Постанова
Іменем України
03 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 201/5161/18
провадження № 61-21420св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Демченко Е. Л., Куценко Т. Р., Макарова М. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя, визнання права власності на майно.
Уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що з 11 вересня 2004 року до 25 квітня 2017 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 .
Під час перебування сторін у шлюбі за спільні грошові кошти, надані їхніми батьками, та взявши частину грошових коштів в кредит, вони придбали квартиру АДРЕСА_1 .
Зобов`язання з погашення кредиту вони виконували за спільні кошти із сімейного бюджету.
У 2015 році ними припинені шлюбні відносини, у зв`язку з чим ОСОБА_3 зібрала речі та пішла, а він залишився проживати у зазначеній квартирі.
У лютому 2016 року шлюбні відносини між ними припинено остаточно та у квітні 2017 року рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська шлюб розірвано.
ОСОБА_1 зазначив, що після того, як він не погодився продати спірну квартиру ОСОБА_3 вигнала його із квартири.
ОСОБА_1 вважав, що майно, набуте за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності та з врахуванням того, що частина грошових коштів на придбання цієї квартири надана батьками ОСОБА_3, однак він не має змоги виплатити половину від цієї суми, тому вважає за можливе виділити йому у власність 2/5 частини спірної квартири.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1, посилаючись на статті 60, 61, 69, 70 Сімейного кодексу України (далі - СК України), просив суд: визнати за ним право власності на 2/5 частини квартири АДРЕСА_2, припинивши між ними право спільної сумісної власності на цю квартиру.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2021 року у складі судді Антонюка О. А. позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано об`єктом права спільної сумісної власності квартиру АДРЕСА_1 .
У порядку розподілу вказаного спільного майна подружжя визнано право власності за ОСОБА_1 на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Решту 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 визнано власністю ОСОБА_3 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна квартира є спільним сумісним майном подружжя та підлягає поділу саме шляхом визнання права власності за кожним із подружжя по 1/2 частини цієї квартири.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково.
Рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13 квітня 2021 року скасовано та ухвалено нове рішення.
Позов ОСОБА_1 задоволено.
У порядку поділу спільного майна подружжя:
визнано за ОСОБА_1 право власності на 2/5 частини квартири АДРЕСА_2 .
визнано за ОСОБА_4 право власності на 3/5 частини квартири АДРЕСА_2 .
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що спірна квартира, за яку було сплачено 373 000,00 грн, придбана за частину коштів, отриманих у кредит у розмірі 263 000,00 грн, за грошові кошти, подаровані відповідачу в розмірі 77 444,80 грн, у зв`язку з чим зазначена сума грошових коштів вважається особистими грошовими коштами відповідача, та за частину грошових коштів у розмірі 32 555,20 грн, які були спільними коштами подружжя.
Отже, наявні правові підстав для поділу спірної квартири, яка є спільним сумісним майном подружжя, шляхом визнання за позивачем права власності на 2/5 частини цієї квартири, а за відповідачем 3/5 частини, частка відповідача є більшою, оскільки нею доведено, що частина грошових коштів у розмірі 77 444,80 грн (20 % від суми 373 000,00 грн, за яку придбана квартира), була її особистими грошовими коштами, що визнавалося і позивачем в уточненому позові.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводи
У грудні 2021 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 26 листопада 2021 року, в якій заявник просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Підставою касаційного оскарження зазначеного судового рішення заявник вказує на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 456/828/17, від 16 грудня 2019 року у справі № 308/4390/18, а також зазначає на порушення норм процесуального права, зокрема на недослідження зібраних у справі доказів (пункти 1 та 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, щосудом апеляційної інстанції не враховано того, що з ОСОБА_4 проживає та перебуває на її утримані їхня спільна з ОСОБА_5 дочка ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, а у ОСОБА_5 існує заборгованість зі сплати аліментів на її утримання, що є підставою для відступлення від рівності часток на спільне майно подружжя.
Також суд апеляційної інстанції, визначаючи ОСОБА_5 2/5 частини спірної квартири, діяв усупереч доказам, наявним у матеріалах справи, оскільки незважаючи на факт розірвання шлюбу, який між сторонами розірвано 25 квітня 2017 року, проігнорував факт сплати у серпні 2018 року ОСОБА_4, як остаточне погашення кредиту, 162 722,00 грн особистих коштів. Зазначені грошові кошти були її особистою власністю, тому не можуть рахуватися як частина спільного майна подружжя, як це зазначив суд апеляційної інстанції.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 травня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її з суду першої інстанції.
У травні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу учасники справи до суду не подали
Фактичні обставини справи, встановлені судами
З 11 вересня 2004 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 квітня 2017 року у справі № 201/2652/17 розірвано.
Під час перебування сторін у шлюбі ними придбано однокімнатну квартиру АДРЕСА_1 за 373 000,00 грн, право власності на яку зареєстровано за ОСОБА_3, що підтверджує договір купівлі-продажу квартири від 25 липня 2008 року, посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бойченко Т. М., та інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна.
Відповідно до договору дарування грошей від 18 липня 2008 року, посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Кохан Г. Л., зареєстровано в реєстрі за № 2191, ОСОБА_7 подарувала ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 77 444,80 грн, що на день укладання правочину є еквівалентним 16 000,00 дол. США, для купівлі останньою квартири АДРЕСА_1 .
25 липня 2008 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Укрпромбанк" та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 1379-0161001/ФК-08, а також 09 грудня 2008 року додатковий договір, відповідно до умов яких ОСОБА_3 отримала в кредит для придбання квартири АДРЕСА_1 грошові кошти у розмірі 263 000,00 грн, термін погашення кредиту до 24 липня 2033 року. ОСОБА_1 виступав поручителем за цим договором і давав згоду на кредит, оформлення договору іпотеки і договору купівлі-продажу вказаного житла.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.