Постанова
Іменем України
29 березня 2023 року
м. Київ
справа № 759/20374/20
провадження № 61-4425св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Антоненко Н. О., Дундар І. О., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Русинчука М. М.,
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Державна іпотечна установа, Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит",
третя особа - ОСОБА_2 ,
розглянув у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від
21 вересня 2021 року у складі судді Савицького О. А. та постанову Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року у складі колегії суддів:
Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О., Яворського М. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2020 року позивач ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Державної іпотечної установи, Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") про визнання кредитного договору частково недійсним та зобов`язання вчинити дії.
Позов мотивований тим, що 24 лютого 2006 року між нею та ТОВ"Банк "Фінанси та Кредит" укладений кредитний договір № 1670pvi-02-06, за умовами якого банк надав їй кредит у розмірі 80 000 дол. США строком з 24 лютого 2006 року по 23 лютого 2026 року включно зі сплатою 12 % річних. Пунктом 3.2 кредитного договору передбачено, що позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні ресурси, отримані за цим договором, до 23 лютого 2026 року шляхом зарахування відповідної суми на позичковий рахунок. Позичальник зобов`язується щомісячно в термін до 10 числа кожного місяця здійснювати погашення заборгованості по кредитних ресурсах у складі щомісячного ануїтетного платежу, розмір якого за цим договором становить 882 дол. США; у складі ануїтетного платежу також сплачується процент за користування кредитними ресурсами. Згідно п. 4.7 кредитного договору позичальник щомісяця в строк до 10 числа кожного місяця сплачує комісійну винагороду за надання кредитних ресурсів в розмірі 767,60 грн. Пунктом 7.7 кредитного договору передбачено, що позичальник сплачує банку комісійну винагороду за розрахунково-касове обслуговування при проведенні кредитних операцій у розмірі 4 040,00 грн. Комісія сплачується позичальником у момент укладення цього договору на вказаний рахунок.
Вважала, що кредитний договір № 1670pvi-02-06 від 24 лютого 2006 року є недійсним з підстав, передбачених статтями 203, 215 ЦК України, оскільки його умови, якими визначений обов`язок сплачувати, крім відсотків за користування кредитом, ще й додаткову комісію за надання кредиту та здійснення розрахунково-касового обслуговування, є такими, що суперечать нормам чинного законодавства, і є несправедливими умовами договору щодо неї як споживача відповідно до статей 18, 19 Закону України "Про захист прав споживачів", що є підставою для визнання цих умов недійсними з момент укладення договору.
Вказувала, що щомісячна комісійна винагорода за надання кредитних ресурсів, яку вона сплачувала на користь банку, фактично є компенсацією сукупних послуг банку за її рахунок, що є незаконним, тим більше, що згідно абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України "Про захист прав споживачів" кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону.
Відповідно до проведеного економічного дослідження від 28 січня 2019 року
№ 2731, сукупна вартість кредиту у грошовому виразі на момент укладення кредитного договору становила 183 460,22 дол. США при тому, що вона отримала кредит у сумі 80 000 дол. США; у рахунок погашення основного боргу, відсотків, додаткової комісії за кредитним договором за період з 24 лютого
2006 року по 10 листопада 2015 року нею було сплачено: в рахунок погашення основного боргу 50 786,49 дол. США, відсотків 56 128,13 дол. США, комісійної винагороди за надання кредитних ресурсів 11 194,32 дол. США, а всього
118 108,94 дол. США.
Тому сплачена нею комісійна винагорода в сумі 11 194,32 дол. США на підставі недійсного пункту договору має бути зарахована в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.
