Постанова суду № 200/11213/19 від 27.03.2023 про визнання недійсним наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування...

Постанова

Іменем України

27 березня 2023 року

м. Київ

справа № 200/11213/19

провадження № 61-8566св22

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Сердюка В. В., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Дніпропетровської області,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Дніпропетровської області на рішення Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 22 лютого 2022 року у складі судді Кудрявцевої Т. О. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 05 серпня 2022 року у складі колегії суддів Городничої В. С., Лаченкової О. В., Петешенкової М. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до

Навчально-методичного центру цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Дніпропетровської області (далі - Центр) про визнання недійсним наказу, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 03 липня 2019 року наказом № 61 її звільнено з посади завідувача Кам`янських курсів 2 категорії Центру у зв`язку із скороченням чисельності працівників за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, про що зроблено запис у трудовій книжці. Вона вважає звільнення незаконним.

Посаду керівника зазначених курсів позивач займала з 05 вересня 2008 року. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16 жовтня 2018 року № 835, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 листопада 2018 року за № 1256/32708, затверджено Типове положення про територіальні курси цивільного захисту та безпеки життєдіяльності, навчально-методичні центри цивільного захисту та безпеки життєдіяльності. Безпосереднє управління діяльністю Територіальних курсів здійснює завідувач, який призначається на посаду та звільняється з посади начальником (директором) Центру за попереднім погодженням з відповідним органом місцевого самоврядування.

Штатний розпис курсів на початок 2019 року містив такі посади: завідувач курсів, старший майстер виробничого навчання, методист, 2 майстри виробничого навчання, 0,5 ставки прибиральниці, станом на 25 квітня 2019 року всі педагогічні працівники курсів звільнилися.

З початку 2019 року позивач неодноразово зверталась до начальника Центру, міського голови, керівника цивільного захисту з заявами щодо забезпечення належного функціонування курсів у зв`язку з неукомплектованістю штатних посад, що підтверджується службовими записками від 10 січня 2019 року, 25 січня 2019 року, 18 квітня 2019 року, 25 квітня 2019 року, доповідною запискою від 25 квітня 2019 року, проте на жодну її заяву та доповідні записки відповіді надано не було.

02 травня 2019 року вона попереджена щодо звільнення у зв`язку зі скороченням посади, яку обіймала, будь-яких вакантних посад їй запропоновано не було, не дивлячись про їх наявність. Фактично посада завідувача Кам`янських курсів 2 категорії скорочена не була, було змінено лише назву курсів на Кам`янські територіальні курси цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (II категорії), при цьому всі повноваження завідувача курсів залишились незмінними, також не пропонувались вакантні посади протягом двох місяців з дня попередження про звільнення. В цей же день нею за власною ініціативою подано заяву про переведення на посаду завідувача курсів у зв`язку зі штатними змінами, оскільки вона відповідала вимогам, встановленим для цієї посади, яка також залишилась без відповіді.

17 травня 2019 року позивач отримала вимогу начальника Центру, в якій йшлось про її обов`язок у строк до 24 травня 2019 року подати електронну декларацію кандидата на посаду та документи на погодження кандидатури на посаду завідувача територіальних курсів. На вимогу цього ж дня вона відповіла доповідною запискою, в якій повідомляла, що подати до органу місцевого самоврядування відповідні документи не має можливості у зв`язку з тим, що лист на погодження кандидатури на посаду завідувача територіальних курсів від начальника Центру до Кам`янської міської ради не надходив, про що їй було повідомлено в канцелярії міської ради, крім цього, зазначила, що довідку про доходи, яка необхідна для подання декларації, вона зможе отримати не раніше 23 травня 2019 року.

03 липня 2019 року начальником Центру видано наказ № 61, яким ОСОБА_1 звільнено з роботи з 03 липня 2019 року у зв`язку зі скороченням чисельності працівників, зазначений наказ не містить інформації про попереднє його погодження з органом місцевого самоврядування, як того вимагає Типове положення про територіальні курси цивільного захисту та безпеки життєдіяльності, навчально-методичні центри цивільного захисту та безпеки життєдіяльності.

Начальником центру при звільненні порушені вимоги статті 43 КЗпП України.

Відповідно до довідки про середню заробітну плату від 03 липня 2019 року № 953/02, кількість відпрацьованих в травні-червні 2019 року робочих днів склала 41 день (16 днів у травні та 25 днів у червні), час вимушеного прогулу після звільнення з 03 липня 2019 року до 05 березня 2021 року становить 173 061,32 грн з розрахунку 523 дня х 409,29 грн, які підлягають стягненню з відповідача на її користь.

