ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 березня 2023 року
м. Київ
справа №300/3724/20
адміністративне провадження №К/9901/22592/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Коваленко Н.В., суддів: Берназюка Я.О., Шарапи В.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні у касаційному порядку справу за позовом ОСОБА_1 до Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб при Міністерстві у справах ветеранів України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, за касаційною скаргою Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" при Міністерстві у справах ветеранів України на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду у складі судді Микитюка Р.В. від 05.02.2021 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду у складі колегії суддів Пліша М.А., Ніколіна В.В., Качмара В.Я. від 18.05.2021,
УСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
1. У грудні 2020 року ОСОБА_1 (далі у тексті цієї постанови також ОСОБА_1, позивачка) звернулася з позовом до Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб при Міністерстві у справах ветеранів України (далі у тексті цієї постанови також Комісія, відповідач), у якому просила:
- визнати протиправним і скасувати рішення про відмову в наданні статусу учасника бойових дій (далі також спірне, оскаржуване рішення);
- зобов`язати відповідача повторно розглянути документи та прийняти рішення про надання статусу учасника бойових дій.
2. В обґрунтуванні позовних вимог наводились аргументи про те, що протокольне рішення відповідача за №2 від 11.06.2020 про відмову в наданні позивачу статусу учасника бойових дій, на думку позивачки, прийнято протиправно.
3. ОСОБА_1 зазначала, що у періоди з 31.10.2016 по 29.11.2016 та з 01.11.2017 по 30.11.2017 вона як медичний працівник залучалася до проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях з підпорядкуванням керівнику оперативного штабу з управління антитерористичною операцією і це підтверджується документами, які подавались нею до Комісії.
4. Окрім цього, позивачка стверджувала, що для участі у проведенні антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областях у вищевказані періоди по місцю роботи їй керівництвом Лисецької центральної районної лікарні видавалися відповідні накази про відрядження до зони АТО. Крім зазначених вище періодів, до зони АТО для участі в проведенні антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областях позивач відряджалася ще у період з 02.05.2017 по 31.05.2017, а також в оперативне розпорядження штабу ООС для виконання завдання в складі Першого мобільного шпиталю ім. М. Пирогова в періоди з 01.06.2018 по 30.06.2018 та з 01.11.2018 по 30.11.2018.
5. Посилаючись на такі обставини, позивачка вважає, що має право на отримання статусу учасника бойових дій, для чого у лютому 2020 року звернулася до відповідача.
6. Позивачка вважає, що нею були подані усі передбачені законодавством документи, яких було достатньо для прийняття рішення і які підтверджували її участь в бойових діях, однак Комісією, на думку ОСОБА_1, було прийнято невмотивоване, без детального з`ясування обставин перебування в АТО і вивчення про це наданих документів, рішення про відмову в наданні позивачу статусу учасника бойових дій, без урахування права на участь у процесі прийняття рішення та з порушенням визначених законом строків.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
7. Рішенням Івано - Франківського окружного адміністративного суду від 05.02.2021, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 18.05.2021, позов задоволено частково, а саме:
- визнано протиправним та скасовано протокольне рішення Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб при Міністерстві у справах ветеранів України №2 від 11.06.2020 про відмову в наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій.
- зобов`язано Міжвідомчу комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб при Міністерстві у справах ветеранів України повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання їй статусу учасника бойових дій, з урахуванням висновків суду.
- У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
8. Ухвалюючи таке рішення, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. М. Пирогова, є добровольчим формуванням, що було утворене з числа медичних працівників для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, та брало безпосередню участь в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення у взаємодії із Збройними Силами України, Службою безпеки України.
9. Суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що на позивачку поширюється дія абзацу першого пункту 21 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", оскільки вона у період до набрання чинності Законом України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" у складі добровольчого формування, що було утворено (самоорганізувалося) для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брала участь у проведенні антитерористичної операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення не менше ніж 30 календарних днів.
10. У оскаржуваних судових рішеннях також зазначено, що позивачка залучалася до проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областях в складі добровольчого формування з підпорядкуванням керівнику оперативного штабу з її управління на підставі наказів першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 02.12.2016 №147дск та від 21.08.2018 №10дск, що з урахуванням норм статті 4 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" (в редакції від 07.05.2017, що діяла під час залучення позивачки до проведення АТО) не викликало необхідності отримання документу від інших суб`єктів, які залучаються до боротьби з тероризмом.
