Постанова
Іменем України
30 березня 2023 року
м. Київ
справа № 358/1499/20
провадження № 61-12938св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Стрільчука В. А. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Карпенко С. О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Богуславська міська рада Київської області, Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України",
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Богуславського районного суду Київської області від 17 червня 2022 року у складі судді Тітова М. Б. та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Мостової Г. І., Березовенко Р. В., Лапчевської О. Ф.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, посилаючись на те, що він є наймачем квартири АДРЕСА_1 . У вказаній квартирі, крім нього, також зареєстрована його колишня дружина ОСОБА_2, яка із середини серпня 2019 року не проживає у спірному житлі без поважних причин, не сплачує комунальні послуги та не вчиняє жодних дій щодо утримання квартири в належному стані. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право користування квартирою АДРЕСА_1, та зняти її з реєстраційного обліку за вказаною адресою.
Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 17 червня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що аналіз норм статей 71, 72 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування житловим приміщенням за одночасної наявності двох умов: непроживання особи в житловому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин на це. Разом з тим ОСОБА_1 не довів обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, оскільки матеріали справи не містять беззаперечних та переконливих доказів непроживання ОСОБА_2 у спірній квартирі без поважних причин більше встановленого законом строку. Між сторонами існують конфліктні відносини щодо користування спірним житлом, відповідач неодноразово зверталася до правоохоронних органів з приводу неправомірних дій її колишнього чоловіка, пов`язаних з позбавленням її можливості проживати за місцем реєстрації. Крім того, дочка сторін проживає разом із ОСОБА_2, а у разі визнання матері дитини такою, що втратила право на користування квартирою, малолітня ОСОБА_3 фактично втрачатиме право на користування житлом.
Постановою Київського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Богуславського районного суду Київської області від 17 червня 2022 року - без змін.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. ОСОБА_2 не може вільно проживати у спірній квартирі у зв`язку з тим, що позивач чинить їй перешкоди в користуванні цим житлом. Оцінивши втрату відповідачем свого права на користування житлом на предмет пропорційності у світлі відповідних принципів статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право користування житловим приміщенням, так як спірна квартира є її єдиним житлом, іншого житла вона не має. Колегія суддів також вказала, що звернення відповідача до поліції не підтверджує факт вчинення позивачем домашнього насильства, не є доказом вини останнього у вчиненні кримінального правопорушення, враховуючи, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Разом з тим таке звернення до правоохоронних органів свідчить про наявність конфлікту між сторонами у справі, про що правильно зазначив місцевий суд в оскаржуваному рішенні. Крім того, висновок суду першої інстанції про те, що під час судового розгляду справи встановлено, що малолітня дитина сторін у справі проживає з матір`ю, тому у разі визнання матері дитини такою, що втратила право на користування квартирою, малолітня дитина фактично втрачатиме право на користування житлом, з огляду на те, що позивач не просить визначити місце проживання дитини з ним, а відповідач є законним представником малолітньої дитини, є правильним, а доводи апеляційної скарги в цій частині непереконливі.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи.
У грудні 2022 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Богуславського районного суду Київської області від 17 червня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2022 року і ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позов.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що суди попередніх інстанцій встановили обставини, які мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів. Так, очевидно недопустимими є взяті судами до уваги заява відповідача до правоохоронних органів та рапорти працівників поліції, які самі по собі не є доказами його вини у вчиненні адміністративних правопорушеньта не можуть слугувати підтвердженням вчинення ним домашнього насильства. Крім цього, суди не дослідили зібрані у справі докази.
У січні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України" подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило, що на його балансі не обліковується житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2, тому будь-яке вирішення спору в цій справі не може вплинути на права та обов`язки товариства.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Фаловської І. М. від 23 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Богуславського районного суду Київської області.
09 лютого 2023 року справа № 358/1499/20 надійшла до Верховного Суду.
Розпорядженням заступника керівника апарату Верховного Суду від 24 березня 2023 року у зв`язку з обранням судді Мартєва С. Ю. до Великої Палати Верховного Суду призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.
За протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 березня 2023 року матеріали справи № 358/1499/20 передано судді-доповідачу Стрільчуку В. А., судді, які входять до складу колегії: Ігнатенко В. М., Карпенко С. О.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами встановлено, що з 16 липня 2011 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Богуславського районного суду Київської області від 13 березня 2019 року. Під час шлюбу в них ІНФОРМАЦІЯ_1 народилася дочка ОСОБА_4 .
На підставі спільного рішення адміністрації і профспілкового комітету Золотоніського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів Філії управління магістральних газопроводів "Черкаситрансгаз" Дочірньої компанії "Укртрансгаз" від 05 липня 2012 року № 7А на ім`я ОСОБА_1 видано ордер серії ЗЛ № 345/02 на зайняття житлового приміщення у складі сім`ї з трьох осіб: ОСОБА_1 (чоловік), ОСОБА_2 (дружина), ОСОБА_3 (дочка), а саме - трикімнатної ізольованої квартири АДРЕСА_3 .
Сторони разом з малолітньою дочкою зареєстровані у вказаній квартирі з 14 серпня 2012 року. Відповідач не має на праві власності іншого житла.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що із середини серпня 2019 року його колишня дружина ОСОБА_2 не проживає у спірній квартирібез поважних причин, не сплачує комунальні послуги та не вчиняє жодних дій щодо утримання цього житла.
На підтвердження вказаних обставин позивачем надано Акт про встановлення факту проживання фізичної особи від 15 грудня 2020 року, складений комісією за участю: депутата Богуславської міської ради Київської області Даценко А. Б., сусідів сторін ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, згідно з яким ОСОБА_1 є наймачем трикімнатної ізольованої квартири за АДРЕСА_4 у відомчому житловому будинку Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", який розташований на вулиці Польовій, 45/21 в місті Богуславі Київської області. У вказаній квартирі, крім наймача ОСОБА_1, також зареєстрована його колишня дружина ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 . Починаючи із середини серпня 2019 року ОСОБА_2 не проживає у згаданій квартирі та не користується нею.
Також в суді першої інстанції були допитані свідки як зі сторони позивача: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_8, так і зі сторони відповідача: ОСОБА_9, ОСОБА_10 .
Свідок ОСОБА_5 пояснив, що він є сусідом сторін. Відповідач не проживає у спірній квартирі приблизно 2 роки. З яких причин ОСОБА_1 залишила житло, він не може сказати, можливо це пов`язано з розлученням. У згаданій квартирі він був у вересні 2021 року, бачив позивача і його нову дружину.
Допитаний як свідок ОСОБА_6 показав, що він є сусідом позивача, вони разом працюють. Зі сторонами знайомий, був декілька разів у них в гостях. Відповідач проживала у спірній квартирі до серпня-вересня 2019 року. Зі слів позивача знає, що той перевозив дружину на іншу квартиру. До цієї події він не бачив конфліктних ситуацій між сторонами, йому не відомо про виклик поліції. З того часу він більше не бачив відповідача, можливо через те, що був на роботі. Знає, що позивач одружився і з весни 2021 року проживає у квартирі з новою жінкою та дитиною. Він був членом комісії, яка складала акт про непроживання відповідача у квартирі. Дату, з якої ОСОБА_1 була відсутня у житлі, знає зі слів позивача, однак сам бачив, що відповідача у квартирі не було.
Свідок ОСОБА_8 пояснив, що він є сусідом позивача, вони разом працюють. Знає зі слів позивача, що останній в кінці серпня 2019 року відвіз дружину на іншу квартиру. Не може підтвердити, що відповідач з того часу не була ні разу у квартирі. Акт від 15 грудня 2020 року підписав після його складання на роботі. Дату, з якої ОСОБА_1 була відсутня у квартирі, йому повідомив позивач.
