Постанова
Іменем України
24 березня 2023 року
м. Київ
справа № 522/14349/13
провадження № 61-7529св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна",
відповідачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" на постанову Одеського апеляційного суду від 20 червня 2022 року в складі колегії суддів: Драгомерецького М. М., Дришлюка А. І., Громіка Р. Д., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення боргу,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ОТП Факторинг Україна" (далі - ТОВ "ОТП Факторинг Україна") звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення боргу.
В обґрунтування своїх вимог зазначало, що 14 липня 2008 року між ОСОБА_1 та Закритим акціонерним товариством "ОТП Банк" (далі - ЗАТ "ОТП Банк"), правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", був укладений кредитний договір № ML-507/059/2008, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надано кредит у розмірі 35 000,00 дол. США, зі строком повернення до 14 липня 2013 року.
15 вересня 2009 року між ОСОБА_1 та ЗАТ "ОТП Банк" був укладений додатковий договір № 1 до кредитного договору, відповідно до якого відповідачу була змінена відсоткова ставка та наданий транш у розмірі 2 415,40 дол. США.
У забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2 був укладений договір поруки № SR-507/059/2008 від 14 липня 2008 року, згідно з яким вона прийняла на себе зобов`язання відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_1, які виникають з умов кредитного договору.
У зв`язку з невиконанням позичальником своїх зобов`язань, банком було надіслано йому досудову вимогу від 25 червня 2011 року № 16539 про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, відповідно до якої позичальник був зобов`язаний протягом 30 календарних днів із моменту отримання досудової вимоги сплатити на користь банку належні суми кредиту, процентів та штрафних санкцій.
Також банком вручено позичальнику досудову вимогу від 25 червня 2011 року № 16538 про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором для передачі її ОСОБА_2 відповідно до якої остання повинна була протягом 30 календарних днів із моменту отримання досудової вимоги сплатити на користь банку належні суми кредиту, процентів та штрафних санкцій.
Однак станом на час подачі позову заборгованість за кредитним договором ні позичальником, ні поручителем не погашена.
Станом на 22 березня 2013 року заборгованість складала 174 765,88 дол. США, що еквівалентно 1 396 903,68 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 35 314,89дол. США, що еквівалентно 282 271,92 грн; заборгованість за відсотками за користування кредитом - 2 051,83 дол. США, що еквівалентно 16 400,28 грн, пеня за прострочення кредиту та відсотків - 137 39,16 дол. США, що еквівалентно 1 098 231,49 грн.
Згідно з умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю та договору відступлення прав від 26 листопада 2010 року ПАТ "ОТП Банк" відступило, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло право вимоги за кредитним договором від 14 липня 2008 року № ML-507/059/2008. Таким чином, ТОВ "ОТП Факторинг Україна" перейшли всі права ПАТ "ОТП Банк" щодо права вимоги до ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором.
На підставі зазначеного ТОВ "ОТП Факторинг Україна" просило суд стягнути з відповідачів на його користь заборгованість за кредитним договором від 14 липня 2008 року № ML-507/059/2008 у розмірі 1 396 903,68 грн, що еквівалентно 174 765,88 дол. США.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Приморський районний суд м. Одеси заочним рішенням від 10 вересня 2013 року позов задовольнив.
Стягнув у солідарному порядку з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" заборгованість за кредитним договором від 14 липня 2008 року № ML-507/059/2008 на загальну суму 1 396 903,68 грн, що включає в себе: заборгованість за кредитом - 282 271,92 грн; заборгованість за відсотками - 16 400,28 грн, пеню за прострочення кредиту та відсотків - 1 098 231,49 грн.
Стягнув у рівних частках з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь ТОВ "ОТП Факторинг Україна" суму судового збору у розмірі 3 441,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, суд першої інстанції виходив із того, що позичальник і поручитель належним чином зобов`язання за кредитним договором і договором поруки не виконували, на вимоги не реагували, унаслідок чого виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з відповідачів у солідарному порядку.
У червні 2020 року ОСОБА_2 подала до суду заяву про перегляд заочного рішення від 10 вересня 2013 року.
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 25 червня 2020 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
Не погоджуючись із заочним рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.
Одеський апеляційний суд постановою від 20 червня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.
Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 10 вересня 2013 року в частині вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором із поручителя скасував та ухвалив у цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до ОСОБА_2 про стягнення боргу відмовив. У решті рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Скасовуючи рішення суду першої інстанції у частині позовних вимог, пред`явлених до поручителя, суд апеляційної інстанції виходив із того, що банк пропустив встановлений шестимісячний строк звернення з позовом до поручителя, тому порука ОСОБА_2 за невиконання боржником своїх зобов`язань за кредитним договором від 14 липня 2008 року № ML-507/059/2008 припинилася.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
03 серпня 2022 року Царюк М. З., яка діє в інтересах ТОВ "ОТП Факторинг Україна", надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Одеського апеляційного суду від 20 червня 2022 року та залишити в силі заочне рішення суду першої інстанції.
У касаційній скарзі ТОВ "ОТП Факторинг Україна" вказує на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права та посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 12 січня 2022 року в справі № 638/11952/14, від 08 травня 2018 року в справі № 279/8730/15, від 20 листопада 2019 року в справі № 467/395/16, від 16 червня 2021 року в справі № 756/2028/16.