11. При цьому, суди попередніх інстанцій підкреслили, що вимога про подання такого документу, як довідки органів, які згідно з Законом України "Про боротьбу з тероризмом" визначені суб`єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом з`явилася в Законі України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в редакції Закону від 01.01.2020 року.
12. Вирішуючи цей спір, суди першої та апеляційної інстанцій звертали увагу на те, що згідно з пунктом 2 Положення про міжвідомчу комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", затвердженого наказом Міністерства у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України від 07.11.2019 №76 Міжвідомча комісія приймає рішення про надання статусу учасника бойових дій на підставі документів про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, визначених пунктом 4 Порядку надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №413.
13. Як відзначається у оскаржуваних судових рішеннях, у пункті 4 вищеназваного Порядку (в редакції, що діяла під час залучення позивача до проведення АТО) документами, на підставі яких надавався статус учасника бойових дій були: витяги з наказів керівника Антитерористичного центру при СБУ або особи, яка його заміщує, першого заступника чи заступника керівника Антитерористичного центру при СБУ про залучення до проведення антитерористичної операції, документи про направлення у відрядження до районів проведення антитерористичної операції або інші офіційні документи, видані державними органами, що містять достатні докази про безпосередню участь особи у виконанні завдань антитерористичної операції в районах її проведення.
14. Оскільки у матеріалах справи були наявні копії документів, які подавалися позивачкою відповідачу разом із заявою про надання статусу учасника бойових дій, зокрема, витяги з наказів першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 02.12.2016 №147дск та від 21.08.2018 №10дск, численні копії наказів з місця роботи позивача про відрядження до зони АТО, довідка Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. М. Пирогова від 03.05.2019 №2088, то посилаючись на норми статті 58 Конституції України та надані Конституційним Судом України офіційні роз`яснення щодо її тлумачення у питанні дії законів у часі, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про те, що у Комісії були відсутні підстави для відмови ОСОБА_1 у наданні їй статусу учасника бойових дій, а тому визнали протиправним і скасували оскаржуване рішення.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
15. Не погоджуючись з вищенаведеними судовими рішеннями, Комісія подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просить їх у частині задоволених вимог позовної заяви скасувати й відмовити у задоволенні позову повністю.
СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
16. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що відповідно до витягу з наказу першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 02.12.2016 №147дск медичний працівник - лікар Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. М. Пирогова ОСОБА_1 в період з 31.10.2016 по 29.11.2016 залучалася проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях.
17. З 01 по 30 листопада 2017 року ОСОБА_1 також була залучена до проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областях з підпорядкуванням керівнику оперативного штабу з управління антитерористичною операцією. Дана обставина підтверджується копією витягу з наказу першого заступника Голови Служби - керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 21.08.2018 №10дск.
18. Як свідчить довідка Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. М. Пирогова від №2088 від 03.05.2019 ОСОБА_1 з 31.10.2016 по 29.11.2016, з 02.05.2017 по 31.05.2017, з 01 по 30.11.2017 була відряджена в оперативне розпорядження штабу АТО для виконання завдання в складі Першого добровольчого мобільного шпиталю ім. М. Пирогова в зоні АТО.
19. З метою отримання статусу учасника бойових дій, позивач 20.02.2020 звернулася з відповідною заявою до Міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" при Міністерстві у справах ветеранів України.
20. Згідно витягу з протоколу від 11.06.2020 №2 вказана Міжвідомча комісія на своєму засіданні вирішила відмовити ОСОБА_1 в наданні статусу учасника бойових дій відповідно до пункту 21 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у зв`язку з відсутністю правових підстав.
21. Листом Міністерства у справах ветеранів України від 23.06.2020 за №4997/02/071-20 позивача повідомлено про рішення Міжвідомчої комісії від 11.06.2020 №2.
ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
22. У касаційній скарзі наводяться аргументи про те, що судами попередніх інстанцій внаслідок порушення норм процесуального права не повно з`ясовано обставини, які мають значення для справи, а саме:
не проаналізовано, з урахуванням аргументів сторін, чи поширюється на позивачку пункт 21 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в контексті її залучення до проведення антитерористичної операції, а не до забезпечення її проведення;
не доведено обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, а саме - не зазначено, на підставі яких доказів суд прийшов до висновку, що юридична особа, яка утворена в організаційній формі організації, це добровольче формування, і на підставі яких норм законодавства на цю організацію всупереч вимогам закону поширюється абзац перший пункту 21 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
порушено норми процесуального права, а саме - до одних і тих саме правовідносин застосовано законодавство в різних редакціях, яке діяло в різний період часу.
23. Щодо оцінки судами попередніх інстанцій доводів позивачки про те, що за аналогічних обставин відповідачем було надано статус учасника бойових дій працівникам благодійного фонду "Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова" (ПДМШ), які подали такі ж документи, відповідач зазначає, що цей статус вказані особи отримали відповідно до пункту 19 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", який у редакції, чинній з 19.07.2014 по 18.06.2015, передбачав можливість надання статусу учасника бойових дій такій категорії осіб як працівники підприємств, установ, організацій, які залучались та брали безпосередню участь в антитерористичній операції в районах її проведення.
24. Водночас, як вказує відповідач, пункт 21 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" набрав чинності з 01.01.2020, а тому в силу положень статті 58 Конституції України не поширюється на правовідносини, які виникли раніше.
25. Судом першої інстанції, як вважає скаржник, не були проаналізовані ні аргументи відповідача, ні доводи позивачки стосовно поширення на неї пункту 21 частини першої етапі 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в контексті її залучення до проведення антитерористичної операції, а не до забезпечення її проведення.
26. Відповідач звертає увагу, що відповідно до Меморандуму про взаємодію в рамках проекту "Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. М. Пирогова" від 05.02.2016 сторони співпрацюють в рамках проекту ПДМШ, що має на меті залучення цивільних медиків та допоміжного персоналу для проведення діагностики, диспансеризації та надання медичної допомоги військовослужбовцям, працівникам правоохоронних органів та цивільному населенню, що проживають чи проходять військову службу в районах проведення АТО, а також в інших регіонах України. Відповідно до зазначеного в Меморандуму представники ПДМШ залучалися як цивільні медики (особи).
27. Комісія відзначає, що відповідно до наказу Міністерства охорони здоров`я України від 27.04.2018 № 814 "Про організацію направлення медичних працівників, що добровільно виявили бажання надати медичну допомогу у районі здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсіч і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях" направляються медичні та немедичні працівники (добровільно), які перебувають в рамках проекту "Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. М. Пирогова", що, на думку відповідача, також підтверджує, що позивачка є працівником та спростовує висновки суду першої інстанції про її участь у складі добровольчого формування, яке було утворено або самоорганізувалося для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брало безпосередню участь в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.
28. Про те, що позивачка залучалася до безпосередньої участі в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у якості саме працівника вказано й у всіх поданих нею довідках та витягах.
29. За таких обставин, Комісія вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій стосовно наявності правових підстав для встановлення позивачці статусу учасника бойових дій відповідно до неї пункту 21 частини першої етапі 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", оскільки остання залучалась до участі в антитерористичній операції саме як працівник.
30. Касаційна скарга містить доводи і про те, що Благодійний фонд "Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. Миколи Пирогова", який видав позивачці довідку про безпосередню участь в антитерористичній операції, не є добровольчим формуванням, оскільки є юридичною особою - благодійною організацією із кодом ЄДРПОУ 39932886, а висновки судів попередніх інстанцій про те, що наявність в організаційній формі слова "благодійна організація" не спростовує тієї обставини, що це добровольче формування, є помилковими і жодним чином не обґрунтовані на відповідні правові норми.
31. Оскільки, як вважає Комісія, позивачка брала участь в антитерористичній операції як працівниця підприємств, установ, організацій, то на неї не можна поширити дію абзацу першого пункту 21 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
32. Звертається відповідачем увага й на те, що у оскаржуваному рішенні суд першої інстанції до одних і тих саме правовідносин застосував один й той самий Закон в різних його редакціях, які кардинально відрізняються, чим порушив норми процесуального права.
33. Відповідач вважає, що спірні правовідносини виникли саме з моменту звернення позивачки із заявою про встановлення їй статусу учасника бойових дій, тобто - з 20.02.2020, а тому при вирішенні цього спору необхідно застосовувати законодавство, зокрема, Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" у редакції, чинній станом на вказану дату.