Допитана як свідок ОСОБА_9 показала, що під час перебування сторін у шлюбі позивач бив відповідача, виключав світло, перекривав воду і газ, тобто створював такі умови, щоб ОСОБА_1 не могла з ним проживати. Відповідач неодноразово приходила з дитиною до неї ночувати вся в синяках. Після розлучення ОСОБА_1 також змушена була в неї ночувати з огляду на те, що позивач вигнав її. Вони викликали поліцію з цього приводу восени 2020 року. В подальшому вона допомагала відповідачу переїхати в орендовану квартиру. Позивач сам перевіз речі, а вона із ОСОБА_1 вже заносили їх у під`їзд. Після переселення відповідач намагалася вселилася у спірну квартиру, говорила, що в неї немає за що жити з дитиною.
Свідок ОСОБА_10 пояснила, що із ОСОБА_1 познайомилася на роботі, почали спілкуватися, декілька разів була в неї вдома. Зі слів відповідача знає, що сторони часто сварилися, позивач її ображав, принижував. Бачила, що після телефонних розмов з чоловіком відповідач була в поганому настрої. Після розірвання шлюбу ОСОБА_1 неодноразово ночувала з дитиною у неї вдома, тому що її не впускали до спірної квартири. Виселення відповідача відбулося на початку листопада 2019 року. Вона сама в інтернеті знайшла для ОСОБА_1 іншу квартиру.
Показання свідків ОСОБА_6, ОСОБА_5, ОСОБА_8 з приводу того, що в кінці серпня 2019 року позивач відвозив відповідача з речами на іншу квартиру, були відхилені судом апеляційної інстанції відповідно до частини другої статті 90 ЦПК України, оскільки цим особам стало відомо про вказані обставин зі слів позивача, який допитувався в місцевому суді як свідок.
Досліджуючи фактичні обставини та надаючи оцінку доказам, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що відповідач залишила спірну квартиру та не проживала в ній з поважних причин, а саме через існування між сторонами конфліктних відносин, що також підтверджується:
- письмовою заявою ОСОБА_2 на адресу начальника Богуславського відділення поліції від 03 вересня 2019 року, в якій відповідач просила притягнути колишнього чоловіка ОСОБА_1 до відповідальності за те, що 03 вересня 2019 року він не впустив її до квартири, в якій вона проживає разом з дочкою;
- рапортом старшого інспектора - чергового Сектору реагування патрульної поліції № 3 Богуславського відділення поліції Пасічного В. А., з якого вбачається, що 21 липня 2019 року ОСОБА_2 зверталася до відділення поліції з приводу вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства;
- рапортом інспектора - чергового Сектору реагування патрульної поліції № 3 Богуславського відділення поліції Діденка О. О., з якого вбачається, що 24 липня 2019 року ОСОБА_2 зверталася до відділення поліції з приводу вчинення ОСОБА_1 домашнього насильства.
Статтею 8 Конвенції визначено, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Правова позиція Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) відповідно до пункту 1 статті 8 Конвенції передбачає кожній особі гарантії, крім інших прав, право на повагу до її житла. Воно охоплює насамперед право займати житло, не бути виселеною чи позбавленою свого житла.
Такий загальний захист поширюється як на власника квартири (рішення ЄСПЛ від 24 листопада 1986 року у справі "Gillow v. the U.K."), так і на наймача (рішення ЄСПЛ від 18 лютого 1999 року у справі "Larkos v. Cyprus").
Пункт 2 статті 8 Конвенції чітко визначає підстави, за яких втручання держави у використання особою прав, зазначених у пункті 1 цієї статті, є виправданим. Таке втручання має бути передбачене законом і необхідне в демократичному суспільстві, а також здійснюватися в інтересах національної і громадської безпеки або економічного добробуту країни, для охорони порядку і запобігання злочинності, охорони здоров`я чи моралі, захисту прав і свобод інших осіб. Цей перелік підстав для втручання є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Водночас державі надаються широкі межі розсуду, які не є однаковими і в кожному конкретному випадку залежать від цілей, визначених у пункті 2 статті 8 Конвенції.
У пункті 27 рішення ЄСПЛ від 17 травня 2018 року у справі "Садов`як проти України" зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене "згідно із законом. Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Зокрема, якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.