Вказані дії з боку відповідача є порушенням її законних прав на працю, які завдали їй моральних страждань, моральна шкода, завдана їй в результаті незаконного звільнення, полягає у тому, що відповідач позбавив її гарантованого Конституцією України права на працю всього за два роки до отримання права на пенсію; внаслідок незаконного звільнення вона відчула приниження честі та гідності, а також своєї ділової репутації, втратила душевний спокій, постійно перебуває у роздратованому стані, погіршився стан здоров`я.

Згідно виписки з амбулаторної карти № НОМЕР_1 ОСОБА_1 знаходилась на стаціонарному лікуванні з 07 травня 2019 року до 16 травня 2019 року. Відповідно до виписки № 428 вона знаходилась на лікуванні в стаціонарному відділенні з 27 травня 2019 року до 05 червня 2019 року.

Розмір моральної шкоди позивачем оцінено у розмірі 50 000 грн.

З урахуванням викладених обставин, позивач просила суд визнати незаконним наказ від 03 липня 2019 року № 61 про її звільнення з посади завідувача Кам`янських курсів 2 категорії Центру у зв`язку із скороченням чисельності працівників та поновити її на посаді завідувача Кам`янських курсів 2 категорії Центру з 03 липня 2019 року, стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 03 липня 2019 року до 05 березня 2021 року, який становить 173 061,32 грн, стягнути з відповідача на її користь моральну шкоду у розмірі 50 000 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх прийняття

Рішенням Бабушкінського районного суду міста Дніпропетровська від 22 лютого 2022 року позов задоволено частково.

Визнано незаконним наказ "Про звільнення ОСОБА_1" від 03 липня 2019 року № 61 у зв`язку із скороченням чисельності працівників ОСОБА_1 з посади завідувача Кам`янських курсів 2 категорії Центру.

Поновлено ОСОБА_1 на роботу до Центру на посаді завідувача Кам`янських курсів 2 категорії Центру, з 03 липня 2019 року.

Стягнуто з Центру на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 173 061,32 грн, моральну шкоду у розмірі 20 000 грн, та понесені судові витрати у справі в сумі 3 597,40 грн, а всього 196 658,72 грн.

В задоволенні іншої частини позовних вимог про стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу та моральної шкоди ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення підлягає негайному виконанню в частині поновлення ОСОБА_1 на роботі та виплати їй заробітної плати за один місяць в розмірі 11 471,41 грн.

Судове рішення мотивоване тим, що після затвердження штату працівників № 85/74 "Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Дніпропетровської області" та переведення Центру до нового штату працівників відповідно до наказу ДСНС від 01 квітня 2019 року № 203, скорочення посади завідувача курсів не відбулося, фактично змінено лише назву курсів на Кам`янські територіальні курси цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (II категорії), при цьому існуючі повноваження завідувача курсів фактично за змістом залишились незмінними та були доповнені відповідно до посадової інструкції. При цьому ОСОБА_1 відповідала всім вимогам посадової інструкції, затвердженої 20 травня 2019 року начальником Центру, для роботи на посаді завідувача Кам`янських територіальних курсів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (ІІ категорії) щодо наявних у неї освіти, стажу роботи за фахом у сфері цивільного захисту та педагогічної діяльності у навчально-методичних установах сфери цивільного захисту, вільного володіння державною мовою, що не спростовано відповідачем.

Крім того, на час видання наказу про звільнення ОСОБА_1 відповідачем не було в передбаченому Типовим положенням та посадовою інструкцією порядку отримано попереднє погодження/або відмова в погодженні з відповідним органом місцевого самоврядування, яким є у даному випадку Кам`янська міська рада, на призначення позивача на посаду завідувача Кам`янських територіальних курсів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (ІІ категорії), тому лист Кам`янської міської ради від 14 червня 2019 року № 2 вих-16/251 не міг бути законною підставою для звільнення позивача за вищевказаним наказом від 03 липня 2019 року № 61.

Разом з тим, на час видання наказу про звільнення 03 липня 2019 року, положенням та посадовою інструкцією не передбачено подання кандидатом на вказану посаду спочатку електронної декларації, а потім отримання попереднього погодження кандидата на вказану посаду і навпаки, тому суд вважав, що звільнення позивача з роботи з підстави неподання нею декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, за наведених обставин відбулося незаконно, і з цих саме підстав передчасно. Крім того, відповідачем не надано доказів того, яким саме нормативним актом України передбачено подання вказаної декларації особою, яка претендує на призначення на посаду завідувача Кам`янських територіальних курсів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (ІІ категорії), до погодження відповідним органом місцевого самоврядування її кандидатури.

