ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
04 квітня 2023 року
м. Київ
cправа № 904/9431/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий (доповідач), Краснов Є.В., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.
позивача: не з`явився
відповідача: Вітко О.Ю. (в режимі відеоконференції)
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Реймс Транспорт"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2023
та рішення Господарського суду міста Києва від 24.08.2022
у справі № 904/9431/21
за позовом Державного підприємства "Східний гірничо - збагачувальний комбінат"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Реймс Транспорт"
про стягнення штрафних санкцій у розмірі 1 262 348,87 грн
В С Т А Н О В И В:
Державне підприємство "Східний гірничо - збагачувальний комбінат" (далі -ДП "Східний гірничо - збагачувальний комбінат", позивач) звернулося до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Реймс Транспорт" (далі - ТОВ "Реймс Транспорт", відповідач) про стягнення 682 350,74 грн штрафу та 579 998,13 грн пені.
Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки в частині своєчасної поставки товару.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.08.2022 (суддя Чинчин О.В.), залишеним без змін Постановою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2023 (колегія суддів: Демидова А.М. - головуючий, Ходаківська І.П., Корсак В.А.) позов задоволений частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 300 000 пені та 400 000 штрафу. В іншій частині позову відмовлено.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 03.12.2020 між позивачем (покупець) та відповідачем (постачальник) укладено договір № 848/13/449В про закупівлю товару (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов`язується поставити покупцеві товар, зазначений у п. 1.2 Договору (теплообмінники, кондиціонери повітря, холодильне обладнання та фільтрувальні пристрої, код 4251 (за найменуванням, кількістю та ціною відповідно до специфікації № 1, яка є невід`ємною частиною Договору), а покупець - прийняти та оплатити такий товар.
Ціна Договору відповідно до специфікації № 1 становить 3 411 753,72 грн (п. 3.1 Договору).
Покупець здійснює оплату отриманого товару по факту його поставки протягом 60-ти календарних днів (п. 4.2 Договору), а поставка товару здійснюється одноразово протягом 90-то календарних днів після підписання Договору (п. 5.1 Договору).
Пунктом 7.2 Договору передбачено, що у разі затримки поставки товару у строки, передбачені цим Договором, покупець має право на стягнення з постачальника штрафу у розмірі 20 % від вартості непоставленого (несвоєчасно поставленого) товару та пені у розмірі 0,5 відсотка від вартості непоставленого (несвоєчасно поставленого) товару за кожен день прострочення.
Позивач надіслав на адресу відповідача претензію № 18/2278 від 09.04.2021, в якій зазначив, що за умовами Договору кінцевою датою поставки товару є 03.03.2021, проте станом на 06.04.2021 поставка товару не здійснена, у зв`язку з чим у позивача з`явились підстави для нарахування штрафу 20 % та пені у розмірі 20 % від суми Договору. Враховуючи викладене, позивач вимагав сплатити штрафні санкції у розмірі 1 262 348,87 грн, з яких 579 998,13 грн - штраф, 682 350,74 грн - пеня.
У відповідь на претензію відповідач листом від 11.05.2021 № 2021-05/11 повідомив, що скористався визначеним ч. 3 ст. 538 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) правом зупинення виконання свого зобов`язання з поставки товару за Договором, що свідчить про відсутність у позивача права на стягнення з відповідача передбачених п. 7.2 Договору пені та штрафу.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суди попередніх інстанцій констатували, що відповідач поставив позивачу товар із порушенням строку, встановленого в Договорі. При цьому суди відхилили посилання відповідача на зупинення ним поставки товару відповідно до пункту 3 статті 538 ЦК України з тих підстав, що внаслідок систематичного порушення позивачем зобов`язань перед відповідачем за іншими укладеними між сторонами договорами існували очевидні підстави вважати, що позивач не виконає свого обов`язку щодо своєчасної оплати товару за Договором. Суди зазначили, що сам по собі факт несвоєчасної або неповної оплати позивачем наданих відповідачем послуг у рамках інших договорів не є тією обставиною, яка б, виходячи з фактичних обставин справи, надавала відповідачу право, в розумінні ст. 538 ЦК України, зупинити виконання взятого на себе зобов`язання з поставки товару.
Разом із цим, врахувавши ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань, період прострочення виконання основного зобов`язання, суди скористались своїм правом на зменшення розміру пені та штрафу.
Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати в частині задоволення позову, прийняти в цій частині нове рішення про відмову в позові.
Скаржник мотивує подання касаційної скарги на підставі п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Касаційна скарга обґрунтована наступним.
Суди неправильно застосували приписи частини 3 статті 538 ЦК України, без урахування висновків Верховного Суду у постановах від 31.10.2019 у справі №904/5340/18, від 25.06.2019 у справі №922/2302/18, від 29.05.2018 у справі №910/23003/16, внаслідок чого дійшли помилкових висновків про те, що сам по собі факт несвоєчасної чи неповної оплати позивачем послуг у рамках інших договорів не є підставою, яка б надавала відповідачу право на зупинення поставки товару за Договором.
Разом з тим відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування частини 3 статті 538 ЦК України у подібних правовідносинах про те, що порушення зобов`язань з оплати (прострочення оплати) в рамках інших договорів є також обставиною, яка б надавала іншій стороні право зупинити виконання зобов`язання з поставки товару за договором.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.03.2023 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п. п. 1, 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України та, зокрема надано строк на подання відзиву на касаційну скаргу до 30.03.2023.
Відповідач також подав клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 5 статті 302 ГПК України для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки питання можливості зупинення виконання зустрічного зобов`язання з підстав існування заборгованості контрагента в межах інших існуючих між сторонами зобов`язань становить виключну правову проблему.
Відповідно до положень наведеної норми процесуального права суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу, що при передачі на її розгляд справ як таких, що містять виключну правову проблему, касаційним судам належить обґрунтовувати відсутність, суперечливість, неповноту, невизначеність (неясність, нечіткість) або неефективність правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів та неефективність існуючого їх правового захисту, в тому числі внаслідок неоднакової судової практики.
Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі. Метою вирішення виключної правової проблеми є формування єдиної правозастосовної практики та забезпечення розвитку права (ухвали Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2019 у справі №757/21639/15-ц, від 28.10.2020 у справі №906/677/19).
Однак заявлене відповідачем клопотання не містить належного обґрунтування виключної правової проблеми за кількісним та якісним критерієм, а обставини, наведені у клопотанні, не дають підстав для висновку про існування виключної правової проблеми та про необхідність формування єдиної правозастосовчої практики Великою Палатою Верховного Суду.
З огляду на викладене Верховний Суд дійшов висновку, що зазначені в касаційні скарзі та клопотанні питання можуть бути вирішені під час розгляду цієї справи Верховним Судом відповідно до його повноважень у залежності від установлених обставин справи.
Заслухавши доповідь головуючого судді та пояснення представника відповідача, переглянувши в касаційному порядку оскаржувані судові рішення, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Частиною 1 статті 300 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.