Постанова
Іменем України
29 березня 2023 року
м. Київ
справа № 607/955/21
провадження № 61-10450св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Стрільчука В. А. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційні скарги Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" та представника ОСОБА_1 - адвоката Фльорківа Олександра Володимировича на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 травня 2022 року у складі судді Герчаківської О. Я. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року у складі колегії суддів: Шевчук Г. М., Костів О. З., Міщій О. Я.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог і судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк") про стягнення коштів, посилаючись на те, що 16 жовтня 2013 року між ним та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), яке змінило назву на АТ КБ "ПриватБанк", було укладено договір строкового банківського вкладу № SAMDN25000738661782 "Стандарт, 12 місяців", на виконання умов якого він вніс на депозитний рахунок грошові кошти в розмірі 170 000 грн під 18 % річних. Рішенням апеляційного суду Тернопільської області від 30 грудня 2014 року у справі № 607/9814/14-ц було зобов`язано ATКБ "Приватбанк" конвертувати вклад за договором № SAMDN25000738661782 в сумі, що існувала станом на дату його звернення 29 січня 2014 року до банку, та яка складала 188 747,43 грн, в іноземну валюту - долари США за комерційним курсом ATКБ "Приватбанк", що діяв на 29 січня 2014 року, а також - зобов`язано AT КБ "Приватбанк" нарахувати відсотки на суму вкладу за період з 29 січня 2014 року по 16 жовтня 2014 pоку, врахувавши суму нарахованих відсотків за депозитом. На підставі вказаного рішення суду йому було видано виконавчий лист, який він пред`явив на примусове виконання до Жовтневого відділу Державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції. 04 вересня 2015 року державний виконавець повернув виконавчий документ до суду у зв`язку з неможливістю виконати рішення без участі боржника та виніс постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 49 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження", чинного на час винесення постанови (далі - Закон № 606-XIV). 19 жовтня 2015 року AT КБ "Приватбанк" добровільно сплатило йому грошові кошти в розмірі 199 738,81 грн, що за комерційним курсом банку на 19 жовтня 2015 року (1 долар США = 23,47 грн) було еквівалентно 8 508,87 доларам США. Однак з урахуванням того, що на виконання вищевказаного рішення суду конвертація депозитного вкладу з гривні в долари США мала проводитися за курсом, який існував станом на 29 січня 2014 року (1 долар США = 8,98 грн), банк мав повернути йому грошові кошти в розмірі, еквівалентному 22 231,73 доларам США. Оскільки банк не виплатив йому частину вкладу в сумі 13 722,86 доларів США (22 231,73 - 8 508,87), а також - проценти, які за судовим рішенням підлягали нарахуванню за період з 29 січня 2014 року по 19 жовтня 2015 року, то він вимушений був звернутися до суду з відповідним позовом. Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 вересня 2019 року у справі № 607/14632/18, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року, позов було задоволено частково, стягнуто з АТ КБ "Приватбанк" на його користь грошові кошти за договором вкладу № SAMDN25000738661782 в розмірі 13 722,86 доларів США та відсотки, що підлягали нарахуванню за користування вкладом за період з 29 січня 2014 року по 19 жовтня 2015 року, в сумі 4 360,21 доларів США, а всього - 18 083,07 доларів США. На підставі зазначеного рішення було видано виконавчий лист, який він пред`явив на виконання до Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). В ході примусового виконання судового рішення державний виконавець стягнув з боржника та перерахував йому 26 листопада 2020 року присуджені грошові кошти в розмірі 509 714,73 грн. Таким чином, за період з 19 жовтня 2015 року (дата закінчення строку дії договору вкладу) по 26 листопада 2020 року (дата зарахування коштів) відповідач прострочив виконання своїх зобов`язань за договором вкладу, що підтверджується вищезгаданими судовими рішеннями від 30 грудня 2014 року у справі № 607/9814/14-ц та від 09 вересня 2019 року у справі № 607/14632/18. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив стягнути з відповідача на свою користь: три проценти річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за прострочення виконання грошового зобов`язання в розмірі 2 771,91 доларів США; пеню згідно з пунктом 5 статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" за прострочення виконання грошового зобов`язання в період з 19 жовтня 2015 року по 26 листопада 2020 року (1 865 днів)в сумі 28 523 799,56 грн.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 травня 2022 року позов задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 1 628,96 доларів США в рахунок компенсації за прострочення виконання грошового зобов`язання та 6 000 грн витрат на професійну правничу допомогу. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь держави 18,22 грн судового збору.
