реалізоване через інститут обов`язковості виконання судового рішення;
- встановлена відсутність підстав стягнення неповернутих грошових коштів, тому компенсаційні платежі, нараховані за прострочення виконання такого грошового обов`язку, стягненню не підлягають;
- щодо встановлення обставин суб`єктного складу сторін у спорі щодо розірвання Договору, ураховуючи заперечення відповідача, зокрема з посиланням на існування договору про переведення боргу від 17.11.2014 сторонами якого є ПАТ КБ "Приватбанк" та ТОВ "Фінілон", суд відзначив таке:
ь для породження переведенням боргу правових наслідків необхідним є існування двох складових: по-перше, вчинення договору (двостороннього правочину) між новим та первісним боржниками, причому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25.04.2018 в справі № 667/933/14-ц (провадження № 61-472св18) та від 27.04.2022 у справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22));
ь для заміни боржника у зобов`язанні істотне значення має не форма виразу волі кредитора, а наявність відповідної волі, що і вимагається згідно з приписами статті 520 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 26.04.2017 у справі №922/1029/16 (провадження № 3-300гс17));
ь у даному випадку ні договором, ні законом не встановлено, що воля кредитора на заміну боржника може виражатися її мовчанням;
ь передбачені статтею 205 ЦК України положення про мовчазну згоду не можуть бути застосовні до спірних правовідносин (постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.09.2021 у справі № 757/64382/17 (провадження № 61-3221св21));
ь аргументи Банку відхиляються щодо переведення боргу на ТОВ "ФК "Фінілон" зі згоди клієнта, який не надав своїх заперечень на виконання вимог пункту 1.1.7 "Додаткові положення" Умов та Правил надання банківських послуг, за принципом мовчазної згоди;
ь зважаючи на те, що Банк не надав належних та допустимих доказів на підтвердження того, що Товариство надало згоду на переведення боргу на ТОВ "Фінілон" (мала відповідну волю), суд вважає, що саме Банк є боржником за договором банківського вкладу та належним відповідачем у справі, що узгоджується із висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 729/887/19 (провадження 61-14093св20), від 20.10.2021 у справі № 201/8704/19 (провадження № 61-16655св21) та від 17.11.2021 у справі № 755/17323/19 (провадження № 61-436св21) у подібних правовідносинах.
6.17. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення суду першої інстанції, виходив з такого:
- суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в частині преюдиційності рішення у справі №904/1569/15 до спірних правовідносин, та в частині того, що саме Банк є боржником за договором на здійснення розрахунково-касового обслуговування та належним відповідачем у справі;
- відсутність згоди кредитора на переведення боргу не зумовлює нікчемності договору про переведення боргу між новим та первісним боржниками. Відсутність згоди кредитора на переведення боргу свідчить, що договір про переведення боргу між новим та первісним боржниками не породив правових наслідків для кредитора, тобто не відбулося переведення боргу (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 27.04.2022 у справі № 321/1260/19 (провадження № 61-1297св22));
- суд першої інстанції помилково послався в обґрунтування відсутності підстав для розірвання Договору на обставини того, що позивач у порушення статті 188 ГК України не звертався до відповідача з пропозицією про розірвання спірного Договору, оскільки невикористання процедури позасудового врегулювання, не позбавляє права сторони реалізувати своє суб`єктивне право на зміну чи припинення (розірвання) договору та вирішити існуючий конфлікт у суді в силу прямої вказівки, що міститься у частині другій статті 651 ЦК України. Надсилання відповідачу пропозицій про розірвання спірного договору є виключно правом, а не обов`язком позивача, тому недотримання вимог частини другої статті 188 ГК України щодо надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання умов договору не позбавляє позивача права звернутися до суду з позовом до відповідача про розірвання договору за наявності спору;
- зважаючи на те, що внаслідок невиконання відповідачем зобов`язань за Договором, досягнення мети, на яку розраховував позивач при укладанні Договору, стає неможливим, що дає підстави вважати порушення, допущені відповідачем, істотними в розумінні статті 651 ЦК України, колегія суддів дійшла висновку, що позовні вимоги про розірвання договору є обґрунтованими;
- суд першої інстанції безпідставно ототожнив позовні вимоги у справі №904/1569/15 та у справі №910/13/21, оскільки предметом позову у справі №904/1569/15 були вимоги про зобов`язання Банка виконати платіжні доручення, натомість, у даній справі, предметом позову є стягнення коштів позивача, які наявні на рахунках, відкритих у відповідача, у зв`язку із розірванням Договору;
- беручи до уваги те, що колегія суддів дійшла висновку про розірвання Договору, а відтак відсутні підстави для збереження коштів позивача, які знаходять на рахунках відкритих у відповідача, а тому обґрунтованими є вимоги про стягнення з відповідача грошових коштів у сумі 13 925 892, 10 грн, 17 098, 00 доларів США та 5 256, 50 євро;
- перевіривши розрахунок позивача 3% річних та інфляційних, суд дійшов висновку, що він є арифметично правильним, а тому позовні вимоги у вказаній частині є обґрунтованими;
- щодо клопотання відповідача про застосування позовної давності, суд вказав:
· як вбачається із матеріалів справи про вказане порушення позивач знав ще у 2015 році, коли звернувся до суду із позовом про зобов`язання виконати умови договору (справа № 904/1569/15);
· таким чином, позивач звернувся із даним позовом зі спливом позовної давності. При цьому, позивачем про поважність пропуску строку не заявлено, а судом такі обставини не встановлені;