Постанова
Іменем України
15 березня 2023 року
м. Київ
справа № 755/4539/21
провадження № 61-18276св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Карпенко С. О., Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Пророка В. В.,
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державне підприємство "Великий конференц-зал Національної академії наук України",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 липня 2021 року під головуванням судді Яровенко Н. О. та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року у складі колегії суддів: Желепи О. В., Кравець В. А., Мазурик О. Ф. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Великий конференц-зал Національної академії наук України" про стягнення заробітної плати та моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст заяви
У березні 2021 року позивач звернулась до суду з позовом до Державного підприємства "Великий конференц-зал Національної академії наук України" (далі - ДП "Великий конференц-зал Національної академії наук України") в якій просила стягнути заборгованість із заробітної плати за період з 17 березня 2020 року по 28 жовтня 2020 року та 10 000 грн моральної шкоди.
Позовні вимоги мотивовано тим, що вона перебувала в трудових відносинах з відповідачем в період з 01 квітня 2019 року по 04 грудня 2020 року.
За час перебування в трудових відносинах позивач зазначає, що їй була нарахована, але не виплачена заробітна плата.
В день звільнення відповідач не провів повний розрахунок з позивачем.
Позивач неодноразово зверталась до ДП "Великий конференц-зал Національної академії наук України", однак станом на день звернення до суду з нею не було проведено повного розрахунку.
Такі дії відповідача завдали позивачу також моральних страждань, тому просить стягнути з відповідача також моральну шкоду.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Дніпровський районний суд м. Києва рішенням від 05 липня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_1, відповідно до її власноручно написаної заяви від 17 березня 2020 року, перебувала з 18 березня 2020 року по день звільнення - 04 грудня 2020 року у відпустці без збереження заробітної плати у зв`язку із встановленням Кабінетом Міністрів України карантину відповідно до Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб".
Заробітна плата за ті дні, в які позивач була відсутня на роботі та не виконувала свої посадові обов`язки їй не нараховувалась, а тому відсутні підстави щодо стягнення заробітної плати в період з 18 березня 2020 року по день звільнення, за виключенням тих днів, коли відпустка переривалась, позивач виходила на роботу і отримувала за ці дні заробітну плату.
Відсутні також підстави вважати, що з позивачем не було проведено розрахунку при звільненні у строки передбачені Законом.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 05 липня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 жовтня 2021 в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Заявник вказує на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, зокрема статті 26 Закону України "Про відпустки" стосовно одноособового продовження роботодавцем строків відпустки без збереження заробітної плати на термін, більше ніж 15 календарних днів на рік, з урахуванням постанови Кабінету Міністрів України "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби "COVID-19", спричиненої коронавірусом "SARS-CoV-2" від 11 березня 2020 року № 211, з подальшими змінами.
Також ОСОБА_1 зазначає, що суди попередніх інстанцій не встановили фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки. Крім того, заявник зазначає, що у судовому засіданні 05 жовтня 2021 року Київський апеляційний суд надав можливість представляти інтереси ДП "Великий конференц-зал Національної академії наук України" неповноважному представнику.
Вважає неконституційними постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" встановив карантин на території України з 19 грудня 2020 року до 30 квітня 2021 року, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 22 липня 2020 року № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
Крім того аргументом касаційної скарги також є невідповідність висновків судів попередніх інстанцій висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 21 квітня 2021 року у справі № 569/9738/20 (провадження № 61-914св21) де вказано на те, що примусове відправлення працівників у відпустки без збереження заробітної плати є грубим порушенням законодавства про працю, за що роботодавця в установленому порядку має бути притягнуто до відповідальності.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У серпні 2022 року від представника ДП "Великий конференц-зал Національної академії наук України" - адвоката Кацалапа А. А. на адресу Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 в якому представник відповідача у задоволенні касаційної скарги просить відмовити, посилаючись на необґрунтованість її доводів.
