Постанова
Іменем України
29 березня 2023 року
м. Київ
справа № 305/2278/19
провадження № 61-2866св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Грушицького А. І.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Литвиненко І. В., Петрова Є. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державне підприємство "Великобичківське лісомисливське господарство",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Державного підприємства "Великобичківське лісомисливське господарство" на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 19 березня 2021 року в складі судді Марусяк М. О. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 січня 2022 року в складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Куштана Б. П., Готри Т. Ю., у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Великобичківське лісомисливське господарство" про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державного підприємства "Великобичківське лісомисливське господарство" (далі - ДП "Великобичківське лісомисливське господарство") про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди.
В обґрунтування своїх вимог зазначав, що протягом тривалого періоду часу він перебував з відповідачем у трудових відносинах та до звільнення займав посаду майстра лісу Костилівського лісництва.
Однак протягом останніх декількох років стан його здоров`я значно погіршився, у зв`язку з чим протягом тривалого періоду він був відсутній на робочому місці.
Наказом від 01 листопада 2019 року № 339/к позивача звільнено з 01 листопада 2019 року з роботи у зв`язку з відсутністю на роботі протягом більш як чотири місяці підряд, внаслідок тимчасової непрацездатності, згідно з пунктом 5 статті 40 КЗпП України.
Позивач вважав, що таке звільнення є незаконним, а тому наказ підлягає скасуванню з поновленням на роботі, стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу та відшкодуванням моральної шкоди, завданої незаконним звільненням.
Також зазначав, що у день звільнення він фактично був відсутнім на робочому місці через погіршення стану здоров`я, перебував на стаціонарному лікуванні у
комунальному некомерційному підприємстві "Центральна міська поліклінічна лікарня Івано-Франківської міської ради" з 15 жовтня 2019 року до 23 жовтня 2019 року та переніс оперативну ампутацію кукси V-ї плесневої кістки правої стопи з накладенням вторинних швів.
За таких обставин позивач із поважних причин, викликаних фізичною неможливістю, був відсутній 01 листопада 2019 року на робочому місці.
Копію наказу позивачу було вручено вдома 01 листопада 2019 року за місцем проживання та проведено повний розрахунок при звільненні.
Також зазначав, що у серпні 2019 року йому надавалася відпустка без збереження заробітної плати. Таким чином, він був відсутній на роботі протягом більше як чотири місяці, проте не підряд та внаслідок тимчасової непрацездатності.
Крім того, позивач вважав, що звільнення було проведено всупереч положенням частини першої статті 43 КЗпП України, без згоди профспілки. Також усупереч частини першої статті 47 КЗпП України йому у день звільнення не було видано трудову книжку, яка на час подачі позову знаходилась у відповідача.
Після уточнення позовних вимог вказував на те, що наказом від 12 грудня 2019 року № 386/к внесено зміни до наказу від 01 листопада 2019 року "Про звільнення з роботи ОСОБА_1", а саме: замінено підставу звільнення з пункту 5 статті 40 КЗпП України на пункт 4 статті 40 КЗпП України (за прогул без поважних причин).
Підставою звільнення за пунктом 4 статті 40 КЗпП України стали акти про невихід на роботу ОСОБА_1 з 07 жовтня до 30 жовтня 2019 року, а саме: акти від 07 жовтня 2019 року, від 08 жовтня 2019 року, від 11 жовтня 2019 року, від 18 жовтня 2019 року, від 30 жовтня 2019 року.
Позивач вважає, що таке звільнення є незаконним, оскільки відповідач у порушення частини першої статті 149 КЗпП України не зажадав від позивача письмових пояснень щодо відсутності його на роботі.
Крім того, зазначав, що він є особою з інвалідністю 2 групи з 12 січня 2017 року безстроково. Вважав, що факт незаконного звільнення наніс йому майнову та моральну шкоду, що виражена у душевних переживаннях та стражданнях через подальшу неможливість здійснювати особисте лікування. Таку шкоду позивач оцінює у розмірі 10 000,00 грн.
На підставі наведеного, з урахуванням уточненої позовної заяви, позивач просив суд:
- визнати незаконними накази ДП "Великобичківське лісомисливське господарство" від 01 листопада 2019 року № 339/к "Про звільнення з роботи ОСОБА_1" та від 12 грудня 2019 року № 386/к "Про внесення змін до наказу від 01 листопада 2019 року № 339/к "Про звільнення з роботи ОСОБА_1" та поновити його з 02 листопада 2019 року на посаді майстра лісу Костилівського лісництва ДП "Великобичківське лісомисливське господарство";
- стягнути з ДП "Великобичківське лісомисливське господарство" на його користь суму грошових коштів у розмірі середнього заробітку за час вимушеного прогулу;
- стягнути з ДП "Великобичківське лісомисливське господарство" на його користь суму грошових коштів у розмірі 10 000,00 грн як відшкодування моральної шкоди, понесеної ним внаслідок незаконного звільнення.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рахівський районний суд Закарпатської області рішенням від 19 березня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав незаконним наказ ДП "Великобичківське лісомисливське господарство" № 339/к від 01 листопада 2019 року про звільнення з роботи ОСОБА_1 з посади майстра лісу Костилівського лісництва ДП "Великобичківське лісомисливське господарство".
