Постанова
Іменем України
03 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 185/5260/20-ц
провадження № 61-1568св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - приватний нотаріус Павлоградського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Іщик Микола Васильович,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2021 року у складі судді Врони А. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 липня 2022 року у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Лаченкової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і рішень судів попередніх інстанцій
У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2, третя особа - приватний нотаріус Павлоградського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Іщик М. В., про визнання дійсною угоди (договору) про припинення договору довічного утримання.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 15 червня 2015 року її батько ОСОБА_3 уклав договір довічного утримання з ОСОБА_4, за умовами якого передав у власність ОСОБА_4 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, а остання зобов`язувалася надавати ОСОБА_3 довічний догляд.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, спадкоємцем, який прийняв обов`язки набувача після її смерті є ОСОБА_2
ІНФОРМАЦІЯ_2 її батько ОСОБА_3 надіслав ОСОБА_2 повідомлення про необхідність виконання умов договору довічного утримання від 15 червня 2015 року, оскільки остання є спадкоємцем після померлої ОСОБА_4
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 надіслала листа в якому повідомила, що обов`язки набувача за договором довічного утримання до неї не перейшли, вона відмовляється від прийняття 1/2 частини квартири за адресою: АДРЕСА_1, після смерті ОСОБА_4 .
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2019 року ОСОБА_3 визнано недієздатним, її призначено опікуном.
Будучи опікуном в інтересах батька вона звернулася до нотаріуса із заявою щодо нотаріального оформлення припинення договору довічного утримання, проте отримала відмову у зв`язку з небажанням ОСОБА_2 посвідчувати нотаріально угоду про розірвання договору довічного утримання.
Враховуючи викладене, позивачка, з урахуванням уточнених вимог, просила визнати дійсною угоду (договір) про припинення 17 липня 2018 року договору довічного утримання від 15 червня 2015 року № 612, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу Іщиком М. В.
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано суду доказів досягнення згоди або укладення договору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про припинення 17 серпня 2018 року договору довічного утримання від 15 червня 2015 року № 612, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 липня 2022 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що обраний позивачем спосіб захисту не призведе до ефективного захисту прав позивача, оскільки законодавець передбачає смерть відчужувача, як підставу для припинення договору довічного утримання, а не смерть набувача.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У січні 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 01 вересня 2021 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 липня 2022 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права. У касаційній скарзі зазначає, що суди в оскаржуваних судових рішеннях не врахували висновки щодо застосування норми права, викладені у постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 727/898/19.
Також у касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень міститься послання на пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах). Заявниця зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: частини третьої статті 651 ЦК України щодо припинення договору довічного утримання у зв`язку з відмовою спадкоємця від прийняття спадщини, висловлену за життя відчужувача майна у письмовій, але не нотаріальній формі; статті 757 ЦК України щодо припинення договору довічного утримання у зв`язку з відмовою спадкоємця від прийняття спадщини за життя набувача та набуття відчужувачем права власності на майно; статті 4 ЦПК України щодо відсутності права звернення до суду з позовом про визнання дійсною угоди (договору) про припинення договору довічного утримання після смерті відчужувача майна його нащадком.
У касаційній скарзі ОСОБА_1 просила призначити у справі судово-почеркознавчу експертизу, на вирішення якої поставити питання: ким, ОСОБА_2, чи іншою особою виконано підпис від її імені на листі від її імені від 17 липня 2018 року?; ким, ОСОБА_2, чи іншою особою виконано записи на поштовому конверті від її імені на адресу: АДРЕСА_1 ?
Якщо для з`ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, судом може бути призначена експертиза або відповідні висновки експертів можуть надаватися суду сторонами (стороною) у разі підготовлення їх на замовлення такого учасника справи (статті 102, 103 ЦПК України).
Верховний Суд, діючи у межах повноважень та порядку, визначених частиною першою статті 400 ЦПК України, не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.
Враховуючи викладене, виходячи із повноважень суду касаційної інстанції, який не може встановлювати нові обставини, які не були встановлені судами, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання ОСОБА_1, оскільки призначення експертиз не входить до повноважень суду касаційної інстанції.
Позиція Верховного Суду
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи має бути проведений протягом п`яти днів після складення доповіді суддею-доповідачем колегією у складі трьох суддів у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За змістом частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, аоскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України щодо законності та обґрунтованості.
Обставини, встановлені судами
15 червня 2015 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладений договір довічного утримання, посвідчений приватним нотаріусом Павлоградського міського нотаріального округу Іщиком М. В., за реєстровим номером № 614.
Відповідно до пункту 1 договору ОСОБА_3 передає у власність, а набувач ОСОБА_4 отримує у власність 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, взамін чого, набувач зобов`язується надавати відчужувачу довічно матеріальне забезпечення, а також догляд.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4, після смерті якої спадщину за заповітом прийняла ОСОБА_2 .
У липні 2018 року ОСОБА_3 надіслав листа спадкоємиці ОСОБА_6 - ОСОБА_2 про те, що до неї перейшли обов`язки за договором довічного утримання, за умовами якого тепер вона як спадкоємець зобов`язана забезпечувати його всіма видами матеріального забезпечення, а також усіма видами догляду, що визначені у договорі.
Листом від 17 липня 2018 року ОСОБА_2 повідомила ОСОБА_3, що в порядку частини другої статті 757 ЦК України вона відмовляється від прийняття 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , яка перейшла до ОСОБА_4 за договором довічного утримання, укладеним із ОСОБА_3 . Вказала, що відповідна заява буде подана нею у межах спадкової справи після смерті її матері ОСОБА_4
ОСОБА_2 також зазначила, що у зв`язку з відмовою від спадщини, до неї не переходять обов`язки набувача за договором довічного утримання, а тому у неї не виникає обов`язку утримувати ОСОБА_3 .
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 14 листопада 2019 року ОСОБА_3 визнано недієздатним та встановлено над ним опіку; призначено ОСОБА_1 опікуном над ОСОБА_3 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_3, після його смерті спадщину прийняла його дочка ОСОБА_1 .
Право, застосоване судом
За змістом частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до статті 744 ЦК України за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
У статті 749 ЦК України закріплено обов`язки набувача за договором довічного утримання (догляду), якими можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача (частина перша цієї статті).
За змістом статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини; на вимогу набувача. Договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача.
Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України).
Частиною другою статті 651 ЦК України визначено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Відповідно до статті 757 ЦК України обов`язки набувача за договором довічного утримання (догляду) переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було передане відчужувачем. Якщо у набувача немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем, відчужувач набуває право власності на це майно. У цьому разі договір довічного утримання (догляду) припиняється.
Статтями 1216, 1218, 1220 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.