Постанова
Іменем України
31 березня 2023 року
м. Київ
справа № 191/2151/20
провадження № 61-12030св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Стрижак Євгеній Юрійович, на заочне рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2022 року під головуванням судді Твердохліб А. В. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Макарова М. О., Демченко Е. Л., Куценко Т. Р.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ОСОБА_2 загальну суму боргу у розмірі 792 914,26 грн, яка складається з суми боргу за договором позики в сумі 703 000 грн, 3 % річних у сумі 38 091,18 грн, індексу інфляції в порядку статті 625 ЦК України в сумі 51 823,08 грн.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначав, що 20 липня 2018 року він та ОСОБА_3 уклали договір позики, за яким останній отримав грошові кошти в сумі 773 000 грн, які зобов`язався повернути в строк до 15 листопада 2018 року, що підтверджено відповідним договором. Даний договір позики був безвідсотковим.
На час подання позову до суду, відповідач має заборгованість у сумі 703 000 грн, оскільки за квитанцією Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" від 18 лютого 2020 року ОСОБА_2 здійснив часткове виконання зобов`язання за договором позики у сумі 70 000 грн. Також, загальна сума штрафних санкцій становить 38 091,18 грн та сума інфляційного збільшення становить 51 823,08 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області заочним рішенням від 19 січня 2022 року позов задовольнив.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу за договором позики від 20 липня 2018 року в сумі 703 000 грн; інфляційні витрати 51 823, 08 грн; 3 % річних у сумі 38 091,18 грн.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 08 листопада 2022 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_4 залишив без задоволення.
Заочне рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2022 року залишив без змін.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що сторони дійшли спільної згоди про те, що грошові кошти будуть перебувати у користуванні відповідача визначений період часу і встановили строк їх повернення, про що склали відповідний письмовий договір, зазначене підтверджує факт укладення договору позики між ними та умови її повернення.
Взяті на себе зобов`язання за договором позики відповідач в повному обсязі не виконав та, з урахуванням часткового погашення, неповернутою залишилась сума позики у розмірі 703 000 грн. При цьому, розрахунок індексу інфляції та 3 % річних здійснені відповідно до закону та договору позики, а тому сума інфляційного збільшення становить 51 823,08 грн та сума 3 % річних - 38 091,18 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У грудні 2022 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Стрижак Є. Ю., подав до Верховного Суду касаційну скаргу на заочне рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року, в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Заявник вказує, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 вересня 2020 року у справі № 916/667/18, Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 753/1349/20, від 23 грудня 2021 року у справі № 501/1243/20. У справі № 916/667/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що пункт договору в тій його частині, в якій він містить відомості про отримання грошей, суму цих грошових коштів та пропорції, в якій вони отримані, є даними на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи. Отже, положення договору, які містять зазначені відомості, є за своєю суттю розпискою, відповідають визначенню доказів, наведеному в процесуальних кодексах, а тому вони є письмовим доказом.
У справах № 753/1349/20 та № 501/1243/20 Верховний Суд вказав, що підтвердженням укладення договору позики та його умов може бути розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Таким чином, за своєю суттю боргова розписка є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
За договором позики від 20 липня 2018 року позикодавцем не передано грошових коштів відповідачу. Зазначений договір не містить власноручного надпису ОСОБА_2 щодо отримання грошових коштів та позивачем не надано розписки на підтвердження факту передачі грошових коштів, всупереч вимогам пункту 12 цього договору.
Крім того, ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Олійник С. В., ОСОБА_1, третя особа: Синельниківський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.
Індустріальний районний суд міста Дніпропетровська рішенням від 03 серпня 2021 року у справі № 202/4684/20 позов ОСОБА_2 задовольнив. Виконавчий напис, вчинений 11 грудня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Олійник С. В., зареєстрований в реєстрі за № 1217, яким запропоновано звернути стягнення на майно ОСОБА_2, а саме на нежитлову господарську будівлю під літерою Б-1 за номером АДРЕСА_1, площею 348,1 кв. м, визнав таким, що не підлягає виконанню. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Суд першої інстанції у справі № 202/4684/20 зазначив, що відсутні підстави вважати, що на час вчинення виконавчого напису заборгованість за договором позики була безспірною, оскільки звертаючись до нотаріуса з заявою про вчинення виконавчого напису, ОСОБА_1 не надав доказів отримання позичальником кредитних коштів.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Алістратова О. І.,подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.
