ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 березня 2023 року
м. Київ
справа № 826/23657/15
адміністративне провадження № К/9901/3299/21
Верховний Суд у складі колегії суддів першої палати Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Васильєвої І.А., Хохуляка В.В.,
за участі: секретаря судового засідання Титенко М.П.
представника позивача - Смірнов А.Ю.,
представника відповідача - Кальковець В.Л.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві, як відокремленого підрозділу ДПС України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року (суддя Смолій І.В.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 січня 2021 року (головуючий суддя Коротких А.Ю., судді: Сорочко Є.О., Чаку Є.В.) у справі №826/23657/15 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Біг Фудз" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
УСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Біг Фудз" звернулось до адміністративного суду з позовом до ДПІ у Печерському районі ГУ ДФС у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року позов задоволено.
Постановою Верховного Суду від 14 січня 2020 року постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 7 червня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 22 вересня 2016 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Підставою для направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції слугувало те, що суди попередніх інстанцій дійшли передчасного висновку про задоволення позову. Зокрема, дослідженню підлягала реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті; взаємозв`язок між отриманими товарами (послугами) та використанням їх у господарській діяльності. Крім того, суди не співставили об`єктивну сторону злочинів, зазначених у вироках суду щодо посадових осіб указаних контрагентів, із порушеннями, зафіксованими податковим органом в акті перевірки; не надано належної оцінки протоколу допиту свідка, кримінального провадження стосовно реальності фінансово-господарських відносин між позивачем та його контрагентами.
За наслідками повторного перегляду справи рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 січня 2021 року позов задоволено.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що доводи відповідача щодо нереальності господарських операцій з контрагентами позивача є необґрунтованими. Також посилання відповідача на кримінальні провадження щодо контрагентів позивача не є беззаперечним фактом, що підтверджує відсутність реальних правових наслідків для всіх без винятку господарських операцій проведених позивачем та його контрагентами.
Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся з касаційною скаргою, у якій посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення судів попередніх інстанцій та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач доводить, що суди попередніх інстанцій неправильно встановили обставини у справі, не дослідили докази у справі, не дослідили в повній мірі діяльність контрагентів позивача, не було досліджено реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, не досліджено матеріальні, фінансові, трудові ресурси, технічні можливості контрагентів. Зазначає, що господарські операції позивача з його контрагентами не мали реального характеру з огляду відсутність належного документального підтвердження реального здійснення господарських операцій сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду.
За змістом касаційної скарги підставою касаційного оскарження позивач вказав пункти 1 та 4 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, відповідач наводить низку постанов Верховного Суду, правові висновки яких не були враховані судами при застосуванні норм матеріального права - п. 185.1 ст. 185, п.188.1 ст. 188, п.198.1, п. 198.3, п.198.3, п.198.6 ст. 198 Податкового кодексу.
Так, у постанові від 8 серпня 2018 року у справі №2а-7067/11/1370, Верховний Суд вказував, що сам факт наявності у позивача податкових чи видаткових накладних, інших документів, не є безумовним доказом реальності господарських операцій.
Також скаржник наводить висновок Верховного Суду у справі №826/7047/13-а від 23 січня 2018 року, де вказано, що сам факт порушення кримінальної справи не вказує на наявність обставин, які не потребують доказуванню, разом з тим, зазначені обставини підлягають врахуванню з огляду на те, що в податкових накладних, прийнятих до обліку, з цими контрагентами, зазначені прізвища саме цих осіб.
Неврахування судами наведених вище висновків призвело, на думку скаржника, до неправильного застосування норм податкового законодавства.
Порушення норм процесуального права скаржник, зокрема, вбачає в тому, що суди не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи.
У відзиві на касаційну скаргу позивач просить рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 31 серпня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 4 січня 2021 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення. Зазначив, що висновки акту перевірки, які слугували підставою для прийняття спірних рішень ґрунтуються на висновках іншого акту перевірки, за яким вже скасовані податкові повідомлення-рішення у справах №826/3296/15 та №826/4356/15.
Ухвалою Верховного Суду від 10 лютого 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві.
Верховний Суд, обговоривши доводи касаційної скарги, переглядаючи судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що посадовими особами контролюючого органу у період з 31 березня 2015 року по 21 квітня 2015 року проведено планову виїзну перевірку ТОВ "Біг Фудз" з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 9 січня 2013 року по 31 грудня 2014 року.
За результатами перевірки складено акт від 28 квітня 2015 року №314/26-55-22-07/38544792, згідно якого позивачем порушено вимоги статей 135, 138, 139, 185, 198, 200, 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток, що підлягає сплаті до бюджету на 2ʼ522ʼ047 грн та занижено податок на додану вартість на 1ʼ889ʼ596 грн.
Підставою для прийняття оскаржуваних рішень став висновок податкового органу про нереальний характер операцій позивача з контрагентами, зокрема в акті перевірки зазначено, що ТОВ "Біг Фудз" до перевірки надано первинні документи, в яких зафіксовано операції з придбання товарів (Рекламна продукція: велком карти, єврофлаєри, конверти, плакати А-1 +ламінація, флаєра, меню А5 англійською мовою, меню А5, листівки; миючи засоби, пакети для сміття, одноразова посуда, держателі для салатів, коробки картонні тришарові, шпагат, куртка демісенна з захистом, шолом мотоциклетний, комплект орендування мопедів, технічне обслуговування обладнання) у підприємств, які не є виробниками, імпортерами реалізованої продукції.
Не погоджуюсь з висновками акту перевірки, позивачем подано було заперечення на акт, за результатом розгляду яких, висновки були залишені без змін.
На підставі акта перевірки контролюючим органом сформовані податкові повідомлення рішення від 22 травня 2015 року:
№4526552209, яким позивачу збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на суму 1ʼ889ʼ596,00 грн і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 944798,00 грн;
№4626552209, яким позивачу занижено об`єкт оподаткування податку на прибуток на суму 2ʼ522ʼ047,00грн і застосовані штрафні (фінансові) санкції в сумі 1ʼ261ʼ024,00 грн.
Платник податків, не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх протиправними та такими, що підлягають скасуванню, звернувся з відповідним позовом до суду.
В аспекті заявлених вимог, Верховний Суд зазначає наступне.
Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Відповідно до підпункту 14.1.36. пункту 14.1. статті 14 ПК України, господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 14 Кодексу, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно пункту 44.1., пункту 44.2. статті 44 Кодексу, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.
Згідно підпункту "а" пункту 198.1, пункту 198.2., абзацу 1 пункт 198.3. статті 198 Кодексу, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає, зокрема, у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з, крім іншого, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
При цьому, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3. статті 198 Кодексу).
За правилами пункту 198.6. статті 198 Кодексу, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
При цьому, слід зазначити, що статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" ( у редакції, чинній на момент спірних правовідносин) визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (стаття 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні").
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що підтвердженням здійснення господарської операції є належним чином оформлені первинні документи, що містять дані про зміст господарських операцій. Відповідно, оформлені належним чином податкові накладні, видаткові накладні та інші первинні документи, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку та нарахування податку є документами, які є підставою для формування податкового кредиту та витрат підприємства у податковому обліку.