ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 березня 2023 року
м. Київ
справа № 340/1747/21
адміністративне провадження №К/990/406/22; К/9901/48033/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мацедонської В. Е.,
суддів: Радишевської О. Р., Уханенка С. А.
розглянув у порядку письмового провадження в касаційній інстанції адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 до Міністерства юстиції України, Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про стягнення середнього заробітку, провадження у якій відкрито
за касаційними скаргами Міністерства юстиції України та ОСОБА_1 на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року (головуючий суддя Сагун А. В.) та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року (головуючий суддя Щербак А. А., судді: Баранник Н. П., Малиш Н. І.),
І. Суть спору
У квітні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Міністерства юстиції України (далі - Мін`юст), Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), в якому просив стягнути з Мін`юста на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, починаючи з 03 вересня 2020 року по 07 квітня 2021 року включно, у розмірі 408088,50 грн.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що на момент звернення до суду з цим позовом відповідач не виконав рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 340/221/20 у частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області (далі - ГТУЮ у Кіровоградській області) з 26 грудня 2019 року, а тому, на думку позивача, останній має право на отримання середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, починаючи з 03 вересня 2020 року по 07 квітня 2021 року.
ІІ. Встановлені судами фактичні обставини справи
Наказом Мін`юста від 29 квітня 2016 року № 2556/к ОСОБА_1 призначений на посаду начальника ГТУЮ у Кіровоградській області з 29 квітня 2016 року.
Наказом Мін`юста від 23 грудня 2019 року № 4169/к "Про звільнення" ОСОБА_1 звільнено з посади начальника ГТУЮ у Кіровоградській області з 26 грудня 2019 року, у зв`язку з ліквідацією державного органу відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України "Про державну службу", з припиненням державної служби.
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 340/221/20 позов ОСОБА_1 до Мін`юста, ГТУЮ у Кіровоградській області та Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Мін`юста від 23 грудня 2019 року № 4169/к "Про звільнення"; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника ГТУЮ у Кіровоградській області з 26 грудня 2019 року; стягнуто з ГТУЮ у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 грудня 2019 року по 02 вересня 2020 року в сумі 169 071,58 грн. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року залишено без задоволення апеляційні скарги Мін`юста та ГТУЮ в Кіровоградській області. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року змінено та, з метою усунення можливих труднощів у виконанні рішення суду щодо стягнення належних позивачу за час вимушеного прогулу сум, викладено абзац четвертий резолютивної частини цього рішення у такій редакції: "Стягнути із ГТУЮ у Кіровоградській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 27 грудня 2019 року по 02 вересня 2020 року в сумі 169 071,58 грн, що визначений без утримання податків й інших обов`язкових платежів". У іншій частині рішення суду залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 20 вересня 2021 року касаційну скаргу Мін`юста залишено без задоволення. Касаційну скаргу ГТУЮ у Кіровоградській області задоволено частково. Змінено рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 340/221/20 у резолютивній частині, виклавши пункт третій у такій редакції: "Поновити ОСОБА_1 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Кіровоградській області з 27 грудня 2019 року". У іншій частині рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 26 листопада 2020 року у справі № 340/221/20 залишено без змін.
Кіровоградським окружним адміністративним судом у справі № 340/221/20 видано виконавчий лист від 02 вересня 2020 року (у порядку негайного виконання), за яким боржника Мін`юст зобов`язано поновити ОСОБА_1 на посаді начальника ГТУЮ у Кіровоградській області з 26 грудня 2019 року.
Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 27 грудня 2019 року по 02 вересня 2020 року в сумі 169 071,58 грн відповідачем виконано.
Однак, рішення суду в частині поновлення позивача на посаді начальника ГТУЮ у Кіровоградській області з 27 грудня 2019 року відповідачем виконано не було.
Указані обставини стали підставою для звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом за захистом порушених, на його думку, прав та інтересів.
ІІІ. Рішення судів попередніх інстанцій та мотиви їх ухвалення
Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року, позов задоволено частково. Стягнуто з Мін`юста на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, починаючи з 03 вересня 2020 року по 07 квітня 2021 року включно, в розмірі 151 395,00 грн. У задоволенні інших вимог відмовлено.
Суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки позивач на посаді начальника ГТУЮ у Кіровоградській області поновлений не був, це свідчить про затримку Мін`юстом виконання судового рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого працівника та зумовлює породження у позивача права на отримання середнього заробітку за час затримки в силу приписів ст. 236 Кодексу законів про працю України.
Щодо розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі, суди першої та апеляційної інстанцій зазначили, що обставини щодо розміру середньоденної заробітної плати позивача встановлені у рішенні Кіровоградського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2020 року у справі № 340/221/20 та відповідно до частини четвертої статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не потребують доказування у цій справі. Отож при розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення про поновлення на роботі суди попередніх інстанцій виходили із середньоденної заробітної плати у розмірі 1009,30 грн і, як наслідок, стягненню на користь ОСОБА_1 підлягає середній заробіток в розмірі 151 395,00 грн (1 009,30 грн х 150 робочих днів затримки).
IV. Провадження в суді касаційної інстанції
24 грудня 2021 року Мін`юст звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року у частині задоволення позовних вимог.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 05 січня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
При цьому, Судом відхилено доводи скаржника щодо касаційного оскарження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України (неврахування судами висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 532/9076/16-ц), оскільки відповідач вказує на постанову, ухвалену у порядку цивільного судочинства та не обґрунтовує подібності правовідносин.
31 грудня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 06 вересня 2021 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2021 року у частині визначення розміру середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду і просить направити справу в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 січня 2022 року відкрито касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
При цьому, Судом відхилено доводи скаржника щодо касаційного оскарження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України (неврахування судами висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 822/1468/17), оскільки правовідносини у цій справі та вказаній справі не є подібними. Водночас, касаційна скарга не містить будь-якого обґрунтування подібності таких правовідносин.
V. Касаційне оскарження
У касаційній скарзі Мін`юст просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволення позовних вимог і прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.
На обґрунтування позиції відповідач посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: застосування пункту 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати в сукупності зі статтею 236 Кодексу законів про працю України, який на момент існування спірних правовідносин втратив чинність. Крім того, відповідачем зазначено, що відсутній висновок Верховного Суду щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі) та неврахування факту несумісності статусу державного службовця з можливістю отримання інших видів доходів відповідно до статті 25 Закону України "Про запобігання корупції" у сукупності зі статтями 235 та 236 Кодексу законів про працю України.
Відповідач зазначає, що позивач не працював через вимушений прогул останні чотири місяці перед прийняттям судового рішення про поновлення на роботі (02 вересня 2020 року), тобто не з вини працівника, а отже, заробітна плата йому не нараховувалась і тому не могла бути розрахована судом, виходячи з останніх двох місяців роботи перед звільненням. Мін`юст уважає, що при обчисленні середнього заробітку необхідно виходити з виплат за останні два місяці, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата, тобто за два місяці до ухвалення судового рішення про поновлення працівника на посаді.
Крім того, скаржник звертає увагу на те, що, починаючи з 12 грудня 2020 року, пункт 10 Порядку № 100 втратив чинність та не міг бути застосований судом під час розрахунку середньоденної заробітної плати за час вимушеного прогулу чи затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі. На думку відповідача, під час розрахунку середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 суди попередніх інстанцій безпідставно виходили з її розміру у сумі 1009,30 грн, адже вказана сума включала коефіцієнт збільшення заробітної плати, розрахований на підставі пункту 10 Порядку № 100.
У відзиві на касаційну скаргу Мін`юста позивач просить відмовити у її задоволенні з урахуванням доводів, викладених позивачем у цьому відзиві.
ОСОБА_1 зазначає, що ані на момент подачі цього позову (08 квітня 2021 року), ані на момент набрання законної сили рішенням у цій справі (03 листопада 2021 року), відповідачем не поновлено позивача на посаді, а тому останньою датою події, з якою пов`язана відповідна виплата, є дата останнього робочого дня і дата незаконного звільнення (26 грудня 2019 року), а не дата прийняття судового рішення про поновлення ОСОБА_1 на відповідній посаді.
Також позивач звертає увагу на те, що два місяці, які передували звільненню, є жовтень та листопад 2019 року, тому слід керуватися Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, у редакції станом на цей час, тобто зі змінами станом на 29 липня 2015 року.
Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) надало пояснення щодо касаційної скарги Мін`юста, у яких просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову скасувати, постановити нове рішення про відмову у задоволенні позову у повному обсязі. Зазначає, що згідно з статтей 236 КЗпП України та 383 КАС України особа має право звернутися до суду першої інстанції, який розглядав спір, із заявою про виплату середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення, а не з новим публічно-правовим спором про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, який фактично вважається вирішеним. Крім того, Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) уважає, що якщо при розрахунку середньої заробітної плати на час вимушеного прогулу застосовувались два попередні місяці, що передували звільненню, то при розрахунку середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду про поновлення на роботі необхідно застосовувати два попередні місяці, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата - липень та серпень 2020 року, оскільки рішення суду про поновлення на роботі було прийнято 02 вересня 2020 року.
Від ОСОБА_1 до Верховного Суду надійшли пояснення на пояснення Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), у яких позивач зазначає, що аргументи Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) є безпідставними та необґрунтованими щодо обов`язкової необхідності подачі позивачем заяви у порядку статті 383 КАС України щодо визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, адже це є право позивача, яке чітко визначено в частині першій статті 383 КАС України. Спосіб захисту і поновлення своїх прав позивач має право обрати на свій розсуд при наявності кількох таких визначених законодавством варіантів.
На обґрунтування позиції ОСОБА_1 у касаційній скарзі зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пунктів 3 та 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати стосовно включення під час обчислення середньої заробітної плати виплат, які нараховані за останні два календарних місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, однак виплачені пізніше.
Позивач зауважує, що під час розгляду справи № 340/221/20, у якій розглядалась вимога про поновлення незаконно звільненого працівника, була наявна довідка про розмір заробітної плати ОСОБА_1 за жовтень-листопад 2019 року, два місяці, що передували звільненню. Однак рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 травня 2020 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 27 травня 2021 року, у справі № 340/347/20 позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ГТУЮ у Кіровоградській області щодо невиплати позивачу надбавки за інтенсивність праці за листопад та грудень 2019 року та зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити ОСОБА_1 надбавку за інтенсивність праці у розмірі 300 відсотків до посадового окладу за вказаний період. Водночас скаржник стверджує, що надбавка за інтенсивність праці є тією частиною заробітної плати, яка враховується під час розрахунку середнього заробітку, відповідно до вимог Порядку № 100.
Ураховуючи викладене, позивач уважає, що, визначаючи розмір середнього заробітку за час затримки виконання рішення суду, судами першої та апеляційної інстанцій не було враховано рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 04 травня 2020 року у справі № 340/347/20. Отже, у зв`язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі Мін`юстом, обов`язок виконання якого було покладено на останнього, ОСОБА_1 має право на стягнення середнього заробітку за цей час у розмірі 408 088,50 грн.
Від Мін`юста до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, у якому відповідач просить відмовити у її задоволенні. Зазначає, що розгляд спірного питання позивачем обрано не у спосіб, визначений законом, оскільки питання про стягнення середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення не може розглядатися як новий публічно-правовий спір. Також відповідач зауважує, що пункт 10 Порядку № 100 був чинним до 11 грудня 2020 року, надалі він був скасований згідно з постановою КМУ від 09 грудня 2020 року № 1213 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100", яка набрала чинності 12 грудня 2020 року, а тому суди попередніх інстанцій при розрахунку середньої заробітної плати безпідставно виходили з її розміру 1 009,30 грн, адже ця сума включала в себе коефіцієнт збільшення заробітної плати, розрахований за пунктом 10 Порядку № 100.
Південно-Східне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) також подало відзив на касаційну скаргу позивача, у якому стверджує про відсутність правових підстав для застосування коефіцієнта підвищення заробітної плати, оскільки на момент звернення з цим позовом такий коефіцієнт Порядком № 100, як і жодним іншим правовим актом не передбачений.
ОСОБА_1 подав відповідь на відзиви Мін`юста та Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), у якій зазначає, що у зв`язку з затримкою виконання рішення суду про поновлення на роботі позивач має право на стягнення середнього заробітку у розмірі 408 088,50 грн.
VІ. Релевантні джерела права й акти їх застосування
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 370 КАС України установлено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Відповідно до статті 235 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. Рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, прийняте органом, який розглядає трудовий спір, підлягає негайному виконанню.