Постанова
Іменем України
31 березня 2023 року
м. Київ
справа № 716/2052/20
провадження № 61-5723св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 13 грудня 2021 року у складі судді Пухарєвої О. В. та постанову Чернівецького апеляційного суду від 22 березня 2022 року у складі колегії суддів: Одинака О. О., Кулянди М. І., Перепелюк І. Б., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Короткий зміст позовних вимог
25 листопада 2020 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики.
Позовна заява мотивована тим, що у червні 2015 року ОСОБА_2 отримала в борг від ОСОБА_1 21 600 євро та 6 800 дол. США.
Сторони домовилися між собою, що відповідач щомісяця сплачуватиме позивачу три проценти від суми позики.
На підтвердження укладення договору позики ОСОБА_2 власноручно склала та підписала розписку на фотокопії сторінок паспорта.
Відповідач частково виконала зобов`язання та повернула 6800 дол. США.
25 листопада 2020 року у зв`язку з невиконанням боргових зобов`язань, ОСОБА_1 направила ОСОБА_2 лист - претензію з вимогою повернути борг у семиденний строк від дня отримання претензії. Проте борг відповідач не повернула.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 на свою користь кошти в сумі 21 600 євро, в еквіваленті національної валюти України згідно з курсом Національного банку України станом на день ухвалення судового рішення та судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Заставнівського районного суду Чернівецької області від 13 грудня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в сумі 21 600 євро, що в еквіваленті національної валюти України за курсом Національного банку України становить 666 236,88 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач звернулася до суду з позовом в межах строку позовної давності. Відповідач взяті на себе зобов`язання за договором позики належним чином не виконала, кошти ОСОБА_1 не повернула, у зв`язку з чим наявні всі передбачені законом підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача боргу.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 22 березня 2022 року змінено мотивувальну частину рішення Заставнівського районного суду Чернівецької області від 13 грудня 2021 року, викладено її в редакції цієї постанови. Змінено резолютивну частину рішення, стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики в сумі 21 600 євро. В решті рішення залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивачем доведено факт укладення договору позики між сторонами, оскільки розписка, яка міститься на фотокопії паспорта, є належним, достовірним та достатнім доказом того, що між сторонами виникли правовідносини щодо договору позики.
Відсутність в розписці дати її складення та дати отримання коштів не доводить відсутність між сторонами правовідносин за договором позики.
Суд першої інстанції помилково в резолютивній частині судового рішення зазначив еквівалент суми боргу за договором позики в гривні, оскільки зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржників, внесло двозначність до розуміння суті обов`язку боржника.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у червні 2022 року до Верховного Суду, ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 червня 2022 року відкрито касаційне провадження у зазначеній справі та витребувано її із Заставнівського районного суду Чернівецької області.
18 липня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, вказує, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 08 липня 2019 року у справі № 524/4946/16-ц, від 22 серпня 2019 року у справі № 369/3340/16-ц, від 06 квітня 2020 року у справі № 464/5314/17, постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій не повно з`ясували обставини справи та дослідили докази, зокрема розписку.
Заявник вказує, що матеріали справи не містять доказів, що підтверджують отримання відповідачем коштів.
Крім того, заявник вказує, що позивачем пропущено строк позовної давності.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Суд встановив, що на копії паспорта ОСОБА_2 міститься розписка Гаврилюк-Голінати про те, що вона позичила у ОСОБА_1 21 600 єв. та 6 800 $ під 3 проценти місячних на необмежений строк (а. с. 13).
25 листопада 2020 року позивач ОСОБА_1 направила ОСОБА_2 лист-претензію про повернення 21 600 євро (а. с. 17).
26 листопада 2020 року лист № 5800214232477 був вручений адресату особисто (а. с. 76).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції у незміненій апеляційним судом частині та постанова суду апеляційної інстанції без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.