Постанова
Іменем України
24 березня 2023 року
м. Київ
справа № 755/8142/18
провадження № 61-9815св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Організація об`єднання громадян Центр захисту дітей "Наші діти",
третя особа - директор Організації об`єднання громадян Центру захисту дітей "Наші діти" Луценко Наталія Анатоліївна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Організації об`єднання громадян Центр захисту дітей "Наші діти" на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 травня 2020 року у складі судді Арапіної Н. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року в складі колегії суддів Гаращенка Д. Р., Сліпченко О. І., Сушко Л. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У травні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Організації об`єднання громадян Центр захисту дітей "Наші діти" (далі також - ООГ ЦЗД "Наші діти"), третя особа - директор ООГ ЦЗД "Наші діти"Луценко Н. А., в якому просила суд визнати незаконними та скасувати накази від 14 лютого 2018 року № 07-к та від 27 квітня 2018 року № 17-к; поновити її на посаді сімейного вихователя ООГ ЦЗД "Наші діти"; стягнути з відповідача середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 7 317 грн.
Заява мотивована тим, що 16 лютого 2015 року ОСОБА_1 прийнято на посаду сімейного вихователя до ООГ ЦЗД "Наші діти" на підставі наказу від 16 лютого 2015 року № 10-к.
27 квітня 2018 року ООГ ЦЗД "Наші діти" видала наказ № 17-к про припинення трудового договору, відповідно до якого позивача звільнено з посади сімейного вихователя у зв`язку зі скороченням штату та зміною організаційної структури ООГ ЦЗД "Наші діти".
Позивач вказувала, що її звільнення незаконне та безпідставне, оскільки наказ від 14 лютого 2018 року № 07-к підписаний особою, яка не мала повноважень на його підписання. Крім того, вказаний наказ не містить підтвердження змін в організації праці та виробництва, відсутнє підтвердження скорочення чисельності або штату працівників. Разом з тим, наказ від 27 квітня 2018 року № 17-к про звільнення є незаконним, оскільки він був виданий на підставі наказу від 14 лютого 2018 року № 07-к. У зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці роботодавець не запропонував працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Короткий зміст судових рішень
Справа переглядалась неодноразово.
Дніпровський районний суд міста Києва рішенням від 10 вересня
2018 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Київський апеляційний суд постановою від 05 лютого 2019 року рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 10 вересня 2018 року залишив без змін.
Верховний Суд постановою від 06 листопада 2019 року касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Романцова Т. В., задовольнив частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 10 вересня 2018 року та постанову Київського апеляційного суду від 05 лютого 2019 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанову суд касаційної інстанції мотивував тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, не встановив, чи пропонував роботодавець позивачу наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду за відповідною спеціальністю чи іншу вакантну посаду, яку ОСОБА_1 може виконувати відповідно до її освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Висновок суду першої інстанції про те, що позивачу доведено до відома, що їй буде надано у подальшому гарантії як особі, яка має статус опікуна, матеріальне заохочення, тощо не є належним виконанням обов`язку роботодавця відповідно до частини першої статті 40 КЗпП України, оскільки вказані гарантії і заохочення не можуть замінювати встановлені трудовим законодавством гарантії для працівників при звільненні.
Крім того, суди не надали належної оцінки штатному розпису ООГ ЦЗД "Наші діти", затвердженому 31 січня 2018 року, який містить посади вихователів та сімейних вихователів.
Суди не врахували, що пропозиція роботодавця укласти договір про надання послуг не є виконанням обов`язку роботодавця, визначеного статтею 49-2 КЗпП України щодо запропонування працівнику наявної на підприємстві роботи.
Також не є правильним висновок судів попередніх інстанцій про те, що ОСОБА_1 здійснювала повноваження щодо належного утримання, виховання та розвитку дітей, а не роботу (трудову функцію) в межах режиму роботи ООГ ЦЗД "Наші діти".
Відповідно до статті 186-1 КЗпП України гарантії, встановлені статтями 56, 176, 177, частинами третьою-восьмою статті 179, статтями 181, 182, 182-1, 184, 185, 186 цього Кодексу, поширюються також на батьків, які виховують дітей без матері (в тому числі в разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також на опікунів (піклувальників), одного з прийомних батьків, одного з батьків-вихователів.
