Постанова
Іменем України
27 березня 2023 року
м. Київ
справа № 354/873/15-ц
провадження № 61-20677св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Ступак О. В.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідачка (позивачка за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Пахар Олег Анатолійович, на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 01 квітня 2021 року у складі судді Ваврійчук Т. Л. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року у складі колегії суддів: Горейко М. Д., Пнівчук О. В., Максюти І. О.,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання права власності на 1/2 частини домоволодіння, припинення права спільної сумісної власності.
На обґрунтування позову посилався на таке.
З 16 серпня 2004 року він з відповідачкою перебував у зареєстрованому шлюбі, який за рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2014 року розірвано.
За час перебування у шлюбі вони спільно побудували житловий будинок загальною площею 134,6 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
Будівництво житлового будинку було розпочато у 2007 році на підставі дозвільних документів, отриманих відповідно до рішення Яремчанської міської ради від 28 серпня 2007 року № 72, та завершено у 2013 році.
Право власності на зазначене домоволодіння зареєстровано за відповідачкою, що підтверджується свідоцтвом про право власності від 26 серпня 2015 року.
Спірне домоволодіння побудоване сторонами у справі в період перебування у шлюбі, про що свідчить технічний паспорт, виготовлений 19 травня 2014 року проєктною майстернею фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (далі - ФОП ОСОБА_3 ).
Оскільки технічний паспорт виготовлений 19 травня 2014 року, а у шлюбі вони перебували з 16 серпня 2004 року до 06 грудня 2014 року, то спірний житловий будинок є таким, що набутий у шлюбі.
Новостворене майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його в експлуатацію і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Таким чином, він з відповідачкою як співзабудовники спірного житлового будинку після прийнятті його в експлуатацію та державної реєстрації права власності на нього став його співвласником в рівних частках з відповідачкою.
Після розірвання шлюбу між сторонами виникають суперечки щодо користування спільним майном, яке остання не бажає поділити у позасудовому порядку, заперечуючи його право на частку у спільному майні. Відповідачка не визнає його право на спірне домоволодіння, яке є спільною сумісною власністю подружжя, і не бажає врегульовувати спір.
Уточнивши позовні вимоги, ОСОБА_1 просив в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ним право власності на 1/2 частини житлового будинку, що знаходиться на АДРЕСА_1 загальною площею 134,6 кв. м, житловою площею 75,5 кв. м, у зв`язку із чим припинити право спільної сумісної власності його та відповідачки на вказаний житловий будинок.
У липні 2019 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1 про визнання права власності на 1/2 частини автомобіля.
Заперечуючи проти первісного позову, посилалася на те, що земельна ділянка, на якій побудований спірний будинок, належить їй на праві приватної власності, згідно з договором дарування. Спірне домоволодіння побудоване нею за особисті кошти, хоча вона і не заперечує той факт, що будинок поступово починав будуватись в період перебування у шлюбі з ОСОБА_1, однак за її власні кошти і без його участі.
Як під час шлюбу, так і після його розірвання вона самостійно проводила у будинку будівельні та ремонтні роботи за особисті кошти. Кошти, що були витрачені на будівництво будинку, отримані нею згідно з договорами позики, що підтверджується розписками від 10 серпня 2007 року та 19 серпня 2011 року та були використані на будівництво будинку без участі ОСОБА_1 .
Розмір її внеску в будівництво спірного будинку є абсолютним і становить більше 30 000,00 євро. ОСОБА_1 покинув її у вересні 2013 року, поїхавши в м. Одесу, тому не міг знати про процес будівництва.
Відповідно до повідомлення про початок виконання будівельних робіт/про зміну даних у повідомленні про початок виконання будівельних робіт від 20 травня 2014 року № ІФ062141400663 дата початку будівельних робіт є 22 жовтня 2013 року, саме у той період, коли ОСОБА_1 поїхав до м. Одеси.
Оскільки ОСОБА_1 жодної участі у будівництві будинку ні коштами, ні працею не брав, то будинок є таким, що придбаний в шлюбі, але за її особисті кошти.
