Постанова
Іменем України
15 березня 2023 року
м. Київ
справа № 760/16534/19
провадження № 61-9343св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Міністерство оборони України,
третя особа - Київське квартирно-експлуатаційне управління,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Київського квартирно-експлуатаційного управління на постанову Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року у складі колегії суддів: Олійника В. І., Сушко Л. П., Суханової Є. М. у справі за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - Київське квартирно-експлуатаційне управління, про стягнення грошових коштів,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовної заяви
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України, третя особа - Київське квартирно-експлуатаційне управління (далі - Київське КЕУ), в якому просив суд стягнути з Міністерства оборони України 3 476 675,98 грн, з яких 1 738 187,99 грн розмір грошової компенсації та 1 738 187,99 грн розмір моральної шкоди.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Солом`янський районний суд м. Києва ухвалою від 27 січня 2022 року закрив провадження у цій справі.
Роз`яснив позивачу право на звернення до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Суд першої інстанції виходив з того, що спір у даній справі стосується проходження публічної (військової) служби, з якою держава передбачила відповідні соціальні гарантії (пільги), а саме, стягненням грошових коштів з Міністерства оборони України, як вважає позивач, у зв`язку з тривалим порушенням останнім його права стосовно отримання квартири, правовідносини, що виникли між сторонами у справі, є адміністративно-правовими, а тому спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Київський апеляційний суд постановою від 17 серпня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив.
Ухвалу Солом`янського районного суду м. Києва від 27 січня 2022 року скасував та направив справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув увагу на частину п`яту статті 21 КАС України, яка передбачає, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
Оскільки при пред`явленні позову ОСОБА_1 заявив вимоги щодо стягнення грошової компенсації та моральної шкоди та не заявляв вимог вирішити публічно-правовий спір, то апеляційний суд прийшов до висновку, що така справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2022 року Київське КЕУ подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 17 серпня 2022 року, в якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі ухвалу суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені абзацом другим частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Заявник вказує, що Київське КЕУ не було повідомлено про дату та час розгляду справи судом апеляційної інстанції, чим порушено норми статей 128, 361, 360, 366 ЦПК України.
Суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 відповідно до яких, спори щодо оскарження особами з числа військовослужбовців рішень, дій чи бездіяльності відомчих житлових (житлово-побутових, з контролю за розподілом житла) комісій є спорами з приводу проходження позивачами військової служби як різновиду служби публічної. Такі спори належать до юрисдикції адміністративних судів.
Разом з тим, у спірних правовідносинах порушується питання, що впливає на можливість реалізації ОСОБА_1 соціальних гарантій в силу його особливого статусу, визначеного Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", тобто внаслідок проходження ним публічної служби, різновидом якої є служба військова.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувану постанову апеляційного суду залишити без змін.
ОСОБА_1 вказує, що оскільки спірні правовідносини пов`язані із захистом його порушених житлових прав можливо дійти висновку, що цей спір не є публічно-правовим і має вирішуватися судами за правилами ЦПК України.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 03 жовтня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Солом`янського районного суду м. Києва.
Цивільна справа № 760/16534/19 надійшла до Верховного Суду 01 грудня 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2023 року справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 від 25 лютого 1992 року до жовтня 1999 року проходив військову службу у Збройних Силах України. Наказом Міністра оборони України від 02 липня 2007 року № 635 його звільнено з військової служби у зв`язку із скороченням штатів з правом носіння військової форми одягу.
Згідно з довідкою військової частини НОМЕР_1 від 24 травня 2003 року ОСОБА_1 передав виконуючому обов`язки командира військової частини НОМЕР_1 майору ОСОБА_2 службову квартиру АДРЕСА_1, яка була виділена йому на підставі протоколу засідання житлової комісії Прилуцького гарнізону № 5 від 11 червня 2001 року.
Для подальшого проходження служби ОСОБА_1 направлено у м. Київ, де відповідно до наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 28 травня 2003 року № 99 його зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення.
Наказом Міністра оборони України від 01 грудня 2004 року № 1068 підполковника ОСОБА_1 призначено на вищу посаду у порядку просування по службі.
Відповідно до довідки про перевірку житлових умов ОСОБА_1 комісія дійшла висновку, що полковник ОСОБА_1 потребує поліпшення житлових умов.
Згідно з протоколом від 13 червня 2007 року № 3 засідання житлової комісії ЦАМО та ГШ ЗС України ОСОБА_1 відмовлено у зарахуванні на квартирний облік до житлової комісії ЦАМО та ГШ ЗС України у гарнізоні м. Києва через штучне погіршення житлових умов після призначення для подальшого проходження служби у м. Києві.
Відповідно до наказу Міністра оборони України від 02 липня 2007 року № 635 його звільнено з військової служби у зв`язку із скороченням штатів з правом носіння військової форми одягу.
Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва у справі № 2-87/10 від 18 березня 2010 року рішення житлової комісії ЦАМО та ГШ ЗС України від 13 червня 2007 року № 3 стосовно відмови ОСОБА_1 у зарахуванні на квартирний облік визнано незаконним; зобов`язано Київське КЕУ та Генерального штабу Збройних Сил України поставити ОСОБА_1 на облік на забезпечення житлом у м. Києві з 25 лютого 1992 року першочергово.
Однак, як зазначає позивач, до 20 квітня 2019 року Міністерство оборони України не виконувало зазначене рішення суду, у зв`язку з чим його права стосовно отримання квартири порушуються упродовж 27 років.
Тому, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Міністерства оборони України 3 476 675,98 грн, з яких 1 738 187,99 грн розмір грошової компенсації та 1 738 187,99 грн розмір моральної шкоди.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Реалізуючи дискрецію при визначенні предметної та/або суб`єктної юрисдикції справ, суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Згідно із частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.