Представник відповідача зазначає, що формальне посилання заявника у касаційній скарзі на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах не є дотриманням вимог процесуального закону щодо обов`язкового зазначення підстав касаційного оскарження.
Участь представника відповідача ОСОБА_2 не є порушенням норм процесуального права, оскільки відповідає приписам частини другої статті 60 ЦПК України.
Аргументи касаційної скарги про неконституційність приписів постанов Кабінету Міністрів України, якими встановлено карантин щодо запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 вважає необґрунтованими, оскільки вони неконституційними не визнавались.
Заява позивача про надання відпустки без збереження заробітної плати містила прохання про таку відпустку з 18 березня 2020 року по 03 квітня 2020 року включно, або, до іншої, більш пізньої дати завершення карантину у випадку продовження його строку рішенням Кабінету Міністрів України, а тому порушень порядку надання такої відпустки з боку відповідача не було.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 21 лютого 2022 рокувідкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Дніпровського районного суду м. Києва.
Справа № 755/4539/21 надійшла до Верховного Суду 08 червня 2022 року.
Верховний Суд ухвалою від 13 лютого 2023 року справу призначив до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п`яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 01 квітня 2019 року позивач працювала у ДП "Великий конференц-зал Національної академії наук України" на посаді майстра ресторанного обслуговування, що підтверджується копією трудової книжки (а. с. 13).
Наказом від 04 грудня 2020 року № 33 ОСОБА_1 була звільнена з 04 грудня 2020 року відповідно до статті 38 КЗпП України (за власним бажанням), що підтверджується копією наказу (а. с. 56).
За період перебування у трудових відносинах з відповідачем, а саме з 17 березня 2020 року по день звільнення, ОСОБА_1 не виплачена заробітна плата за ті дні в які вона перебувала у відпустці без збереження заробітної плати. Розрахунок при звільненні проведений у строки передбачені Законом.
Суди встановили, що з 12 березня 2020 року було запроваджено карантинні обмеження на всій території України, у зв`язку з пандемією COVID-19.
17 березня 2020 року ОСОБА_1 написала заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати за згодою сторін на період карантину з 18 березня 2020 року по 03 квітня 2020 року включно або до іншої, більш пізньої дати закінчення оголошення карантину у випадку подовження його строку рішенням Кабінету Міністрів України (а. с. 37).
Наказом від 17 березня 2020 року № 12 "Про надання відпусток без збереження заробітної плати та встановлення тривалості робочого часу на період карантину" надана відпустка без збереження заробітної плати за згодою сторін на період карантину майстру із ресторанного обслуговування ОСОБА_1 з 18 березня по 03 квітня 2020 року включно, або, до іншої, більш пізньої дати завершення карантину у випадку продовження його строку рішенням Кабінету Міністрів України (а. с. 54-55).
Наказом від 28 вересня 2020 року № 27 "Про подовження зупинки (скорочення) роботи підприємства та встановлення тривалості робочого часу на період карантину" у зв`язку із веденням на території України заходів, спрямованих на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби згідно постанови Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 та Закону України № 760 від 26 серпня 2020 року під час зупинки (скорочення) роботи підприємства з 01 вересня 2020 року по 31 жовтня 2020 року за попередньою згодою із співробітником, перервано відпустку без збереження заробітної плати на період карантину майстру ресторанного обслуговування ОСОБА_1 та допущено її до роботи 7, 10, 17 та 24 жовтня 2020 року у зв`язку з виробничою необхідністю (а. с. 52).
Наказом від 30 жовтня 2020 року № 29 "Про подовження зупинки (скорочення) роботи підприємства та встановлення тривалості робочого часу на період карантину" подовжено з 01 листопада 2020 року по 31 грудня 2020 року термін надання відпустки без збереження заробітної плати ОСОБА_1 (а. с. 53).
Судами встановлено, що основним видом діяльності відповідача є організація та проведення масових заходів (КВЕД 82.30 Організування конгресів і торгівельних виставок).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.