Вирішуючи спір у справі, суди також не врахували вказані норми права та не перевірили дотримання роботодавцем при звільненні позивача встановлених державою гарантій для працівника, який має під опікою дітей до 14 років.
Дніпровський районний суд міста Києва рішенням від 27 травня 2020 року позов задовольнив частково.
Визнав незаконним наказ від 27 квітня 2018 року № 17-к ООГ ЦЗД "Наші діти" "Про припинення трудового контракту".
Поновив ОСОБА_1 на посаді сімейного вихователя ООГ ЦЗД "Наші діти" з 30 квітня 2018 року.
Стягнув з ООГ ЦЗД "Наші діти" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 квітня до 25 травня 2018 року у розмірі 7 317 грн (без врахування прибуткового податку й інших обов`язкових платежів).
Стягнув з ООГ ЦЗД "Наші діти" на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн.
У решті вимог відмовив.
Допустив негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі.
Стягнув з ООГ ЦЗД "Наші діти" на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 409,60 грн.
Частково задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що посада вихователя не була вакантною на день попередження про наступне звільнення та на день звільнення позивача.
Судом також не встановлено іншу вакантну роботу, яка б існувала на цьому підприємстві на день попередження про звільнення чи на день звільнення позивача, яку працівник може виконувати з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду.
Однак, під час звільнення позивача з посади сімейного вихователя не було дотримано норм права щодо встановлених державою гарантій для працівника, який має під опікою дітей до 14 років.
Зміна умов праці шляхом звільнення з посади працівника та пропонування укласти цивільно-правову угоду без дотримання гарантій, передбачених статтями 40, 42, 49-2 КЗпП України, не є належним виконанням власником норм трудового законодавства та суперечить визначеним законом гарантіям, які діють під час такого звільнення.
Відмовляючи у задоволенні позову про визнання наказу від 14 лютого 2018 року № 07-к незаконним та його скасування суд виходив з того, що оспорюваний наказ підписаний директором ООГ ЦЗД "Наші діти" Свириденко О. М., а не засновником Громадської організації "Німецько-польсько-українське товариство в Україні" в особі керівника Луценко Н. А., однак сам лише факт перевищення особою своїх повноважень при підписанні оспорюваного наказу не може слугувати єдиною підставою для визнання його незаконним.
Київський апеляційний суд постановою від 03 березня 2021 року апеляційну скаргу ООГ ЦЗД "Наші діти" залишив без задоволення та стягнув на користь ОСОБА_1 з ООГ ЦЗД "Наші діти" суму середнього заробітку за період 26 травня 2018 року до 27 травня 2020 року. В іншій частині рішення залишив без змін.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що задовольняючи позов ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про зміни в організації праці та виробництва, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції виходив з того, що під час звільнення позивача з посади сімейного вихователя не було дотримано норм статей 184, 186-1 КЗпП Українищодо встановлених державою гарантій для працівника, який має під опікою дітей до 14 років. Рішення суду в цій частині в апеляційному порядку не переглядається.
Однак, суд першої інстанції помилково при визначенні середньоденної заробітної плати для обчислення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу визначив середньоденну заробітну плату шляхом ділення заробітної плати за останні два місяці роботи перед звільненням на кількість календарних, в ці місяці, неправильно застосувавши положення постанови Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100, у зв`язку з чим дійшов неправильних висновків щодо розміру середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, яка підлягає стягненню на користь позивача.
Київський апеляційний суд 09 червня 2021 року прийняв до постанови Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року додаткову постанову такого змісту: "Апеляційну скаргу Організації об`єднання громадян Центру захисту дітей "Наші діти" залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 травня 2020 року в частині стягнення середнього заробітку скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з Організації об`єднання громадян Центр захисту дітей "Наші діти" (код ЄДРПОУ 35912325) на користь ОСОБА_1 суму середнього заробітку за період з 26 травня 2018 року до 27 травня 2020 року у розмірі 242 440 грн. В іншій частині рішення залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів до суду касаційної інстанції."
