ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 березня 2023 року
м. Київ
cправа № 923/1056/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Кролевець О.А.
за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Херсонський порт"
на рішення Господарського суду Херсонської області
(головуючий суддя - Немченко Л.М.)
від 23.11.2021
та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду
(головуючий суддя - Колоколов С.І., судді: Разюк Г.П., Савицький Я.Ф.)
від 19.01.2023
у справі №923/1056/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі-Агент"
до Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт"
про стягнення 1 482 486,86 грн,
за участю представників учасників справи:
позивача - Притула А.С.
відповідача - не з`явилися
скаржника - Бондаренко І.О.
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Енерджі-Агент" (далі - ТОВ "Енерджі-Агент") звернулось до Господарського суду Херсонської області з позовом до Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" (далі - ДП "Херсонський морський торговельний порт"), яким просить стягнути 1 482 486,86 грн основного боргу за спожиту електричну енергію.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором про закупівлю електричної енергії №26Т від 28.12.2020 щодо своєчасної оплати за спожиту електричну енергію.
2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
2.1. Рішенням Господарського суду Херсонської області від 23.11.2021 у справі №923/1056/21 позовні вимоги задоволено, стягнуто з Державного підприємства "Херсонський морський торговельний порт" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Енерджі-Агент" заборгованість за спожиту електричну енергію у розмірі 1 482 486,86 грн.
2.2. Рішення суду мотивоване тим, що позовні вимоги доведені належними та допустимими доказами, під час розгляду справи судом спростовані заперечення відповідача щодо невідповідності даних фактичного споживання ним електричної енергії за розрахункові періоди січня - березня 2021 року, оскільки відповідач не надав суду жодних доказів, які б спростовували достовірність визначених позивачем обсягів спожитої відповідачем електричної енергії.
2.3. Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.01.2023 рішення Господарського суду Херсонської області від 23.11.2021 у справі №923/1056/21 залишено без змін.
2.4. Суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо доведення фактичних обсягів споживання електричної енергії відповідачем, а відтак і наявності заборгованості за поставлену електричну енергію.
При цьому суд апеляційної інстанції відхилив клопотання скаржника про відкладення розгляду апеляційної скарги останнього до закінчення або скасування воєнного стану на території України, мотивуючи зазначене тим, що апелянт не є особою, яка входить до складу Збройних сил України та відповідно до пункту 2 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 не залучена до здійснення передбачених Закону України "Про правовий режим воєнного стану" заходів і повноважень, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави та враховуючи продовження терміну дії на території України воєнного стану.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи
3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Херсонської області від 23.11.2021 та постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.01.2023 у справі №923/1056/21, Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонський порт" (далі - ТОВ "Херсонський порт") подало касаційну скаргу, якою просить рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, а справу направити на новий розгляд.
3.2. Підставами касаційного оскарження ТОВ "Херсонський порт" визначило пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
3.3. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
3.4. Товариство з обмеженою відповідальністю "Херсонський порт" підставою касаційного оскарження зазначає пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №922/2056/20 (щодо застосування положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України), від 08.06.2021 у справі №906/1336/19 (щодо застосування частини шостої статті 91 та частини четвертої статті 102 Господарського процесуального кодексу України), від 06.09.2021 у справі №916/3074/20 (щодо застосування статей 80, 119, 165, 269 Господарського процесуального кодексу України), від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, від 23.10.2018 у справі №910/17838/17 (щодо застосування статей 253, 526, 530, 610, 612 Цивільного кодексу України).
3.5. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
3.6. Також підставою касаційного оскарження зазначає пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки відсутній висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах - відкладення справи на період воєнного стану через неможливість подати докази.
3.7. Згідно з пунктом 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема, у випадку якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.
3.8. Крім того, підставою касаційного оскарження зазначає пункт 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункти 1 та 3 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.
