Постанова
Іменем України
30 березня 2023 року
м. Київ
справа № 278/1368/22
провадження № 61-2741св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання договорів дарування недійсними,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 22 листопада 2022 року у складі судді Татуйко Є. О. та постанову Житомирського апеляційного суду від 27 січня 2023 року у складі колегії суддів: Трояновської Г. С., Миніч Т. І., Павицької Т. М.,
ВСТАНОВИВ:
1.Описова частина
Короткий зміст позову
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, у якому просила визнати недійсними договори від 13 липня 2021 року про дарування 5/8 ідеальних частин житлового будинку та 5/8 частин земельної ділянки, що за адресою: АДРЕСА_1, які укладені між нею і ОСОБА_2, посвідчені приватним нотаріусом Доброльожею В. І. і зареєстровані у реєстрі за № 1163 та № 1164;
визнати недійсними договори від 04 лютого 2022 року про дарування 5/8 ідеальних частин житлового будинку та 5/8 частин земельної ділянки, що за адресою: АДРЕСА_1, які укладені між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, посвідчені приватним нотаріусом Сєтаком В. Я.
На обґрунтування ОСОБА_1 указувала, що вона була власником 5/8 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та відповідної частини земельної ділянки за цією ж адресою, які 13 липня 2021 року за договорами дарування подарувала своєму сину ОСОБА_2 . Однак вона помилилася щодо природи цих правочинів, оскільки фактично мала на меті укласти з відповідачем договір довічного утримання, сподіваючись на те, що він буде надавати їй допомогу, забезпечувати її, вести господарство, купувати ліки та підтримувати її морально.
Позивач указала, що на теперішній час вона проживає у цьому будинку. Крім того, вважала, що за її життя подароване нерухоме майно не перейде у власність іншим особам, однак 04 лютого 2022 року ОСОБА_2 подарував спірне майно своїй дочці. Онука ставиться до неї зневажливо, не допомагає та не піклується про неї.
У разі задоволення її вимоги про визнання недійсними договорів дарування від 13 липня 2021 року підлягає задоволенню і похідна вимога про визнання недійсним договору дарування, укладеного 04 лютого 2022 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 .
Ураховуючи наведене, позивач просила позов задовольнити.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Житомирський районний суд Житомирської області рішенням від 22 листопада 2022 року в задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивоване недоведеністю заявлених позивачем вимог.
Короткий зміст рішення апеляційного суду
Житомирський апеляційний суд постановою від 27 січня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 22 листопада 2022 року - без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована законністю і обґрунтованістю рішення суду першої інстанції.
Короткий зміст вимог касаційної скарги, її узагальнені аргументи
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду 24 лютого 2023 року, ОСОБА_1 просить скасувати рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 22 листопада 2022 року і постанову Житомирського апеляційного суду від 27 січня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник посилається на те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 17 лютого 2022 року у справі № 307/3807/19, від 29 листопада 2021 року у справі № 204/1291/20, від 02 лютого 2022 року у справі № 333/7646/15.
На обґрунтування касаційної скарги заявник зазначає, що суди неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.
Зокрема вказувала, що у перші місяці після укладання договору син дійсно надавав їй допомогу, тому у неї не виникало сумніву щодо допущеної помилки, вона продовжувала проживати у своєму будинку і отримувала від ОСОБА_2 допомогу щодо забезпечення свого життя. Проте після початку повномасштабної війни, коли вона, син, невістка, онука з чоловіком стали проживати разом у будинку сина на АДРЕСА_2, ставлення до неї стало негативним, зневажливим, у зв`язку з чим після чого у неї виник сумнів щодо укладених договорів. Після звернення за наданням правової допомоги вона зрозуміла, що помилилася при укладанні оспорюваних договорів.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
15 березня 2023 року справа надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_1 належало 5/8 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки площею 0,20 га із цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка) за цією ж адресою.
19 травня 2021 року позивач склала заповіт, яким усе своє майно заповіла сину ОСОБА_2 .
13 липня 2021 року ОСОБА_1 на підставі договорів дарування подарувала ОСОБА_2 5/8 частин житлового будинку АДРЕСА_1 та 5/8 частин земельної ділянки за цією ж адресою.
Пунктами 12-17 вказаних договорів передбачено відсутність обов`язку у обдаровуваного вчиняти будь-які дії майнового та немайнового характеру на користь дарувальника; правочин не має характеру удаваного чи фіктивного, не приховує собою інший; сторони стверджують, що однаково розуміють значення, умови та правові наслідки правочину, котрий відповідає дійсним намірам. Правочин прочитано нотаріусом вголос.
04 лютого 2022 року ОСОБА_2 на підставі договору дарування подарував спірне майно ОСОБА_3 .
В апеляційному суді ОСОБА_1 підтвердила, що власноручно виконала підпис у договорах дарування, підтвердила, що нотаріус роз`яснив зміст договору та наслідки його укладення декілька разів. ОСОБА_1 чітко надавала пояснення щодо роз`яснення їй правової природи договорів дарування, укладених 13 липня 2021 року та посвідчених нотаріусом Доброльожею В. В. ОСОБА_1 пояснила, що претензій до свого сина ОСОБА_2 вона не має та мала намір передати йому у власність належну їй частину будинку і земельної ділянки.
Водночас ОСОБА_1 зазначила, що конфліктні відносини виникли у неї саме з онукою, ОСОБА_3 і невісткою, коли вони після повномасштабного вторгнення Російської Федерації почали спільно проживати у будинку сина на АДРЕСА_2 . Через наявність конфліктних відносин, у яких син її не захистив, ОСОБА_1 змушена була повернутись до будинку АДРЕСА_1 . Після того як позивач дізналася, що ОСОБА_2 подарував спірне майно ОСОБА_3, позивач змінила своє ставлення до укладених нею договорів дарування.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Верховний Суд, перевіривши правильність застосування судами норм права в межах касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Мотиви і доводи Верховного Суду та застосовані норми права
Відповідно до статті 203 ЦК загальними вимогами, додержання яких є необхідним для чинності правочину є: 1) зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; 6) правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.