34. Окрім цього, згідно з позицією відповідача, викладеною у касаційній скарзі, зазначені в частині першій статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" особи не набувають статусу учасника бойових дій автоматично, а визнаються державою учасниками бойових дій у встановленому законодавством порядку. Визнанню особи учасником бойових дій передує юридично значуща дія цієї особи, направлена на набуття такого статусу (подання заяви із підтверджуючими документами тощо), оскільки держава не може насильно встановити особі цей статус без її на те бажання.
35. Для отримання статусу учасника бойових дій відповідно до пункту 21 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" позивачці потрібно було надати на розгляд міжвідомчої комісії (але не виключно) такі документи:
а) довідка органів, які згідно із Законом України "Про боротьбу з тероризмом" визначені суб`єктами, які безпосередньо здійснюють боротьбу з тероризмом, про період безпосереднього виконання особою бойових завдань антитерористичної операції в районах її проведення у взаємодії із зазначеними в абзаці першому цього пункту суб`єктами;
б) витяг із наказу Антитерористичного центру при Службі безпеки України про залучення особи до проведення антитерористичної операції.
36. Проте, як вказує Комісія, вищезазначеної довідки, виданої суб`єктом, який безпосередньо здійснює боротьбу з тероризмом, ні під час розгляду документів міжвідомчою комісією, ні до позовної заяви позивачкою надано не було, а судами не враховано, що Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" як спеціальним законодавчим актом у сфері надання статусу учасника бойових дій, встановлена вимога про наявність саме двох документів, оскільки наявність лише одного наказу АТЦ при СБУ про залучення не підтверджує період безпосереднього виконання особою бойових завдань.
37. Враховуючи викладене, відповідач наполягає, що судами першої та апеляційної інстанцій порушено норми матеріального права та без наявності доказів виконання позивачкою бойових завдань встановлено підстави для надання їй статусу учасника бойових дій всупереч вимогам пункту 21 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
38. У відзиві на касаційну скаргу позивачка просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.
39. Позивачка передусім наголошує, що вона, залучаючись до проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях, керувалася Конституцією України, стаття 17 якої декларує, що захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
40. Отже, на думку ОСОБА_1, необґрунтовані та надумані підстави для відмов у наданні статусу учасника бойових дій особам, які з власної волі долучалися до захисту суверенітету і територіальної цілісності України, підриває довіру до держави, а також свідчить про порушення Європейської конвенції з прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.1997 і чинної з 11 вересня того ж року.
41. ОСОБА_1 стверджує, що судами попередніх інстанцій було належним чином проаналізовано поширення на неї пункту 21 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", зокрема, наведені обґрунтовано правильні висновки про необхідність застосування цих норм до спірних правовідносин, які склалися між нею та Міжвідомчою комісією.
42. Доводи ж відповідача про протилежне, як вважає позивачка, не відповідають дійсності.
43. Помилковими ОСОБА_1 вважає і твердження відповідача про те, що Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. М. Пирогова не є добровольчим формуванням.
44. З цього приводу позивачка зазначає, що стаття 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" визначає учасниками бойових дій осіб, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнним, так і у мирний час.
45. ОСОБА_1 підкреслює, що виходячи з правової доктрини, добровольче формування це створені на добровільній основі або внаслідок самоорганізації відповідно до законодавства держави об`єднання чи їх сукупності, та органи управління ними, які мають постійну чи тимчасову організацію, і призначені для захисту їх суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності, в тому числі у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій.
46. Тому, на думку ОСОБА_1, виходячи з аналізу приписи пунктів 20, 21 статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", під добровольчим формуванням розуміється формування, що було утворене або самоорганізувалося для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
47. З огляду на вищевикладене, у відзиві на касаційну скаргу вказується на правильність висновків судів попередніх інстанцій про те, що Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. М. Пирогова є добровольчим формуванням, що було утворене з числа медичних працівників для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у взаємодії із Збройними Силами України, Службою безпеки України.
48. При цьому, за висновками позивачки, суди правильно вважали, що наявність в організаційній формі цього добровольчого формування слова благодійна організація, як про це вказує Міжвідомча комісія, не спростовує тієї обставини, що це добровольче формування було утворене для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, перебуваючи у взаємодії із Збройними Силами України, Службою безпеки України. У зв`язку з цим стверджується, що суди вірно вважали посилання відповідача з цього приводу безпідставними.