Рішення місцевого суду мотивоване тим, що за змістом статті 625 ЦК України нараховані на суму боргу три проценти річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Таким чином, до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 625 ЦК України, однак, з урахуванням відповідної заяви сторони відповідача, при вирішенні позову в цій частині необхідно вирішити питання про застосування позовної давності. Вимоги про стягнення грошових коштів, передбачених статтею 625 ЦК України, не є додатковими вимогами в розумінні статті 266 цього Кодексу, а тому закінчення перебігу позовної давності за основною вимогою не впливає на обчислення позовної давності за вимогою про стягнення трьох процентів річних, яке проводиться до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3-ма роками, що передували пред`явленню позову. Отже, в даному випадку три проценти річних необхідно обчислювати з урахуванням боргу банку перед позивачем в розмірі 18 083,07 доларів США, помноженого на кількість днів прострочення за останні три роки, які передували пред`явленню позову (1 096 днів), помноженого на 3 % (розмір процентів, встановлений частиною другою статті 625 ЦК України) та поділеного на 365 (днів у році). Зважаючи на викладене, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення трьох процентів річних, нарахованих відповідно до статті 625 ЦК України, підлягають задоволенню частково, а саме в розмірі 1 628,96 доларів США (18 083,07 доларів США х 1096 днів х 3 % / 365). Що стосується пені, передбаченої частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів", то цей різновид неустойки застосовується в разі порушення виконання договірного зобов`язання на користь споживача. Разом з тим норма частини п`ятої статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" не поширюється на правовідносини з договорів банківського вкладу з моменту припинення таких правовідносин. В постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 607/14632/18 Тернопільський апеляційний суд встановив, що договір вкладу ОСОБА_1 не розривався, строк дії договору відповідно до пунктів 6, 7, 8 було двічі пролонговано на 366 днів і він мав би закінчитися 18 жовтня 2016 року, однак був припинений раніше за ініціативою банку внаслідок перерахування позивачу коштів у сумі 199 738,81 грн. Тому в силу положень частини четвертої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) укладений між сторонами 16 жовтня 2013 року договір банківського вкладу припинив свою дію 19 жовтня 2015 року. Отже, з огляду на те, що між позивачем та банком припинено правовідносини з договору банківського вкладу, частина п`ята статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" не поширюється на спірні правовідносини, тому не підлягає застосуванню. За таких обставин відсутні підстави для задоволення позову в іншій частині. Судом встановлено, що матеріалах справи наявна квитанція, яка достовірно підтверджує факт понесення позивачем витрат на правничу допомогу в розмірі 6 000 грн. Відтак, беручи до уваги наявність письмових пояснень представника відповідача щодо стягнення витрат, враховуючи складність справи та обсяг виконаних робіт, дотримуючись принципів співмірності та розумності, суд визнав за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в сумі 6 000 грн.
Постановою Тернопільського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та АТ КБ "ПриватБанк" залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 травня 2022 року - без змін. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 2 000 грн на професійну правничу допомогу за розгляд справи в суді апеляційній інстанції.
Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки місцевого суду по суті вирішеного спору є правильними. Доводи апеляційних скарг не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи.