Визнав незаконним наказ ДП "Великобичківське лісомисливське господарство" № 386/к від 12 грудня 2019 року про внесення змін до наказу від 01 листопада 2019 року № 339/к.
Поновив ОСОБА_1 на посаді майстра лісу Костилівського лісництва ДП "Великобичківське лісомисливське господарство".
Стягнув з ДП "Великобичківське лісомисливське господарство" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 листопада 2019 року до 05 березня 2021 року в розмірі 108 264,00 грн.
Стягнув з ДП "Великобичківське лісомисливське господарство" на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.
Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі допущено до негайного виконання.
Рішення суду мотивоване тим, що наказ від 01 листопада 2019 року № 339/к про звільнення з роботи ОСОБА_1 із посади майстра лісу Костилівського лісництва ДП "Великобичківське лісомисливське господарство" прийнятий із порушенням вимог частини п`ятої статті 40 КЗпП України, оскільки ОСОБА_1 був відсутній на роботі протягом більше як чотири місяці, однак не підряд, внаслідок тимчасової непрацездатності. У вказаний термін позивач також знаходився в основній щорічній відпустці. Крім того, роботодавцем не доведено правомірність прийняття наказу від 12 грудня 2019 року № 386/к "Про внесення змін до наказу від 01 листопада 2019 року № 339/к "Про звільнення з роботи ОСОБА_1" у частині підстав такого звільнення, оскільки відповідач порушив процедуру винесення наказу, зокрема не відібрав письмових пояснень у позивача про причини відсутності його на робочому місці. Також суд врахував те, що позивач був відсутній із поважних причин у зв`язку з тим, що хворів, а також у зв`язку з тим, що позивач не мав змоги оформити лікарняний, оскільки хворів тривалий час та вичерпав граничний термін перебування на лікарняному, який не може перевищувати чотирьох місяців протягом року.
У зв`язку з зазначеним суд дійшов висновку, що порушене право позивача повинно бути поновлено шляхом визнання незаконним та скасування оскаржуваних наказів та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Стягуючи моральну шкоду, суд першої інстанції виходив із того, що позивач довів, що внаслідок незаконного звільнення з роботи, він не міг влаштуватися на іншу роботу, звільнення призвело до втрати частини доходів як засобу його існування, так і засобу існування його сім`ї, звільнення призвело до емоційного навантаження та хвилювань, до порушення нормальних життєвих зв`язків, необхідності докладати додаткових зусиль для організації свого життя, а тому суд вважав можливим стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду в розмірі 10 000,00 грн.
Закарпатський апеляційний суд постановою від 12 січня 2022 року апеляційну скаргу ДП "Великобичківське лісомисливське господарство" залишив без задоволення, а рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 19 березня 2021 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що звільнення позивача проведено із порушенням вимог трудового законодавства, а тому порушене право підлягає поновленню.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
21 лютого 2022 року ДП "Великобичківське лісомисливське господарство" звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Рахівського районного суду Закарпатської області від 19 березня 2021 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 січня 2022 року.
Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування норм матеріального права, а саме: застосування норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 02 вересня 2020 року в справі № 243/8356/17 та у постанові Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року в справі № 6-2801цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також заявник указує на порушення норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки, а також встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга мотивована тим, що відповідно до виписки із медичної карти стаціонарного (амбулаторного) хворого № 12503/19, на яку посилається суд першої інстанції як на підставу поважності причин відсутності позивача на робочому місці, ОСОБА_1 направлений у стаціонар хірургічного відділення ЦМКЛ лише 15 жовтня 2019 року та був виписаний 23 жовтня 2019 року. Наведена виписка з медичної картки не підтверджує факту перебування на лікуванні позивача з 07 жовтня 2019 року до 30 жовтня 2019 року, у зв`язку з чим висновки суду першої інстанції в цій частині не відповідають фактичним обставинам справи.
Крім того, заявник посилається на те, що ДП "Великобичківське лісомисливське господарство" було позбавлене можливості отримати пояснення від позивача, оскільки останній не виходив на роботу протягом місяця. Разом із тим, ОСОБА_1 є працівником державної лісової охорони, до обов`язків якої входить у тому числі охорона лісу від незаконних вирубок. Тому тривала відсутність позивача на робочому місці без поважних причин унеможливлювала належне здійснення підприємством обов`язків у частині охорони та захисту лісу.
Також заявник звертає увагу суду на те, що в матеріалах справи наявні докази запрошення ОСОБА_1 на засідання профспілкового комітету (лист від 06 грудня 2019 року № 635), яке відбулося 11 грудня 2019 року, на якому позивач мав можливість надати пояснення та докази, які б свідчили про поважність причин відсутності його на роботі, однак вказаним правом позивач не скористався.