Також, звільнення позивача відбулося без звернення відповідача до відповідного виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, що не відповідає вищенаведеним положенням чинного законодавства.

Суд вважав за можливе визначити доведеною заподіяну моральну шкоду у розмірі 20 000 грн.

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 05 серпня 2022 року апеляційну скаргу Центру задоволено частково.

Рішення Бабушкінського районного суд міста Дніпропетровська від 22 лютого 2022 року змінено в частині визначеного судом розміру моральної шкоди, стягнутої з Центру на користь ОСОБА_1, зменшивши цей розмір з 20 000 грн до 5 000 грн.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Апеляційний суд виходив з того, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги позивача про визнання незаконним наказу "Про звільнення ОСОБА_1" від 03 липня 2019 року № 61, поновлення на роботу до Центру на посаді завідувача Кам`янських курсів 2 категорії Центру, з 03 липня 2019 року, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у розмірі 173 061,32 грн.

Вирішуючи питання про розмір компенсації позивачу моральної шкоди, суд першої інстанції правильно врахував характер та обсяг душевних страждань, яких позивач зазнала, їх тривалість, а також враховуючи те, що мова йде про розумне і справедливе відшкодування (компенсацію) моральної шкоди, якої б вистачило для морального задоволення позивача з боку відповідача, а не про покарання останнього за його неправомірні дії, що не відповідало б засадам цивільного законодавства, визначеним статтею 3 ЦК України, дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача моральної шкоди, однак, колегія суддів з урахуванням принципу справедливості, добросовісності та розумності вважала, що стягнутий розмір моральної шкоди є завищеним, а тому необхідно зменшити його розмір з 20 000 грн до 5 000 грн.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

У касаційній скарзі Центр просить скасувати рішення суду першої інстанції, постанову апеляційного суду та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Як на підставу касаційного оскарження заявник вказує на застосування судами норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 9901/445/19, від 15 лютого 2019 року у справі № 855/30/19, від 19 квітня 2018 року у справі № 800/644/16, від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16, ухвалі Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 359/4054/21. Крім того, відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування норми права у таких правовідносинах, за яких при скороченні штату працівників, працівник якому запропоновано нову посаду, повинен обов`язково подати декларацію на сайті Національного агентства з питань запобігання корупції (далі - НАЗК) відповідно до законодавства, яке існувало на час можливого переведення на таку посаду. Також, суд першої інстанції розглянув справу за відсутності відповідача, який не був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

Касаційна скарга також мотивована тим, що суди дійшли помилкового висновку, що змінилася лише назва курсів, оскільки утворено відокремлені підрозділи у складі Центру, відмінні за правовим статусом, обсягом завдань та функцій, підзвітністю, а завідувач Територіальних курсів, як керівник відокремленого підрозділу, має більше повноважень, ніж ті, які мала позивач. Крім того, відповідач виконав вимоги законодавства щодо своєчасного попередження про скорочення посади та запропонував іншу посаду, що свідчить про скорочення штату працівників.

Відповідач дійсно після звернення ОСОБА_1 з позовом до суду, на виконання вимоги суду першої інстанції щодо звернення до профспілкової об`єднаної організації "Рятувальник", направив відповідне подання з проханням розглянути питання згоди чи незгоди на звільнення кандидата ОСОБА_1 . Однак висновки суду щодо не звернення відповідача до профспілкової організації є необґрунтованими, оскільки профспілкова об`єднана організація "Рятувальник", членом якої є ОСОБА_1, не є профспілковою організацією підприємства відповідача, на якому відбулося скорочення.

Разом з тим, відповідач є таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України.

При цьому, роботодавець за відсутності подання відповідної декларації на офіційному веб-сайті НАЗК ОСОБА_1, позбавлений можливості призначити її на нововведену посаду завідувача Кам`янських територіальних курсів.

ОСОБА_1 не подано до Центру жодної заяви щодо переведення її на будь-яку вакантну посаду, а Центр не мав права перевести позивача без її згоди на таку посаду.

Доводи інших учасників справи

У жовтні 2022 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.

Вказує, що суди попередніх інстанцій правильно встановили обставини справи та ухвалили рішення і постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права і дійшли обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи касаційної скарги не спростовують висновки судів.

Доводи касаційної скарги зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, які їх обґрунтовано спростували.