3.9. У відзивах на касаційну скаргу ТОВ "Енерджі-Агент" проти вимог останньої заперечує та просить в частині доводів касаційної скарги відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційне провадження закрити з огляду на неподібність правовідносин у справах, зазначених скаржником. В іншій частині доводів касаційної скарги товариство просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення без змін.
4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій
Між Державним підприємством "Херсонський морський торговельний порт" (споживач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Енерджі-Агент" (постачальник) 28.12.2020 було укладено договір про закупівлю електричної енергії №26Т, за умовами якого постачальник (ліцензія на постачання електричної енергії видана Постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14 січня 2020 року № 103), постачає електричну енергію за кодом згідно ДК 021:2015:09310000-5 - Електрична енергія споживачу для забезпечення потреб електроустановок останнього, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Згідно із пунктом 2.3 договору очікуваний загальний обсяг постачання електричної енергії, визначається сторонами в договорі та складає 1 250 000 кВт/год.
Пунктом 3.1 договору про закупівлю також визначено строк (термін) поставки електричної енергії Споживачу: з 01.01.2021 до 31.03.2021.
Відповідно до даних щодо фактичного споживання електричної енергії відповідачем, отриманих від АТ "Херсонобленерго", як оператора системи розподілу, ДП "Херсонський морський торговельний порт" за період січень - березень 2021 року було спожито 1 214 734 кВт год на загальну суму 2 624 204,42 грн, (в т.ч. ПДВ), зокрема:
у січні 2021 року - 482 207 кВт/год.;
у лютому 2021 року - 505 132 кВт/год.;
у березні 2021 року - 227 395 кВт/год.
На підставі зазначених даних, ТОВ "Енерджі-Агент" було виписано відповідачу та отримано представником останнього рахунки та акти купівлі-продажу електричної енергії для оплати за спожиту у січні - березні 2021 році електричну енергію, а саме: № 326210119 від 31.01.2021, № 326210219 від 09.03.2021, № 326210319 від 12.04.2021.
Відповідно до пункту 5.5 договору про закупівлю оплата вартості електричної енергії за цим договором здійснюється споживачем виключно шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника протягом 30 банківських днів з дня отримання актів купівлі-продажу електричної енергії за електричну енергію спожиту в розрахунковому періоді та надання постачальником оригіналів рахунків.
Проте, заборгованість за спожиту активну електричну енергію у період з січня 2021 року по березень 2021 року відповідачем оплачена лише частково у розмірі 1 141 717,56 грн.
З огляду на неналежне виконання споживачем прийнятих на себе зобов`язань щодо оплати вартості спожитої електричної енергії у період з лютого 2021 року по березень 2021 року включно у розмірі 1 482 486,86 грн, були порушені права та охоронювані законом інтереси ТОВ "Енерджі-Агент", що і стало підставою для звернення останнього до господарського суду.
5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, яким керувався суд
5.1. Відповідно до положень статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.2. Верховний Суд у постанові від 17.01.2023 у справі №910/20309/21 зазначив, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. При цьому самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, статтею 287 Господарського процесуального кодексу України (що визначено самим скаржником), покладається на скаржника.
5.3. Однією з підстав касаційного оскарження ТОВ "Херсонський порт" зазначило пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що судами попередніх інстанцій застосовано норми права без урахування висновків щодо їх застосування, викладених у постановах Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №922/2056/20 (щодо застосування положень статті 236 Господарського процесуального кодексу України), від 08.06.2021 у справі №906/1336/19 (щодо застосування частини шостої статті 91 та частини четвертої статті 102 Господарського процесуального кодексу України), від 06.09.2021 у справі №916/3074/20 (щодо застосування статей 80, 119, 165, 269 Господарського процесуального кодексу України), від 20.11.2020 у справі №910/13071/19, від 23.10.2018 у справі №910/17838/17 (щодо застосування статей 253, 526, 530, 610, 612 Цивільного кодексу України).
