Постанова
Іменем України
24 березня 2023 року
м. Київ
справа № 607/18007/21
провадження № 61-12359св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Братівник Ігор Васильович, на ухвалу Тернопільського апеляційного суду
від 07 листопада 2022 року у складі колегії суддів: Парадюк Т. С., Дикун С. І., Храпак Н. М., у справі запозовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2021 року ОСОБА_1 (громадянин Республіки Польща) звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу.
В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що 12 листопада 2018 року ОСОБА_1, який здійснює підприємницьку діяльність у Республіці Польща, та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець зобов`язався продати покупцеві обумовлений товар, а покупець зобов`язався прийняти товар та здійснити його оплату 12 листопада 2018 року за ціною 22 317,12 злотих.
Вказує, що позивач виконав свої зобов`язання перед відповідачем, передавши йому товар, а останній його прийняв. Зазначає, що факт існування між сторонами договірних правовідносин та передачі продавцем товару, обумовленого договором, покупцеві підтверджується рахунком-фактурою (FAKTURA VAT) від 12 листопада 2018 року № 2/11/2018, що виставлено покупцем та підписано відповідачем.
04 жовтня 2019 року між сторонами повторно укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець зобов`язався продати покупцеві товар, а покупець зобов`язався прийняти товар та здійснити його оплату не пізніше 18 жовтня 2019 року за ціною 6 801,4 злотих.
Позивач зазначає, що виконав свої зобов`язання перед відповідачем, передавши йому товар, а останній його прийняв. Факт існування між сторонами договірних правовідносин та передачі продавцем товару, обумовленого договором, покупцеві підтверджується рахунком-фактурою (FAKTURA VAT) від 04 жовтня 2019 року № 1/10/2019, що виставлено покупцем та підписано відповідачем.
Позивач вважає, що внаслідок невиконання відповідачем умов договорів купівлі-продажу у відповідача виникла перед позивачем заборгованість, що становить 31 448,58 злотих, яка складається з: 22 317,12 злотих заборгованості за договором купівлі-продажу від 12 листопада 2018 року та 3 % річних за користування чужими коштами в період із 13 листопада 2018 року до 01 жовтня 2021 року у розмірі 1 931,49 злотих; 6 801,41 злотих заборгованості за договором купівлі-продажу від 04 жовтня 2019 року та 3 % річних за користування чужими коштами в період із 19 жовтня 2019 року до 01 жовтня 2021 року у розмірі 398,56 злотих, а також понесені судові витрати.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Підволочиського районного суду Тернопільської області
від 05 липня 2022 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 22 317,12 злотих за договором купівлі-продажу за рахунком-фактурою (FAKTURA VAT)
від 12 листопада 2018 року № 2/11/2018.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 6 801,41 злотих згідно із договором купівлі-продажу за рахунком-фактурою (FAKTURA VAT)
від 04 жовтня 2019 року № 1/10/2019.
Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 1 949,23 грн сплаченого судового збору.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що доказів здійснення оплати грошових коштів за придбаний товар відповідачем на користь позивача матеріали справи не містять, що дає підстави вважати доведеною обставину невиконання ОСОБА_2 зобов`язання перед ОСОБА_3 .
Водночас суд вважав відсутніми підстави для стягнення з відповідача 3 % річних за користування чужими коштами у зв`язку із невиконанням умов договору із тих підстав, що оскільки рахунок-фактура не вважається правочином, а є документом, що підтверджує наявність між сторонами договірних зобов`язань, а матеріали справи інших доказів щодо умов договору купівлі-продажу не містять, то суд дійшов висновку про те, що строк виконання зобов`язання покупцем сторонами не погоджено та згідно із статтею 530 ЦК України строк виконання зобов`язання настав у момент пред`явлення вимоги продавця до покупця.
Крім того, відповідач не спростував належними та допустимими доказами ту обставину, що рахунок-фактура (FAKTURA VAT) від 12 листопада 2018 року № 2/11/2018 та рахунок-фактура (FAKTURA VAT) від 04 жовтня 2019 року № 1/10/2019 підписані власноруч не ОСОБА_2 .
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 07 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.
Рішення Підволочиського районного суду Тернопільської області
від 05 липня 2022 року скасовано. Провадження у справі закрито.
