Постанова
Іменем України
23 березня 2023 року
м. Київ
справа № 464/28889/20
провадження № 51-2989 км 22
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),
захисника ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційні скарги засудженого ОСОБА_6 і його захисника ОСОБА_7 на вирок Сихівського районного суду міста Львова від 17 лютого 2022 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 27 червня 2022 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020140070000807, за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Сихівського районного суду міста Львова від 17 лютого 2022 року ОСОБА_6 засуджено за ч.1 ст.185 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк двісті годин.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у провадженні.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 27 червня 2022 року вирок суду першої інстанції залишено без зміни.
За вироком суду встановлено, що ОСОБА_6, 07 травня 2020 року приблизно о 13:20 год., перебуваючи на території мийки самообслуговування "ІНФОРМАЦІЯ_2", що по АДРЕСА_2, діючи умисно, з корисливих мотивів, шляхом вільного доступу, таємно викрав рюкзак ОСОБА_8 вартістю 150 грн., в якому знаходились гроші в сумі 730 грн., дев`ять ганчірок для прибирання вартістю 84 грн., паспорт на ім`я ОСОБА_8, після чого на автомобілі зник з місця події та розпорядився викраденим на власний розсуд.
Вимоги касаційної скарги та доводи особи, яка її подала
Захисник ОСОБА_7 у касаційній скарзі просить скасувати судові рішення щодо ОСОБА_6 та призначити новий розгляд в суді першої інстанції.
Стверджує, що місцевим судом справу розглянуто однобічно і не повно, на що він скаржився в апеляційній інстанції. Натомість апеляційний суд всупереч вимог ст.404 КПК України, повторно докази не дослідив, апеляційний перегляд здійснив формально. Належним чином не перевірив доводи апеляційної скарги сторони захисту, в ухвалі не зазначив підстав, з яких скаргу визнано необґрунтованою, чим порушив вимоги ст.419, 370 КПК України.
У касаційній скарзі засуджений ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення, а кримінальне провадження закрити.
Зазначає, що у нього не було умислу на таємне викрадення чужого майна, вважає рюкзак знахідкою. В решті наводить доводи, аналогічні доводам захисника.
Позиції інших учасників судового провадження
Засуджений ОСОБА_6 та його захисник ОСОБА_7, в судовому засіданні, вимоги касаційних скарг підтримали та просили задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5, посилаючись на безпідставність доводів касаційних скарг сторони захисту, заперечила проти їх задоволення.
Межі розгляду матеріалів кримінального провадження у касаційному суді
За змістом ст. 433 цього Кодексу Суд перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до вимог ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення й особі засудженого.
При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 ст. 438 КПК України підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу. При перевірці доводів касаційної скарги суд виходить із фактичних обставин, встановлених судами.
Мотиви Суду
Відповідно до ст. 370 КПК України законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України; обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджено доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України; вмотивованим є рішення, в якому наведено належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Оскаржувані судові рішення відповідають наведеним вимогам.
Висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.185 КК України, з переконанням якого погодився суд апеляційної інстанції, зроблено із дотриманням вимог ст. 23 КПК України на підставі з`ясованих усіх обставин провадження, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 вказаного Кодексу.
Відповідно до вироку, винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкриміновано кримінального правопорушення доведена: даними протоколів огляду місця події та речового доказу (диску) з яких встановлено, що місцем вчинення кримінального правопорушення є територія мийки самообслуговування "ІНФОРМАЦІЯ_2" по АДРЕСА_2, яка є громадським місцем з обмеженим простором; показаннями обвинуваченого ОСОБА_6, який не заперечував, що саме він взяв рюкзак з території автомийки " ІНФОРМАЦІЯ_2"; показаннями потерпілого ОСОБА_9 про те, що він залишив свій рюкзак з грошима та іншими речами поряд з огорожею автомийки. Коли виявив зникнення рюкзака, то разом з адміністратором оглянули записи відеокамери та з`ясували, що невідомий чоловік вийшов з автомобіля марки "ВАЗ 21099" чорного кольору, дуже швидко відчинив багажник, закинув туди рюкзак і поїхав; з оглянутого судом першої інстанції відеозапису встановлено аналогічні обставини, які узгоджуються з показаннями потерпілого і свідків; висновком судової товарознавчої експертизи доведено вартість викрадених речей.
Доводи засудженого ОСОБА_6 про відсутність умислу на таємне викрадення чужого майна, оскільки він знайшов рюкзак і мав намір повернути його власнику, були предметом належної перевірки судів попередніх інстанцій та обґрунтовано визнані безпідставними.
Суди вірно врахували, що на відміну від крадіжки, привласнене майно може вважатися знахідкою лише за умов, що: а) воно вибуло з володіння власника; б) місцезнаходження цього майна власнику не відомо; в) між втратою майна та його знахідкою пройшов тривалий час, який давав власнику підстави вважати майно остаточно втраченим; г) особа, яка знайшла майно, не була очевидцем події втрати і сама не чинила будь-яких активних дій, спрямованих на вилучення майна з володіння власника; д) відсутня можливість виявлення (ідентифікації) законного власника майна.
Заволодіння майном, яке фактично не вийшло з володіння власника, а опинилося з будь-яких причин у неналежному, але відомому йому місці (залишене чи забуте), особою, яка мала підстави вважати де знаходиться власник речі і усвідомлювала, що він може за нею повернутися, слід розцінювати не як привласнення знахідки, а як крадіжку чужого майна (ст.185 КК України).
Тобто місцезнаходження рюкзака до його заволодіння обвинуваченим було відомо потерпілому, а після - ні, внаслідок чого потерпілий викликав поліцію.
Суди встановили, що поведінка обвинуваченого беззаперечно вказує про спрямованість його умислу саме на крадіжку рюкзака, оскільки у ОСОБА_6 була реальна можливість виявлення законного власника, натомість, він не повідомив працівників автомийки чи інших осіб, які там перебували, про рюкзак, не з`ясував хто його залишив. Крім того, рюкзак знаходився на території мийки у місці, де його залишив потерпілий, який також продовжував перебувати на згаданій території. Фактично рюкзак не вибував із володіння потерпілого, який чітко знав де він знаходиться і не побачивши його, в певний момент, одразу заявив про крадіжку.
Заслуговує на увагу і той факт, що ОСОБА_6 повернув рюкзак лише на вимогу працівників поліції, через тривалий час, відтак наведені обставини, у своїй сукупності, повністю спростовують доводи засудженого про намір розшукати власника та повернути знайдене.
Таким чином, суд дійшов правильного висновку, що сукупністю належних та допустимих доказів, всебічно досліджених та послідовно викладених судом першої інстанції у вироку доведено, що ОСОБА_6 мав умисел на вчинення крадіжки, а його дії містять склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України. З таким переконанням погодився і суд апеляційної інстанції.