Постанова
Іменем України
29 березня 2023 року
м. Київ
справа № 686/3717/22
провадження № 61-7255св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Тітова М. Ю.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Хмельницьке бюро технічної інвентаризації,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 квітня 2022 року у складі судді Карплюка О. І. та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 червня 2022 року у складі колегії суддів: П`єнти І. В., Корніюк А. П., Талалай О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Хмельницького бюро технічної інвентаризації (далі - Хмельницького БТІ) про визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи, поновлення на посаді.
На обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 01 березня 2007 року вона працює на посаді бухгалтера Хмельницького БТІ.
28 січня 2022 року позивачці було вручено наказ відповідача № 08/05-02 від 28 січня 2022 року про відсторонення її від роботи з 31 січня 2022 року з підстав відсутності щеплення від COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Вказаний наказ мотивований тим, що у позивачки відсутнє відповідне щеплення від COVID-19, спричиненого коронавірусом SARS-CoV-2, та мітиться посилання на наказ МОЗ України № 2153 від 04 жовтня 2021 року.
Позивачка вважає зазначений наказ незаконним і таким, що підлягає скасуванню, оскільки ні в трудовому договорі, ні в посадовій інструкції, ні в будь-якому іншому документі, які підписані нею та відповідачем, такого її обов`язку немає, так само як і не передбачено повноважень відповідача на відсторонення позивача від роботи з підстав відсутності щеплення від COVID-19, спричиненого коронавірусом SARS-CoV-2.
З урахуванням викладених обставин позивачка просила суд визнати незаконним та скасувати наказ Хмельницького БТІ № 08/05-02 від 28 січня 2022 року в частині відсторонення ОСОБА_1 від роботи, поновити її на посаді бухгалтера Хмельницького БТІ.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 квітня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка оспорює наказ № 08/05-02 від 28 січня 2022 року, який нею до суду не надано, а збирання доказів у справі не є обов`язком суду.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Хмельницького апеляційного суду від 27 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 квітня 2022 року змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що при відстороненні позивачки від роботи, роботодавець діяв у межах повноважень та у спосіб, передбачений діючим законодавством, і підстав для визнання оскаржуваного наказу незаконним та його скасування немає.
При цьому, апеляційний суд послався на те, що засвідчену копію наказу Хмельницького БТІ № 08/05-02 від 28 січня 2022 року про відсторонення ОСОБА_1 від роботи позивачкою було додано до позову, він був предметом дослідження суду першої інстанції, сторони у справі визнавали як факт видачі такого наказу так і дату його видачі. Тому, якщо суд першої інстанції мав обґрунтовані сумніви щодо копії письмового доказу (в частині дати його видачі тощо), то, у відповідності до положень частини шостої статті 95 ЦПК України, не був позбавлений можливості з власної ініціативи витребувати у відповідача оригінал письмового доказу.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
26 липня 2022 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язкузвернулась до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 14 квітня 2022 року та постанову Хмельницького апеляційного суду від 27 червня 2022 року.
З урахуванням уточненої касаційної скарги від 15 серпня 2022 року ОСОБА_1 просила скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що судами попередніх інстанцій оскаржені судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного дослідження усіх обставин, що мають значення для справи.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не скористались своїм правом на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Ухвалою Верховного Суду від 16 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження за поданою касаційною скаргою та витребувано матеріали цивільної справи.
06 вересня 2022 року матеріали цивільної справи надійшли на адресу Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 04 жовтня 2022 року зупинене касаційне провадження у справі № 686/3717/22 до закінчення розгляду Великою Палатою Верховного Суду в касаційному порядку справи № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22).
14 грудня 2022 року Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову у справі № 130/3548/21 (провадження № 14-82цс22), яка оприлюднена в Єдиному державному реєстрі судових рішень 21 лютого 2023 року. Тому ухвалами Верховного Суду від 02 березня 2023 року поновлене касаційне провадження у справі № 686/3717/22 та призначено справу до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Судами встановлено, що ОСОБА_1 з 01 березня 2007 року по даний час перебуває з відповідачем в трудових відносинах і працює на посаді бухгалтера.
26 січня 2022 року остання була попереджена про обов`язковість профілактичного щеплення проти COVID-19, спричиненого коронавірусом SARS-CoV-2.
Згідно з наказом Хмельницького БТІ № 08/05-02 від 28 січня 2022 року ОСОБА_1 відсторонено від роботи з 31 січня 2022 року на час відсутності щеплення проти COVID-19, без збереження заробітної плати .
Згідно з наказом начальника Хмельницького БТІ № 17/05-02 від 01 березня 2022 року на виконання наказу Міністерства охорони здоров`я України від 25 лютого 2022 року № 380 зупинено дію наказу № 08/05-02 від 28 січня 2022 року до завершення воєнного стану, у зв`язку із чим позивачка ОСОБА_1 приступила до роботи з 02 березня 2022 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Відповідно до частини другої статті 2 ЦПК України суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржені судові рішення судів попередніх інстанцій не відповідають.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо визнання незаконним та скасування наказу про відсторонення від роботи
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. При цьому держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю (стаття 43 Конституції України).