Просила суд:
визнати кредитний договір № 1670pvi-02-06 від 24 лютого 2006 року, укладений нею з ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит", в частині п. 4.7 щодо обов`язку позичальника сплачувати щомісячну комісію в сумі 767,60 дол. США, що на дату укладення кредитного договору складало 152 дол. США, недійсним з моменту укладення договору;
визнати кредитний договір № 1670pvi-02-06 від 24 лютого 2006 року, укладений нею з ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит" в частині п. 7.7 щодо обов`язку позичальника сплатити комісію за розрахунково-касове обслуговування у сумі 4 040,00 грн, що по курсу НБУ на дату платежу 24 червня 2006 року склало 800 дол. США, недійсним з моменту укладення договору;
зобов`язати ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" та Державну іпотечну установу здійснити перерахунок здійснених з часу укладення кредитного договору платежів, зарахувавши сплачену нею комісію на суму 11 194,32 дол. США в рахунок сплати заборгованості по тілу кредиту та процентах, що передбачені умовами кредитного договору № 1670pvi-02-06 від
26 лютого 2006 року.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 21 вересня 2021 року позов задоволено частково. Визнано недійсним з моменту укладення кредитний договір № 1670pvi-02-06 від 24 лютого 2006 року, укладений ОСОБА_1 та ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", в частині пунктів 4.7 та 7.7 щодо обов`язку позичальника сплачувати щомісячну комісію в сумі 767,60 грн, що по курсу НБУ на дату укладення договору складало 152 дол. США, та щодо обов`язку позичальника сплатити комісію за розрахунково-касове обслуговування в сумі 4 040,00 грн, що по курсу НБУ на дату укладення договору складає 800 дол. США. В решті позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що відповідач, встановивши в кредитних договорах сплату щомісячної комісії (плати за обслуговування кредиту), спричинив істотний дисбаланс прав та інтересів позивача. При цьому відповідач нараховував, а позивач сплатив комісію за послуги, що супроводжують кредит, а саме за обслуговування кредиту банком, що є незаконним та не відповідає вимогам справедливості та суперечить частині першій статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів". Нарахування комісії (плати за обслуговування кредитної заборгованості) є несправедливим, зокрема, тому, що ставить у нерівне відношення позичальника порівнюючи з банком, у якому є структурні підрозділи та працівники, що покликані здійснювати обслуговування кредитної заборгованості виконуючи свої функціональні обов`язки. Таким чином, оскільки банком не зазначено, які саме послуги за вказані комісії надаються позивачці, суд приходить до висновку, що встановлені у пунктах 4.7, 7.7 кредитного договору комісії, які підлягають сплаті за послуги, що супроводжують кредит, порушують вимоги законодавства та є несправедливими по відношенню до споживача, а тому вважає за необхідне визнати недійними пункти 4.7, 7.7 кредитного договору з моменту його укладення.
Враховуючи, що вимог про застосування наслідків недійсності правочину, передбачених статтею 216 ЦК України, позивачем заявлено не було, при цьому вимога про зобов`язання відповідачів зарахувати сплачену ОСОБА_1 плату за обслуговування кредитної заборгованості в рахунок погашення тіла кредиту та відсотків по кредитному договору № 1670pvi-02-06 від 24 лютого
2006 року, з огляду на спеціальну статтю 216 ЦК України, не є належним способом захисту права, а тому суд не знаходить правових підстав для задоволенню позову в даній частині вимог.
Враховуючи, що позивачка дізналась про порушення своїх прав лише після того, як 23 жовтня 2018 року отримала з Ірпінського міського суду Київської області позовну заяву Державної іпотечної установи про стягнення з неї заборгованості, тобто датою, коли позивач дізналась про порушення своїх прав є 23 жовтня 2018 року, а тому, враховуючи роз`яснення, викладені в пункті 28 постанови пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", суд приходить до висновку, що позивачкою позовна давність пропущена не була.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанцій
Постановою Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_3, залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 21 вересня 2021 року в частині відмови в позові залишено без змін.
Апеляційний суд погодився із висновками суду першої інстанції щодо відмови ОСОБА_1 в позові в частині зобов`язання відповідачів здійснити перерахунок внесених нею з часу укладення кредитного договору платежів. Зазначив, що у цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову. Оцінюючи правильність висновків суду першої інстанції в сукупності з доказами, наявними в матеріалах справи, повно та всебічно дослідженими судом першої інстанції, апеляційний суд враховує, що із даних доказів не вбачається обов`язку відповідачів здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором.
Апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги щодо наявності у Державної іпотечної установи як особи, яка набула всі права вимоги за кредитним договором ОСОБА_1, зобов`язання здійснити перерахунок заборгованості за кредитним договором, оскільки ці доводи ґрунтуються на помилковому тлумаченні статей 512, 514 ЦК України, ототожненні суми і умов відступленого зобов`язання із сумою та умовами зобов`язання, виконаного на користь нового кредитора, з огляду на те, що за умовами договору про відступлення прав вимоги первісним кредитором не передавались, а новим кредитором не приймались зобов`язання позивача, що були виконані на користь первісного кредитора. Новий кредитор не є особою, на яку законом чи договором покладено права та обов`язки первісного кредитора в частині зобов`язань позивача, виконаних на користь первісного кредитора. Виходячи з аналізу умов договору відступлення прав вимоги № 17/4-В від 11 лютого
2015 року, новий кредитор не є уповноваженою особою, що відповідає за дії первісного кредитора в частині виконаних на його користь зобов`язань.
