ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 березня 2023 року
м. Київ
справа № 185/1798/18
провадження № 51-670км22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за касаційними скаргами захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року, а також засудженого ОСОБА_7 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, раніше не судимого,
засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 листопада 2018 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 07 травня 2019 року скасовано вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 05 листопада 2018 року стосовно ОСОБА_7 та призначено новий розгляд у суді першої інстанції у зв`язку з істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону.
Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 лютого 2021 року ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, та призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
Як встановив суд, ОСОБА_7 13 грудня 2017 року приблизно о 19:20, перебуваючи в квартирі АДРЕСА_1, почувши, що до
будинку прийшов у стані алкогольного сп`яніння ОСОБА_8, який почав виражатися нецензурними словами, вийшов з приміщення квартири та підійшов до ОСОБА_8, який стояв перед вказаним будинком. Після словесної перепалки з ОСОБА_8, ОСОБА_7, побачивши у останнього ніж, умисно завдав ОСОБА_8 не менше чотирьох ударів кулаком правої руки в ліву частину обличчя та не менше чотирьох ударів кулаком лівої руки в праву частину обличчя
ОСОБА_8, який від отриманих ударів разом із засудженим впав на землю. Не зважаючи на те, що ОСОБА_8 ніяких погроз не висловлював та перебував в положенні лежачи обличчям на землі, випустив з рук ножа, та не представляв жодної загрози життю та здоров`ю засудженого, так і сторонніх осіб, ОСОБА_7 завдав лежачому на землі ОСОБА_8 не менше трьох ударів правою ногою в область тулуба зліва. В результаті дій ОСОБА_7 . ОСОБА_8 були спричинені: легкі тілесні ушкодження, тілесні ушкодження середньої тяжкості, а також тяжкі тілесні ушкодження, які перебувають у прямому причинно-наслідковому зв`язку з настанням смерті ОСОБА_8, що настала ІНФОРМАЦІЯ_2 о 13:00 год в реанімаційному відділенні КЗ "Павлоградська міська лікарня № 4" ДОР".
Указані дії ОСОБА_7 місцевий суд кваліфікував за ч. 2 ст. 121 КК, а саме як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, що спричинило смерть потерпілого.
Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 лютого
2021 року стосовно ОСОБА_7 залишено без змін.
Вимоги касаційних скарг і узагальнені доводи осіб, які їх подали
У касаційних скаргах:
- захисник засудженого ОСОБА_7 -адвокат ОСОБА_6 оскаржує вирок Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 26 лютого
2021 року та ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року, просить призначити новий розгляд в суді першої інстанції. При цьому, детально описує фактичні обставини кримінального провадження та зазначає про те, що суди обох інстанцій дали їм неправильну правову оцінку. Аналізує показання свідків та стверджує, що місцевий суд неправильно відобразив показання свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_10, які, на думку захисника, не говорили про те, що ОСОБА_7, стоячи біля ОСОБА_8, завдавав йому удари, коли останній перебував на землі. На думку захисника, винуватість ОСОБА_7 не підтверджена жодними доказами,
а з показань свідків навпаки вбачається відсутність умислу на спричинення ОСОБА_8 тяжких тілесних ушкоджень, які призвели до смерті останнього. Посилається на численні порушення під час проведення слідчого експерименту
за участю засудженого, та які, на думку захисника, суди обох інстанцій залишили
поза увагою. Так, зазначає, що до проведення цієї слідчої дії залучено свідка
ОСОБА_11, який є працівником поліції, а також прокурора ОСОБА_12, який здійснював безперервну фіксацію слідчої дії на відеозапис, не перевірено психічний стан ОСОБА_7 . Крім того, під час цієї слідчої дії учасникам належним чином не роз`яснено процесуальні права. Посилаючись на приписи ст. 36 КК, захисник стверджує, що в діях її підзахисного не лише немає складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК, а й перевищення меж необхідної оборони, оскільки ОСОБА_7 захищався від нападу озброєної ножем особи, яка загрожувала його життю. Крім того зазначає, що ОСОБА_7, будучи працівником установи виконання покарань та згідно з законодавством працівником правоохоронного органу, мав право зробити зауваження ОСОБА_8, який в стані алкогольного сп`яніння голосно висловлювався нецензурною лайкою;
- засуджений ОСОБА_7 оскаржував ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 17 листопада 2021 року, просив призначити новий розгляд в суді апеляційної інстанції. Посилався на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та неправильну правову оцінку обставин. Зазначав, що апеляційний суд безпідставно погодився з рішенням місцевого суду, який не надав належної оцінки доказам, зокрема, протоколу слідчого експерименту, показанням як самого засудженого,
так і свідків ОСОБА_9, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15
та ОСОБА_16 .
Позиції учасників судового провадження
На час касаційного розгляду засуджений ОСОБА_7 помер.
Мати померлого ОСОБА_7 - ОСОБА_17 надіслала до Суду заяву, в якій повідомила, що заперечує проти закриття касаційного провадження у зв`язку зі смертю засудженого та наполягає на продовженні касаційного розгляду з метою реабілітації сина.
До початку касаційного розгляду прокурор, який також звертався із касаційною скаргою, відмовився від касаційної скарги у порядку ч. 1 ст. 432 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), про що письмово повідомив суд.
Захисник просила задовольнити її касаційну скаргу та її підзахисного.
