Постанова
Іменем України
30 березня 2023 року
м. Київ
справа № 638/14775/17
провадження № 61-1785св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Синельникова Є. В. (суддя-доповідач), Осіяна О. М., Хопти С. Ф.,
учасники справи:
позивачка - ОСОБА_1,
відповідачка - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на постанову Полтавського апеляційного суду у складі колегії суддів: Карпушина Г. Л., Кузнєцової О. Ю., Хіль Л. М. від 08 листопада 2022 року, і виходив з наступного.
Зміст заявлених позовних вимог
1. У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, звернення стягнення на предмет іпотеки.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік - ОСОБА_4, який за життя, а саме 02 червня 2010 року, уклав з ОСОБА_2 договір позики у простій письмовій формі.
3. Відповідно до договору позики від 02 червня 2010 року
ОСОБА_4 надав у позику ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі
792 510,00 грн, що еквівалентно 100 000,00 дол. США, яку позичальник зобов`язалась повернути в строк до 02 червня 2011 року.
4. З метою забезпечення виконання зобов`язань за указаним договором позики 02 червня 2010 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Молодчою Г. М. посвідчено договір іпотеки, предметом якого є квартира
АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_2 на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Горша О. А. 17 жовтня 2008 року за реєстровим № 2400.
5. ОСОБА_1 зазначала, що про існування оригіналу договору позики вона дізналася у липні 2017 року в процесі підготовки до продажу квартири АДРЕСА_2, яка була їх спільною з чоловіком сумісною власністю, право власності на яку вона оформила в порядку спадкування після його смерті. При цьому посилалась на те, що ОСОБА_2 своїх зобов`язань за договором позики не виконала, не повернула суму боргу її чоловікові за його життя, про що свідчить наявний у позикодавця оригінал розписки. Не повернула кошти відповідачка також і їй, як спадкоємиці померлого позикодавця.
6. З огляду на наведене та з урахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила суд: у рахунок погашення заборгованості за договором позики від 02 червня 2010 року стягнути з ОСОБА_2 на її користь суму боргу з урахуванням 3 % річних у розмірі 119 250,00 дол. США; в рахунок погашення заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 61,3 кв. м, житловою площею 35,6 кв. м, шляхом надання їй права продажу предмета іпотеки будь-якій третій особі - покупцю на її власний розсуд за ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, з укладенням від свого імені договору купівлі-продажу
будь-яким способом з іншою особою-покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, з отриманням дублікатів правовстановлюючих документів на нерухомість у відповідних установах, підприємствах, організаціях незалежно від форм власності та підпорядкування, з реєстрацією правочину купівлі-продажу предмета іпотеки у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, з можливістю здійснення позивачем всіх передбачених нормативно-правовими актами дій, необхідних для здійснення продажу предмета іпотеки.
Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій
7. Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова
від 06 грудня 2017 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено.
8. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 борг за договором позики від 02 червня 2010 року у сумі, еквівалентній
100 000,00 дол. США, 3% річних у розмірі 19 250,00 дол. США, всього в сумі, еквівалентній 119 250,00 дол. США, що на час пред`явлення позову складало
3 209 446,00 грн.
9. У рахунок погашення заборгованості за договором позики від 02 червня
2010 року у сумі, еквівалентній 100 000,00 дол. США, 3% річних у розмірі
19 250,00 дол. США, всього в сумі, еквівалентній 119 250,00 дол. США, що на час пред`явлення позову складало 3 209 446,00 грн, звернуто стягнення на предмет іпотеки - двокімнатну квартиру
АДРЕСА_1, загальною площею 61,3 кв. м, житловою площею 35,6 кв. м, яка розташована на першому поверсі п`ятиповерхового будинку, із застосуванням визначеної статтею 38 Закону України "Про іпотеку" процедури продажу шляхом надання іпотекодержателю ОСОБА_1 права продажу предмета іпотеки будь-якій третій особі.
10. Вжито заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки шляхом передачі його в управління ОСОБА_1 на період до його реалізації. Встановлено початкову ціну продажу предмета іпотеки на рівні, не нижчому
800 000,00 грн. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
11. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що вимоги
ОСОБА_1, як спадкоємиці позикодавця, є доведеними та обґрунтованими, оскільки ОСОБА_2 не повернула грошові кошти, які позичила у ОСОБА_4 за договором позики від 02 червня 2010 року, а тому з неї підлягає стягненню сума позики з урахуванням 3 % річних за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання. З урахуванням умов укладеного між сторонами договору іпотеки на забезпечення виконання зобов`язань за договором позики, суд першої інстанції вважав, що обраний позивачкою спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки є належним. При цьому зазначено, що ОСОБА_1 не мала об`єктивної можливості довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, раніше ніж знайшла договір позики, розписку, іпотечний договір у червні
2017 року.