Тлумачення положень статті 527 ЦК України свідчить, що кредитору дозволяється не приймати самостійно виконання зобов`язання у разі його переадресування, під яким розуміється уповноваження кредитором іншої особи на прийняття виконання від боржника, якщо така можливість передбачена договором, актом цивільного законодавства або ж випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Уповноважена кредитором особа приймає виконання (тобто вчиняє фактичні дії, зокрема щодо прийняття майна) без заміни кредитора, і всі правові наслідки настають для кредитора. Під уповноваженою особою слід розуміти будь-яку особу, яка має повноваження від кредитора на прийняття виконання обов`язку боржником або іншою особою. Такі повноваження можуть бути визначені, зокрема: у договорі між кредитором уповноваженою особою; у договорі між боржником та кредитором; кредитором у виданій ним довіреності. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 23 січня 2019 року в справі № 757/46709/16-ц, провадження № 61-8253св18, та враховується апеляційним судом.
Отже, новому кредитору в рахунок погашення зобов`язань первісним кредитором було відступлене право вимоги за борговими зобов`язаннями позивача в чітко встановленому обсязі, і зменшення суми відступлених зобов`язань призведе до порушення охоронюваних законом інтересів нового кредитора.
Судом першої інстанції зроблено правильний висновок, з яким погоджується апеляційний суд та яких не спростовується доводами апеляційної скарги, що вимога про реституцію відповідно до статті 216 ЦК України в цьому випадку є належним способом захисту, який може забезпечити ефективний захист та відновлення порушених прав позивача. Разом із тим, вимог про повернення коштів, переданих на виконання нікчемних умов кредитного договору, відповідно до статті 216 ЦК України ОСОБА_1 стороні цього договору АТ "Банк "Фінанси та Кредит" пред`явлено не було, відтак суд першої інстанції дійшов правильного висновку, не спростованого висновками апеляційної скарги, про відмову в позові в зв`язку з обранням позивачем способу захисту, який не відповідає вимогам щодо ефективності.
Крім того, апеляційний суд приймає до уваги, що ОСОБА_1 в досудовому порядку не зверталася з вимогами до відповідачів про проведення перерахунку заборгованості за кредитним договором.
На підставі викладеного не можуть бути оцінені та відхиляються апеляційним судом доводи відзиву Державної іпотечної установи на апеляційну скаргу про недоведеність апелянтом обставин, що новий кредитор отримав від первісного кредитора кошти на виконання умов кредитного договору, в тому числі і платежів, встановлених п. 4.7, 7.7 цього договору, починаючи з 2006 року, та що позивач просить зменшити свої зобов`язання на 11 194,32 дол. США, хоча валютою зобов`язання по сплаті комісійної винагороди є гривня.
Апеляційний суд відхиляє як такі, що не ґрунтуються на вимогах закону та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги про те, що реституція не може застосовуватися у випадку недійсності окремих частин правочину, що строк кредитного договору, встановлений до
23 лютого 2026 року, не закінчився, і що право вимоги за кредитним договором було передано Державній іпотечній установі без врахування сум грошових коштів в розмірі 11 194,32 дол. США, які були сплачені ОСОБА_1 на підставі недійсних пунктів договорів.
Апеляційний суд відхиляє як нелеревантні посилання позивача в апеляційній скарзі на правові висновки Верховного Суду, викладені в постановах від
13 травня 2019 року в справі № 906/635/18, від 04 червня 2020 року в справі
№ 910/1755/19, від 28 січня 2020 року в справі № 924/1208/18, оскільки предмети позовів у даних справах є іншими - визнання недійсними договорів відступлення права вимоги, а також правовідносини відрізняються від спірних, зокрема, судами не встановлювалось, що за умовами оспорюваних договорів до нового кредитора не відбувався перехід обов`язків первісного кредитора.
