ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
31 березня 2023 року
м. Київ
справа № 826/7476/17
касаційне провадження № К/9901/32608/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Гончарової І.А.,
суддів - Олендера І.Я., Ханової Р.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області
на рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 квітня 2019 року (головуючий суддя - Шрамко Ю.Т.)
та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Шурко О.І., судді - Василенко Я.М., Лічевецький І.О.)
у справі № 826/7476/17
за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Київській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, рішень про застосування штрафних санкцій та вимоги про сплату боргу (недоїмки),
В С Т А Н О В И В:
У червні 2017 року Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ; позивач; платник) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Київській області (далі - ГУ ДПС у Київській області; відповідач; контролюючий орган) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 18 травня 2017 року № 0001071309, від 18 травня 2017 року № 0001091309, від 18 травня 2017 року № 0001101309, від 18 травня 2017 року № 0001181309, від 18 травня 2017 року № 0001191309, рішень від 17 травня 2017 року № 0001121309 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2464-VI), від 18 травня 2017 року № 0001061309 про застосування штрафних санкцій за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску та вимоги від 18 травня 2017 року № Ф-0001051309 про сплату боргу (недоїмки).
Окружний адміністративний суд м. Києва рішенням від 01 квітня 2019 року позов задовольнив повністю.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 04 листопада 2020 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.
ГУ ДПС у Київській області звернулося до суду касаційної інстанції з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 01 квітня 2019 року, постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 04 листопада 2020 року та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Мотивуючи касаційну скаргу, відповідач посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права. При цьому наголошує на об`єктивності висновків, викладених в акті перевірки.
Верховний Суд ухвалою від 20 січня 2021 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ГУ ДПС у Київській області.
09 лютого 2021 року від позивача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому він зазначив, що доводи касаційної скарги не спростовують правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права.
Переглядаючи оскаржувані судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіряючи дотримання судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ними норм матеріального права, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.
Судами попередніх інстанцій з`ясовано, що відповідачем проведено планову документальну виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року, за результатами якої складено акт від 27 квітня 2017 року № 278/13-09/2619500513.
Перевіркою встановлено недотримання платником вимог пунктів 177.2, 177.4 статті 177 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - ПК України) з огляду на: заниження доходу на 31149,36 грн за операціями зі здачі майна в оренду внаслідок неврахування мінімальної суми орендного платежу в розмірі 15,18 грн за квадратний метр, встановленого рішенням Вишгородської міської ради від 31 травня 2007 року № 8/6 "Про оренду майна, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Вишгорода"; заниження доходу за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року в сумі 498665,98 грн з підстави невіднесення до складу доходів вартості товару, який не проведений із застосуванням реєстратора розрахункових операцій; заниження витрат, пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності, в розмірі 90306,20 грн на електроенергію та охорону, які повинен був компенсувати орендар нежитлових приміщень; заниження витрат, пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності, в розмірі 316986,00 грн на сплату податку на доходи фізичних осіб за 2014 рік на суму 3340,00 грн, за 2016 рік на суму 3891,00 грн та акцизного податку за 2015 рік на суму 167389,00 грн, за 2016 рік на суму 142366,00 грн; заниження витрат, пов`язаних із здійсненням підприємницької діяльності, в розмірі 62000,00 грн на придбання ліцензій в 2014 та 2015 роках, що, в свою чергу, призвело до порушення пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ "Перехідні положення" ПК України, статей 11, 25 Закону № 2464-VI.
Крім того, контролюючий орган дійшов висновку про недотримання ФОП ОСОБА_1 пункту 187.1 статті 187 ПК України у зв`язку з невірним визначенням об`єкта оподаткування податком на додану вартість, що призвело до заниження податкових зобов`язань на загальну суму 167223,46 грн.
Також виявлено порушення платником вимог підпункту 214.1.4 пункту 214.1 статті 214, підпункту 215.3.10 пункту 215.3 статті 215, пункту 217.1 статті 217 ПК України з підстави заниження акцизного податку на 80745,00 грн з огляду на його недекларування із сум реалізації підакцизних товарів за січень - червень 2015 року.
На підставі зазначеного акта перевірки контролюючим органом прийнято: податкове повідомлення-рішення від 18 травня 2017 року № 0001071309, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 185620,14 грн за основним платежем та 46405,02 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; податкове повідомлення-рішення від 18 травня 2017 року № 0001091309, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору в розмірі 13209,73 грн за основним платежем та 9785,43 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; податкове повідомлення-рішення від 18 травня 2017 року № 0001101309, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з акцизного податку в розмірі 80745,00 грн за основним платежем та 20186,25 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; податкове повідомлення-рішення від 18 травня 2017 року № 0001191309, згідно з яким збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість у розмірі 167223,46 грн за основним платежем та 41805,86 грн за штрафними (фінансовими) санкціями; податкове повідомлення-рішення від 18 травня 2017 року № 0001181309, згідно з яким зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 36331,52 грн; рішення від 17 травня 2017 року № 0001121309, згідно з яким застосовано штрафні санкції за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом № 2464-VI, в розмірі 340,00 грн; рішення від 18 травня 2017 року № 0001061309, згідно з яким застосовано штрафні санкції за донарахування відповідним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску в розмірі 51778,92 грн; вимогу від 18 травня 2017 року № Ф-0001051309 про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску в розмірі 258894,61 грн.