12. Ухвалою Дзержинського районного суду м. Харкова від 12 жовтня
2018 року у задоволенні заяви представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 про перегляд заочного рішення Дзержинського районного суду м. Харкова
від 06 грудня 2017 року відмовлено.
13. Постановою Харківського апеляційного суду від 08 січня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2017 року залишено без змін.
14. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки. Відхиляючи доводи відповідачки про пропуск позивачкою позовної давності при зверненні до суду із цим позовом, апеляційний суд виходив із того, що про існування оригіналу розписки ОСОБА_1 дізналася у липні 2017 року.
15. Постановою Верховного Суду від 20 травня 2020 року касаційну скаргу
ОСОБА_2 задоволено частково. Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2017 року та постанову Харківського апеляційного суду від 08 січня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про звернення стягнення на предмет іпотеки скасовано. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 у цій частині відмовлено.
16. Постанову Харківського апеляційного суду від 08 січня 2020 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики скасовано, справу у цій частині передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
17. Скасовуючи судові рішення судів попередніх інстанцій в частині вирішення питання про звернення стягнення на предмет іпотеки та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог, суд касаційної інстанції виходив із того, що обраний позивачкою спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, з урахуванням умов договору, є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.
18. В частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за договором позики суд касаційної інстанції зазначив, що апеляційний суд не перевірив належним чином доводів відповідачки про виконання нею зобов`язання за спірним договором позики, не забезпечив проведення призначеної у справі експертизи у зв`язку із чим дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову у цій частині. Крім того, зазначено про необхідність з`ясування обставин неможливості подання відповідачкою заяви про застосування позовної давності до суду першої інстанції.
19. Постановою Полтавського апеляційного суду від 08 листопада 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 06 грудня 2017 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики скасовано, ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
20. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що наявні у матеріалах справи докази підтверджують факт виконання відповідачкою зобов`язань за договором позики від 02 червня 2010 року. Наявність у спадкоємиці позикодавця оригіналу розписки не спростовує зазначених висновків суду, оскільки сторони договору позики на свій розсуд вирішили порядок підтвердження факту припинення грошового зобов`язання в угоді від 15 липня 2010 року.
Узагальнені доводи касаційної скарги
21. 07 лютого 2023 року ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат
Левун О. Ф., звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Полтавського апеляційного суду
від 08 листопада 2022 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики в повному обсязі.
22. Підставами касаційного оскарження вказаної постанови апеляційного суду заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі № 544/174/17, від 07 серпня 2019 року у справі № 753/22661/14, від 11 червня 2020 року у справі № 753/20532/14-ц, від 17 лютого 2021 року у справі № 233/4822/18,
від 14 квітня 2021 року у справі № 642/4200/17, від 01 вересня 2021 року
у справі № 266/5745/18, від 29 вересня 2021 року у справі № 640/9165/19,
від03 листопада 2021 року у справі № 705/3275/18, від 09 грудня 2021 року
у справі № 570/5689/16, від 26 квітня 2022 року у справі № 601/1473/19 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
23. Касаційна скарга обґрунтована посиланням на те, що суд апеляційної інстанції не врахував, що наявність у позикодавця оригіналу боргового документа підтверджує факт невиконання боржником свого обов`язку. Вважає, що відсутність у відповідачки оригіналу розписки про грошове зобов`язання, а також не заявлення нею вимог про розірвання договорів позики та іпотеки свідчить про чинність спірного майнового зобов`язання.
24. Зазначає, що надана відповідачкою угода про припинення зобов`язання від 15 липня 2010 року є неналежним та недопустимим доказом виконання відповідачкою своїх зобов`язань за договором позики. Зосереджує увагу на тому, що зазначена угода зберігалася у свідка, а не у сторін правочину, один із свідків відмовився від надання пояснень у суді, у тексті такої угоди відсутні дані про повернення грошових коштів, більш того, зазначено, що позику отримав ОСОБА_6, а не відповідачка. Вважає, що зазначена угода виготовлена набагато пізніше ніж датована, а неможливість проведення відповідної експертизи не свідчить про її чинність.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
25. Ухвалою Верховного Суду від 15 лютого 2023 року поновлено ОСОБА_1, від імені якої діє адвокат Левун О. Ф., строк на касаційне оскарження постанови Полтавського апеляційного суду від 08 листопада
2022 року, відкрито касаційне провадження у справі № 638/14775/17, витребувано матеріали цивільної справи з суду першої інстанції.
26. 09 березня 2023 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
27. 03 березня 2023 року ОСОБА_2 через засоби поштового зв`язку подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, у якому, посилаючись на необґрунтованість доводів заявниці, просить відмовити у її задоволенні, а оскаржене судове рішення апеляційного суду залишити без змін.
28. Зазначає, що суд апеляційної інстанції надав правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам та урахував вказівки Верховного Суду, надані при перегляді цієї справи в касаційному порядку. Вважає, що позивачкою не спростовано факту виконання нею зобов`язань за договором позики