Не є релевантними до спірних правовідносин також висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 16 грудня 2020 року у справі № 524/6207/15-ц, від
27 грудня 2018 року в справі № 695/3474/17, від 06 лютого 2019 року в справі
№ 520/2614/17, на які посилалася позивач в апеляційній скарзі, оскільки в даних справах заміни кредитора не відбувалося.
Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ніким не оскаржене, а відтак не є предметом апеляційного перегляду.
Оскільки апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1, заява відповідача Державної іпотечної установи у відзиві на апеляційну скаргу про застосування позовної давності апеляційним судом не розглядається.
Аргументи учасників справи
У травні 2022 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_3 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просила судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про перерахунок відповідачами здійснених з часу укладення кредитного договору платежів скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" відступив Державній іпотечній установі право вимоги за кредитним договором від
24 лютого 2006 року. Будь-яких обмежень щодо відступлених від ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" як первісного кредитора до нового кредитора Державної іпотечної установи Договором відступлення права вимоги від 11 лютого
2015 року № 17/4-В встановлено не було, а отже Державна іпотечна установа набула усі права та обов`язки кредитора за кредитним договором, який був укладений ОСОБА_1
17 вересня 2015 року первісний кредитор - АТ "Банк Фінанси та Кредит" визначив суму заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором у сумі
29 448,82 дол. США. Надалі Державна іпотечна установа, як новий кредитор, перерахувала указану суму у гривні та визначила суму заборгованості ОСОБА_1 усумі 642 649,79 грн. Проте, новий кредитор набув права вимоги не конкретної суми заборгованості - 29 448,82 дол. США, яку у подальшому самостійно перерахувала у гривні в сумі 642 649,79 грн, як помилково встановили суди, а саме право вимоги за кредитним договором, який був укладений ОСОБА_1 із залишком заборгованості у валюті кредиту, яка була визначена первісним кредитором - АТ "Банк "Фінанси та Кредит" у сумі
29 448,82 дол. США. Ці твердження повністю відповідають вимогам статей 509, 510, 512, 514, 516 ЦК України, які суди першої та апеляційної інстанції неправильно застосували.
Уступка права вимоги стосується виключно заміни сторони (кредитора) у зобов`язанні, не впливає на зміст самого зобов`язання, і заміна сторони у зобов`язанні ніяким чином не порушує права та інтереси боржника. По-перше, у разі заміни кредитора в зобов`язанні саме зобов`язання зберігається повністю, змінюється лише його суб`єктний склад (замість первісного кредитора з`являється новий кредитор), а по-друге, сума боргу, яка вказана у договорі уступки не створює для боржника безумовного обов`язку сплатити саме таку суму боргу, як визначили первісний та новий кредитори, оскільки боржник має право висувати проти нового кредитора такі ж самі заперечення щодо суми боргу, які б він мав право висувати проти первісного кредитора.
Виходячи з викладеного є правильним висновок про те, що у разі визнання недійсним пунктів кредитного договору, за якими первісному кредитору (ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") на виконання саме кредитного договору позивачем були сплачені грошові кошти, ці грошові кошти мають враховуватися при визначені загальної суми заборгованості по кредитному договору, за яким ОСОБА_1 як боржник зобов`язана сплатити новому кредитору - Державній іпотечній установі.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції неправильно визначив як не релевантні висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 13 травня 2019 року в справі № 906/635/18, від 04 червня 2020 року в справі
№ 910/1755/19 від 28 січня 2020 року в справі № 924/1208/18, від 16 грудня
2020 року у справі № 524/6207/15-ц, від 27 грудня 2018 року в справі
№ 695/3474/17, від 06 лютого 2019 року в справі № 520/2614/17, оскільки у вказаних справах Верховний Суд вказував на те, що грошові кошти, які були сплачені на користь кредитора на підставі пунктів кредитного договору, які є недійсними, підлягають зарахуванню у загальну суму заборгованості.
Таким чином, оскільки Державна іпотечна установа набула усі права вимоги за кредитним договором позивача, а зобов`язання за самим кредитним договором залишилися, то у позивача відсутній безумовний обов`язок сплатити саме ту суму заборгованості за кредитним договором, яку визначили між собою первісний та новий кредитор, а визнання недійсними пунктів кредитного договору, за якими позивач сплатив грошові кошти, є правомірною підставою для їх зарахування у загальну суму заборгованості по кредитному договору.