Роз`яснено ОСОБА_1 про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ухвали звернутися до суду із заявою про направлення справи до Господарського суду Тернопільської області. Заява подається до суду, який прийняв постанову про закриття провадження у справі.
Ухвала мотивована тим, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення справи, тому рішення суду підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 255 та частин першої, другої статті 377 ЦПК України, оскільки на момент подачі позову сторонами у цій справі є фізичні особи-підприємці, а спір між ними виник із підстав витрат, здійснених у результаті підприємницької діяльності, тому справа відноситься до юрисдикції господарського суду.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У грудні 2022 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Братівник І. В.,звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу суду апеляційної інстанції, у якій просить скасувати вказану ухвалу та передати справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник вказує обставини, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України.
Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав значення тій обставині, що хоча апеляційна скарга містить інформацію стосовно того, що відповідач на момент вчинення правочину зареєстрований як фізична
особа-підприємець, проте не вказується на те, що саме правовідносини, що виникли між сторонами, характеризуються як господарські. Відповідачем не надано, а судом не здобуто доказів того, що рахунки-фактури, що містяться в матеріалах справи, внесені фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 до відповідних реєстрів бухгалтерського обліку, що б свідчило про придбання майна покупцем як фізичною особою-підприємцем з метою ведення підприємницької діяльності.
Окрім того, з урахуванням норми статті 320 ЦК України власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності, крім випадків, встановлених законом, отже, використання ним цього майна в цілях підприємництва в подальшому не суперечить цивільному законодавству України та не надає такому правочину ознак господарсько-майнового.
Щодо проведення розрахунків у безготівковій формі зазначає, що сам по собі факт погодження сторонами розрахунків у безготівковій формі не може свідчити, що обидві сторони правочину діяли як суб`єкти господарювання, оскільки жодним нормативно-правовим актом України не встановлена заборона проведення безготівкових розрахунків між суб`єктами господарювання та фізичними особами.
Підсумовуючи вищезазначені обставини, на думку позивача, вбачається, що на момент вчинення правочинів між сторонами, ОСОБА_2 не значиться у розрахункових документах як фізична особа-підприємець, отже, договір ним укладено як фізичною особою, що виключає належність цих правовідносин до господарських та підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Судом апеляційної інстанції також помилково зроблено висновки стосовно того, що правочини, укладені між сторонами, носять господарсько-майновий характер, оскільки докази на підтвердження використання майна в господарських цілях матеріали справи не містять.
Аргументи інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Колцуняк Ю. В., просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, ухвалу суду апеляційної інстанції залишити без змін.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження та витребувано цивільну справу № 607/18007/21 з Підволочиського районного суду Тернопільської області.
У січні 2023 року справа № 607/18007/21 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що згідно із рахунком-фактурою (FAKTURA VAT)
від 12 листопада 2018 року № 2/11/2018 Bronislav Wodecki передав ОСОБА_2 товар - прості свічки настільні різних кольорів, вагою 50 грамів кожна у кількості 4,23 тонни вартістю 22 317,12 злотих, що підтверджується підписами сторін на документі. У рахунку-фактурі зазначено, що розрахунок за товар слід проводити шляхом безготівкового перерахунку коштів на рахунок позивача НОМЕР_1, відкритий у Santander Bank Polskа.
Також матеріали справи містять рахунок-фактуру від 04 жовтня 2019 року (FAKTURA VAT) № 1/10/2019 із якого встановлено, що ОСОБА_3 передав ОСОБА_2 товар - свічки настільні кручені різних кольорів у кількості 17 280,00 штук вартістю 6 801,41 злотих, що підтверджується наявними на документі підписами сторін. У рахунку-фактурі зазначено, що розрахунок за товар слід проводити шляхом безготівкового перерахунку коштів на рахунок позивача НОМЕР_1, відкритий у Santander Bank Polskа.
У суді апеляційної інстанції встановлено, що на момент укладення договорів сторони були і є фізичними особами-підприємцями, що підтверджується копіями центрального реєстру та інформації про економічну діяльність Республіки Польща - ОСОБА_3 та витягу з Єдиного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, в яких вказано, що одним із видів їх діяльності є торгівля товарами.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.