На обґрунтування зустрічного позову посилалася на те, що за час шлюбу сторони придбали автомобіль марки "Ford Transit", 2004 року випуску, номер кузова НОМЕР_1, який 21 серпня 2012 року був ввезений ОСОБА_1 в Україну та зареєстрований на його ім`я.
З 2010 року ОСОБА_1 є безробітнім, що підтверджується витягом з його трудової книжки, а тому не мав можливості ні коштами, ні власною працею брати участь у придбанні автомобіля. Будь-яких доказів того, що джерелом придбання спірного будинку та автомобіля є спільні кошти подружжя ОСОБА_1 не надано.
У зв`язку з викладеним ОСОБА_2 просила у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити, а її зустрічний позов задовольнити та визнати за нею право власності на 1/2 частини автомобіля марки "Ford Transit", 2004 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 .
Короткий зміст рішень судів
Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 01 квітня 2021 року, залишеним без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 10 листопада 2021 року, позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 житловий будинок загальною площею 134,6 кв. м, житловою площею 75,5 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 .
У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за кожним: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 ідеальних часток у праві власності на житловий будинок.
Припинено право спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на спірний житловий будинок.
Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визнано автомобіль марки "Ford Transit", 2004 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/2 ідеальної частки зазначеного автомобіля, залишивши автомобіль у спільній частковій власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачкою не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на побудований під час шлюбу житловий будинок АДРЕСА_1 та не надано належних і достатніх доказів, що вказане майно було побудоване нею під час шлюбу за її особисті кошти та за рахунок власної праці, а тому спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу між сторонами у рівних частках.
Задовольняючи зустрічний позов ОСОБА_2, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що автомобіль марки "Ford Transit", 2004 року випуску, номер кузова НОМЕР_1 придбано сторонами за час їхнього перебування у зареєстрованому шлюбі, тому він є спільною сумісною власністю подружжя, а позовна давність за вимогами ОСОБА_2 не сплинула.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників
У грудні 2021 року ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Пахар О.А., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині задоволення позову ОСОБА_1 скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
На обґрунтування касаційної скарги посилався на таке.
Суд першої інстанції неправильно не застосував положення статті 331, частини четвертої статті 334 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 2, 3, 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", що підлягали застосуванню до спірних правовідносин, та застосував статті 60, 68, 69 Сімейного кодексу України, що не підлягали застосуванню.
Відповідно суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що житловий будинок побудований подружжям за час шлюбу.
Суд не дав оцінки неналежності обраного позивачем способу захисту права та поділив як спільне сумісне нерухоме майно, що було набуте нею не за час шлюбу з ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 не просив визнати спірний житловий будинок спільною сумісною власністю подружжя.
У порушення статті 95 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суд без належним чином засвідчених письмових доказів, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, ухвалив рішення на користь ОСОБА_1 .
Як на підставу касаційного оскарження заявниця посилається на:
неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 372/51/16-ц, Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 571/1306/16-ц, від 29 травня 2019 року у справі № 2-3622/11, від 15 липня 2019 року у справі № 235/499/17, від 17 липня 2019 року у справі № 523/3612/16-ц, від 24 липня 2019 року у справі № 760/23795/14-ц, від 25 вересня 2019 року у справі № 642/6518/16-ц, від 30 жовтня 2019 року у справі № 390/131/18, від 06 листопада 2019 року у справах № 464/4574/15-ц, № 756/17180/14-ц, від 13 листопада 2019 року у справі № 697/2368/15-ц, від 04 грудня 2019 року у справі № 635/8395/15-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 686/24003/18, від 01 липня 2020 року у справі № 287/575/16-ц, від 19 серпня 2020 року у справі № 287/587/16-ц, від 27 липня 2020 року у справі № 621/1255/17, від 14 квітня 2021 року у справі № 520/17947/18, від 30 травня 2019 року у справі № 824/235/18, від 24 січня 2020 року у справі № 760/13211/18;
відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статті 331, частини четвертої статті 334 ЦК України, статей 2, 3, 5 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень";
встановлення обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Рішення судів першої та апеляційної інстанцій оскаржується в частині вирішення позову ОСОБА_1 , тому в іншій частині не є предметом перегляду в касаційному порядку (стаття 400 ЦПК України).
