Постанова
Іменем України
29 березня 2023 року
м. Київ
справа № 145/932/20
провадження № 51-4129км22
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
потерпілих ОСОБА_7,
ОСОБА_8,
представника потерпілих ОСОБА_9,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_10 ? адвоката ОСОБА_6 на вирок Тиврівського районного суду Вінницької області від 11 липня 2022 року та вирок Вінницького апеляційного суду від 29 листопада 2022 року та касаційну скаргу прокурора ОСОБА_11 на вирок Вінницького апеляційного суду від 29 листопада 2022 року щодо
ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Тиврівського районного суду Вінницької області від 11 липня 2022 рокуОСОБА_10 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі статей 75, 104 КК ОСОБА_10 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням та іспитовим строком тривалістю 2 роки і покладено на нього виконання певних обов`язків, передбачених ст. 76 КК.
Цивільні позови про відшкодування моральної шкоди задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_10, а в разі відсутності у неповнолітнього майна, достатнього для відшкодування завданої ним шкоди, із законного представника неповнолітнього (його матері) ОСОБА_12 на користь ОСОБА_8 185 000 грн, на користь
ОСОБА_7 та ОСОБА_13 по 180 000 грн кожному.
Крім цього, стягнуто з ОСОБА_10, а в разі відсутності у неповнолітнього майна, достатнього для відшкодування завданої ним шкоди, із законного представника неповнолітнього (його матері) ОСОБА_12, по 5 000 грн на користь кожного потерпілого за надання правової допомоги.
Вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
Вінницький апеляційний суд вироком від 29 листопада 2022 року вирок місцевого суду в частині призначення покарання скасував та призначив ОСОБА_10 покарання за ч. 3 ст. 286 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років без позбавлення права керувати транспортними засобами. В решті вирок суду першої інстанції залишив без зміни.
Згідно з вироком суду неповнолітнього ОСОБА_10 визнано винуватим і засуджено за те, що він 30 березня 2020 року близько 1:12, перебуваючи в стані алкогольного сп`яніння, не маючи посвідчення водія відповідної категорії, керуючи технічно справним автомобілем "LЕХUS", державний номерний знак НОМЕР_1, рухаючись автодорогою із сторони с. Маянів в напрямку с. Ворошилівка Тиврівського району Вінницької області, на заокругленій ділянці дороги праворуч, під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху не врахував дорожню обстановку і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним, допустив виїзд керованого ним автомобіля за межі проїзної частини ліворуч у кювет, де відбулось перекидання вказаного транспортного засобу.
Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди, пасажири автомобіля "LЕХUS", державний номерний знак НОМЕР_1, ОСОБА_14 та ОСОБА_15, загинули на місці події.
Відповідно до висновку судово-токсикологічної експертиз № 842 від 7 квітня 2020 року, в крові ОСОБА_10, виявлено етиловий спирт у концентрації 1.0 о/оо, що свідчить про те, що на момент дорожньо-транспортної пригоди останній знаходився в стані алкогольного сп`яніння.
Відповідно до висновку експерта № 247 від 16 квітня 2020 року за результатами судової автотехнічної експертизи в даній дорожній обстановці, дії водія автомобіля "LЕХUS", ОСОБА_10, з технічної точки зору, регламентувались вимогами п. 12.1 Правил дорожнього руху.
В ситуації, яка склалась, з технічної точки зору можливість попередження виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди у водія ОСОБА_10 забезпечувалась відповідністю його дій вимогам п. 12.1 Правил дорожнього руху.
В даній дорожній обстановці в причинному зв`язку із скоєнням даної дорожньо-транспортної пригоди, з технічної точки зору знаходиться втрата контролю за рухом автомобіля "LЕХUS NХ 300 Н", державний номерний знак НОМЕР_1, ОСОБА_10, тобто невідповідність його дій вимогам п. 12.1 Правил дорожнього руху.
Порушення водієм ОСОБА_10 вимог Правил дорожнього руху знаходяться в причинному зв`язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди, а саме із смертю пасажирів ОСОБА_14 та ОСОБА_15 .