У жовтні 2022 року АТ КБ "ПриватБанк" подалодо Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просило скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 травня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, АТ КБ "ПриватБанк" вказало, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/16945/14, від 27 квітня 2018 року у справі № 908/1394/17, в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 26 жовтня 2018 року у справі № 922/4099/17, в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 21 листопада 2018 року у справі № 642/493/17-ц, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17. Стягнення трьох процентів річних можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання та обмежується останніми 3-ма роками, які передували пред`явленню позову. У справі, яка переглядається, у трирічний строк, що передував зверненню ОСОБА_2 до суду з цим позовом, включається період з 19 січня 2018 року по 19 січня 2021 року, про що правильно вказали суди. Однак в даному випадку три проценти річних підлягали нарахуванню не за весь вказаний період, а до моменту фактичного виконання банком рішення суду про стягнення вкладу та процентів, тобто до 26 листопада 2020 року. Отже, суди безпідставно стягнули три проценти річних за період з 26 листопада 2020 року по 19 січня 2021 року. Разом з тим для застосування положень статті 625 ЦК України необхідно довести наявність усіх складових цивільно-правової відповідальності боржника. Крім того, у спірних правовідносинах грошове зобов`язання виникло саме на підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 вересня 2019 року у справі № 607/14632/18, яким стягнуто з банку на користь позивача грошові кошти за вкладом та відсотки в загальному розмірі 18 083,07 доларів США (рішення набрало законної сили 11 лютого 2020 року та виконано боржником 26 листопада 2020 року). Отже, порядок обчислення трьох процентів річних в даному випадку слід визначати за формулою: сума стягнутих грошових коштів за рішенням суду від 09 вересня 2019 року (з урахуванням моменту набрання ним законної сили - 11 лютого 2020 року) х 288 (кількість днів прострочення виконання рішення суду - з 12 лютого 2020 року по 26 листопада 2020 року) х 3 % (розмір відсотків, встановлених частиною другою статті 625 ЦК України) / 365 (днів у році). Таким чином, стягнення трьох процентів річних було можливе лише за період з 12 лютого 2020 року по 26 листопада 2020 року в розмірі 428,04 доларів США (18 083,07 доларів США х 288 днів х 3 % / 365). Вирішуючи питання про відшкодування позивачу витрат на правничу допомогу та стягуючи ці витрати в повному обсязі, суди залишили поза увагою те, що в разі часткового задоволення позову судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У жовтні 2022 року представник ОСОБА_1 - адвокат Фльорків О. В. також подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 травня 2022 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 вересня 2022 року в частині визначеного судами розміру компенсації за прострочення виконання грошового зобов`язання, стягнутої з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1, та в частині відмови у стягненні з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 неустойки (пені) за невиконання договору вкладу, і ухвалити в зазначених частинах рішення, яким позов задовольнити повністю.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України, представник заявника вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених в постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, від 20 березня 2019 року у справі № 761/26293/16-ц, в постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного господарського суду від 08 серпня 2019 року у справі № 922/2013/18, від 25 березня 2021 року у справі № 911/2961/19, від 30 серпня 2022 року у справі № 904/1427/21 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім цього, представник ОСОБА_1 - адвокат Фльорків О. В. зазначив, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування статті 625 ЦК України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Оскільки нарахування трьох процентів річних на підставі частини другої статті 625 ЦК України входить до складу грошового зобов`язання, вимоги про стягнення якого заявлені у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання з повернення вкладу, то відповідно до пункту 2 частини першої статті 268 ЦК України на зазначені вимоги позовна давність не поширюється. В оскаржуваних судових рішеннях суди зазначили, що в постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 607/14632/18 Тернопільський апеляційний суд встановив, що договір вкладу ОСОБА_1 не розривався, строк дії договору відповідно до пунктів 6, 7, 8 двічі було пролонговано на 366 днів і він мав би закінчитися 18 жовтня 2016 року, однак був припинений раніше за ініціативою банку внаслідок перерахування позивачу коштів у сумі 199 738,81 грн; відтак, в силу положень частини четвертої статті 82 ЦПК України, укладений між сторонами 16 жовтня 2013 року договір банківського вкладу припинив свою дію 19 жовтня 2015 року, у зв`язку з чим частина п`ята статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" не підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Однак