Заявник не погоджується з висновками апеляційного суду про те, що акти відповідача від 11 жовтня 2019 року про невихід ОСОБА_1 на роботу за період із 09 до 11 жовтня 2019 року, від 18 жовтня 2019 року за невихід на роботу ОСОБА_1 із 15 до 18 жовтня 2019 року, від 30 жовтня 2019 року про невихід ОСОБА_1 на роботу за період із 21 до 30 жовтня 2019 року не можуть бути належними доказами у справі, оскільки підставою для звільнення за пунктом 4 статті 40 КЗпП України є відсутність працівника на роботі без поважних причин протягом робочого дня і такі акти повинні фіксувати невихід працівника на роботу за кожний робочий день окремо, якщо такі мали місце, а не за періоди невиходу працівника на роботу. Вважає, що в цьому випадку основним є встановлення факту відсутності працівника на робочому місці без поважних причин, що є достатньою підставою для застосування дисциплінарного стягнення. Застосування наведеної норми у спосіб, що викладений в оскаржуваному рішенні суду апеляційної інстанції, є надмірним формалізмом, внаслідок якого працівник, що допустив порушення трудового законодавства, безпідставно звільняється від відповідальності.
Позивач не спростував факту вчинення дисциплінарного проступку у вигляді прогулу, у зв`язку з чим суд першої інстанції зробив помилковий висновок щодо задоволення позовних вимог у частині визнання наказів ДП "Великобичківське лісомисливське господарство" № 339/к та № 386/к незаконними.
Також заявник не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди, оскільки позивач не обґрунтував завдання моральної шкоди в заявленому розмірі 10 000,00 грн та не підтвердив належними доказами.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 11 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано матеріали цивільної справи із Рахівського районного суду Закарпатської області.
Справа надійшла до Верховного Суду у червні 2022 року.
Ухвалою Верховного Суду від 22 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ДП "Великобичківське лісомисливське господарство" та займав посаду майстра лісу Костилівського лісництва.
ОСОБА_1 з 02 липня 2019 року до 05 серпня 2019 року перебував у основній щорічній відпустці згідно з наказом від 27 червня 2019 року № 189/к (т. 1 а. с. 138, 139).
З 06 серпня 2019 року до 04 вересня 2019 року ОСОБА_1 перебував у відпустці без збереження заробітної плати згідно з наказом від 05 серпня 2019 року № 237/к (т. 1 а. с. 140).
Наказом ДП "Великобичківське лісомисливське господарство" від 01 листопада 2019 року № 339/к "Про звільнення ОСОБА_1" ОСОБА_1, майстра лісу Костилівського лісництва, звільнено з 01 листопада 2019 року на підставі пункту 5 статті 40 КЗпП України (за нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності) (т. 1 а. с. 7).
З наказом про звільнення позивач був ознайомлений у день звільнення - 01 листопада 2019 року за місцем свого проживання, що не заперечувалося позивачем.
18 грудня 2019 року головним державним інспектором Управління Держпраці у Закарпатській області Хланта І. Ю. винесено припис про усунення виявлених порушень № ЗК/452/214/АВ/П, яким зобов`язано директора ДП "Великобичківське лісомисливське господарство" усунути порушення трудового законодавства, в тому числі щодо видачі наказу від 01 листопада 2019 року № 339/к "Про звільнення з роботи ОСОБА_1" на підставі пункту 5 статті 40 КЗпП України.
Наказом від 12 грудня 2019 року № 386/к внесено зміни до наказу від 01 листопада 2019 року № 339/к "Про звільнення з роботи ОСОБА_1" в частині підстав звільнення, а саме: " ОСОБА_1, майстра лісу Костилівського лісництва, звільнено з 01 листопада 2019 року згідно з пунктом 4 статті 40 КЗпП України (за прогули без поважних причин)" (т. 1 а. с. 59).
Підставою для звільнення стали акти про невихід на роботу ОСОБА_1 за період із 07 до 30 жовтня 2019 року, а саме: акти від 07 жовтня 2019 року, від 08 жовтня 2019 року, від 11 жовтня 2019 року, від 18 жовтня 2019 року, від 30 жовтня 2019 року (т. 1 а. с. 41-45).
Представник відповідача, адвокат Левицький А. О. у судовому засіданні в суді першої інстанції визнав, що посадовими особами ДП "Великобичківське лісомисливське господарство" у ОСОБА_1 не відбиралися письмові пояснення щодо причин відсутності позивача на робочому місці.
Суди встановили, що позивач ОСОБА_1 не був на робочому місці з поважних причин, оскільки хворів, що підтверджується випискою із медичної карти стаціонарного (амбулаторного) хворого № 12503/19. При цьому, як стверджував у судовому засіданні представник позивача, лікарняний лист позивач не мав змоги оформити, оскільки хворів тривалий час та вичерпав граничний термін перебування на лікарняному, який не може перевищувати чотирьох місяців протягом року.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.