Вимоги та доводи осіб, які подали касаційні скарги
У касаційній скарзі захисник вказує про те, що вироки є незаконними, ухваленими з порушенням норм процесуального права та недотриманням норм матеріального права. Так, захисник посилається на те, що досудове розслідування щодо неповнолітнього проводилось не уповноваженим слідчим, а тому висновки експертів та протоколи проведення слідчих експериментів мають бути визнані недопустимими. Крім цього вказує, що апеляційний суд не взяв до уваги, що надана йому копія наказу про те, що слідчий ОСОБА_16 є спеціально уповноваженим розслідувати справи щодо неповнолітніх, є сумнівною, ніким не завірена і невідомо звідки вона появилась у прокурора. Також зазначає, що апеляційний суд не дав відповіді, що у вироку суду першої інстанції немає інформації про участь у розгляді справи законного представника ОСОБА_12 і її позиції як цивільного відповідача щодо обставин справи та цивільного позову, а також щодо уповноваженого ВП № 2 Жмеринського ВП ГУНП у Вінницькій області. Покликається, що не залучення апеляційним судом всіх учасників сторони захисту є порушенням права на захист неповнолітнього. При цьому, зазначає, що не виклик в апеляційний суд повісткою законного представника та цивільного відповідача є порушенням їх прав. Також зазначає, що призначення групи прокурорів у даному кримінальному проваджені відбулося лише 24 червня 2020 року, аж через 2 місяця після повідомлення про підозру ОСОБА_10 . У зв`язку з цим вважає, що докази зібрані з 31 березня по 24 червня 2020 року слід визнати недопустимими, а ОСОБА_10 таким, що не набув статусу підозрюваного та обвинуваченого. Вказує, що без відповіді залишись посилання на те, що засуджений на час ухвалення вироку набув повну цивільну дієздатність, а тому шкоду має відшкодовувати самостійно.
Крім цього, ставить інші вимоги, що стосуються фактичних обставин кримінального правопорушення.
Прокурор, не погоджуючись із вироком суду апеляційної інстанції, у касаційній скарзі посилається на неправильне застосуванням судом закону України про кримінальну відповідальність, що призвело до невідповідності призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого внаслідок м`якості, а також на істотне порушення кримінального процесуального закону. Вказує, що під час розгляду апеляційної скарги прокурора та потерпілих ОСОБА_17, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 колегія суддів, перевіряючи законність та правильність засудження ОСОБА_10, не вказала, чому суд першої інстанції не призначив більш суворе основне покарання. Зазначає, що ухвалюючи вирок стосовно ОСОБА_10, апеляційний суд залишив поза увагою те, що вчинене кримінальне правопорушення хоч і належить до таких, що вчинене з необережності, але згідно ст. 12 КК відноситься до категорії тяжких злочинів і необережна форма вини стосується виключно настання наслідків ? у даному випадку смерті неповнолітніх ОСОБА_14 та
ОСОБА_15, оскільки ОСОБА_10 свідомо сів за кермо автомобіля, розуміючи, що не має на це права та знаходиться в стані алкогольного сп`яніння. Зазначає, що ОСОБА_10 свідомо допущено порушення правил дорожнього руху і такі його дії є умисними та відповідно до висновку судової автотехнічної експертизи № 247 від
16 квітня 2020 року знаходяться в причинному зв`язку з наслідками дорожньо-транспортної пригоди ? загибеллю двох осіб. Крім цього, покликається на те, що вчинення кримінального правопорушення у стані алкогольного сп`яніння стало не лише передумовою дорожньо-транспортної пригоди, а й обставиною, яка обтяжує покарання відповідно до вимог п. 13 ч. 1 ст. 67 КК.
Також прокурор зазначає, що у своїй апеляційній скарзі потерпілі ОСОБА_13, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 просили суд, крім призначення ОСОБА_10 більшого та реального строку основного покарання, призначити йому додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, чому апеляційний суд, в порушення вимог ст. 419 КПК, належної оцінки не надав. Не розглянувши апеляційну скаргу потерпілих в частині необхідності застосування до ОСОБА_10 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, апеляційним судом не наведено жодних мотивів та аргументів необхідності застосування або незастосування зазначеного додаткового покарання. Також вказує на те, що при засудженні особи за ч. 3 ст. 286 КК, позбавлення права керувати транспортними засобами є обов`язковим додатковим покаранням.
Захисник ОСОБА_6 у своїх запереченнях просить касаційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а надіслані копії документів недопустимими.
Позиції учасників судового провадження
Захисник ОСОБА_6 підтримав свою касаційну скаргу, просив її задовольнити та залишити касаційну скаргу прокурора без задоволення.
Прокурор не підтримав доводів, зазначених у касаційній скарзі захисника, просив залишити її без задоволення, а касаційну скаргу сторони обвинувачення просив задовольнити.
Потерпілі та їх представник просили задовольнити касаційну скаргу прокурора та відхилити скаргу сторони захисту.
Представник потерпілих ОСОБА_18 надіслав до суду заяву в якій просить задовольнити касаційну скаргу прокурора та відмовити у задоволенні касаційної скарги сторони захисту.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, доводи захисника, прокурора, потерпілих та їх представника, перевіривши доводи, викладені в касаційних скаргах та запереченнях, дослідивши матеріали кримінального провадження, Суд дійшов таких висновків.
Відповідно до ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
За змістом ст. 438 вказаного Кодексу при здійсненні касаційного провадження Суд не вправі скасувати оскаржені рішення через неповноту судового розгляду та невідповідність висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, а виходить з обставин, установлених судами попередніх інстанцій.
Статтею 412 КПК передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Згідно зі ст. 414 КПК невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м`якість або через суворість.
За правилами ст. 370 КПК, якою визначено вимоги щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості судового рішення, законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.