У жовтні 2022 року Центр подав до Верховного Суду відповідь на відзив на касаційну скаргу, в якому вказує на те, що суди попередніх інстанцій застосували норми права статей 40, 49-2, 235, 236, 237-1 КЗпП України без врахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 9901/445/19, від 15 лютого 2019 року у справі № 855/30/19, від 19 квітня 2018 року у справі № 800/644/16, від 05 вересня 2019 року у справі № 336/5828/16, ухвалі Верховного Суду від 02 серпня 2022 року у справі № 359/4054/21.

Провадження у суді касаційної інстанції

Касаційна скарга подана до Верховного Суду Центром 30 серпня 2022 року.

Ухвалою Верховного Суду від 19 вересня 2022 року відкрито касаційне провадження у справі.

Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

Суди встановили, що наказом від 05 серпня 2008 року № 117к, виданим начальником Центру, ОСОБА_1 з 05 вересня 2008 року прийнята на посаду завідувача міськими курсами ЦО ІІ категорії м. Дніпродзержинська (наразі м. Кам`янське).

Наказом від 12 вересня 2013 року № 81 ОСОБА_1 призначено на посаду завідувача Дніпродзержинських міських курсів ІІ категорії в порядку переведення з Міністерства надзвичайних ситуацій України, відповідно статті 32 КЗпП України. Встановлено, що позивач, працюючи на вказаній посаді, державним службовцем не була.

Наказом "Про звільнення ОСОБА_1" від 03 липня 2019 року № 61, виданим начальником Центру, ОСОБА_1, завідуюча Кам`янських курсів 2 категорії Центру, звільнена у зв`язку зі скороченням чисельності працівників.

У даному наказі міститься посилання на пункт 1 статті 40, статтю 44 КЗпП України, пункт 3 статті 45 Закону України "Про запобігання корупції", на виконання наказу Міністерства внутрішніх справ України "Про затвердження типового положення про територіальні курси цивільного захисту та безпеки життєдіяльності, навчально-методичні курси цивільного захисту та безпеки життєдіяльності" від 16 жовтня 2018 року № 835, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05 листопада 2018 року за № 1256/32708, наказ ДСНС "Про здійснення організаційно-штатних заходів у Навчально-методичних центрах цивільного захисту та безпеки життєдіяльності областей та м. Києва" від 01 квітня 2019 року № 203, наказ Центру "Про здійснення організаційно-штатних заходів" від 02 травня 2019 року № 20.

Підставою звільнення в наказі зазначено: попередження ОСОБА_1 щодо звільнення у зв`язку зі скороченням від 02 травня 2019 року, лист Кам`янської міської ради від 14 червня 2019 року № 2 вих-16/251, відсутність декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування на офіційному сайті НАЗК.

Позиція Верховного Суду, застосовані норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.

Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що після затвердження штату працівників № 85/74 "Навчально-методичний центр цивільного захисту та безпеки життєдіяльності Дніпропетровської області" та переведення Центру на нові штати працівників відповідно до наказу ДСНС від 01 квітня 2019 року № 203, скорочення посади завідувача курсів не відбулося, фактично змінено лише назву курсів на Кам`янські територіальні курси цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (II категорії), при цьому існуючі повноваження завідувача курсів фактично за змістом залишились незмінними та були доповнені відповідно до посадової інструкції. При цьому ОСОБА_1 відповідала всім вимогам посадової інструкції, затвердженої 20 травня 2019 року начальником Центру, для роботи на посаді завідувача Кам`янських територіальних курсів цивільного захисту та безпеки життєдіяльності (ІІ категорії) щодо наявних у неї освіти, стажу роботи за фахом у сфері цивільного захисту та педагогічної діяльності у навчально-методичних установах сфери цивільного захисту, вільного володіння державною мовою, що не спростовано відповідачем.

Разом з тим, апеляційний суд, змінюючи рішення суду першої інстанції в частині відшкодування моральної шкоди, виходив з того, що з урахуванням принципу справедливості, добросовісності та розумності, стягнутий розмір моральної шкоди є завищеним, а тому необхідно зменшити його розмір з 20 000 грн до 5 000 грн.

Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

Звільнення за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу (частина друга статті 40 КЗпП України).

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частина третя статті 49-2 КЗпП України).

У постанові Верховного Суду від 06 травня 2020 року у справі № 487/2191/17 (провадження № 61-38337св18) викладено правові висновки, що "При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.

Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.

При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

Тож, однією з гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника".

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 81 ЦПК України).

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).

................

Перейти до повного тексту