Надаючи оцінку правомірності прийняття ГУ ДПС у Київській області названих актів індивідуальної дії, Верховний Суд виходить із такого.
За правилами пунктів 177.1, 177.2 статті 177 ПК України доходи фізичних осіб-підприємців, отримані протягом календарного року від провадження господарської діяльності, оподатковуються за ставками, визначеними в пункті 167.1 статті 167 цього Кодексу.
Об`єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов`язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.
Судами з`ясовано, що між позивачем, як орендодавцем, та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, як орендарем, укладено договори оренди: від 20 липня 2004 року, за яким в оренду передано частину торгівельного павільйону "Джерело", площею 11 м кв., за адресою: АДРЕСА_1, орендна плата становить 1,00 грн на рік; від 12 листопада 2012 року, за яким в оренду передано частину торгівельного павільйону, площею 6 м кв., за адресою: АДРЕСА_1, орендна плата становить 1,00 грн на рік; від 30 жовтня 2014 року, за яким в оренду передано частину торгівельного магазину " ІНФОРМАЦІЯ_1", площею 40 м кв., за адресою: АДРЕСА_3, орендна плата становить 1,00 грн на рік.
Обґрунтовуючи свою позицію, контролюючий орган посилався на рішення Вишгородської міської ради від 31 травня 2007 року № 8/6 "Про оренду майна, що перебуває у комунальній власності територіальної громади м. Вишгорода", яким встановлена мінімальна сума орендного платежу на рівні 15,18 грн за м кв.
Суди цілком об`єктивно відхилили наведені доводи відповідача з огляду на те, що зазначене рішення не може бути застосоване до спірних правовідносин з метою визначення оподатковуваного податком на доходи фізичних осіб доходу, оскільки воно як локальний нормативний акт поширюється виключно на правовідносини, предметом яких є майно, що перебуває в комунальній власності територіальної громади м. Вишгорода, та не застосовується до правовідносин, предметом яких є майно, що належить до приватної власності, як у розглядуваній ситуації.
Щодо заниження позивачем доходу за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року в сумі 498665,98 грн у зв`язку з невіднесенням до їх складу вартості товару, який не проведений із застосуванням реєстратора розрахункових операцій, в тому числі в 2014 році - 54214,01 грн, в 2015 році - 318468,32 грн, в 2016 році - 125983,65 грн, то судами з`ясовано, що такого висновку контролюючий орган дійшов на підставі пояснень ФОП ОСОБА_1 від 20 квітня 2017 року про залишок товарно-матеріальних цінностей, відповідно до яких станом на 01 січня 2014 року такий залишок становить 468009,11 грн, протягом 2014 року платник придбав товару на загальну суму 2972423,36 грн, який згідно з декларацією про майновий стан і доходи реалізовано на суму 2684928,39 грн. Водночас, залишок товарів за даними платника становить 809718,09 грн, а за даними перевірки - 755504,08 грн (468009,11 + 2972423,36 - 2684928,39).
Проте, матеріали справи, зокрема, Книги обліку доходів і витрат свідчать, що залишок товарних запасів станом на 01 січня 2014 року становив 509651,08 грн, а не 468009,11 грн, як зазначено в акті перевірки. Натомість сума 468009,11 грн - це залишок товару на початок звітного періоду, що передував 01 січня 2014 року.
Відповідно до податкових декларацій з податку на додану вартість за період січень - грудень 2014 року позивачем придбано товару на суму 3021635,00 грн, а не 2972423,36 грн, як вказано в акті перевірки.
Таким чином, 509651,08 грн (залишок товарів станом на 01 січня 2014 року) + 3021635,00 грн (придбано товару в 2014 році) - 2684928,39 грн (реалізовано товару у 2014 році) = 846357,69 грн (залишок товару станом на 01 січня 2015 року). Ця сума і зазначена ФОП ОСОБА_1 і в Книзі обліку доходів і витрат.
При розрахунку залишків товару станом на 2015 рік та, відповідно, станом на 2016 рік ГУ ДПС у Київській області використовувалися невірні дані, інформація щодо яких спростована вище, і, як наслідок, неправильно обраховано залишки товарних запасів у цих періодах.
За таких обставин доводи відповідача про заниження платником доходу за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року на 498665,98 грн цілком правильно визнано судами необ`єктивними.
Крім того, судами першої та апеляційної інстанцій з`ясовано, що позивач в охоплений перевіркою період надав в оренду частини приміщень, що знаходяться в АДРЕСА_1, та АДРЕСА_3, Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2, що становить 30 відсотків від загальної площі приміщень. При цьому, на переконання відповідача, право віднесення до складу витрат вартості електроенергії та послуг охорони, які придбавалися платником, виникає лише після отримання компенсації їх вартості орендарем, яку ФОП ОСОБА_1 за період з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2016 року не отримував.