Забороняється будь-яка дискримінація у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров`я, інвалідності, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов`язків, місця проживання, членства у професійній спілці чи іншому об`єднанні громадян, участі у страйку, звернення або наміру звернення до суду чи інших органів за захистом своїх прав або надання підтримки іншим працівникам у захисті їх прав, повідомлення про можливі факти корупційних або пов`язаних з корупцією правопорушень, інших порушень Закону України "Про запобігання корупції", а також сприяння особі у здійсненні такого повідомлення, за мовними або іншими ознаками, не пов`язаними з характером роботи або умовами її виконання (стаття 21 КЗпП України).
Держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема, правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи (стаття 51 КЗпП України).
Відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством (частина перша статті 46 КЗпП України).
Термін "законодавство" досить широко використовується у правовій системі, в основному в значенні сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин. Цей термін використовує і Конституція України (статті 9, 19, 118, пункт 12 розділу XV "Перехідні положення"). У законах залежно від важливості та специфіки суспільних відносин, що регулюються, цей термін вживається в різних значеннях: в одних маються на увазі лише закони; в інших в обсяг поняття "законодавство" включаються як закони та інші акти Верховної Ради України, так і акти Президента України, Кабінету Міністрів України, а в деяких випадках - також і нормативно-правові акти центральних органів виконавчої влади.
Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін "законодавство". Так, Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
У рішенні № 10-р/2020 від 28 серпня 2020 року у справі № 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що "обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України" (абзац другий пункту 3.2 мотивувальної частини).
Відповідно до абзацу другого частини четвертої статті 4 Цивільного кодексу України якщо постанова Кабінету Міністрів України суперечить положенням цього Кодексу або іншому закону, застосовуються відповідні положення цього Кодексу або іншого закону.
Згідно з пунктами "б", "г" статті 10 Закону України "Основи законодавства України про охорону здоров`я"(далі - Закон № 2801-XII) громадяни України зобов`язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; виконувати інші обов`язки, передбачені законодавством про охорону здоров`я.
Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб" (далі - Закон № 1645-ІІІ) визначає правові, організаційні та фінансові засади діяльності органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, спрямованої на запобігання виникненню і поширенню інфекційних хвороб людини, локалізацію та ліквідацію їх спалахів та епідемій, встановлює права, обов`язки та відповідальність юридичних і фізичних осіб у сфері захисту населення від інфекційних хвороб.
За статтею 1 Закону № 1645-ІІІ протиепідемічні заходи - це комплекс організаційних, медико-санітарних, ветеринарних, інженерно-технічних, адміністративних та інших заходів, що здійснюються з метою запобігання поширенню інфекційних хвороб, локалізації та ліквідації їх осередків, спалахів та епідемій.
Стаття 11 цього Закону визначає, що організація та проведення медичних оглядів і обстежень, профілактичних щеплень, гігієнічного виховання та навчання громадян, інших заходів, передбачених санітарно-гігієнічними та санітарно-протиепідемічними правилами і нормами, у межах встановлених законом повноважень покладаються на органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, органи державної санітарно-епідеміологічної служби, заклади охорони здоров`я, підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, а також на громадян.
Частиною першою cтатті 12 Закону № 1645-ІІІ передбачено, що профілактичні щеплення проти дифтерії, кашлюка, кору, поліомієліту, правця, туберкульозу є обов`язковими і включаються до календаря щеплень.
Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов`язковим профілактичним щепленням також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов`язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт (речення перше та друге частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я (речення третє частини другої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об`єктах можуть проводитися обов`язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями (частина третя статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Рішення про проведення обов`язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об`єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України (частина четверта статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань (речення перше частини шостої статті 12 Закону № 1645-ІІІ).
Згідно із Положенням про Міністерство охорони здоров`я України (далі - Положення про МОЗ), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 267 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 24 січня 2020 року № 90), МОЗ є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров`я, а також захисту населення від інфекційних хвороб, протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним захворюванням, попередження та профілактики неінфекційних захворювань.
Накази МОЗ, видані в межах повноважень, передбачених законом, є обов`язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами, місцевими держадміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями незалежно від форми власності та громадянами (пункт 8 вказаного Положення).
Наказом МОЗ від 04 жовтня 2021 року № 2153 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням (далі - Перелік № 2153). У первинній редакції до цього переліку ввійшли: працівники центральних органів виконавчої влади та їх територіальних органів; місцевих державних адміністрацій та їх структурних підрозділів; закладів вищої, післядипломної, фахової передвищої, професійної (професійно-технічної), загальної середньої, у тому числі спеціальних, дошкільної, позашкільної освіти, закладів спеціалізованої освіти та наукових установ незалежно від типу та форми власності.