ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 березня 2023 року
м. Київ
справа № 596/638/17
провадження № 51-1850км22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника (у режимі відеоконференції) ОСОБА_6,
засудженого (в режимі відеоконференції) ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Чортківського районного суду Тернопільської області від 26 січня 2022 року та ухвалу Тернопільського апеляційного суду від 23 березня 2022 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12016210070000334, за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше судимого 24 квітня 2008 року Апеляційним судом Тернопільської області за п. 2 ч. 2 ст. 115 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років, звільненого 15 червня 2016 року умовно-достроково на строк 2 роки 6 місяців 3 дні,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, пунктами 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Чортківського районного суду Тернопільської області від 26 січня 2022 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 122, пунктами 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК, і призначено йому покарання: за ч. 1 ст. 122 КК у виді позбавлення волі на строк 3 роки; за пунктами 9, 13 ч. 2 ст. 115 КК у виді довічного позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначено ОСОБА_7 покарання у виді довічного позбавлення волі.
На підставі ст. 71 КК за сукупністю вироків до покарання за цим вироком повністю приєднано невідбуту частину покарання за вироком Апеляційного суду Тернопільської області від 24 квітня 2008 року і остаточно ОСОБА_7 визначено покарання у виді довічного позбавлення.
Відповідно до ч. 5 ст. 72 КК зараховано ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з розрахунку один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі з 09 грудня 2016 року по 07 липня 2018 року та з 21 лютого 2020 року до вступу вироку в законну силу.
Вирішено питання щодо судових витрат і речових доказів.
За вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 30 листопада 2016 року приблизно о 15:45, перебуваючи в будинку АДРЕСА_1, будучи в стані алкогольного сп`яніння, на ґрунті ревнощів умисно завдав ОСОБА_8 численні удари руками, ногами та невстановленими слідством предметами в область голови, шиї, тулуба, чим заподіяв їй середньої тяжкості тілесні ушкодження, що спричинили тривалий розладу здоров`я.
У цей же день, 30 листопада 2016 року приблизно о 22:00 ОСОБА_7, будучи особою, яка раніше вчинила умисне вбивство, з метою приховати вчинене ним кримінальне правопорушення, а саме завдання умисних середньої тяжкості тілесних ушкоджень потерпілій та протиправного позбавлення життя іншої людини, перебуваючи в будинку АДРЕСА_1, усвідомлюючи значення своїх злочинних дій та бажаючи настання їх наслідків, умисно завдав один удар ножем в ділянку верхньої третини лівої передньо-бокової частини шиї ОСОБА_8, спричинивши потерпілій ножове поранення органів шиї із повним поперечним пересіченням зовнішньої і внутрішньої гілок загальної сонної артерії, від яких вона померла на місці події, тобто вчинив умисне вбивство ОСОБА_8 .
Після чого, ОСОБА_7, переконавшись, що ОСОБА_8 мертва, з метою уникнення відповідальності за скоєне вбивство та укриття слідів злочинів, вирішив приховати її тіло. Для цього він роздягнув ОСОБА_8 та почергово відчленував кухонним ножем голову, верхні та нижні кінцівки від тулуба потерпілої з яких відділив м`які тканини, які склав у господарську сумку. Тулуб потерпілої помістив в один мішок, а голову та кістки верхніх і нижніх кінцівок - в другий мішок. Обидва мішки із частинами тіла потерпілої ОСОБА_8 та господарську сумку із фрагментами м`яких тканин верхніх та нижніх кінцівок ОСОБА_7 цього ж дня у вечірню пору почергово викинув у річку Збруч, після чого повернувся додому, де з метою укриття злочину провів прибирання будинку, помив знаряддя злочину, знищив шляхом спалення в печі власного одягу та одягу і речей ОСОБА_8 .
Тернопільський апеляційний суд ухвалою від 23 березня 2022 року апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та його захисника ОСОБА_6 залишив без задоволення, а вирок районного суду - без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
За змістом касаційної скарги захисника ОСОБА_6 убачається, що він просить змінити правову кваліфікацію дій ОСОБА_7, а саме виключити ч. 1 ст. 122, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК за недоведеністю вини його підзахисного, призначити ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на строк 15 років і застосувати ч. 5 ст. 72 КК зарахувавши один день попереднього ув`язнення за два дні позбавлення волі час перебування ОСОБА_7 в Дніпровській філії "Спеціальний заклад з надання психіатричної допомоги ". Вказує, що всі дії його підзахисного охоплювалися єдиним умислом - вбити потерпілу. Ця версія засудженого жодним доказом стороною обвинувачення не спростована. Тому кваліфікація дій за ч. 1 ст. 122, п. 9 ч. 2 ст. 115 КК є зайвою. Зазначає про невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінальних правопорушень та особі засудженого внаслідок суворості. Вважає, що суд при призначенні покарання у виді довічного позбавлення волі належно не врахував позиції потерпілої, яка претензій ні матеріального, ні морального характеру до останнього не мала, що ОСОБА_7 свою вину у вбивстві ОСОБА_8 визнав, розкаявся, кримінальне правопорушення вчинив внаслідок збігу тяжких обставин.