ОСОБА_1 вказує, що жодного заперечення щодо фактичного неотримання грошових коштів у суді першої інстанції відповідач не заявляв, а навпаки відповідач у своєму відзиві на позовну заяву зазначив про підтвердження факту існування основного боргу за договором позики, проте не погоджувався з розрахунком за статтею 625 ЦК України та можливістю подвійного стягнення.
У пункті 1 підписаного сторонами договору позики від 20 липня 2018 року передбачено, що позикодавець передав, а позичальник прийняв у власність 773 000 грн. Застосування дієслова у минулому часі означає, що дія відбулася до моменту повідомлення про неї. Зазначене узгоджується з висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 24 травня 2022 року у справі № 159/1519/21.
Також, Індустріальним районним судом міста Дніпропетровська ухвалено судове рішення 20 травня 2021 року у справі № 202/4496/20 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання недійсним договору позики, з підстав відсутності згоди подружжя під час укладання договору позики, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог. При цьому, з боку ОСОБА_2 до суду надійшла заява, якою він не заперечує проти задоволення позовних вимог та не заперечує щодо отримання коштів без згоди подружжя.
Відповідач не звертався з позовними вимогами щодо визнання договорів позики та іпотеки від 20 липня 2018 року недійсними.
Крім того, часткова сплата відповідачем боргу у розмірі 70 000 грн свідчить про визнання боргу.
Разом з тим, посилання відповідача на рішення Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 03 серпня 2021 року у справі № 202/4684/20 є необґрунтованим, оскільки суд в цій справі не встановив факт відсутності передачі грошових коштів.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 13 грудня 2022 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області.
Верховний Суд ухвалою від 22 грудня 2022 року зупинив виконання заочного рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 19 січня 2022 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року.
Справа № 191/2151/20 надійшла до Верховного Суду 02 січня 2023 року.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
20 липня 2018 року ОСОБА_1 з однієї сторони (позикодавець) та ОСОБА_2, з іншої сторони (позичальник) уклали договір позики, згідно умов якого ОСОБА_2 отримав від ОСОБА_1 грошову суму в розмірі 773 000 грн, яку зобов`язався повернути до 15 листопада 2018 року, а у випадку несвоєчасного повернення коштів - сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми.
Рішенням Індустріального районного суду міста Дніпропетровська від 03 серпня 2021 року у справі № 202/4684/20 позов ОСОБА_2 до приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Олійник С. В., ОСОБА_1, третя особа - Синельниківський міськрайонний відділ державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, вчиненого 11 грудня 2019 року, яким звернуто стягнення на майно ОСОБА_2, а саме нежитлову господарську будівлю під літерою Б-1 за номером АДРЕСА_1, площею 348,1 кв. м, за рахунок якого забезпечено виконання умов договору позики від 20 липня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, задоволено.
Виконавчий напис, вчинений 11 грудня 2019 року приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Олійник С. В., зареєстрований в реєстрі за № 1217, яким запропоновано звернути стягнення на майно ОСОБА_2, а саме на нежитлову господарську будівлю під літерою Б-1 за номером АДРЕСА_1, площею 348,1 кв. м, визнано таким, що не підлягає виконанню.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 12 січня 2022 року закрито апеляційне провадження, у зв`язку із відмовою ОСОБА_1 від апеляційного скарги.
Також встановлено, що взяті на себе зобов`язання за договором позики відповідач в повному обсязі не виконав, неповернутою залишилась сума позики у розмірі 703 000 грн. Крім того, загальна сума інфляційного збільшення становить 51 823,08 грн та загальна сума 3 % річних становить 38 091,18 грн.
З дубліката квитанції від 18 лютого 2020 року судами встановлено переведення ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 платежу у сумі 70 000 грн на погашення заборгованості за договором позики.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.