ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 серпня 2022 року
м. Київ
справа № 387/294/19
провадження № 61-18455св19
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Згода",
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_1, на постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 вересня 2019 року, прийняту колегією у складі суддів: Чельник О. І., Авраменко Т. М., Письменного О. А.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2018 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Згода" (далі - ТОВ "Згода") про визнання недійсною додаткової угоди до договору оренди землі.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що їй на праві приватної власності належить земельна ділянка площею 5,34 га з кадастровим номером 3521786300:02:000:0308, розташована на території Троянської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
11 липня 2007 року вона з ТОВ "Згода" уклала договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 10 років, який зареєстрований 7 травня 2009 року.
14 лютого 2018 року її представник повідомив ТОВ "Згода" про відсутність наміру продовжувати дію договору і дізнався про існування додаткової угоди від 17 січня 2017 року до договору оренди землі від 11 липня 2007 року, якою продовжено строк дії договору оренди до 7 травня 2029 року.
Позивач стверджує, що вказану додаткову угоду вона не підписувала та не мала волевиявлення на її укладення, тому вказаний правочин має бути визнаний недійсним.
Посилаючись на викладені обставини, ОСОБА_1 просила визнати недійсною додаткову угоду від 17 січня 2017 року до договору оренди землі.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 4 червня 2019 року, ухваленим у складі судді Цоток В. В., позов задоволено.
Визнано недійсною додаткову угоду від 17 січня 2017 року до договору оренди землі від 11 липня 2007 року, сторонами якої є ОСОБА_1 та ТОВ "Згода".
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з відсутності вільного волевиявлення позивача на укладення додаткової угоди до договору оренди землі, оскільки підпис у додатковій угоді до договору оренди належної їй земельної ділянки виконаний не нею. Також суд першої інстанції вказував на те, що на час підписання оспорюваної додаткової угоди позивач постійно проживала у Російській Федерації та востаннє перебувала на території України 19 березня 2014 року, а оспорювана додаткова угода підписана 17 січня 2017 року. Крім того, оспорювана додаткова угода укладена від імені ОСОБА_1 в той час, коли позивач вже змінила прізвище на " ОСОБА_1".
Постановою Кропивницького апеляційного суду від 10 вересня 2019 року рішення Добровеличківського районного суду Кіровоградської області від 4 червня 2019 року скасовано з ухваленням нового рішення про відмову у позові.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у позові, апеляційний суд вказував на те, що позивач належними і допустимими доказами не довела ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У жовтні 2019 року ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_1, подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила постанову Кропивницького апеляційного суду від 10 вересня 2019 року скасувати і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права і порушенням норм процесуального права.
Заявник вказувала на невстановлення апеляційним судом фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, та ненадання належної оцінки зібраним у справі доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.
Апеляційний суд не врахував, що 19 березня 2014 року позивач виїхала за межі України і до теперішнього часу проживає у м. Олександрів Російської Федерації. Вказані обставини свідчать про те, що позивач фізично не могла бути присутньою при укладенні додаткової угоди 17 січня 2017 року і таке вказує на її недійсність. Окремими доказами того, що позивач не підписувала додаткову угоду, є і те, що позивач вийшла заміж і змінила прізвище на " ОСОБА_1", проте в оспорюваній угоді вказано її дошлюбне прізвище " ОСОБА_1". Вважає, що відповідачем не подано будь-яких доказів на спростування доводів позивача, а висновки апеляційного суду ґрунтуються на припущеннях, що є порушенням норм процесуального права. Посилаючись на зазначене, ОСОБА_2, яка діє в інтересах ОСОБА_1, просила про задоволення касаційної скарги.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 жовтня 2019 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано з Добровеличківського районного суду Кіровоградської області матеріали цивільної справи № 387/294/19.
Ухвалою цього ж суду від 1 серпня 2022 року справу призначеного до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій фактичні обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що на підставі державного акта на право приватної власності на землю від 27 березня 2002 року серії КР № 005756 ОСОБА_1 є власником земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 5,34 га, розташованої на території Троянської сільської ради Добровеличківського району Кіровоградської області.
11 липня 2007 року ОСОБА_1 та ТОВ "Згода" уклали договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 10 років. Вказаний договір зареєстрований у Добровеличківському РВ КРФ ДП "Центр ДЗК", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 7 травня 2009 року за № 040936900040.
Зі свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 28 травня 2011 року, виданого відділом реєстрації актів цивільного стану адміністрації Олександрівського району Володимирської області Російської Федерації, суди встановили, що ОСОБА_1 28 травня 2011 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 і змінила прізвище на " ОСОБА_1".
На підставі вказаного свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 20 вересня 2011 року Добровеличківським районним відділом Управління Міністерства внутрішніх справ України в Кіровоградській області видано паспорт серії НОМЕР_2 .
Також судами встановлено, що 17 січня 2017 року ОСОБА_1 (ОСОБА_1) та ТОВ "Згода" укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 11 липня 2007 року, відповідно до якої сторони домовилися про продовження строку дії договору оренди землі до 7 травня 2029 року. За користування об`єктом оренди встановлена орендна плата в розмірі 4,5% від нормативної грошової оцінки. На підставі вказаної угоди зареєстроване право оренди в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 15 червня 2017 року.
З міграційної карти серії 1413 № 4174474 суди встановили, що ОСОБА_1 19 березня 2014 року виїхала на постійне місце проживання до м. Олександрів Російської Федерації.
З довідки від 15 квітня 2019 року № 245, виданої адміністрацією ТОВ "Агроторг", яке розташоване у м. Санкт-Петербург Російської Федерації, суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 з 1 грудня 2016 року перебуває в трудових відносинах із вказаним суб`єктом господарювання та працює на посаді продавця-касира.
Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови
Відповідно до статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
8 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460 IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ".
Пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 5 січня 2020 року № 460-IX "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ" установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України у редакції Кодексу, чинній на час подання касаційної скарги, підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України у тій же редакції Кодексу).
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши доводи касаційної скарги, суд дійшов таких висновків.
За змістом статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.
Згідно з частиною першою статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).