Тому суд апеляційної інстанції помилково вважав, що зменшення суми відступлених первісним кредитором новому кредитору право вимоги за кредитним договором призведе до порушення охоронюваних законом інтересів нового кредитора, оскільки відповідно до статті 519 ЦК України відповідальність за недійсність переданої вимоги несе первісний кредитор, а боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора ті ж саме заперечення, які він мав проти первісного кредитора (стаття 518 ЦК України).
У серпні 2022 року Державна іпотечна установа подала відзив на касаційну скаргу, в якому зазначає, що судові рішення в оскарженій частині є законними і обґрунтованими, а тому підстав для їх скасування немає.
Зазначає, що скаржник помилково стверджує, що судами не були враховані висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постановах Верховного Суду, оскільки відповідно до визначення Верховного Суду (які правовідносини слід вважати подібними), у справах, на які посилається скаржник, правовідносини не є подібними правовідносинам у справі № 759/20374/20, які відрізняються від правовідносин, що виникли між позивачем і відповідачем (Державною іпотечною установою) за підставами позову, за змістом позовних вимог, за встановленими судом фактичними обставинами і мають відмінне матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Межі та підстави касаційного перегляду, рух справи
УхвалоюВерховного Суду від 30 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.
В ухвалі зазначено, що наведені у касаційній скарзі доводи містять підстави, передбачені пунктом 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України для відкриття касаційного провадження (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; суди попередніх інстанцій в оскаржених судових рішеннях застосували норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладених у постановах Верховного Суду від 13 травня
2019 року у справі № 906/635/18, від 04 червня 2020 року у справі
№ 910/1755/19, від 28 січня 2020 року у справі № 924/1208/18, від 16 грудня 2020 року у справі № 524/6207/15-ц, від 27 грудня 2018 року у справі
№ 695/3474/17, від 06 лютого 2019 року у справі № 520/2614/17, від 13 березня 2019 року у справі 905/635/18).
Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2023 рокусправу призначено до судового розгляду.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржуються в частині відмови у задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про зобов`язання ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит" та Державну іпотечну установу здійснити перерахунок здійснених з часу укладення кредитного договору платежів, зарахувавши сплачену нею комісію, всього на суму 11 194,32 дол. США, в рахунок сплати заборгованості по тілу кредиту та процентах. В іншій частині судові рішення не оскаржуються, а тому в касаційному порядку не переглядаються.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 24 лютого 2006 року ОСОБА_1 уклала з ТОВ "Банк "Фінанси та Кредит", правонаступником якого є ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит", кредитний договір № 1670pvi-02-06, згідно з пунктами 2.1, 2.3, 3.2, 4.1 якого банк надає позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні ресурси в сумі 80 000,00 дол. США з оплатою по процентній ставці 12 % річних; вказані кошти отримані за цільовим призначенням для придбання квартири АДРЕСА_1 ; позичальник зобов`язується повністю повернути кредитні ресурси, отримані за цим договором, до 23 лютого 2026 року. Позичальник зобов`язується щомісяця в термін до 10 числа кожного місяця здійснювати погашення заборгованості по кредитних ресурсах у складі щомісячного ануїтетного платежу, розмір якого за цим договором становить 882,00 дол. США. В складі ануїтетного платежу також сплачуються проценти за користування кредитними ресурсами.
Згідно п. 4.7 кредитного договору, позичальник щомісяця в строк до 10 числа кожного місяця сплачує комісійну винагороду за надання кредитних ресурсів у розмірі 767,60 грн. У зазначений термін сплачується комісійна винагорода за попередній календарний місяць. Комісійна винагорода сплачується шляхом зарахування відповідної суми на рахунок № НОМЕР_1 . Зазначена в цьому пункті комісійна винагорода банку сплачується позичальником щомісяця, за весь період до моменту повного виконання позичальником зобов`язань по поверненню отриманих кредитних ресурсів.
Згідно п. 7.7 кредитного договору позичальник сплачує банку комісійну винагороду за розрахунково-касове обслуговування при проведенні кредитних операцій у розмірі 4 040,00 грн одноразово. Комісія сплачується позичальником у момент укладення цього договору на рахунок № НОМЕР_2 .
В подальшому між сторонами були укладені додаткові угоди до кредитного договору щодо розміру ануітетного платежу щодо погашення заборгованості, який в кінцевому результаті становив 417,00 дол. США.