наведені апеляційним судом у справі № 607/14632/18 висновки про розірвання договору вкладу 19 жовтня 2015 року з ініціативи банку не відповідають пункту 4 договору, за умовами якого, якщо закінчення строку вкладу припадає на вихідний день, то виплата суми вкладу здійснюється в перший робочий для банку день. В даному випадку днем закінчення строку вкладу була субота 17 жовтня 2015 року, відтак у відповідності до пункту 4 договору банк перерахував на користь позивача грошові кошти в розмірі 199 738,81 грн в перший робочий день після закінчення строку вкладу, а саме 19 жовтня 2015 року, і вклад позивача на новий строк автоматично не був продовжений. При цьому правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду (частина сьома статті 82 ЦПК України). Звільнення від доказування, навіть у разі наявності преюдиційних обставин, встановлених у рішенні суду, не може мати абсолютного характеру і не може сприйматися судами як неможливість спростування під час судового розгляду обставин, які зазначені в іншому судовому рішенні. Отже, висновки судів в цій справі про те, що укладений між сторонами 16 жовтня 2013 року договір банківського вкладу припинив свою дію 19 жовтня 2015 року, тому на вказані правовідносини не поширюється дія Закону України "Про захист прав споживачів", а відтак пеня відповідно до частини п`ятої статті 10 цього Закону не нараховується, є помилковими.
У грудні 2022 року АТ КБ "ПриватБанк" подало відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якому просило залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
У січні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Фльорків О. В. подав відзив на касаційну скаргу АТ КБ "ПриватБанк", в якому просив залишити її без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 листопада 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Фльорківа О. В. та витребувано матеріали цієї справи з Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області.
29 листопада 2022 року справа № 607/955/21 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк", зважаючи на виконання заявником вимог ухвали Верховного Суду від 27 жовтня 2022 року про залишення касаційної скарги без руху.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 лютого 2023 року справу призначено до судового розгляду.
Позиція Верховного Суду.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 3 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги АТ КБ "ПриватБанк" та представника ОСОБА_1 - адвоката Фльорківа О. В. підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин (стаття 264 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 367, частини першої статті 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Справа розглядається апеляційним судом за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою 1 розділу V ЦПК України.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення судів попередніх інстанцій в повній мірі не відповідають.
Згідно з частиною першою статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до статті 1058 ЦК України за договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов`язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором. Договір банківського вкладу, в якому вкладником є фізична особа, є публічним договором (стаття 633 цього Кодексу). До відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка (глава 72 цього Кодексу), якщо інше не встановлено цією главою або не випливає із суті договору банківського вкладу.
Згідно з частиною першою статті 1059 ЦК України договір банківського вкладу укладається в письмовій формі. Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту.
Договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові кошти вкладника передаються ним у власність банку, а безготівкові кошти - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким у вкладника виникає право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати процентів на неї, а в банку - відповідний обов`язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено переданням коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).
Відповідно до статті 1060 ЦК України в редакції, чинній на час укладення договору банківського вкладу, договір банківського вкладу укладається на умовах видачі вкладу на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад). Договором може бути передбачено внесення грошової суми на інших умовах її повернення. За договором банківського вкладу на вимогу банк зобов`язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника. Умова договору банківського вкладу на вимогу про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною. За договором банківського строкового вкладу банк зобов`язаний видати вклад та нараховані проценти за цим вкладом із спливом строку, визначеного у договорі банківського вкладу. Повернення вкладникові банківського строкового вкладу та нарахованих процентів за цим вкладом на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, можливе виключно у випадках, якщо це передбачено умовами договору банківського строкового вкладу. Якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим (частина третя статті 651 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.