49. У касаційній скарзі, як на цьому наголошує позивачка, відповідач вириває з контексту Меморандуму окремі слова, не оцінюючи його приписи системно. Зокрема зазначає, що у згаданому Меморандумі про взаємодію від 05.02.2016, цивільні медики в районах проведення АТО виконували завдання з надання медичної допомоги військовослужбовцям, працівникам правоохоронних органів та цивільному населенню, які проживають чи проходять військову службу в районах проведення АТО.
50. При цьому вказує, що Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. М. Пирогова діяв зі статусом мобільного загону катастроф у відповідності до законодавства. Генштаб Збройних сил України забезпечував безпосередню взаємодію з органами військового управління, з`єднань, військових частин, інформував Антитерористичний центр СБУ про співпрацю зі Збройними силами України в районах АТО, клопотав про безперешкодний доступ в райони проведення АТО.
51. Отже, позивачка стверджує, що суди попередніх інстанцій повно та системно взяли до уваги наведені, зокрема, у Меморандумі, ознаки, які свідчать про те, що Перший добровольчий мобільний шпиталь ім. М. Пирогова є добровольчим формуванням, утвореним з числа медичних працівників для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, у взаємодії зі Збройними Силами України, Службою безпеки України.
52. Відзив на касаційну скаргу містить доводи й про те, що суди першої та апеляційної інстанцій, ухвалюючи оскаржувані судові рішення, правильно вважали, що Міжвідомча комісія, при розгляді заяви позивачки про надання статусу учасника бойових дій та доданих до неї документів, протиправно застосувала приписи абзацу другого пункту 21 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", оскільки Комісія не врахувала того, що ОСОБА_1 неодноразово залучалася до проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областях з підпорядкуванням керівнику оперативного штабу з управління антитерористичною операцією, а не до участі в забезпеченні її проведення чи здійсненні заходів із забезпечення її проведення, де визначальним є слово "забезпечення".
53. Як наслідок, на думку ОСОБА_1, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що на неї поширюється дія абзацу першого пункту 21 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", оскільки вона у період до набрання чинності Законом України "Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях" у складі добровольчого формування, що було утворено (самоорганізувалося) для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брала участь в проведенні антитерористичної операції, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення не менше ніж 30 календарних днів.
54. ОСОБА_1 стверджує і про те, що до Міжвідомчої комісії нею разом зі заявою про надання статусу учасника бойових дій було подано весь пакет документів, необхідних для вирішення цього питання, про що вказано і в оскаржуваних судових рішеннях.
55. Відповідач у своїй касаційній скарзі вважає інакше, зазначаючи що мною подані не всі документи, а саме - не подано довідки, виданої суб`єктом, який безпосередньо здійснює боротьбу з тероризмом. В цьому випадку відповідач, на думку позивачки, вкотре сам собі суперечить, оскільки як на підставу для відмови в наданні їй статусу учасника бойових дій, відповідач посилався на відсутність законних підстав, замість того щоб повернути документи для доопрацювання.
56. Насамкінець, ОСОБА_1, цитуючи норми статті 58 Конституції України та правові позиції, наведені у Рішенні Конституційного суду України від 09.02.1999 №1-рп/99, погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необхідність застосування до спірних правовідносин норм статті 4 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та прийнятих на виконання цих Законів нормативно - правових актів в частині стосовно переліку документів, необхідних для отримання спірного статусу, у редакції, яка діяла під час її залучення до проведення АТО.
57. Позивачка стверджує, що поданих нею документів було достатньо для визнання її учасником бойових дій відповідно до законодавства, а оскільки вона залучалася до проведення антитерористичної операції на території Донецької та Луганської областях в складі добровольчого формування з підпорядкуванням керівнику оперативного штабу з її управління на підставі наказів першого заступника керівника Антитерористичного центру при Службі безпеки України від 02.12.2016 №147дск та від 21.08.2018 №10дск, то суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що з врахуванням статті 4 Закону України "Про боротьбу з тероризмом" (у редакції, чинній на момент її залучення до участі в АТО) відсутня необхідність отримання від цього ж органу, а саме Антитерористичного центру при Службі безпеки України, додатково ще довідки, яка б дублювала інформацію наказів.