Додаткову постанову апеляційний суд мотивував тим, що в резолютивній частині постанови вирішено питання про право, але не зазначено точної грошової суми, присудженої до стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за період з 26 травня 2018 року до 27 травня 2020 року у розмірі 242 440 грн.
Верховний Суд постановою від 13 жовтня 2021 року відмовив ОСОБА_1 у задоволенні заяви про закриття касаційного провадження за касаційною скаргою ООГ ЦЗД "Наші діти".
Касаційні скарги ООГ ЦЗД "Наші діти" та директора ООГ ЦЗД "Наші діти" Луценко Н. А. задовольнив частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 03 березня 2021 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 09 червня 2021 року скасував.
Справу за позовом ОСОБА_1 направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Верховний Суд виходив з того, що звертаючись із апеляційною скаргою ООГ ЦЗД "Наші діти" просило переглянути рішення не лише в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але й в частині визнання незаконним наказу про припинення трудового контракту, поновлення ОСОБА_1 на посаді сімейного вихователя.
ОСОБА_1 у поданій апеляційній скарзі крім того, що просила стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01 травня 2018 року до 27 травня 2020 року, також просила визнати незаконним та скасувати наказ від 14 лютого 2018 року № 07-к.
Тобто, апеляційний суд в порушення статті 303 ЦПК України не перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах апеляційних скарг.
Допустивши вказане порушення апеляційний суд не перевірив дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права в частині визнання незаконним наказу від 27 квітня 2018 року № 17-к про припинення з ОСОБА_1 трудового контракту, поновлення позивача на посаді сімейного вихователя, стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн, а також в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання незаконним і скасування наказу від 14 лютого 2018 року № 07-к про зміни в організації праці та виробництва, не надав оцінки доказам, поданим сторонами та не перевірив відповідність висновків суду першої інстанції щодо вказаних вимог обставинам справи.
Київський апеляційний суд постановою від 22 лютого 2022 року апеляційні скарги ООГ ЦЗД "Наші діти" та ОСОБА_1 задовольнив частково.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 травня 2020 року в частині стягнення з ООГ ЦЗД "Наші діти" на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу скасував та ухвалив в цій частині нове судове рішення наступного змісту.
Стягнув з ООГ ЦЗД "Наші діти" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 30 квітня 2018 року до 27 травня 2020 року в розмірі 251 652,72 грн, що визначений без вирахуванням податків та інших обов`язкових платежів.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 травня 2020 року в частині стягнення з ООГ ЦЗД "Наші діти" на користь ОСОБА_1 витрат зі сплати судового збору змінив, збільшивши розмір суми, що підлягає стягненню з 1 409,60 грн до 2 114,40 грн.
В іншій частині рішення суду залишив без змін.
Суд апеляційної інстанції виходив з того, що саме лише посилання про перевищення особою своїх повноважень при підписанні наказу від 14 лютого 2018 року № 07-к ООГ ЦЗД "Наші діти" "Про зміни в організації праці та виробництва" не може слугувати єдиною підставою для визнання цього наказу незаконним. Крім того, суд апеляційної інстанції вважав, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, про те, що директор позбавлений прав видавати такого роду накази. Також не надано доказів, того, що на засновника покладено обов`язок здійснювати відповідні розпорядчі функції та видавати накази по організації.
Наказом ООГ ЦЗД "Наші діти" від 27 квітня 2018 року № 23/1-к сімейного вихователя ОСОБА_4 переведено на посаду вихователя з 01 травня 2018 року. 10 травня 2018 року наказом ООГ ЦЗД "Наші діти" № 25-к прийнято ОСОБА_5 на тимчасову роботу на посаду вихователя на період відпустки ОСОБА_4 по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Отже, посада вихователя не була вакантною на день попередження про наступне звільнення та на день звільнення позивача.
Виходячи з наведеного, судом також не встановлено іншу вакантну роботу, яка б існувала на цьому підприємстві на день попередження про звільнення чи на день звільнення позивача, яку працівник може виконувати з урахуванням її освіти, кваліфікації, досвіду.