У контексті статті 287 Господарського процесуального кодексу України для встановлення подібності правовідносин враховується склад таких правовідносин, а саме: суб`єкт, об`єкт та зміст (взаємні права та обов`язки). Разом з тим наявності простої тотожності цих трьох критеріїв замало і врахування лише їх не завжди є правильним. Тому, судова практика визнає судовими рішеннями у подібних правовідносинах такі рішення, де подібними є: 1) предмети спору, 2) підстави позову, 3) зміст позовних вимог, 4) встановлені судом фактичні обставини, а також має місце 5) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Положення статті 287 Господарського процесуального кодексу України спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 визначила наступні критерії подібності правовідносин у розумінні норм процесуального законодавства.
Для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 389 (пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України; пункту 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України) та пункту 5 частини першої статті 396 Цивільного процесуального кодексу України (пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України; пункту 5 частини першої статті 339 Кодексу адміністративного судочинства України) таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи (див. постанови від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі №925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)). Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).
Задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин) Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 конкретизувала:
- висновок про те, що така подібність означає, зокрема, тотожність суб`єктного складу правовідносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин) (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32), від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38), від 11.04.2018 у справі № 910/12294/16 (пункт 16), від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40), у постановах Верховного Суду України від 21.12.2016 у справі № 910/8956/15, від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16, від 13.09.2017 у справі № 923/682/16 тощо);
- висновок про те, що під судовими рішеннями у подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, за змістом яких тотожними, аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин (викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 373/1281/16-ц, від 16.05.2018 у справі № 760/21151/15-ц, від 29.05.2018 у справах № 305/1180/15-ц і № 369/238/15-ц (реєстровий номер 74842779), від 06.06.2018 у справах № 308/6914/16-ц, № 569/1651/16-ц та № 372/1387/13-ц, від 20.06.2018 у справі № 697/2751/14-ц, від 31.10.2018 у справі №648/2419/13-ц, від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11, від 16.01.2019 у справі №757/31606/15-ц тощо).
Здійснена Великою Палатою Верховного Суду конкретизація полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
При цьому, слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
5.4. Так у справі, що переглядається, судами попередніх інстанцій встановлено наступне.
Відповідно до статті 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Згідно із пунктом 1.2.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 за № 312 (далі - ПРРЕЕ), на роздрібному ринку електричної енергії споживання та використання електричної енергії для потреб електроустановки споживача здійснюється за умови забезпечення розподілу/передачі та продажу (постачання) електричної енергії на підставі договорів про розподіл/передачу, постачання електричної енергії, надання послуг комерційного обліку, які укладаються відповідно до цих Правил, Кодексу системи передачі, Кодексу систем розподілу та Кодексу комерційного обліку.
Пунктом 4.12 ПРРЕЕ передбачено, що розрахунки між споживачем та електропостачальником (іншими учасниками роздрібного ринку, якщо вони беруть участь у розрахунках) здійснюються згідно з даними, отриманими від адміністратора комерційного обліку в порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку, про обсяги поставленої, розподіленої (переданої) та купленої електричної енергії.
Відповідно до пункту 4.13 ПРРЕЕ для здійснення розрахунків за фактично спожиту електричну енергію електропостачальник має сформувати та виставити споживачу платіжний документ у паперовій або електронній формі (у випадку згоди споживача на отримання електронного платіжного документа), на підставі даних комерційного обліку, отриманих у порядку, передбаченому Кодексом комерційного обліку.
Платіжний документ (рахунок) формується електропостачальником за обсяг електричної енергії згідно з обраною комерційною пропозицією до договору про постачання електричної енергії споживачу (пункт 4.14 ПРРЕЕ).
Згідно із пунктом 4.21 ПРРЕЕ оплата за спожиту протягом розрахункового періоду електричну енергію має здійснюватись згідно із строками, встановленими договором та сформованим відповідним учасником роздрібного ринку платіжним документом.
Пунктом 5.5.5 ПРРЕЕ передбачено, що споживач електричної енергії зобов`язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.