Згідно зі статтею 1061 ЦК України банк виплачує вкладникові проценти на суму вкладу в розмірі, встановленому договором банківського вкладу. Якщо договором не встановлений розмір процентів, банк зобов`язаний виплачувати проценти у розмірі облікової ставки Національного банку України. Банк має право змінити розмір процентів, які виплачуються на вклади на вимогу, якщо інше не встановлено договором. У разі зменшення банком розміру процентів на вклади на вимогу новий розмір процентів застосовується до вкладів, внесених до повідомлення вкладників про зменшення процентів, зі спливом одного місяця з моменту відповідного повідомлення, якщо інше не встановлено договором. Встановлений договором розмір процентів на строковий вклад або на вклад, внесений на умовах його повернення у разі настання визначених договором обставин, не може бути односторонньо зменшений банком, якщо інше не встановлено законом. Умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів на строковий вклад в односторонньому порядку є нікчемною. Проценти на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу у банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав. Проценти на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані у цей строк проценти збільшують суму вкладу, на яку нараховуються проценти, якщо інше не встановлено договором банківського вкладу. У разі повернення вкладу виплачуються усі нараховані до цього моменту проценти.
Судами встановлено, що 16 жовтня 2013 року між ОСОБА_1 та ПАТ КБ "ПриватБанк", яке змінило назву на АТ КБ "ПриватБанк", було укладено договір строкового банківського вкладу № SAMDN25000738661782 "Стандарт, 12 місяців", на виконання умов якого позивач вніс на депозитний рахунок грошові кошти в розмірі 170 000 грн під 18 % річних, строком на 366 днів по 16 жовтня 2014 року включно.
Однією із істотних умов договору банківського вкладу була його мультивалютна властивість, що дозволяла вкладнику переоформити свій діючий вклад на депозит в іншій валюті.
Вказані обставини встановлені рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 30 грудня 2014 року у справі № 607/9814/14-ц, яким зобов`язано ПАТ КБ "ПриватБанк" конвертувати вклад за договором у сумі, яка існувала станом на дату звернення (29 січня 2014 року) та становила 188 747,43 грн, в іноземну валюту - долари США за комерційним курсом ПАТ КБ "Приватбанк", що діяв 29 січня 2014 року, а також - нарахувати відсотки на суму вкладу за період з 29 січня 2014 року до 16 жовтня 2014 року, врахувавши суму вже нарахованих відсотків за депозитом.
На підставі вказаного судового рішення ОСОБА_1 було видано виконавчий лист № 607/9814/14-ц, який він пред`явив на примусове виконання до Жовтневого відділу Державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції.
04 вересня 2015 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 11 частини першої статті 49 Закону № 606-XIV (повернення виконавчого документа до суду, який його видав, у випадку, передбаченому частиною третьою статті 75 цього Закону, а саме у зв`язку з неможливістю виконати рішення без участі боржника).
19 жовтня 2015 року ПAT КБ "Приватбанк" сплатило ОСОБА_1 грошові кошти за договором вкладу в розмірі 199 738,81 грн.
