Постанова
Іменем України
22 березня 2023року
м. Київ
справа № 200/22328/17
провадження № 61-11819св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Ступак О. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
позивач за зустрічним позовом (відповідач за первісним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3, подану через адвоката Перевощикову Тетяну Миколаївну, на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2021 року у складі судді Кондрашова І. А. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2021 року у складі колегії суддів: Деркач Н. М., Ткаченко І. Ю., Пищиди М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором про поділ майна подружжя.
Позов обґрунтований тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано 05 лютого 2015 році.
За час шлюбу 18 грудня 2014 року між сторонами укладено договір про поділ майна подружжя.
Згідно з договором усе спільне майно перейшло в особисту приватну власність ОСОБА_3, яка зобов`язалася як компенсацію виплатити чоловіку протягом трьох років до 17 грудня 2017 року в еквіваленті 240 000,00 євро. Станом на 19 грудня 2017 року ОСОБА_3 кошти не виплатила, чим порушила умови договору про поділ майна.
Просив стягнути з ОСОБА_3 в рахунок погашення заборгованості за договором про поділ майна подружжя за компенсацію частки у праві спільної сумісної власності на майно кошти у розмірі 7 890 456,00 грн.
Короткий зміст зустрічних позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічним позовом про розірвання удаваного правочину, що укладений між фізичною особою - підприємцем (далі - ФОП) ОСОБА_1 і ФОП ОСОБА_3 .
Зустрічний позов обґрунтований тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 13 липня 1990 року. Вона зареєстрована як ФОП з 22 грудня 1994 року, а ОСОБА_1 - з 26 червня 1999 року.
16 грудня 2014 рокуміж ФОПОСОБА_1 і ФОП ОСОБА_3 укладено договір про передачу прав орендаря та передачу товару, згідно з пунктом 2 якого ФОП ОСОБА_1 зобов`язаний протягом місяця з моменту підписання договору передати ФОП ОСОБА_3 весь товар, який знаходиться у його власності станом на дату підписання договору.
18 грудня 2014 року між сторонами укладено договір про поділ майна подружжя, в якому сторони підтвердили, що на дату підписання договору вони проживають окремо, спільного бюджету не мають, фактичних шлюбних відносин не підтримують.
З метою приховування від орендарів реального фінансового стану та мінімізування податкового навантаження сторони оформили вказані вище два правочини.
Відповідно до пункту 7 договору про поділ майна подружжя загальна вартість майна подружжя у спільній сумісній власності становить 2 650 000,00 грн.
Отже, грошова компенсація частки ОСОБА_1 у праві спільної сумісної власності на майно становить 1 325 000,00 грн.
У підпункті 5.3 пункту 5 договору про поділ майна подружжя передбачено грошову компенсацію такої частки - 5 880 000,00 грн, що перевищує майже у 4,5 разів частку ОСОБА_1 у праві спільної сумісної власності на майно, визначене у підпунктах 4.1, 4.2 пункту 4 цього договору.
Тому в частині виплати ОСОБА_3 компенсації ОСОБА_1 у розмірі 4 555 000,00 грн договір є удаваним, оскільки приховує правочин з купівлі-продажу та поставки активів у частині оплати їх ціни.
Просила розірвати удаваний правочин купівлі-продажу майнових прав та поставки товару, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, шляхом підписання договору про передачу прав орендаря та передачу товару від 16 грудня 2014 року та договору про поділ майна подружжя від 18 грудня 2014 року в частині виплати ОСОБА_3 компенсації ОСОБА_1 у розмірі 4 555 000,00 грн, що еквівалентно 185 918,37 євро, згідно з підпунктом 5.3 пункту 5 договору про поділ майна подружжя.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2021 року, яка залишена без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2021 року, провадження у справі за зустрічним позовомзакрито.
Закривши провадження за зустрічним позовом, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, з урахуванням суб`єктного складу сторін зустрічного позову та предмета договору про передачу прав орендаря та передачутовару від 16 грудня 2014 року, виходив з того, що такий договір має ознаки господарського, і спір про визнання його удаваним та розірвання не може розглядатись за правилами цивільного судочинства. Крім того, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У липні 2021 року ОСОБА_3 через адвоката Перевощикову Т. М. звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 23 березня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2021 року, просила їх скасувати, справу передати для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Аргументи учасників справи
Доводи особа, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що оскаржувані судові рішення є незаконними, ухвалені з порушенням норм процесуального права.