Касаційна скарга мотивована тим, що за умовами кредитного договору строк кредитування встановлено до 14 липня 2013 року. Крім встановлення строку дії кредитного договору, його сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входять до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору.
Зазначає, що в разі неналежного виконання боржником зобов`язань за кредитним договором, передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України строк пред`явлення кредитором вимог до поручителя про повернення боргових сум, погашення яких згідно з умовами договору визначено періодичними платежами, повинен обчислюватися з моменту настання строку погашення кожного чергового платежу.
З позовом до суду ТОВ "ОТП Факторинг Україна" звернулося до поручителя 05 червня 2013 року, відповідно до частини четвертої статті 559 ЦК України порука припинилася щодо ануїтетних платежів, які не сплачені за умовами кредитного договору та знаходяться поза межами шестимісячного строку.
До моменту звернення ТОВ "ОТП Факторинг Україна" до суду з цим позовом строк виконання основного зобов`язання у повному обсязі не настав, оскільки він визначений окремими платежами, а тому застосування судом приписів статті 559 ЦК України щодо припинення поруки до зобов`язання в цілому є помилковим.
Також зазначає, що суд апеляційної інстанції не надав оцінку доводам позивача відносно переривання строку позовної давності.
Суд апеляційної інстанції не взяв до уваги та не надав оцінку довідці про сплату боржником платежів після отримання досудової вимоги, а саме - з 2011 до 2014 року.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2022 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано цивільну справу з Приморського районного суду м. Одеси.
У вересні 2022 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що 14 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ЗАТ "ОТП Банк", правонаступником якого є ПАТ "ОТП Банк", укладений кредитний договір № ML-507/059/2008, відповідно до умов якого банк надав позичальнику кредит у сумі 35 000,00 дол. США зі строком повернення до 14 липня 2013 року з погашенням кредиту та відсотків за користування кредитом щомісячно згідно з графіком погашення кредиту та відсотків (а. с. 8-15).
На забезпечення виконання зобов`язань за вказаним кредитним договором, 14 липня 2008 року між ЗАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_2 укладений договір поруки № SR-507/059/2008, згідно з яким поручитель прийняла на себе зобов`язання відповідати за зобов`язаннями ОСОБА_1, які виникають з умов кредитного договору (а. с. 24, 25).
15 червня 2009 року між ОСОБА_1 та ЗАТ "ОТП Банк" укладений додатковий договір № 1 до кредитного договору від 14 липня 2008 року, відповідно до якого змінено відсоткову ставку та надано транш у розмірі 2 415,40 дол. США (а. с. 16-18).
15 червня 2009 року між ОСОБА_1 та ЗАТ "ОТП Банк" був укладений додатковий договір № 2 до кредитного договору від 14 липня 2008 року, відповідно до якого сторони внесли зміни щодо розміру та валюти кредиту, а саме - виклали частину № 1 кредитного договору у такій редакції: "розмір і валюта кредиту - 36 198,59 дол. США" (а. с. 19).
15 червня 2009 року між ОСОБА_2 та ЗАТ "ОТП Банк" укладений додатковий договір № 1 до договору поруки від 14 липня 2008 року № SR-507/059/2008 (а. с. 26).
У пункті 1 додаткового договору № 1 від 15 червня 2009 року до договору поруки сторони домовились, що під кредитним договором розуміють кредитний договір № ML-507/059/2008 від 14 липня 2008 року з усіма існуючими та майбутніми змінами, доповненнями та додатками.
Згідно з пунктом 2.1 додаткового договору № 1 до договору поруки внесено зміни до підпункту б пункту 2.1 договору поруки та викладено його у наступній редакції: "Сплата процентів за користування кредитом. Боржник зобов`язаний сплатити проценти за користування отриманими ним кредитними коштами, наданими згідно з кредитним договором, в розмірі, в терміни і в порядку, що передбачені в кредитному договорі".
Відповідно до пункту 2.2.1 додаткового договору № 1 до договору поруки у разі зміни розміру боргових зобов`язань після укладення цього договору, такі боргові зобов`язання забезпечуються в їх повному розмірі без укладання будь-яких додаткових договорів до цього договору.
Позичальник, як і поручитель, належним чином зобов`язання за кредитним договором і договором поруки не виконували, у зв`язку з чим 25 червня 2011 року ТОВ "ОТП Факторинг Україна" надіслало на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досудову вимогу про погашення заборгованості за кредитним договором № ML-507/059/2008 (а. с. 27, 28).
ОСОБА_2 отримала зазначену досудову вимогу 11 липня 2011 року, що підтверджується поштовим повідомленням про отримання вказаного листа (а. с. 32).
Станом на 22 березня 2013 року заборгованість за кредитним договором становила 174 765,88 дол. США, що еквівалентно 1 396 903,68 грн, з яких: заборгованість за кредитом - 35 314,89 дол. США, що еквівалентно 282 271,92 грн; заборгованість за відсотками за користування кредитом - 2 051,83 дол. США, що еквівалентно 16 400,28 грн; пеня за прострочення кредиту та відсотків - 137 39,16 дол. США, що еквівалентно 1 098 231,49 грн.
Згідно з умовами договору купівлі-продажу кредитного портфелю та договору відступлення прав від 26 листопада 2010 року ПАТ "ОТП Банк" відступило, а ТОВ "ОТП Факторинг Україна" прийняло право вимоги за кредитним договором від 14 липня 2008 року № ML-507/059/2008.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.