У 2016 році ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ПАТ КБ "Приватбанк" про відшкодування збитків, посилаючись на те, що відповідач сплатив йому грошові кошти в розмірі 199 738,81 грн, що за комерційним курсом банку на 19 жовтня 2015 року (1 долар США = 23,47 грн) було еквівалентно 8 508,87 доларам США. Однак з урахуванням того, що на виконання рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 30 грудня 2014 року у справі № 607/9814/14-ц конвертація депозитного вкладу з гривні в долари США мала проводитися за курсом, який існував станом на 29 січня 2014 року (1 долар США = 8,98 грн), то банк мав повернути йому грошові кошти в сумі, еквівалентній 22 231,73 доларам США. Внаслідок неналежного виконання банком своїх договірних зобов`язань щодо повернення вкладу йому також заподіяно моральну шкоду, яку він оцінив у розмірі 5 000 грн.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 вересня 2016 року у справі № 607/2972/16-ц позов задоволено. Стягнуто з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 матеріальні збитки в розмірі 15 135,96 доларів США та 5 000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Апеляційного суду Тернопільської області від 24 листопада 2016 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 12 квітня 2018 року, апеляційну скаргу ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено. Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 27 вересня 2016 року у справі № 607/2972/16-ц скасовано і ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено з огляду на те, що невиконання банком рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 30 грудня 2014 року та повернення позивачу 19 жовтня 2015 року (після закінчення строку дії договору банківського вкладу) грошових коштів у розмірі 199 738, 81 грн, тобто суми у національній валюті, яка не є еквівалентом вкладу, що мав бути конвертованим за рішенням суду в долари США, - не є майновими збитками в розумінні статей 22, 623 ЦК України, у зв`язку з чим ОСОБА_1 наділений правом звернутися до суду з позовом до банку про повернення всієї суми вкладу та відсотків.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 вересня 2019 року у справі № 607/14632/18, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 11 лютого 2020 року, позов ОСОБА_1 до АТ КБ "ПриватБанк" про стягнення коштів за договором вкладу задоволено частково. Стягнуто з АТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 грошові кошти за договором вкладу в розмірі 13 722,86 доларів США та відсотки, які підлягали нарахуванню за користування вкладом за період з 29 січня 2014 року по 19 жовтня 2015 року, в сумі 4 360,21 доларів США, а всього - 18 083,07 доларів США.
У вищезгаданій постанові від 11 лютого 2020 року у справі № 607/14632/18 Тернопільський апеляційний суд встановив, що договір банківського вкладу ОСОБА_1 не розривався, строк його дії відповідно до пунктів 6, 7, 8 договору двічі було пролонговано на 366 днів і він мав би закінчитися 18 жовтня 2016 року, однак був припинений раніше (19 жовтня 2015 року) за ініціативою банку внаслідок перерахування позивачу коштів у сумі 199 738,81 грн.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відтак, в силу положень частини четвертої статті 82 ЦПК України укладений між сторонами 16 жовтня 2013 року договір банківського вкладу припинив свою дію 19 жовтня 2015 року.
На підставі рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 вересня 2019 року ОСОБА_1 було видано виконавчий лист № 607/14632/18, який він пред`явив на примусове виконання до Печерського районного відділу Державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
В ході примусового виконання вказаного судового рішення державний виконавець стягнув з боржника грошові кошти в розмірі 509 714,73 грн, які 26 листопада 2020 року перерахував на рахунок стягувача ОСОБА_1
04 січня 2021 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з фактичним виконанням в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, сплатою боржником виконавчого збору та витрат виконавчого провадження.
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (статті 549, 551, 611 ЦК України).
Відповідно до преамбули Закону України "Про захист прав споживачів" він регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
У Законі України "Про захист прав споживачів" не визначено вичерпного переліку відносин, на які він поширюється, але з урахуванням характеру правовідносин, які ним регулюються, та керуючись загальними принципами цивільного судочинства і наявності в цивільних правовідносинах "слабкої сторони", якою є фізична особа - споживач, можна зробити висновок, що цим Законом регулюються відносини, які виникають з договорів купівлі-продажу, майнового найму (оренди), надання комунальних послуг, прокату, перевезення, зберігання, доручення, комісії, фінансово-кредитних послуг тощо. Особливістю таких правовідносин є участь в них спеціального суб`єкта - споживача.
У статті 1 Закону України "Про захист прав споживачів" визначено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника (пункт 22 цієї статті); продукція - це будь-який виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послуга - діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб`єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).
Отже, Законом України "Про захист прав споживачів" врегульовані договірні відносини за участі споживача.
Частиною п`ятою статті 10 Закону України "Про захист прав споживачів" встановлено, що у разі коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.