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 28 квітня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, від імені якої діє адвокат Пахар О.А., на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389, пункту 4 частини третьої статті 411 ЦПК України.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення огляду на таке.
Встановлені судами обставини
Суди встановили, що з 16 серпня 2004 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі, який за рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 18 листопада 2014 року розірвано (т. 1, а. с. 4, 5).
Відповідно до договору дарування земельної ділянки від 25 квітня 2006 року, посвідченого Яремчанською міською державною нотаріальною конторою за реєстром № 418, ОСОБА_2 отримала в дар земельну ділянку з цільовим призначенням для ведення особистого підсобного господарства площею 379 кв. м, яка розташована в м. Яремче Івано-Франківської області (т. 1, а. с. 221).
Згідно з державним актом на право власності на земельну ділянку від 15 серпня 2007 року серії ЯД № 857964 ОСОБА_2 на підставі договору дарування земельної ділянки від 25 квітня 2006 року за реєстром № 418 належить на праві власності земельна ділянка для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд площею 0,0379 га, що розташована на АДРЕСА_1 з кадастровим номером 2611000000:05:005:0063, вартість якої згідно зі звітом про експерту грошову оцінку, виконаного Товариством з обмеженою відповідальністю "Оціночна компанія "Ренесанс" від 25 липня 2019 року, становить 125 708,00 грн (т. 1, а. с. 222).
Рішенням Виконавчого комітету Яремчанської міської ради Івано-Франківської області від 28 серпня 2007 року № 72 ОСОБА_2 надано дозвіл на будівництво індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1 на власній земельній ділянці (т. 1, а. с. 6).
Згідно з розписками від 10 серпня 2007 року та 19 серпня 2011 року ОСОБА_2 позичила у своєї матері ОСОБА_4 10 000,00 грн на придбання цегли з метою початку будівництва житлового будинку та 7 000,00 євро для будівництва будинку(т. 1, а. с. 63, 64).
08 квітня 2011 року між ОСОБА_1 та фабрикою вікон Болена була укладена угода № 35 на виготовлення та встановлення металопластикових конструкцій у кількості 21 штуки на загальну суму 30 248,00 грн (т. 1, а. с. 117-118).
Відповідно до акта здачі-прийому до договору від 08 квітня 2011 року № 35, підписаного між ОСОБА_1 та приватним підприємцем ОСОБА_6 (далі - ПП ОСОБА_6 ), 20 квітня 2011 року в порядку виконання договору від 08 квітня 2011 року № 35 були проведені роботи зі встановлення металопластикових віконних конструкцій на АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 122).
За змістом виданої ПП ОСОБА_6 квитанції до прибуткового касового ордера останній 20 квітня 2011 року прийняв від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 30 248,00 грн на виконання угоди від 08 квітня 2011 року № 35 (т. 1, а. с. 123).
Відповідно до протоколу від 14 травня 2014 року № 34/14 на замовлення ОСОБА_2 електролабораторією ПВТФ "Протон-К" проведено перевірку ізоляції проводів і кабелів, огляд робіт, виконаних з монтажу електропроводки у житловому будинку на АДРЕСА_1, що також підтверджується актом № 01/14-05 на приховану роботу з монтажу електропроводки.
19 травня 2014 року проєктною майстернею ФОП ОСОБА_3 виготовлено технічний паспорт на житловий будинок, що знаходиться на
АДРЕСА_1, загальною площею 134,6 кв. м, житловою площею 75,5 кв. м (т. 1, а. с. 66-71).
20 травня 2014 року Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю в Івано-Франківській області зареєстровано повідомлення ОСОБА_2 про початок виконання будівельних робіт/зміну даних у повідомленні про початок будівельних робіт № ІФ062141400663 з будівництва індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_1 від 22 жовтня 2013 року.