Вказує на неправильне застосування вимог ч. 5 ст. 72 КК (в редакції Закону України від 26 листопада 2015 року №842-VIII), оскільки ОСОБА_7 при призначенні покарання не враховано у строк попереднього ув`язнення час його перебування в Дніпровській філії "Спеціальний заклад з надання психіатричної допомоги".
Позиції учасників судового провадження
Захисник та засуджений підтримали касаційну скаргу та просили її задовольнити.
Прокурор касаційну скаргу вважав необґрунтованою та просив залишити її без задоволення. В порядку ст. 433 КК судові рішення просив змінити, звільнити ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 122 КК у зв`язку із закінчення строків давності. Виключити посилання на ст. 70 КК. В іншій частині судові рішення мають бути залишені без зміни.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни касаційним судом судового рішення є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Суд касаційної інстанції не перевіряє судові рішення на предмет неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, натомість при перегляді судових рішень виходить з фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження та встановлено судами попередніх інстанцій, подія злочину мала місце 30 листопада 2016 року в буд. АДРЕСА_1, де проживав сам засуджений, і куди в цей день прийшла ОСОБА_8, яка перебувала з ним у шлюбі, проте проживала зі співмешканцем ОСОБА_9 в іншому селі.
Як зазначав засуджений, він на ґрунті ревнощів вирішив вбити потерпілу. Єдиним умислом у нього було бажання позбавити ОСОБА_8 життя. Тому він завдав один удар ножем у шию останньої, від якого вона померла на місці події.
Впевнившись, що потерпіла мертва, він розчленив її тіло, яке викинув у річку та намагався у будинку приховати сліди злочину.
Не дивлячись на те, що ОСОБА_7 не визнав свою винуватість у спричиненні потерпілій тілесних ушкоджень середньої тяжкості, проте в цій частині судами попередніх інстанцій правильно встановлено фактичні обставини, та їх висновки в цій частині, є вмотивованими.
Зокрема, свідки ОСОБА_10 та ОСОБА_11 показали в суді про те, що вранці 30 листопада 2016 року вони бачили потерпілу на подвір`ї буд. АДРЕСА_2, на якій тілесних ушкоджень не було.
ОСОБА_7 після нанесення ОСОБА_8 тілесних ушкоджень середньої тяжкості, продовжував утримувати потерпілу в будинку, оскільки не вчинив усіх дій, направлених на позбавлення життя останньої.
За таких обставин, Суд вважає, що усі неправомірні дії, які вчинив ОСОБА_7 відносно потерпілої, охоплювалися єдиним умислом на вчинення умисного вбивства.
Отже, у даній справі дії ОСОБА_7 не потребували додаткової кваліфікації за ч. 1 ст. 122 та п. 9 ч. 2 ст. 115 КК.
Переконливих висновків на спростування позиції захисту про наявність у ОСОБА_7 єдиного умислу на позбавлення життя потерпілої судами попередніх інстанцій не спростовано.
За таких обставин судові рішення підлягають зміні та виключення з вироку та ухвали кваліфікацію дій та засудження ОСОБА_7 за ч. 1 ст. 122 КК, кваліфікацію дій за п. 9 ч. 2 ст. 115 КК та застосування положень ч. 1 ст. 70 КК.
Доводи касаційної скарги захисника про невідповідність призначеного ОСОБА_7 покарання у виді довічного позбавлення волі, яке не відповідає особі винного, та за своїм розміром є явно несправедливим через суворість, колегія суддів вважає необґрунтованими.
Відповідно до вимог ст. 50 КК покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Водночас згідно із ч. 2 зазначеної норми покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів.
Відповідно до вимог ст. 65 КК суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів.
Виходячи з принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації це покарання має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу. При виборі покарання мають значення і повинні братися до уваги обставини, що його пом`якшують та обтяжують.
Згідно зі ст. 64 КК довічне позбавлення волі встановлюється за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених цим Кодексом, якщо суд не вважає за можливе застосувати позбавлення волі на певний строк.
Санкцією ч. 2ст. 115 КК передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п`ятнадцяти років або довічне позбавлення волі.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, при призначенні покарання за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК у виді довічного позбавлення волі дотримався наведених вимог матеріального права.
Призначаючи засудженому покарання, місцевий суд урахував ступінь тяжкості вчиненого ним особливо тяжкого кримінального правопорушення, дані про особу винного, який раніше притягувався до кримінальної відповідальності за аналогічний злочин (вбивство їх з ОСОБА_8 малолітньої дитини), через 5 місяців після умовно-дострокового звільнення з місць позбавлення волі вчинив умисне вбивство, характеризується посередньо за місцем проживання, перебуває на обліку в лікаря психіатра. Обставиною, що обтяжує покарання, суд визнав вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп`яніння. Обставин, що пом`якшують покарання, судом не встановлено.
Також при обранні міри покарання ОСОБА_7 суд урахував конкретні обставини злочину, а саме, що ОСОБА_7 спочатку побив ОСОБА_8, заподіявши їй тілесних ушкоджень середньої тяжкості, а після позбавив її життя, завдавши ножове поранення органів шиї із повним поперечним пересіченням зовнішньої і внутрішньої гілок загальної сонної артерії та гострої крововтрати. Після чого з метою уникнення відповідальності за скоєне та укриття слідів злочину почергово відчленував кухонним ножем голову, а потім верхні та нижні кінцівки від тулуба потерпілої та викинув їх у річку.