Проте, під час звільнення позивача з посади сімейного вихователя не було дотримано норми статей 184, 186-1 КЗпП України щодо встановлених державою гарантій для працівника, який має під опікою дітей до 14 років.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції в частині періоду та суми стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 30 квітня 2018 року до 25 травня 2018 року, що становить у розмірі 7 317 грн, оскільки позивачем у суді першої інстанції подавалась заява про збільшення позовних вимог в частині періоду та суми, яка була безпідставно повернута судом першої інстанції. Крім того частиною другою статті 235 КЗпП України передбачено вирішення питання щодо здійснення виплати за весь час вимушеного прогулу, органом, що розглядає спір.
За таких обставин суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про необхідність стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 30 квітня 2018 року до 27 травня 2020 року в розмірі 251 652,72 грн, що визначений без вирахування податків та інших обов`язкових платежів.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
10 жовтня 2022 року ООГ ЦЗД "Наші діти" подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 27 травня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року.
У касаційній скарзі вона просить суд касаційної інстанції скасувати оскаржувані судові рішення і відмовити у задоволенні позовних вимог.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 29 листопада 2022 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ООГ ЦЗД "Наші діти" на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 травня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року та витребував справу з суду першої інстанції. Зупинив виконання рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 27 травня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 22 лютого 2022 року в частині стягнення з ООГ ЦЗД "Наші діти" середнього заробітку за час вимушеного прогулу за виключенням стягнення заробітку за час вимушеного прогулу за один місяць до закінчення її перегляду у касаційному порядку.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Підставою касаційного оскарження заявник вказує застосування в оскаржуваних рішеннях судів попередніх інстанцій норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року, додатковій постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року № 926/1795/18.
Разом з тим, відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норм статей 56, 176, 177, 179, 181, 182, 182-1, 184, 185, 186, 186-1, 233 КЗпП України при звільненні з ініціативи роботодавця особи, яка має статус опікуна, проте не перебуває у стані вагітності, не має дітей віком до трьох років, не є одинокою матір`ю при наявності дитини віком до 14 років або дитини з інвалідністю.
Крім того, суд першої інстанції не надав оцінку статусу відповідача та правовідносинам, які склались між сторонами на підставі контракту, а також не дослідив зібрані у справі докази.
Суди попередніх інстанцій не звернули уваги на те, що позовна заява подана з пропуском місячного строку, що суперечить статті 233 КЗпП України та є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Також провадження у справі відкрито з порушенням статей 2, 4, 185, 187 ЦПК України і оскільки позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява повинна бути повернута позивачу.
При новому розгляді справи, позивачем подано заяву про зміну підстав та предмета позову, що суперечить приписам частини третьої статті 49 ЦПК України.
Разом з тим, на момент звільнення позивача у відповідача не було жодної вільної вакансії, тому останній не міг пропонувати позивачу будь-яку посаду. При цьому, ОСОБА_1 на момент звільнення та у період розгляду справи не мала статусу одинокої матері, яка має на утриманні дитину віком до 14 років або дитину-інваліда.
Судами попередніх інстанцій не досліджено яку саме працю позивач виконувала, які обов`язки згідно з законом виникли у позивача протягом відносин з відповідачем, діяльність відповідача, його статус і організаційно-правову форму.
Крім того, ОСОБА_1 запропоновано укласти договір про надання послуг, предметом якого була щомісячна сплата винагороди за виховання дітей в розмірі її місячного заробітку у центрі, проте позивач відмовилась від підписання цього договору.
Також, оскаржувані судові рішення протирічать постановам Кабінету Міністрів України "Про проведення у м. Києві експерименту щодо запровадження інноваційної форми влаштування дітей" від 30 травня 2007 року № 787 та "Про затвердження Типового положення про центр захисту дітей "Наші діти" від 29 грудня 2009 року № 1421, оскільки унеможливлюють проведення експерименту, тобто паралізують діяльність центру, що не було враховано судами.
Судами безпідставно стягнуто з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 25 000 грн.
Відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини, встановлені судами
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2009 року № 1421 затверджено Типове положення про центр захисту дітей "Наші діти", відповідно до якого Центр захисту дітей "Наші діти" - заклад соціального захисту дітей, призначений для перебування дітей віком до 18 років і надання їм комплексної соціальної, психологічної, педагогічної, медичної та інших видів допомоги. Центр утворюється, реорганізується та ліквідується структурним осередком Німецько-Польсько-Українського товариства в Україні. Центр є юридичною особою і діє на підставі Положення.