У вказаному повідомленні зазначено, що будівельний паспорт виданий Відділом містобудування, архітектури та будівництва Яремчанського міськвиконкому 20 вересня 2007 року (т. 1, а. с. 34).
26 серпня 2015 року за ОСОБА_2 зареєстровано на праві приватної власності житловий будинок загальною площею 134,6 кв. м, житловою площею 75,5 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 26 серпня 2015 року індексний № НОМЕР_8 та витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26 серпня 2015 року № 42785359 (т. 1, а. с. 8).
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з°подружжя, який її спростовує.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від°24°травня 2017°року у справі №°6-843цс17, постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від°06°лютого 2018°року у справі №°235/9895/15-ц (провадження №°61-2446св18), від°05°квітня 2018°року у°справі №°404/1515/16-ц (провадження №°61-8518св18) та у постановах Великої Палати Верховного Суду від°21°листопада 2018°року у справі №°372/504/17 (провадження №°14-325цс18), від°22°лютого 2022°року у°справі №°642/8107/14-ц (провадження №°14-108звц21).
У справі, яка переглядається, установлено, що спірний житловий будинок набутий під час знаходження сторін у шлюбі.
Належність майна до спільної сумісної власності подружжя визначається не тільки фактом придбання його під час шлюбу, але й спільною участю подружжя коштами або працею в набутті майна. Застосовуючи норму статті 60 СК України та визнаючи право спільної сумісної власності подружжя на майно, суд повинен установити не тільки факт набуття майна під час шлюбу, але й той факт, що джерелом його набуття були спільні сумісні кошти або спільна праця подружжя.
Тобто статус спільної сумісної власності визначається такими критеріями: час набуття майна; кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття).
Норма статті 60 СК України вважається застосованою правильно, якщо набуття майна відповідає цим чинникам.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є°об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Задовольняючи позов ОСОБА_1, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що відповідачкою не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя на побудований під час шлюбу житловий будинок АДРЕСА_1 та не надано належних і достатніх доказів, що вказане майно було побудоване нею під час шлюбу за її особисті кошти та за рахунок власної праці, а тому спірний будинок є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу між сторонами у рівних частках.
Верховний Суд погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, оскільки вони ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.
Згідно з пунктом 1.2 Інструкції "Про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна", затвердженої наказом Держбуду України від 24 травня 2001 року № 127 (у редакції, чинній на час складання технічного паспорта на спірний будинок) та підпункту 1 пункту 6 розділу І Інструкції "Про порядок проведення технічної інвентаризації об`єктів нерухомого майна" (у редакції, чинній на час вирішення спору) технічна інвентаризація проводиться перед прийняттям в експлуатацію завершених будівництвом об`єктів, у тому числі після проведення реконструкції та капітального ремонту.
Отже, дата складання технічного паспорта на житловий будинок на АДРЕСА_1, якою є 19 травня 2014 року, стверджує, що спірний будинок було збудовано за час перебування сторін у шлюбі.
Встановлено, що з 2005 року ОСОБА_1 проживав на території Республіки Італія, що підтверджується відповідними відмітками у його закордонному паспорті, копією посвідчення водія, виданого у Республіці Італія 16 вересня 2005 року з терміном дії до 16 вересня 2015 року, документом, що посвідчує особу серії НОМЕР_2, який виданий комуною Брінзіо Республіка Італія 20 березня 2009 року з терміном дії до 19 березня 2019 року, в якому зазначено його професію: робітник.
У посвідці на проживання на території Республіки Італія № НОМЕР_9, виданою 27 жовтня 2009 року з терміном дії до 26 жовтня 2014 року, вказано рід занять ОСОБА_1 - наймана праця.
Згідно з копіями двох закордонних паспортів ОСОБА_1, серії НОМЕР_3 та серії НОМЕР_4, ОСОБА_1 у період з 2004 року до 16 березня 2013 року неодноразово перетинав державний кордон України, інколи разом з неповнолітнім сином ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 .