Суди дійшли помилкового висновку про закриття провадження у справі, оскільки не надали оцінки субʼєктному складу учасників зустрічного позову та неправильно визначили правовідносини щодо оспорюваного договору.
Суди неправильно застосували статтю 19 ЦПК України, оскільки під час визначення предметної юрисдикції не врахували суті права та інтересу, за захистом якого зернулася ОСОБА_3, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин.
Обґрунтовуючи вимоги зустрічного позову положеннями ЦК України, вона не посилалася на порушення своїх прав як ФОП, а вказувала лише на удаваність договору про поділ майна подружжя, зокрема в частині збільшення розміру компенсації частки в майні.
Суди залишили поза увагою, що удаваний правочин купівлі-продажу майнових прав та поставки товару, укладений ОСОБА_3 і ОСОБА_1, шляхом підписання двох договорів: договору про передачу прав орендаря і передачу товару від 16 грудня 2014 року та договору про поділ майна подружжя від 18 грудня 2014 року.
Суди не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 607/7618/18, провадження № 14-590цс18, від 03 липня 2019 року у справі № 916/1261/18, провадження № 12-37гс19.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_1 зазначає, що оскаржувані судові рішення є законними, обґрунтованими, ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому не підлягають скасуванню, а касаційна скарга є необґрунтованою і не підлягає задоволенню.
ОСОБА_3 звернулась із зустрічним позовом до ОСОБА_1, в якому фактично просить розірвати удаваний правочин, а саме договір про передачу прав орендаря та передачу товару від 16 грудня 2014 року.
Відповідно до змісту цього договору він укладений між ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3, а предметом договору є передача прав орендаря за усіма договорами оренди, укладеними ФОП ОСОБА_1, до дати підписання цього договору для здійснення підприємницької діяльності. Також, згідно з пунктом 2 цього договору протягом одного місяця ФОП ОСОБА_1 зобов`язується передати ФОП ОСОБА_3 весь товар, який знаходиться у його власності.Договір підписаний сторонами без заперечень власноручними підписами з прикладенням печаток фізичних осіб - підприємців.
Використання фізичною особою власного майна для здійснення підприємницької діяльності є господарюванням, яке здійснюють суб`єкти господарювання, а опосередковується така діяльність господарськими договорами.
Тому, враховуючи суб`єктний склад сторін та предмет договору від 16 грудня 2014 року, суди правильно встановили, що такий договір має ознаки господарського, а спір про визнання його удаваним та розірвання не може розглядатись за правиламицивільного судочинства.
Доводи касаційної скарги, що спір з таким суб`єктним складом учасників підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, є безпідставними, оскільки таке твердження ОСОБА_3 є навмисним введенням суду в оману щодо фактичних обставин справи, з метою її ухилення від погашення заборгованості перед позивачем за договором про поділ майна подружжя.
У кінці 2014 року через напружені сімейні стосунки та неможливість подальшого подружнього життя сторони вирішили розірвати шлюб, а також припинити спільно здійснювати підприємницьку діяльність.
Отже, договір від 16 грудня 2014 року, укладений між суб`єктами підприємницької діяльності ОСОБА_3 та ОСОБА_1, регулював їх господарські правовідносини.
Також твердження ОСОБА_3, що в частині виплати нею компенсації ОСОБА_1 у розмірі 4 555 000,00 грн правовідносини є удаваними, тому що приховують правочин купівлі-продажу та поставки активів у частині оплати їх ціни є безпідставним, оскільки передання активів відбувалась між суб`єктами підприємництва та за іншим правочином, ніж поділ спільного майна подружжя.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 27 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи.
У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2023 року справу призначено до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у складі колегії з п`яти суддів.
Позиція Верховного Суду
Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (абзац другий частини другої статті 389 ЦПК України).
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Касаційне провадження відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_3 посилалася на порушення судами норм процесуального права: суди неправильно застосували статтю 19 ЦПК України.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_3 як ФОП звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 як ФОП, в якому просила розірвати удаваний правочин, а саме договір про передачу прав орендаря та передачу товарувід 16 грудня 2014 року.
Оспорюваний договір укладений між ФОП ОСОБА_1 і ФОП ОСОБА_3, предметом договору є передача прав орендаря за всіма договорами оренди, укладеними ФОП ОСОБА_1, до дати підписання цього договору для здійснення підприємницької діяльності.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (частина перша статті 4 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).