12 лютого 2015 року між ООГ ЦЗД "Наші діти" та ОСОБА_1 укладений контракт, відповідно до умов якого остання приймається на роботу
в ООГ ЦЗД "Наші діти" на посаду сімейного вихователя з 16 лютого
2015 року із випробувальним терміном три місяці. Цей контракт є безстроковим трудовим договором.
13 листопада 2017 року розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації № 622 ОСОБА_1 призначено опікуном над малолітньою ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв`язку з тим, що мати ОСОБА_7 позбавлена батьківських прав на підставі рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року. Батько ОСОБА_8 помер. Відповідальність за збереження житла її підопічної, покладено на ОСОБА_1
16 листопада 2017 року розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації № 631 ОСОБА_1 призначено опікуном над малолітньою ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_2, у зв`язку з тим, що мати ОСОБА_10 та батько ОСОБА_11 позбавлені батьківських прав на підставі рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 18 листопада 2005 року, та покладено відповідальність за збереження житла її підопічної.
07 грудня 2017 року розпорядженням Дніпровської районної в м. Києві державної адміністрації № 860 ОСОБА_1 призначено піклувальником над неповнолітнім ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_3, та покладено відповідальність за збереження житла її підопічного.
26 грудня 2017 року розпорядженням Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації № 709 сімейного вихователя ОСОБА_1 призначено опікуном над малолітньою ОСОБА_13,
ІНФОРМАЦІЯ_4, у зв`язку з тим, що мати ОСОБА_13 позбавлена батьківських прав на підставі рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 21 серпня 2017 року. На момент оформлення опіки
ОСОБА_14 свого житла та майна не мала.
14 лютого 2018 року ООГ ЦЗД "Наші діти" видано наказ № 07-к "Про зміни в організації праці та виробництва", яким для приведення у відповідність структури ООГ ЦЗД "Наші діти"вимогам "Типового положення", 30 квітня 2018 року виведено із штату посади сімейних вихователів, які за своєю правовою природою є опікунами та/або батьками-вихователями, що відповідно до пункту 15 "Типового положення" проживають разом з дітьми і виконують обов`язки з утримання та виховання згідно з вимогами законодавства, але не є штатними працівниками центру.
14 лютого 2018 року сімейний вихователь ООГ ЦЗД "Наші діти"
ОСОБА_1 була ознайомлена з наказом № 07-к "Про зміни в організації праці та виробництва з 01 травня 2018 року в зв`язку із вивільненням та скороченням посад сімейних вихователів" та відмовилась його підписати.
27 квітня 2018 року наказом ООГ ЦЗД "Наші діти" № 17-к/1 "Про припинення трудового контракту" сімейного вихователя ОСОБА_1 звільнено
30 квітня 2018 року у зв`язку із скороченням штату та зміною організаційної структури. З наказом від 27 квітня 2018 року № 17-к/1 ОСОБА_1 ознайомлена 27 квітня 2018 року. Вихідна допомога виплачена у розмірі 9 940 грн.
Також суди встановили, що листом ООГ ЦЗД "Наші діти" від 04 травня
2018 року повідомлено Службу у справах дітей Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, що з 01 травня 2018 року у ООГ ЦЗД "Наші діти" посада сімейного вихователя була скорочена у зв`язку зі зміною в організації праці та виробництва з дотриманням вимог чинного законодавства. Для стимулювання належного виконання обов`язків опікунів/піклувальників та задля дотримання умов виплати допомоги на дітей, над якими встановлено опіку/піклування засновник прийняв рішення про виплату грошової винагороди для опікунів/піклувальників на постійній основі. Для реалізації даного рішення їм було запропоновано укласти договір про надання послуг. ОСОБА_1 відмовилась від укладення зазначеного договору, тому відсутні підстави для продовження співпраці з вищевказаною особою.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
У статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року та протоколи до неї (далі - Конвенція), а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Як видно із касаційної скарги, судові рішення, визначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України оскаржуються на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.