У судовому засіданні прокурор заперечувала проти задоволення касаційних скарг захисника та засудженого та просила залишити без зміни оскаржувані судові рішення.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, позицію захисника та прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційних скаргах захисника та засудженого, колегія суддів дійшла таких висновків.
Згідно з п. 5 ч. 1 ст. 284 КПК кримінальне провадження закривається в разі, якщо помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого. Якщо зазначену обставину виявлено під час судового провадження, суд постановляє ухвалу про закриття кримінального провадження
(абз. 2 ч. 7 ст. 284 цього Кодексу).
Відповідно до висновку щодо застосування норм права, викладеного в ухвалі об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 16 січня
2019 року (справа № 761/33482/16-к, провадження № 51-4744кмо18), у випадку смерті засудженого відкрите касаційне провадження підлягає закриттю, крім випадків, якщо воно, з урахуванням меж перегляду судом касаційної інстанції, визначених статтею
433 КПК, є необхідним для реабілітації померлого.
Кримінальний процесуальний закон не містить прямої вказівки на те, хто може вимагати продовження провадження з метою реабілітації померлої особи та наділений правом оскаржити судові рішення в касаційному порядку.
Разом із тим ст. 525 КПК передбачено, що близьким родичам обвинуваченого, який помер, надається право подавати заяву про відновлення втрачених матеріалів кримінального провадження, якщо це необхідно для його реабілітації. Таким чином, Суд вважає, що близькі родичі можуть також вимагати продовження касаційного провадження з метою реабілітації померлого.
Отже, з огляду на принцип верховенства права та інші засади кримінального провадження, Суд вважає, що касаційне провадження стосовно ОСОБА_7 не може бути закрито, а підлягає продовженню у зв`язку із заявою матері засудженого ОСОБА_7 - ОСОБА_17, яка наполягає на продовженні касаційного розгляду з метою реабілітації її сина.
Згідно із ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, однобічність та неповнота судового розгляду самі собою можуть бути підставою для зміни чи скасування вироку місцевого суду апеляційним судом (статті 409, 410 КПК).
Підставами ж для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції згідно зі ст. 438 КПК є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Верховний Суд перевіряє правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального закону, а вирішуючи питання щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судових рішень, виходить з установлених фактичних обставин, викладених у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.
Отже, касаційний суд не перевіряє судових рішень у частині неповноти судового розгляду, невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, а також достовірності доказів як про це ставиться питання в касаційних скаргах захисника та засудженого.
Так, у касаційних скаргах захисника та засудженого переважно зазначається про незгоду з установленими судом фактичними обставинами справи, достовірністю доказів, а також стверджується про неповноту судового розгляду кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 . Стороною захисту ставиться під сумнів оцінка, надана судами обох інстанцій фактичним даним, що містяться, зокрема, у протоколі слідчого експерименту за участю засудженого, а також показаннях як самого
ОСОБА_7, так і потерпілої ОСОБА_10, а також свідків ОСОБА_9,
ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15 та ОСОБА_16 . Захисник детально описує та аналізує фактичні дані, викладені в показаннях як вищевказаних учасників кримінального провадження так і інших свідків, та здійснює їх переоцінку. Крім іншого, оспорює механізм нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_8, встановлений судами обох інстанцій, а також вчергове здійснюючи переоцінку, встановлених судами фактичних обставин, зазначає про суперечності між повідомленням про підозру та обвинувальним актом, направленим до суду, зокрема щодо наявності у ОСОБА_7 палиці, яку він, згідно з повідомленням про підозру, ніби-то використав для нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_8 . При цьому, як убачається з оскаржуваних судових рішень суди обох інстанцій не інкримінували ОСОБА_7 нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_8 за допомогою палиці, а також не обґрунтовували умисел засудженого на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_8 наявністю чи відсутністю цієї палиці. Крім того, колегія суддів зауважує, що місцевий суд обґрунтовано відхилив доводи сторони захисту про те, що повідомлення ОСОБА_7 про підозру та направлений до суду обвинувальний акт містять різні механізми нанесення тяжких тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_8, у зв`язку з чим, на думку сторони захисту, порушено право засудженого на захист.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з такою позицією місцевого суду та зауважує, що наявність деяких розбіжностей у встановлених фактичних обставинах кримінального провадження, які викладаються у повідомленні про підозру та обвинувальному акті не суперечить приписам КПК. При цьому, виходячи з вказаних захисником розбіжностей Суд не може дійти висновку про те, що протягом досудового слідства ОСОБА_7 було дезінформовано в питаннях сутності і характеру інкримінованого йому діяння, зокрема, викладеного у врученому йому органом досудового слідства повідомленні про підозру, де, крім іншого, попередньо сформульовано виклад фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення, та які на кінцевій стадії досудового слідства при врученні йому копії обвинувального акту настільки суттєво відрізнялися, що, у свою чергу, порушувало б базовий міжнародний стандарт, закріплений у пункті "а" частини 3 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яким передбачено право особи бути негайно і детально поінформованою зрозумілою для неї мовою про характер і причини висунутого обвинувачення, і ставили б під сумнів легітимність пред`явленого обвинувачення.
У зв`язку з вищевказаним та з урахуванням приписів статей 433 та 438 КПК Суд позбавлений можливості встановлювати обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій. При цьому колегія суддів звертає увагу, що суди обох інстанцій надали оцінку наявним доказам та спростували аргументи сторони захисту щодо їх недопустимості й недостовірності.