Постанова
Іменем України
03 квітня2023 року
м. Київ
справа № 465/6475/19
провадження № 61-5828 св 22
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - ОСОБА_2 ;
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 10 травня 2022 року у складі колегії суддів: Шандри М. М., Левика Я. А., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
1. Описова частина
Короткий зміст заяви
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання правочину удаваним.
Позовна заява мотивована тим, що 25 червня 2016 року між ним та відповідачем укладено шлюб. З грудня 2018 року вони разом не проживають.
Вказував, що 23 травня 2018 року він уклав договір про сплату пайових внесків у ЖБК "Авалон Люкс" та придбав у власність машиномісце № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 . 25 травня 2018 року ним було повністю сплачено суму пайового внеску, а 18 жовтня 2018 року за ним зареєстровано право власності на вищевказане майно.
08 листопада 2018 року між ним та відповідачкою було укладено договір дарування 1/2 частини машиномісця по АДРЕСА_1 . Зазначав, що укладання договору дарування було зумовлено тим, що наприкінці жовтня 2018 року він домовився з відповідачкою про розроблення нею дизайну квартири його сина, яка знаходиться у тому ж будинку, що і машиномісце - по АДРЕСА_1, за що мав сплатити їй грошові кошти у розмірі 1 000 доларів США. Через декілька днів відповідачка наполягала на укладенні договору дарування 1/2 частки машиномісця в якості застави та гарантії виплати їй суми коштів за виконанні роботи. Таким чином, між сторонами мав бути укладений договір застави машиномісця до моменту розрахунку за виконані роботи, проте з метою уникнення накладення заборони відчуження на вказане майно сторони уклали договір дарування.
Вказував, що з відповідачкою розрахувався ще в лютому 2019 року, однак остання відмовилась повертати його особисте нерухоме майно. Вказане майно придбано ним за власні кошти, не є спільною сумісною власністю подружжя, що підтверджується, зокрема, нотаріально посвідченою заявою ОСОБА_2 від 08 листопада 2018 року.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просив суд визнати удаваним договір дарування 1/2 частки машиномісця від 08 листопада 2018 року, укладений між ним та ОСОБА_2, та визнати цей договір договором застави, який, в свою чергу, визнати недійсним; скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень індексний номер: 43936385 від 08 листопада 2018 року, реєстраційний номер нерухомого майна 1672561446101.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 06 липня 2021 року у складі судді Мартьянової С. М. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано удаваним договір дарування 1/2 частки машиномісця від 08 листопада 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнано цей договір договором застави, який, в свою чергу, визнано недійсним.
Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 43936385 від 08 листопада 2018 року, реєстраційний номер нерухомого майна 1672561446101.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оспорюваний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, передбачених договором дарування, а був укладений з метою приховання іншого правочину. Суд врахував пояснення позивача, який стверджував, що відповідачка зобов`язувалась здійснити дизайн квартири його сина і насправді між сторонами виникли правовідносини, передбачені договором застави, згідно якого позивач передав у заставу машиномісце по АДРЕСА_1 до моменту розрахунку з відповідачкою за виконані нею роботи. Оспорюваний договір дарування було укладено з метою уникнення заборони відчуження за вказане майно.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 10 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 06 липня 2021 року скасовано й ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що оспорюваний договір дарування був підписаний його сторонами, учасники договору досягли згоди з усіх істотних його умов, сторони володіли необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення учасників договору було вільним та відповідало їхній внутрішній волі. Матеріали справи не містять доказів, які б спростовували дійсну волю дарувальника ОСОБА_1 на укладення договору дарування на користь ОСОБА_2 .
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 1/2 частки машиномісця по АДРЕСА_1 на підставі договору дарування від 08 листопада 2018 зареєстрована за відповідачкою. Жодних доказів на підтвердження укладення між сторонами договору надання послуг, чи/або застави, в якому б містились умови щодо отримання відповідачкою машиномісця, а також існування зобов`язань, позивачем не надано. Висновок суду першої інстанції про удаваність договору дарування від 08 листопада 2018 року зроблено лише на підставі пояснень позивача.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У червні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 10 травня 2022 року й залишити в силі рішення Франківського районного суду м. Львова від 06 липня 2021 року.
Підставами касаційного оскарження указаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказував, що суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 522/14890/16, постановах Верховного Суду України від 16 березня 2016 року у справі № 6-93цс16, від 07 вересня 2016 року у справі № 6-1026цс16, постанові Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 726/859/14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив належним чином зібрані у справі докази (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано цивільну справу № 465/6475/19 із Франківського районного суду м. Львова.
У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки.
Судом першої інстанції надана належна правова оцінка доказам і обставинам справи та ухвалено законне та обґрунтоване рішення про задоволення позову, яке безпідставно скасовано судом апеляційної інстанції.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
25 червня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Львівським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Львівській області зареєстровано шлюб, про що в Книзі реєстрації актів про одруження (шлюбів) зроблено відповідний актовий запис № 1365.
23 травня 2018 року ОСОБА_1 уклав договір про сплату пайових внесків у ЖБК "Авалон Люкс" та придбав у власність машиномісце № НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 .
25 травня 2018 року ОСОБА_1 оплатив суму пайового внеску, що підтверджується квитанцією № 66 від 25 травня 2018 року, а 18 жовтня 2018 року зареєстрував право власності на вищевказане майно.
08 листопада 2018 року сторони уклали договір дарування, відповідно до якого ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 1/2 машиномісця по АДРЕСА_1 (а. с. 11-12).
Відповідно до нотаріально посвідченої приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу заяви ОСОБА_2 від 08 листопада 2018 року, остання вказує, що кошти, за які її чоловік придбав машиномісце № НОМЕР_1 в підвалі, загальною площею 15, 0 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, є його особистою власністю, у зв`язку з чим вищезазначене нерухоме майно, набуте ним під час їх шлюбу, не є спільною сумісною власністю (а. с. 16).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, індексний номер витягу 144563843 від 08 листопада 2018 року, право власності на 1/2 частку машиномісця по АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі договору дарування 1/2 частки машиномісця, серія та номер: 2286, виданий 08 листопада 2018 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Сиротяк Ю. Р. (а. с. 10).
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до вимог частин першої, другої статті 400 ЦПК України Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.