ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
05 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 820/4497/16
касаційне провадження № К/9901/25469/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Бившевої Л.І.,
суддів: Хохуляка В.В., Ханової Р.Ф.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДФС у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.09.2016 (суддя - Самойлова В.В.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2016 (головуючий суддя - Тацій Л.В., судді - Григоров А.М., Подобайло З.Г.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "Харківагроснаб" до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,-
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківагроснаб" (далі у тексті - Товариство, позивач, платник) звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Харківській області (далі у тексті - Управління, відповідач, контролюючий орган), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення Управління від 22.07.2016 №0001131403, №0001141403 та №0001151403.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач послався на те, що суми витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість були сформовані ним по реальним правочинам, що пов`язані із його господарською діяльністю, у тому числі з ТОВ "Сеолан", ТОВ "Еккоплюс", ТОВ "Техпромбуд", ТОВ "Віндерра", ТОВ "Укр-Сантана", ТОВ "Регіон-Трейдінг". Зазначив, що висновки акту перевірки базуються на припущеннях, не підтверджуються об`єктивними даними, а прийняті контролюючим органом податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.
Харківський окружний адміністративний суд постановою від 20.09.2016, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2016, позов задовольнив, скасував податкові повідомлення-рішення Управління від 22.07.2016 №0001131403, №0001141403, №0001151403.
Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з того, що Товариством правомірно сформовані витрати та податковий кредит з податку на додану вартість за господарськими операціями із ТОВ "Сеолан", ТОВ "Еккоплюс", ТОВ "Техпромбуд", ТОВ "Віндерра", ТОВ "Укр-Сантана", ТОВ "Регіон-Трейдінг", оскільки такі операції підтверджені належними первинними документами, відбулися реальні зміни майнового стану платника податків, господарські операції спричинили зміни в структурі активів і зобов`язань платника податків та сприяли отриманню доходу, а відтак зазначені податкові повідомлення рішення підлягають скасуванню.
Управління, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулася до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати судові рішення попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. Стверджує про не підтвердження господарських операцій між позивачем та вказаними контрагентами з огляду на наявність недоліків у товарно-транспортних накладних; відсутності інформації щодо наявності у контрагентів позивача основних засобів, виробничих активів та трудових ресурсів; наявності негативної податкової інформації відносно контрагентів позивача.
Позивач заперечення (відзив) на касаційну скаргу до суду не надав, що не перешкоджає її розгляду.
Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20.01.2017 відкрив провадження за касаційною скаргою Управління.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.07.2018 прийняв касаційну скаргу Управління до провадження та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 04.04.2023 визнав за можливе проведення попереднього розгляду справи і призначив попередній розгляд справи на 05.04.2023.
Відповідачем 15.02.2022 заявлено клопотання про процесуальну заміну відповідача відповідно до частини першої статті 52 Кодексу адміністративного судочинства України (далі у тексті - КАС України) відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2020 №893 та наказів Державної податкової служби України від 30.09.2020 №529, від 24.12.2020 №755.
Статтею 52 КАС України встановлено, що у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.
У відповідності до положень частини першої статті 52 КАС України у справі здійснено заміну відповідача - Головне управління ДФС у Харківській області його правонаступником - Головним управлінням ДПС у Харківській області, утвореним на правах відокремленого підрозділу ДПС України (ЄДРПОУ ВП НОМЕР_1).
Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи відповідача та дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Судами попередніх інстанцій установлено, що Управлінням проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 по 31.12.2015, за результатами якої складено акт від 30.05.2016 № 262/20-30-14-03-08/25190036 (далі - акт перевірки), яким встановлено порушення позивачем положень:
підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункту 135.1 статті 135, підпункту 138.1.1 пункту 138.1, пунктів 138.2, 138.4, 138.6 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що призвело до заниження податку на прибуток всього на 1346661,00 грн, в тому числі за 2014 рік на 1305556,00 грн, за 2015 рік на 41105,00 грн;
пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6, 201.10 статті 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість всього на 1617431,00 грн, в тому числі за серпень 2014 року на 498348,00 грн, за вересень 2014 року на 85819,00 грн, за грудень 2015 року на 1033264,00 грн;
пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198, пунктів 201.1, 201.6, 201.10 статті 201 ПК України, що призвело до завищення від`ємного значення податку на додану вартість на суму 333062,00 грн, в тому числі за грудень 2015 року на 333062,00 грн.
На підставі висновків акту перевірки від 30.05.2016 № 262/20-30-14-03-08/25190036 контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 22.07.2016:
№0001131403, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 1999439,00 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 1346661,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 652778,00 грн;
№0001141403, яким застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) у розмірі 33306,20 грн;
№0001151403, яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 2021788,75 грн, у тому числі за основним платежем в сумі 1617431,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) у розмірі 404357,75 грн;
№0001151403, яким збільшено суму грошового зобов`язання за платежем на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на загальну суму 2021788,75 грн, в тому числі за основним платежем в сумі 1617431,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 404357,75 грн.
Фактичною підставою для прийняття контролюючим органом податкових повідомлень-рішень, слугували висновки Управління, викладені в акті перевірки про те, що надані товарно-транспортні накладні оформлені з порушеннями, а саме: не містять даних про кількість місць завантаження, відсутня вага вантажу, відбитки печатки перевізників, не вказано номери посвідчення водіїв, в деяких товарно-транспортних накладних не зазначено перевізника. Також при проведенні перевірки відповідачем використано податкову інформацію, згідно якої контрагенти позивача не мали можливості здійснювати господарські операції з урахуванням часу, відсутності трудових ресурсів на підприємстві, транспортних засобів, основних фондів, виробничо-складських приміщень та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення фінансово-господарської діяльності, оперативності проведення операцій, місцезнаходження майна, віддаленості контрагентів один від одного, тощо, а також інформації про відсутність деяких контрагентів за місцезнаходженням.
Надаючи оцінку правомірності прийняття відповідачем оскаржуваних рішень, Верховний Суд виходить із такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України встановлюються, зокрема, система оподаткування, податки і збори.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Підпунктом 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що в податковому обліку під витратами слід розуміти суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).
Конкретний склад витрат, які враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування податком на прибуток, та порядок їх визначення регламентовано статтею 138 ПК України.
Так, згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Відповідно до пункту 138.4 статті 138 ПК України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.
Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов`язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг (пункт 138.8 статті 138 ПК України).
Не включаються до складу витрат при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, не пов`язані з провадженням господарської діяльності, та витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пункт 139.1 статті 139 ПК України).
За визначенням підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду.
Підпунктом "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України встановлено, що об`єктом оподаткування (ПДВ) є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Згідно з абзацами першим та другим пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/ розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.